ГЕРАЩЕНКО ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

На Жовтневій, 27, на будинку, де жив головний художник Полтавського театру ім. Гоголя,
Меморіальна дошка 
на честь
Геращенко В. Ф., 
м. Полтава
народний художник України Володимир Геращенко відкрили меморіальну дошку. 
Володимир Федорович Геращенко народився на Харківщині в 1924 році. Член НСХУ, заслужений художник УРСР з 1973 року, народний художник України з 1979 року. 
У 1953 році закінчив Харківський художній інститут. Працював головним художником муздрамтеатрів в Запоріжжі (1953-66) і Полтаві (1967-89). Його роботи представлені в музеях Полтави, літературно-меморіальному будинку-музеї О. Корнійчука біля Києва, театральному ім А. А. Бахрушина (Москва). 
Серце митця перестало битися у Полтаві, в 2002 році.
Меморіальна табличка з’явилася за сприяння полтавської обласної і міської влади, за кошт меценатів: голови Спілки жінок України Марії Орлик та автора таблички, приватного підприємця Вадима Голобородова.

БІДНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Пам`ятна дошка  на честь Бідненка Олександра Івановича. Героя Радянського Союзу,
Пам`ятна дошка на честь
О. І. Бідненка,
с. Теплівка, Пирятинського району
знаходиться на будинку Теплівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.
БІДНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ (1920, Полтавської області – 1945, м. Познань, Польща) – Герой Радянського Союзу. Народився в сім`ї селянина. З 1929 по 1938 рр. навчався в місцевій середній школі. Закінчив 9 класів. Працював підіймальником на одній із шахт Донбасу. В 1940 р. був признаний до Червоної Армії. З перших днів Великої вітчизняної війни на фронті. Воював на Північно-Кавказькому, 1-му Білоруському фронтах.Захищав Одесу, севастополь, Ростов і Таганрог. Командир батальйону, майор О.І. Бідненко виявив мужність і відвагу, під його командуваанням було знищено багато техніки та живої сили воога в боях. А особливо в штурмі м. Радом. За героїзм і успішне виконання завдань Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 р. майору Олександру Івановичу Бідненнку було присвоєно звання Героя Радянського союзу.
17 квітня 1945 майор Бідненко провів останній бій.У бою на Берлінському напрямку був тяжко поранений. 
Помер від ран 7 травня 1945 р. Похований у польському м. Познань, на кладовищі російських воїнів.
У 1975 р. на будинку Теплівської загальноствіньої шоли І – ІІІ ступенів встановлено бронзову дошку (0.8 х 1,2) з потретним зображенням Біденка О. І. та пам`ятним написом: "В с. Теплівці народився, вчився, жив і працював Герой Радянського Союзу Олександр Іванович Бідненко".
ЛІТЕРАТУРА
Мосієнко С. Бідненко Олександр Іванович (1920, с. Теплівка, нині Пирятинського р-ну Полтавської обл. – 07.05.1945, побл. Берліна, похований у Познані, Польща) – військовик. Герой Радянського Союзу (1945). / С. Мосієнко // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. – С. 744. 
Бонус Г. Вічна пам'ять Героям! / Г. Бонус // Край. – 2012. – № 97 (трав.). – С. 4-6. 

