ПАНАС МИРНИЙ (ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО)

22 травня 1949 року в мальовничій садибі будинку-музею відбувся багатолюдний мітинг, присвячений пам’яті письменника, на якому виступив Олесь Гончар. В урочистій тиші була прикріплена до будинку мармурова меморіальна дошка, яка засяяла золотими літерами: "В цьому будинку 1903–1920 рр. Жив видатний письменник, класик української літератури Панас Мирний (П. Я. Рудченко)". Відомі українські письменники разом із М. П. Рудченком посадили біля будинку дуб – наймогутніше дерево, як символ величі таланту Панаса Мирного.

ПАНАС МИРНИЙ народився 13 травня 1949 р. в Миргороді на Полтавщині, письменник, драматург, громадський діяч.

Навчався в Миргородському парафіяльному і в Гадяцькому повітовому училищах. І вже в 14 років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. З 1871-го працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші твори побачили світ у львівському журналі "Правда" в 1872-му, підписані псевдонімом Панас Мирний. Згодом у співавторстві з братом Іваном Біликом завершив роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1875), опублікований в Женеві у 1880-му. Своєю творчістю прагнув «просто і правдиво" показати буденне життя своєї країни. Серед найбільш відомих творів – "Повія", "Лимерівна", "Морозенко", "Лихі люди".

Через цензурне переслідування українського слова в Російській імперії (посилене Емським указом 1876-го), у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х. Водночас природна скромність і потреба конспірації зробили особу письменника таємницею як для влади, так і для читачів.

Дослужився до чину дійсного статського радника, нагороджений орденами святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня.

Пізно одружився (майже в 40) – на капітанській доньці Олександрі Шейдеман, з якою познайомився на одному з літературних вечорів, і з якою виростили трьох синів.

Підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му. Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції (начебто приходили і до самого Панаса Яковича), шукали в Харківській губернії, однак безуспішно.

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби,

ПАТРІАРХ МСТИСЛАВ (СКРИПНИК СТЕПАН )

Меморіальна дошка
Скрипнику Степану, Полтава

В Полтаві, за адресою вул. Патріарха Мстислава, 11 (13?), дивом зберігся більше ніж двохсотлітній, глинобитний, обкладений цеглою батьківський будиночок одного із найвидатніших церковних діячів України і всього християнського світу ХХ століття, першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (світське ім’я – Степан Іванович Скрипник, 1898–1993). В 1994 році на фасаді будинку, де жила сім’я Скрипників, встановили дошку на честь Патріарха Мстислава: «В цій хатині 1898 року народився вірний син України і слуга Божий Святійший Мстислав, перший Патріарх Київський».

10 квітня 1898 року в Полтаві народився Степан Іванович Скрипник (Мстислав), патріарх Київський і всієї України. Його батько походив із полтавського козацького роду, мати – рідна сестра Симона Петлюри. Навчався в Полтавській першій класичній гімназії, закінчив офіцерську козачу школу в Оренбурзі. Ще гімназистом брав участь у нелегальних гуртках учнівської молоді, великий вплив на зростання національної свідомості справив дядько – Симон Петлюра.

Отримав старшинське звання хорунжого. У роки революції Мстислав перейшов до українських військових частин. У 1919 році – особистий ад'ютант Головного Отамана Української Народної Республіки. З 1920-го – у 3-й Залізній дивізії Армії Української Народної Республіки. Цього ж року разом з іншими військовими УНР інтернований у таборі в Каліші.

З 1921 до 1941 перебував на окупованій Польщею Волині. У 1923 році емігрував до Варшави, закінчив Вищу школу політичних наук. У 1930-му обраний послом до Польського сейму від Волині та Полісся (ця частина України до 1939 року знаходилась під владою Польщі), захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному і релігійному житті. 1 вересня 1941-го року увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині.

