ПИСАРЕНКО ДМИТРО

Дмитро Писаренко народився 31 серпня 1994 року в селі Кулажинці. Тут він зробив свої перші кроки, тут навчався, ріс, мріяв і формувався як особистість. Закінчивши школу в 2012 році, він присвятив своє життя захисту України, вступивши до лав Збройних сил. Його служба була сповнена випробувань, але він завжди залишався вірним присязі та своїм переконанням.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, 27-річний сержант Дмитро Писаренко став на захист Батьківщини. 27 лютого 2022 року він загинув, обороняючи смт Солоницівка Харківського району. Він віддав своє життя заради нашого майбутнього, проявивши мужність, стійкість та незламність.

Його подвиг вшановано на державному рівні. Посмертно Дмитро Писаренко був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На честь Героя у його рідному селі названо вулицю, а на фасаді школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. З великою шаною і вдячністю учні та педагоги Кулажинської ЗОШ І-ІІІ ст. разом із старостою Кулажинсько – Наталівського старостату Людмилою Безуглою вшанували пам’ять Героя – земляка, поклавши квіти до меморіальної дошки.

Дмитро Писаренко назавжди залишиться в наших серцях як Герой, який поклав своє життя заради свободи, заради України. Його приклад – це зразок честі, відваги та любові до Батьківщини.

ЯРЕМА ВІТАЛІЙ

2 квітня в селі Войниха урочисто відкрили меморіальну дошку на честь захисника України – Яреми Віталія Олексійовича.

15 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на одному з гарячих напрямків фронту, внаслідок отриманих поранень несумісних з життям в результаті обстрілу з боку противника, відданий військовій присязі та вірний Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув наш земляк механік-водій відділення морської піхоти військової частини, старший матрос Ярема Віталій Олексійович.

Віталій Ярема двічі ставав на захист України: у 2014 та 2022 роках. Останній бій матрос прийняв на одному з гарячих напрямків фронту.

Бойовий шлях Віталія Яреми

Народився воїн 28 квітня 1972 року в селі Козлів Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Згодом сім’я переїхала у село Войниха. Тут він навчався у середній школі, а згодом закінчив Лубенське професійно-технічне училище № 12, де здобув професію водія. Був спокійним і врівноваженим. Любив життя.

Чоловік мав чіткі патріотичні переконання, тому добровольцем пішов захищати Україну в 2014 році. Був учасником боїв за Донецький аеропорт. З початком повномасштабної війни, в березні 2022 року, вдруге став у стрій і воював на найгарячіших напрямках на посаді механіка-водія відділення морської піхоти.

15 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Старший матрос Віталій Ярема загинув під час виконання бойового завдання на одному з гарячих напрямків фронту, внаслідок отриманих поранень під час обстрілу.

ЗАДІРАКА СЕРГІЙ

Сергій «Історик» Задірака загинув 2022 року в боях на Харківщині. Пам’яті полеглого захисника встановили меморіальну дошку.

Дошку відкрили на фасаді ліцею 14, де навчався воїн.

Солдат Сергій Задірака народився 10 червня 1989 року, проживав у Полтаві. Мав позивний «Історик». Під час повномасштабної війни захисник проходив службу на посаді номера обслуги 2-ї самохідної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи 92-ї ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка.

«Історик» поліг 9 травня 2022 року під час виконання бойових завдань на Харківщині, поблизу Грушівки. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

РУБАН ОЛЕГ

Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння молодшому сержанту Олегу Рубану звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Найвищу державну нагороду полеглому воїну присвоїли за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та самовіддане служіння українському народу.

Олег Рубан народився та виріс у Сумській області. Під час антитерористичної операції його призвали до лав Збройних сил України. Після повернення з армії разом з дружиною оселився у селі Короваї.

