ВАСЬКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ

В м. Полтаві на Першотравневому проспекті встановлено меморіальну дошку Герою

Меморіальна дошка
на честь 
Васько Олександра Федоровича

Радянського Союзу Олександру Ваську. 

ВАСЬКО ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ (29 серпня 1920 — 23 серпня 2004) — Герой Радянського Союзу, в часи Другої Світової війни — льотчик 176-го гвардійського винищувального авіаційного полку 324-ї винищувальної авіаційної дивізії 16-ї повітряної армії 1-го Білоруського фронту, гвардії лейтенант. До кінця Другої Світової війни гвардії капітан Олександр Васько здійснив 303 успішних бойових вильоти, провів 49 повітряних боїв, особисто збив 15 літаків противника і два в складі групи. Є учасником Корейської війни 1950–1953 років. Воював у рідному 176-му гвардійському ВАП 324-ї «кожедубівської» дивізії в званні капітана, на посаді командира ескадрильї. З квітня по вересень 1951 року здійснив близько 100 бойових вильотів, у повітряних боях особисто збив два F-86 і один F-80. 

Всього за результатами двох воєн на рахунку Олександра Федоровича Васька 487 успішних бойових вильотів, 109 проведених повітряних боїв і 20 збитих літаків противника. 

Після звільнення зі збройних сил жив у Полтаві. Працював заступником начальника воєнізованої частини з попередження і ліквідації відкритих нафтових і газових фонтанів Укрнафти. Займався також військово-патріотичною роботою. В 1980 під час факельної естафети Олімпіади-80 брав участь в церемонії зустрічі олімпійського вогню. 

Помер 23 серпня 2004 року. Похований на Центральному кладовищі в Полтаві. 

ХІТАЙЛОВ МАКСИМ

25 серпня поблизу центрального корпусу Національного університету «Полтавська політехніка

Меморіальна дошка
на честь 
Максима Хітайлова, м. Полтава

імені Юрія Кондратюка» відкрилася меморіальна дошка на честь полеглого студента навчально-наукового інституту архітектури та будівництва, гранатометника 72-ї окремої механізованої бригади Максима Хітайлова, який героїчно загинув 18 лютого 2020 року поблизу хутора Вільний на Луганщині. 

ХІТАЙЛОВ МАКСИМ народився 7 жовтня 1997 року в селі Велика Знам’янка Кам’янко-Дніпровського району Запорізької області. Виріс і проживав у селі Вирішальне Лохвицького району. У 2017 році закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж ім. М. В. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» і вступив до університету. Навчався за державним замовленням за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія» (група 301 БТп). Минулого року вирішив служити у лавах Збройних сил України. Був прийнятий на військову службу за контрактом у квітні 2019 року на посаду гранатометника. Службу проходив у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців. Загинув 18 лютого 2020 року поблизу хутора Вільний Луганської області, прикриваючи відхід поранених побратимів та стримуючи атаку штурмових груп противника на спостережний пост бригади. Під час обстрілу, який передував наступу противника, були поранені троє побратимів Максима, двоє отримали тяжку контузію. Завдяки тому, що полеглий герой першим помітив рух ворога в сторону «опорника», повідомив про це й стримав наступ кулеметним вогнем, людей устигли евакуювати. На жаль, тіло Максима залишилось на полі бою, його передали рідним лише 20 лютого. 21 лютого загиблого привезли в Полтаву, де відбулося прощання на центральній площі міста. Похований у селі Вирішальному. 

Президент України Володимир Зеленський нагородив Максима Хітайлова орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

ГЕРАЩЕНКО ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

На Жовтневій, 27, на будинку, де жив головний художник Полтавського театру ім. Гоголя,

Меморіальна дошка 
на честь
Геращенко В. Ф., 
м. Полтава

народний художник України Володимир Геращенко відкрили меморіальну дошку. 

Володимир Федорович Геращенко народився на Харківщині в 1924 році. Член НСХУ, заслужений художник УРСР з 1973 року, народний художник України з 1979 року. 

У 1953 році закінчив Харківський художній інститут. Працював головним художником муздрамтеатрів в Запоріжжі (1953-66) і Полтаві (1967-89). Його роботи представлені в музеях Полтави, літературно-меморіальному будинку-музеї О. Корнійчука біля Києва, театральному ім А. А. Бахрушина (Москва). 

Серце митця перестало битися у Полтаві, в 2002 році.

Меморіальна табличка з’явилася за сприяння полтавської обласної і міської влади, за кошт меценатів: голови Спілки жінок України Марії Орлик та автора таблички, приватного підприємця Вадима Голобородова.