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ

Пам`ятна дошка на честь Вовка Федора Кіндратовича. 
Пам`ятна дошка
на честь
Ф. К. Вовка,
с. Крячківка,
Пирятинського району
Встановлена в центрі села, на сільському будинку культури (2008)
ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ (17.03.1847, с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 25.08.1918, м. Жлобин, Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч. 
Народився в старовинній козацькій родині. По закінченню Ніжинського ліцею вступив до Новоросійського університету в м. Одесі, згодом продовжив навчання на природничому факультеті Київського університету св. Володимира. З 1905 р. – доцент антропології Петербурзького університету, послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. Видатний член київської Громади. Через переслідування 1879 р. був змушений надовго виїхати за кордон. З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію та археологію. У 1904–1906 рр. здійснив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині. 
Був членом Російського географічного товариства у Петербурзі, Історичного та Антропологічного товариств у Подин із перших дослідників Парижі. Один із перших дослідників палеонтологічних пам’яток на території України. Зібрав значний матеріал із етнографії українського народу. 
Залишив понад 200 наукових робіт різними мовами. Автор праць "Антропологічні особливості українського народу", в яких доводив, що українці – окремий слов`янський народ. 
У 2008 р. в пам`ять про видатного земляка була встановлена дошка з чорного полірованого граніту (0,4-0,6 м) з портретним зображенням і пам`ятним написом: "В с. Крячківка народився визначний український етнограф, антрополог і археолог Вовк Федір Кіндратович 1847–1918 рр."
ЛІТЕРАТУРА
  1. Кулинич Т. Федір Кіндратович Вовк : [укр. антрополог, етнограф, археолог народ. в с. Крячківці на Пирятинщині (1847-1918)] / Т. Кулинич // Край. – 2012. – № 96 (квіт.). – С. 22.         

СВЯТОГОР АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ

Меморіальна дошка на честь Святогора Анатолія Андрійовича 
Встановлена за адресою: вул. Пушкіна, 47, на приміщенні Пирятинського краєзнавчого музею. 
Меморіальна дошка
на честь
Святогора Анатолія Андрійовича,
м. Пирятин, Полтавська область 
СВЯТОГОР АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ (30.10.1930, с. Усівка Пирятинський район Полтавська область – 15.02.2000, м. Пирятин Полтавська область) – учитель природничих наук, історик, краєзнавець. Один із засновників Пирятинського районного народного краєзнавчого музею. Започаткував наукове вивчення Пирятинщини. Провів велику роботу по уточненню й систематизації хронології найважливіших подій в історії краю. Ним зроблені перші природничі описи Пирятинщини, задокументовані найдраматичніші періоди в історії краю, Голодомор 1932 – 1933 років та гітлерівську окупацію 1941 – 1943 рр. Зібрав і упорядкував матеріали з історії сіл Пирятинщини, які були використані при підготовці до друку тому академічного видання "Історія міст і сіл України. Полтавська область". 
У пам`ять про земляка у 2008 році на будинку Пирятинського народного краєзнавчого музею згідно з рішенням Пирятинської районної ради від 8.11.2007 р. встановлено меморіальну дошку (0,4-0,6 м) з чорного граніту з портретним зображенням та пам’ятним написом: "Святогор Анатолій Андрійович, 1930 – 2000 Учитель-історик, організатор краєзнавчого руху на Приудайщині, засновник Пирятинського історико-краєзнавчого музею".

ФЕДОРЯКА ПЕТРО ВІКТОРОВИЧ

15 квітня 2015 року на фасаді Трудолюбівської загальноосвітньої школи I–III ступенів
Меморіальна дошка 
Петру Федоряці
с. Трудолюб, Миргородський район, 
Полтавська область
Миргородського району відкрили меморіальну дошку на честь загиблого у зоні проведення антитерористичної операції відомого не лише в Україні, а й у Європі, коваля, вчителя Петра Вікторовича Федоряки.
Народився 15 вересня 1964 р., с. Нова Гребля, Роменський район, Сумська область.
Закінчив Харківський державний університет, деякий час працював викладачем математики у СПТУ с. Кегичовки, що на Харківщині, потом викладав фізику, математику та інформатику у школах села Трудолюб Миргородського району Полтавської області. Згодом став приватним підприємцем, одним із найвідоміших в Україні ковалів і зброярів, засновником українського ковальського фестивалю ножарів "Трудолюб". Захоплювався туризмом, самостійно вивчив англійську мову. У квітні 2014 р. був мобілізований.
На фронт Петро Федоряка пішов добровольцем під час першої хвилі часткової мобілізації – у березні 2014 року. Старший лейтенант був призначений командиром зенітно-артилерійського взводу 25-ї аеромобільної бригади, у складі якої виконував бойові завдання у зоні АТО.
Загинув 31 липня 2014 р. під час спроби батальйону 25-ї повітрянодесантної бригади взяти штурмом місто Шахтарськ Донецької області.
Був тимчасово похований сепаратистами біля недобудованої церкви у парку м. Шахтарськ разом з іншими бойовими побратимами. 9 жовтня 2014 р. ексгумований пошуковцями Місії "Евакуація-200" ("Чорний тюльпан") та привезений до м. Дніпропетровська. Впізнаний дружиною та за тестами ДНК.
Вдові загиблого офіцера Валентині Миколаївні  вручили орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, яким Петро Федоряка нагороджений посмертно. Його ім'я  занесено до Книги пошани Полтавської області. 
ЛІТЕРАТУРА
  1. У Києві створили найменший у світі кований тризуб на честь відомого полтавського коваля Петра Федоряки : [с. Трудолюб Миргородського р-ну. Загинув 31.07.2014 р. на Донбасі] // Вечірня Полтава. – 2014. – 26 листоп. – С. 2.                          