У 2017 році Олег проходив службу в ЗСУ, і в тому ж 2017 р. брав участь в антитерористичній операції на сході України, а згодом став учасником операції об’єднаних сил. Мобілізований 26 лютого 2022 року та проходив військову службу молодшим сержантом, командиром 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 244 батальйону 112 окремої бригади ТрО військова частина А4347

2 березня 2023 року героїчно загинув під час бойових дій неподалік від населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Обов’язки військовослужбовця виконував зразково. Олег до останнього подиху був вірним сином України, яку дуже любив і віддав за неї найцінніше, що мав – власне життя! Олег із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишився вірним Військовій присязі, українському народу та Україні. Ми пишаємося ним, його незламністю духу, сміливістю та патріотизмом. Він був мужнім, хоробрим, життєрадісним, оптимістичним, душа компанії. Мав багато планів на життя, які не встиг, на жаль, здійснити.

Олег віддав власне життя, щоб ми могли жити у вільній та незалежній Україні. Рубан Олег Олексійович – справжній Герой, який заслуговує найвищої державної нагороди!

Олега Рубана посмертно нагородили орденом за «За мужність» III ступеня. Відзнаку передали його дружині та сину.

ТЕРЯНИК ОЛЕКСАНДР

У Зіньківському опорному ліцеї № 1 відкрили меморіальну дошку випускнику школи Олександрові Терянику. Право відкрити меморіальну дошку надали батькамзахисника - Наталії та Віктору Теряник

Олександр Теряник зустрів велику війну за кордоном й повернувся, щоб стати на захист України. Воїн загинув, виконуючи бойове завдання на східному фронті.

Олександр Теряник загинув 16 вересня.

Бойовий шлях Олександра Теряника

Воїн народився 20 липня 1998 року в селі Пірки. Чоловік закінчив школу в рідному селі та продовжив навчання у Зіньківській школі № 1. У 2015 році він вступив до полтавської політехніки, а потім працював у районному відділенні поліції в Зінькові.

Згодом воїн вирішив виїхати за кордон, проте з початком повномасштабної війни повернувся в Україну та добровольцем пішов на фронт. Олександр Теряник був солдатом гранатометного відділення гранатометного взводу 2-го батальйону спецпризначення.

16 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Це сталося під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва під Кремінною, що на Луганщині.

«Саша був веселим, сміливим, добрим юнаком. Його любили і поважали односельці. Завжди готовий був прийти на допомогу. Надзвичайно любив своїх батьків і сестричку, любив життя», – згадують героя односельці.

МАТВІЄНКО СЕРГІЙ

Відбулося відкриття меморіальної дошки герою-земляку, лубенцю Сергію Матвієнку. Ведучий Олександр Печора говорив про подвиг земляка, нагадав його біографію.

Сергій Петрович Матвієнко народився 23 жовтня 1979 року у місті Лубни. Закінчив середню школу № 1. Вищу освіту здобув у Полтавському кооперативному інституті. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України працював за фахом у сфері торгівлі. Останній час – торговим представником ТОВ «Джамп» м. Київ, Полтава.

Сергій Петрович – справжній, щирий, свідомий, патріотичний, самовідданий громадянин. Член політичної партії та громадського руху УНА-УНСО. Він – людина, яка щиро переймалася долею своєї країни, берегла її традиції і звичаї. Учасник Помаранчевої революції.

З першого ж дня повномасштабного вторгнення росії Сергій Матвієнко – член Добровольчого формування Лубенської територіальної громади № 1, боєць групи швидкого реагування.

Справжній, небагатослівний чоловік, добросовісний і чесний Сергій Петрович добровольцем пішов до складу штурмових бригад, що формувалися в Україні. З лютого цього року боронив нашу державу у найгарячіших точках. Воїн служив у славетній 3-й ОШБР. Його позивний "Грей". Мав велике серце і люту ненависть до ворогів.

15.07.23, рятуючи поранених з поля бою, механік-водій механізованого батальйону військової частини, молодший сержант Матвієнко Сергій Петрович загинув.