З приходом гітлерівців, сподіваючись на відродження національної державності, очолив «Українську Раду Довір’я», редагував газету «Волинь». Із перших днів окупації перебував під наглядом нацистських спецслужб. Після розпуску «Рад Довір’я» зосередив основну увагу на проблемі розбудови УАПЦ. Після смерті дружини у квітні 1942-го прийняв постриг. 14 травня 1942-го року в Києві у підвальній каплиці-катакомбі під Андріївською церквою висвячений на єпископа Переяславського УАПЦ. Мстислав почав розбудовувати УАПЦ по всій Україні, завдяки зусиллям Мстислава до УАПЦ приєднались Полтавська та Харківські єпархії. У червні 1942 відвідав Переяслав, Кременчук, Лубни, Хорол, Миргород, Полтаву, Харків. Лише у Полтаві у липні 1942 висвятив близько 20 священиків, брав участь у видавничій діяльності Полтавської Єпархіальної Ради. За допомогою Українського Червоного Хреста роздобув папір для друкування євангелія та молитовника. Німецька влада зарахувала Мстислава до переліку «опальних єпископів». Восени був заарештований гестапо і примушений до переїзду на Лівобережжя – до Чернігова і Прилук.

Напередодні наступу радянських військ виїхав спочатку до Луцька, а згодом – до Польщі. З 1944 до 1946 – єпископ УАПЦ у Німеччині. Весною 1947 Собором єпископів УАПЦ піднесений до сану архієпископа. Того ж року обраний архієпископом Вінніпега і всієї Канади УГКЦ. З 1950 – архієпископ головної консисторії і заступник митрополита УПЦ у США. Великим досягненням Мстислава стала побудова «Українського Єрусалима» в Бавнд-Бруці біля Нью-Йорка, де церква спромоглася придбати собі велику ділянку. Відтоді тут постав осередок усього українського церковного життя.

Багатолітню діяльність Мстислава високо оцінив надзвичайний Собор УАПЦ 1969, на якому Мстислава одностайно обрано митрополитом. З властивою йому енергією керував життям УАПЦ в Європі, Австралії та Північній Америці. Коли ж настав час – благословив третє відродження УАПЦ в Україні 1989 року. Саме в автокефальній церкві Мстислав убачав символ і гарантію незалежності України.

30 жовтня 1989-го проголошений патріархом Української автокефальної православної церкви в Україні та за кордоном. На Всеукраїнському православному Соборі в червні 1990-го обраний патріархом Київським і всієї України УАПЦ, в жовтні прибув в Україну (інтронізований 18.11.1990 у храмі св. Софії у Києві). Мстислав став не тільки першим патріархом в Україні, а й найстаршим за віком патріархом, з найбільшим часом перебування у сані архієрея в історії християнської церкви.

Помер у 95-річному віці. Похований у храмі святого апостола Андрія в Бавнд-Бруці.

ЛІТЕРАТУРА 

1. Алєксандрова Т. Патріарх Мстислав - духовний лідер української нації / Т. Алєксандрова // Вечірня Полтава. – 2008. – 30 квіт. – С. 7.
2. Брикулець В. Патріарх Мстислав. 1999 р. Полотно, олійні фарби : [портрет: кольорова репродукція] / В. Брикулець // Брикулець В. Малярство. Графіка. Ікономалярство. – Полтава, 2009. – С. 39.
3. Його Святість Патріярх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав : фото // Молода Україна. – 1991. –№1. – обкладинка.
4. Криволап Ю. Людина полум’яного серця : владика Мстислав / Ю. Криволап // Молода Україна. – 1982. – Ч.314. – С. 1-6.
5. Мстислав (Скрипник Степан Іванович; 1899 - 1993) – церковний діяч, патріарх УАПЦ : [уродженець м. Полтава] // Гончар О. Т. Щоденники : у 3-х т. – К., 2004. – Т. 3 (1984-1995). – С. 325, 326, 358, 367, 368, 395, 472, 476, 527, 575.
6. Патріарх Мстислав // Цебрий В. Славный город : исторические и публицистические очерки. – Полтава, 2009. – С. 195-200.
7. Пустовіт Т. Мстислав (Скрипник Степан Іванович; 10.04.1898, м. Полтава – 11.06.1993, м. Гремсбі, Канада) - церковний діяч, патріарх / Т. Пустовіт // Полтавіка. Полтавська Енциклопедія: у 12 т. – Т. 12: Релігія і церква. – Полтава, 2009. – С. 413.
8. Святійший Мстислав (Скрипник) : [Його довгий і важкий шлях до духовних вершин розпочався в Полтаві, де він народився, провів дитячі роки] // Альманах пошани й визнання Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 130-131.
9. Ткачук М. Патріарх Мстислав : Степан Іванович Скрипник, уродженець м. Полтави / М. Ткачук // Історичний календар 2003. – К., 2003. – С. 197- 204.
10. Шемчук В. До питання про навчання Степана Скрипника (Патріарха Мстислава) у Полтавській першій чоловічій гімназії / В.Шемчук // Полтавська Петлюріана. Ч.4. Матеріали П'ятих Петлюрівських читань. – П., 2001. – С. 197-201.
11. Шемчук В. ... І зброєю вояка, і чином політика, і словом священника : [про Першоієрарха УАЦ Мстислава (у миру – Степана Скрипника (10.04.1898-11.06.1993)), уродж. м. Полтави] / В. Шемчук // Зоря Полтавщини. – 2008. –15 квіт. – С. 5.
12. Федір Єпископ. Феноменальна постать в історії України : [Патріарх Мстислав] / Федір Єпископ // Полтавський вісник. – 2008. – 11 квіт. – С. 26.
13. Цебрій В. Весна Патріарха. 10 квітня -110 років від дня народження Патріарха Мстислава / В. Цебрій // Полтавський вісник. – 2008. – 11 квіт. – С. 26.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

