СТЕЛЛЕЦЬКИЙ ГНАТ ЯКОВИЧ

На будівлі Лубенського краєзнавчого музею відкрито меморіальну дошку на честь засновника у 1918 році Лубенського українського музею Гната Стеллецького, а також присвоєно музею його ім’я.

ГНАТ СТЕЛЛЕЦЬКИЙ народився  в селі Григор’ївка Олександрівського повіту Катеринославської губернії, в сім’ї вчителя. Навчався в Харківській духовній семінарії, Київській духовній академії. У 1905–1907 роках перебував у Палестині, викладав у Назаретській учительській семінарії. З 1907 року служив у Московському архіві Міністерства юстиції Російської імперії. Володів арабською, французькою мовами.

У 1908 року керував археологічними розкопками курганів у Полтавській губернії, брав участь у ХІV Археологічному з’їзді в Чернігові.

1910 року закінчив Московський археологічний інститут, захистив дисертацію "Мадебська карта-мозаїка Палестини у зв’язку з питанням про нову (російську) Бет-Захар", обраний членом-кореспондентом, у 1911 – дійсним членом Московського археологічного товариства. Під час Першої світової війни перебував на Кавказькому фронті, вивчав археологічні пам’ятки вірменських територій Туреччини.

Від початку 1918 року мешкав у Києві, займався розкопками Звіринецьких печер, викладав археологію України у Київському державному українському університеті. У 1918 році заснував один із перших музеїв Полтавщини – Лубенський український народний музей (нині – Лубенський краєзнавчий музей), який очолював із початку 1920 року. В 1921–1923 рр. проводив археологічні розкопки в Лубнах, Чигирині, Києві та інших містах України, співробітничав з установами ВУАН. У 1923 році виїхав до Москви, там продовжував археологічні та бібліографічні дослідження Московського Кремля (проводив пошуки бібліотеки Івана Грозного «Ліберія»), читав лекції у Московському археологічному інституті.

1916 року міська управа Лубен виділила на пошуки скарбів князя Вишневецького кошти, запросили спеціаліста-археолога Стеллецького. Громадянська колотнеча по Жовтневому перевороту 1917 року не дозволила йому продовжити розкопки, тому він виїхав, повернувшись до Лубен лише 1922 року. Йому вдалося віднайти підземний хід із замку, що вів до Сули, там знайшли сотні останків мешканців, які намагалися врятуватися від повстанців М. Кривоноса 1648 року. Далі працювати археологу не дозволили і восени 1923 року він повернувся до Москви. З кінця 1930-х років співпрацював із Наркоматом оборони СРСР як консультант-спелеолог. У 1941–1945 рр. залишився в Москві, відмовившись від евакуації та допомагаючи у захисті міста.

Помер у Москві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ванцак Б. Подвижники українського музейництва : (Г. Кир'яков, Ф. Камінський, К. Скаржинська, Г. Стеллецький) / Б. Ванцак, О. Супруненко. – Полтава : [б. в.], 1995. – 136 с.
2. Ванцак Б. Рідній край : навч. посіб. з історії Лубенщини для уч. шкіл, училищ і технікумів / Б.  Ванцак, В. М. Козюра. – Лубни : [б. в.], 1993. – 101 с.
3. Кревська Г. Історія великої любові : [про кохання Гната і Галини Стеллецьких ] / Г. Кревська // Вісник. – 2020. – 4 берез. – С. 3.
4. Супруненко О. 100-річчю Лубенського краєзнавчого музею присвячена / О. Супруненко // Полтавський краєзнавчий музей : збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток.  Випуск XIV. –  Полтава : Арбуз, 2019. – С. 542-560.

РУДИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЯКОВИЧ

Меморіальна дошка
М. Рудинському,
м. Полтава

2 квітня 1987 року полтавці відзначили 100-річчя від дня народження Михайла Рудинського (1887–1958) – українського археолога, який в 1917–1924 роках проживав і працював у Полтаві. Тоді ж на на стіні флігеля на садибі Володимира Короленка з’явилась меморіальна дошка із портретом вченого і таким текстом: «Михайло Якович Рудинський. 1887–1958. Український археолог, пам’яткоохоронець, музейник, професор проживав у цьому будинку в 1917–1924 рр.»

М. Я. Рудинський народився 14 (27 жовтня) 1887 року в Охтирці, що на Сумщині. Освіту отримав в Охтирській гімназії, продовжив навчання в Петербурзькому, згодом – Харківському університетах. Захистив магістерську про неолітичні пам’ятки Поворскля (1907 р.). Подальший шлях вченого проліг через Путивль, Переяслав, Київ та Петроград, де молодий педагог у навчальних закладах прищеплював учням любов до рідної землі та її історії.