Дочка з дружиною отримали почесне право зняти покривало з меморіальної дошки.

Перед учасниками мітингу виступив міський голова Олександр Грицаєнко.

Командир добровольчого формування Віктор Сивуха нагадав віхи бойового шляху Сергія Матвієнка. Його БМП було атаковане безпілотником Ланцет. Всі загинули.

Перед присутніми виступив Олексій Пивовар, Михайло Антоненко, які вручили подяки тим, хто допоміг у виготовленні і встановленні дошки.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воінів.

До встановленої дошки лягли живі квіти від мешканців громади, воїнів тероборони, ЗСУ.

ПИСАРЕНКО СЕРГІЙ

Меморіальну дошку встановили на фасаді школи № 11. На відкриття прийшли рідні воїна, друзі та містяни. Дошку відкрили син і донька військового. Встановлення дошки ініціювала дружина військового за гроші родини.

Сержант Збройних сил України Сергій Миколайович Писаренко (позивний «Полтава») народився 21 лютого 1972 року на Полтавщині. Навчався у школі № 11. Після закінчення школи Сергій Писаренко навчався у Полтавському технікумі м’ясної промисловості. До повномасштабної війни у цивільному житті працював за кордоном водієм-далекобійником.

На початку повномасштабного вторгнення чоловік залишив роботу за кордоном та повернувся в Україну, де добровольцем приєднався до лав ЗСУ. Проходив службу на посаді командира відділення кулеметному взводу 1-го штурмового батальйону 5-ї ОШБр.

Під час служби був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

51-річний захисник України помер у львівському госпіталі 18 жовтня 2023 року. Воїн проходив лікування через важке поранення, яке отримав 10 березня в бою біля Сіверська на Донеччині. Сергій Писаренко нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

ЗАПІЧНИЙ МАКСИМ

Меморіальну дошку Максиму Запічному встановили на фасаді загальноосвітньої школи № 28. Воїн був випускником цього навчального закладу.

30 вересня, потрапивши у мінну пастку поблизу села Тернова Харківської області, загинув 37-річний старший солдат Максим «Шерлок» Запічний із Полтави. Підписав контракт у 2014 році, був сапером. Воював у Донецькому аеропорту, де отримав поранення, а також пройшов безліч гарячих точок на Донбасі.

Запічний Максим Юрійович народився 5 жовтня 1984 року. У 2008 році закінчив ПолтНТУ ім. Ю. Кондратюка, отримав спеціальність інженера-будівельника. Працював на Полтавському турбомеханічному заводі та Полтаваобленерго.

Улітку 2014-го року «Шерлок» уклав контракт на проходження військової служби. Тоді він відслужив 10 місяців, з них три – на фронті.

«Я служив у 91-му полку, який базується в Охтирці. Це інженерно-саперний полк. Був сапером. Нашим завданням не було стояти на певних постах і утримувати позиції. Ми їздили цими блокпостами і або щось ставили, або щось знімали», – розповідав Запічний інтерв’ю «Суспільному» у 2019 році.

«Шерлок» добровольцем пішов захищати Донецький аеропорт 30 грудня 2014 року. Відстань між нами та ворогом була до 20 метрів, при цьому всі стіни були гіпсокартонні – дуже тонкі.

«Ти можеш не бачити ворога, але він все одно був там. І якщо хтось стріляв чергою з автомата, то прошивав ці стіни наскрізь. Це була повна темрява. Ми завчали кількість кроків та напрямки. Три кроки вперед, два вправо, здається, п’ять кроків уперед, знову ліворуч, до 63 кроків уперед і потім праворуч», – говорив Запічний.

В аеропорту він пробув 17 днів, а в день ротації зазнав поранення.

«Мені дали завдання встановити фугас, щоб обвалити сходову клітку і не дозволити сепаратистам спуститися з 3-го поверху. Коли я це робив, у коридор вискочив сепар і дав чергу мені в спину. На той момент я був 10-м пораненим за день. Нас вивозили по злітній смузі. Незабутня подорож, коли по броні стукають кулі. Я цього ніколи не забуду. Це не схожий ні на що досвід», – згадував захисник.