СУШКО ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

Меморіальна дошка
 на честь
Сушка Олексія Івановича
с. 
Смотрики, Полтавська область
Меморіальна дошка на честь Сушка Олексія Івановича, учасника бойових дій в Афганістані (1983). 
Знаходиться на будинку Смотриківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів . 
Встановлена у 1983 р. у пам`ять про Сушка Олексія Івановича, воїна-афганця, який навчався у цій школі. 
Дошка з чорного полірованого граніту (0, 4 х 0, 6 м) з пам`ятним написом: "У цій школі з 1968 по 1975 рік навчався Сушко Олексій Іванович. 21 квітня 1980 року загинув в Афганістані виконуючи військовий обов`язок".

ДУНАЄВСЬКИЙ ІСАК ОСИПОВИЧ



Меморіальна дошка на будинку, в якому жив композитор. 
Меморіальна дошка на будинку,
в якому жив композитор
Дунаєвський Ісак Осипович,

за адресою м. Лохвиця  вул. Гоголя,10
Полтавська область
Будинок збудований у 1912 р., одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою. Прямокутний у плані. Внутрішнє і зовнішнє планування частково змінене. Дах металевий. Загальна площа 136, 6 кв. м., жила площа 88, 7 кв. м. У будинку 7 кімнат, 2 коридори. Використовується під житло. 
В цьому будинку з 1912 по 1919 р. жив Ісак Осипович Дунаєвський [30.01. 1900 р., м. Лохвиця – 25.07.1953, м. Москва] – видатний радянський композитор, народний артист РРФСР. Народився в сім`ї службовця. В родині Дунаєвських дуже любили музику. З 6 років бере приватні уроки гри на фортепіано, які давав професійний піаніст Н. Дяков, спеціально запрошений для занять із старшим братом Борисом. З 8 років Ісак почав постійно займатися музикою. Його першим учителем був скрипаль-любитель Г. П. Полянський. Оцінивши музичні здібності сина, Дунаєвські віддають його у 1910 р. на навчання у приватну музичну школу до Харкова. 
Коли у 1912 р. сім`я Дунаєвських оселилася в цьому будинку. Ісак Осипович навчався в Харківській приватній гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Додому в Лохвицю їздив під час канікул і на вихідні дні. Тоді в маленькому домі Дунаєвських часто влаштовувалися імпровізовані музичні вечори. Лунали народні пісні, музика перші самостійні твори майбутнього композитора. Після закінчення гімназії І. О. Дунаєвський продовжує навчатися в Харківській консерваторії. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова. Москви, Ленінграду. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова, Москви, Ленінграду. З 1924 р. завідуючий музичною частиною Московського театру сатири, з 1929 по 1934 р. композитор і диригент Ленінградського мюзик-холу. 
З 1937 по 1941 рр. очолював ленінградську спілку композиторів.