Меморіальна дошка

М. С. Грушевському,

саме тут він виступив із промовою 

на відкритті Українського клубу

в Полтаві

26 вересня 2016 р. у Полтаві на фасаді будівлі по вулиці Стрітенській, 37 відкрили меморіальну дошку М. С. Грушевському.

Саме тут професор, відомий громадській і політичний діяч, голова Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові (1897-1913), голова Центральної Ради Української Народної Республіки виступив із промовою на відкритті Українського клубу в Полтаві (клуб сприяв поширенню української літератури, проводив легальну просвітницьку діяльність). 

Меморіальну дошку виготовили за кошти міського бюджету у рамках заходів Міської програми з охорони культурної спадщини та збереження історичного середовища міста Полтава. Автор проекту – член Національної спілки художників України, автор численних пам’ятних знаків Дмитро Коршунов.

Вулиця Грушевського – одна з вулиць Полтави у Шевченківському районі міста. Пролягає від Київського шосе до виходу на вулицю Героїв АТО. Утворює перехрестя на межі вулиці Степового Фронту і вулиці Мазепи, а також із вулицею Ціолковського. До вулиці Грушевського прилучаються вулиця Грабчака і провулки Стешенка та Залізний.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ – український видатний вчений-історик, визначний державний та громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, письменник. Народився 29 вересня 1866 року у місті Холм, тепер м. Хелм, Польща. Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), з 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Уже на третьому курсі М. Грушевський пише наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890-1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат.

ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ

Меморіальну дошку встановили 23 травня 2018 р. на фасаді будинку по вулиці Симона

Меморіальна дошка
де стояв будинок С. Петлюри,
м. Полтава

Петлюри, 7/22. Це саме те місце, де раніше стояв будинок, у якому й проживав голова директорії та головний отаман військ УНР – Симон Петлюра.

22 травня 2019 р. була розміщена меморіальна дошка на старому корпусі державної аграрної академії за адресою вул. Сковороди, 1/3. Вона зроблена із червоного граніту, а профіль Петлюри, декоровані шаблі та герб України — з бронзи. Раніше в цій будівлі розміщувалося училище духовної семінарії, де з 1895 по 1901 роки навчався майбутній державний діяч.

ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія – 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917. Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Дядько по матері патріарха Мстислава (Скрипника).

На перехресті історії,  особливо історії української, часто віють немилосердні вітри, а то й буреломи. Сповнений звитяжності та трагізму і життєвий шлях  Симона Петлюри, який народився в історичному центрі Східної України – Полтаві – у козацькій родині, що у свій час перебралася із села в місто. Усі діти в сім'ї отримували виховання в українському релігійному духовно-побутовому руслі.