Вже після поранення «Шерлок» виконував бойові завдання в Авдіївці, Мар'їнці та інших містах Донбасу. Він був на передовій до кінця серпня 2015 року, потім знову працював інженером, але через повномасштабний наступ Росії знову вирушив на фронт.

20 серпня 2015 року указом Президента України Максим Запічний був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Максима Запічного нагородили Орденом «За мужність» III ступеня. 37-річний воїн загинув 30 вересня того ж року, потрапивши до мінної пастки біля села Тернова Харківської області. 2022 року Максиму Запічному посмертно присвоїли Орден «За мужність» II ступеня.

СТЕЛА ПАМ'ЯТІ

28 серпня, напередодні Дня пам’яті захисників України, у парку імені Івана Котляревського відкрили оновлену стелу. На ній встановили вандалостійку інтерактивну дошку, на якій демонструється 441 обличчя полеглих воїнів.

Учасники заходу вшанували хвилиною мовчання пам’ять полеглих за незалежність та територіальну цілісність України.

«Ніхто не народжений для війни. Кожен із них мав свою ціль та мрію. Вони зробили свій вибір, у результаті якого ми зараз тут. На цьому екрані 441 обличчя. Це не всі. Кількість імен на екрані поступово доповнюватимуть. На завжди присутній кожен із них у нашій громаді. Вічна честь і пам’ять Героям. Низький уклін рідним», — сказала секретар міської ради Катерина Ямщикова.

Інтерактивну дошку відкрили у березні 2018 року. Наприкінці 2024 року її відновили та обладнали камерами відеоспостереження.

Оновлені портрети для інтерактивної дошки виконані у тому ж стилі, що і портрети на щитах проєкту «Полтава пам’ятає Героїв» на Каштановій алеї.

ГОДУН ВАСИЛЬ

У День пам’яті захисників України на фасаді гімназії ім. Героя України Віри Роїк було відкрито меморіальну дошку герою – випускнику Василеві Годуну.

У відкритті пам’ятних дощок взяли участь представники органів місцевого самоврядування Лубенської громади, педагогічний колектив гімназії, учні, рідні, рузі. Учасники заходу поклали квіти та низько схилили голови перед пам’яттю і подвигом славних синів України, вшанувавши їх хвилиною мовчання.

Годунд Василь Анатолійович (21.04.1987–13.03.2024 р.)

Закінчив лубенську школу № 7. З дванадцяти років до закінчення школи відвідував гурток спортивного орієнтування ДЮКСОТ «Валтекс», виконав норматив І розряду зі спортивного орієнтування. Багаторазовий призер чемпіонатів Полтавської області у 2000-2004 рр.

З перших днів війни Годун Василь прийняв рішення не стояти осторонь, а стати на захист Батьківщини від окупанта – спочатку приєднався до сил тероборони Голосіївського району столиці, водночас активно займаючись волонтерською діяльністю – пригоном та ремонтом машин для військових, а 29.04.2022 долучився до лав ЗСУ, розпочавши військову службу в частині А4062.

Уже з 20 червня разом із побратимами брав активну участь у бойових діях на Сході України. Мужньо тримав оборону України біля Новобахмутівки, а також стійко брав участь у боях за коксохімічний в Авдіївці.

Годун Василь був не лише патріотом, а й справжнім лідером своєї команди. Навесні 2023 року пройшов підготовку у військовій академії м. Одеси за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу та застосовував набуті знання для виконання командирських завдань. Завжди опікувався своїми людьми і дбав про кожного.

Він віддано стояв на захисті України до останнього дня свого життя. За свої непересічні здобутки і вірне служіння державі отримав такі нагороди: сталевий хрест від 18.01.2023 (номер наказу 106), золотий хрест від 15.04.23 (номер наказу 790), срібний хрест від 25.09.23 (номер наказу 2217), хрест хоробрих від 29.12.23 (номер наказу 3128).