На хвилі національного піднесення 1917 року М. Я. Рудинський повертається додому, а восени того ж року у пошуках роботи преїжджає до Полтави. Родина Рудинських – Михайло Якович і його рідні сестри – Марія Яківна та Євгенія Яківна (Савицька), оселилися на квартирі по сучасній вул. Короленка, 1, поряд із будинком письменника-демократа В. Г. Короленка. З родиною якого Рудинські підтримували теплі та дружні стосунки.

В Полтаві Михайло Рудинський обіймає посаду завідуючого Педагогічним бюро Полтавського губернського земства, займається видавничою діяльністю, зближується з колом знаних діячів науки та культури. Любов до старожитностей приводить Рудинського до Народного музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей), до головування у Губернському комітеті охорони пам’яток старовини та мистецтва.

1919 року молодий учений створив Картину («Образову») галерею – галерею мистецтв губернського музею (попередника Полтавського художнього музею), взяв участь у форуванні Полтавського губернського архіву, майбутньої обласної бібліотеки. В той час з’являється його перший монографічний нарис – брошура «Архітектурне обличчя Полтави», дослідження про пам’ятки й архітектуру Полтави, ілюстроване малюнками Федора Рожанківського.

У 1924 році Рудинського заміняють на посаді директора музею членом ВКП(б) та передають на нього матеріали слідству за приспані гріхи. Та М. Я. Рудинський вже був надто відомою особистістю. Його запрошують до Лаврського музейного містечка у Києві, Історичного музею. 1924 року він обирається вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітетуВсеукраїнської Академії Наук.

Помер М. Я. Рудинський 23 червня 1958 року, похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві разом із сестрою Є. Я. Рудинською (Савицькою) (1885–1977) – відомим літературознавцем, перекладачем і музейчиком. Над їх могилою стоїть гранітна стела з написом: «Михайло Рудинський – археолог».

ЛІТЕРАТУРА

1. Осяяний світлом поезії  : [М. Я.Рудинський (1887-1958), археолог. Життя і діяльність пов'язана з Полтавщиною] // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: статті, дослідження, спогади. – К., 2000. – С. 64-72.
2. Дослідники українських старожитностей  // "Оживають давні віки..." Історики, краєзнавці, археологи Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 32-36.
3. Ханко В.  Полтавський період життєвої долі М. Рудинського (1917-1924 рр.) та епістолярій його сестри Є. Рудинської / В. Ханко // Полтавська Петлюріана. Число 5. Матеріали Шостих Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 22 серпня 2002 року. – Полтава, 2003. – С. 191-224.
4. Гармаш Т. П. 11.4. Рудинський Михайло Якович (1887 - 1958)  / Т. П. Гармаш // Гармаш Т. П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (XIX – поч. XX ст.). – Полтава, 2009. – С. 149-151.
5. Нестуля О.  Рудинський Михайло Якович (14.10.1887 - 23.06.1958) / О. Нестуля // Реабілітовані історією. Полтавська область: у 27-и т. – Полтава, 2007. – Кн. 5. – С. 512-518.

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ

Пам`ятна дошка на честь Вовка Федора Кіндратовича. 

Пам`ятна дошка
на честь
Ф. К. Вовка,с. Крячківка,
Пирятинського району

Встановлена в центрі села, на сільському будинку культури (2008). 

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ (17.03.1847, с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 25.08.1918, м. Жлобин, Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч. 

Народився в старовинній козацькій родині. По закінченню Ніжинського ліцею вступив до Новоросійського університету в м. Одесі, згодом продовжив навчання на природничому факультеті Київського університету св. Володимира. З 1905 р. – доцент антропології Петербурзького університету, послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. Видатний член київської Громади. Через переслідування 1879 р. був змушений надовго виїхати за кордон. З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію та археологію. У 1904–1906 рр. здійснив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині. 

Був членом Російського географічного товариства у Петербурзі, Історичного та Антропологічного товариств у Подин із перших дослідників Парижі. Один із перших дослідників палеонтологічних пам’яток на території України. Зібрав значний матеріал із етнографії українського народу. 

Залишив понад 200 наукових робіт різними мовами. Автор праць "Антропологічні особливості українського народу", в яких доводив, що українці – окремий слов`янський народ. 

У 2008 р. в пам`ять про видатного земляка була встановлена дошка з чорного полірованого граніту (0,4-0,6 м) з портретним зображенням і пам`ятним написом: "В с. Крячківка народився визначний український етнограф, антрополог і археолог Вовк Федір Кіндратович 1847–1918 рр."

ЛІТЕРАТУРА

1. Кулинич Т. Федір Кіндратович Вовк : [укр. антрополог, етнограф, археолог народ. в с. Крячківці на Пирятинщині (1847-1918)] / Т. Кулинич // Край. – 2012. – № 96 (квіт.). – С. 22.