Загинув 13 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії проти України в районі села Кружок Конотопського району Сумської області. Як командир роти, міг відправити когось замість себе, але поїхав сам на завдання, завдяки чому зберіг особовий склад.

Нагороджений почесними відзнаками Головнокомандуючого Збройних Сил України «Хрест хоробрих», «Сталевий хрест», «Срібний хрест», «Золотий хрест», нагрудним знаком «Ветеран війни».

Василь Годун твіддав найдорожче – своє життя, захищаючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверенітет України. Відтепер меморіальна дошка на стіні гімназії будуть постійним спогадом нам і наступним поколінням про патріотизм і героїчний подвиг випускників освітнього закладу та захисників рідної Батьківщини.

ЩЕРБАК ІГОР

Ігор Щербак мав звання лейтенанта. Меморіальну дошку йому встановили на фасаді Полтавського багатопрофільного ліцею № 1.

Воїн народився 29 листопада 1993 року в Полтаві в сім’ї військовослужбовця. Навчався в Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1 імені Івана Котляревського. В 2016 році закінчив ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» за напрямком «Фінанси та кредит» у Сумах. У мирному житті працював фінансистом, був співвласником ігрового клубу. Обожнював тренування в залі, умів розвинути хист до цього в інших. Багато читав. Був добрим оповідачем і поціновувачем прекрасного. Любив життя і чорний гумор.

Проходив навчання на військовій кафедрі. Працював за фахом у Полтаві в ПАТ АБ «Укргазбанк» та в ПП «Компанія Надія». Займався підприємницькою діяльністю, був власником клубу «Sity play».

З початком повномасштабної війни добровільно пішов у ТЦК та був направлений до учбового підрозділу. Служив у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ на посаді командира мінометної батареї.

«Ігор був живим прикладом справжнього чоловіка, воїна. Мужнім, турботливим і справедливим. Завжди був на позитиві, ніколи не скаржився. Пішов на війну добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення, бо не міг змиритися зі стражданнями, що ніс із собою руський мир мирному населенню. Відповідальний командир і мотивований боєць, який своїм прикладом заряджав оточуючих. Завжди був уважним до кожного свого бійця. Честь і гідність для нього були не просто словами, а життєвими принципами!» – розповідають близькі загиблого.

З 19 липня 2022 року виконував бойові завдання по звільненню населених пунктів Херсонської області. За особисту хоробрість на полі бою нагороджений «Почесною грамотою» Командувача оперативно-стратегічного угрупування військ «Херсон» та медаллю «За хоробрість в бою».

Лейтенант Ігор Щербак, позивний «Ріко», загинув 19 лютого 2023 року біля села Берхівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання воїн потрапив під ворожий танковий обстріл. Офіцерові було 29 років.

ГРИЦУН ІГОР

У День пам’яті захисників України на фасаді гімназії ім. Героя України Віри Роїк було відкрито меморіальну дошку герою – випускнику Ігорю Грицуну.

У відкритті пам’ятних дощок взяли участь представники органів місцевого самоврядування Лубенської громади, педагогічний колектив гімназії, учні, рідні, друзі. Учасники заходу поклали квіти та низько схилили голови перед пам’яттю і подвигом славних синів України, вшанувавши їх хвилиною мовчання.

Ігор Грицун віддав життя в бою за Україну. Молодий засновник проєкту The Daily History близько місяця не дожив до власного 27-річчя.

Бойовий шлях Ігоря Грицуна

Воїн з перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну в лавах 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Сікорського. А віднедавна – як гранатометник 3-ї окремої штурмової бригади. Також відомо, що військовослужбовець жив у Лубнах.

«Вальгалла, брат! Останнє, що тобі сказав, коли ми говорили з тобою телефоном за пару днів до твого останнього бою, було просте і банальне: «Я люблю тебе». Тому, якщо ти мене чуєш десь там, з того світу, то знай це», – пише брат загиблого воїна Роман Коржик.

Захисник був ультрасом київського клубу «Динамо» та засновником просвітницького проєкту The Daily History. Також він працював над розвитком історичного журналу «Артефакт» протягом 2018-2020 років – займався дистрибуцією, логістикою та продажем мерчу.

«Ігор був дуже доброю людиною, чудовим істориком, мав неймовірне почуття гумору. Історичні меми його виробництва набирали тисячі вподобайок та сотні поширень в інстаграмі», – згадують про гранатометника на фейсбук-сторінці проєкту The Daily History.

15 березня рідні воїна повідомили про загибель молодого військовослужбовця на фронті: Ігор Грицун поліг 7 березня на Донеччині.

Ігор Грицун віддав найдорожче – своє життя, захищаючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверенітет України. Відтепер меморіальна дошка на стіні гімназії буде постійним спогадом нам і наступним поколінням про патріотизм і героїчний подвиг випускників освітнього закладу та захисників рідної Батьківщини.

СЕМЕНЯК МИХАЙЛО

У Миргороді відкрили меморіальну дошку на честь загиблого випускника ліцею Миргородському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка Семеняці Михайлу Сергійовичу, який віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України. Про це повідомили у Миргородській міській раді.

Михайло Сергійович був військовослужбовцем в/ч А1356, водієм-електриком радіостанції взводу зв’язку роти зв’язку батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення. Загинув 24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області. Михайло Семеняк був патріотом України, сумлінним військовослужбовцем, постійно удосконалював свої вміння та навички, завжди підтримував доручені йому техніку та озброєння у справному стані, проявляв розумну ініціативу, був гарним другом для товаришів по службі. Указом Президента України №149/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старший солдат Семеняк Михайло Сергійович нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни" (посмертно). Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

ПЕРЦЮХ ВІКТОР

На фасаді гімназії № 25 відкрили меморіальну дошку полеглому старшому сержанту Віктору Перцюху.

Шлях воїна Віктора Перцюха

Чоловік народився 11 лютого 1974 року та проживав у Полтаві. У 1992-1994 роках воїн проходив службу в армії, здобувши військову спеціальність водія-механіка БМП. Після демобілізації працював водієм-експедитором.

З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Перцюх добровільно став на захист України.

Підготовку проходив на Яворівському полігоні. Тоді там був ще в березні масована ракетна атака. Він теж її пережив. Потім його направили на один із найскладніших напрямків – Луганський напрямок. Під Лисичанськом це було, селище Новотошківське.

7 квітня 2022 року полтавця зарахували до складу 34-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. З 21 квітня захисник був на посаді командира бойової машини 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти.

Життя воїна обірвалося у бою 22 квітня 2022 року. Віктор Перцюх загинув поблизу населеного пункту Новотошківське на Луганщині. «Селище знищене було взагалі, стерте з лиця землі і там уже земля горіла, як казали. То один із найстрашніших боїв 22 квітня відбувся. У цей день Віктор загинув, отримавши поранення осколкове. 21 ввечері ми з ним розмовляли телефоном. А 22-го вранці я чекала ж на якийсь плюсик або знак який-небудь. Потім все ж таки знак питання послала. Відповіді вже не було. Потім я дізналася про те, що він загинув аж 18 травня. Майже місяць», – розповіла дружина військовослужбовця.

Полеглий старший сержант отримав смертельне поранення уламком снаряда, який пробив бронежилет.

11 лютого його пам’ять увіковічнили у Полтаві.

ІВАНОВ ВІТАЛІЙ

У Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку загиблому захисникові Віталію Іванову

14 грудня у Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку памʼяті захисника України Віталія Іванова

Меморіальну дошку розмістили на будівлі Веприцького опорного ліцею, випускником якого був загиблий військовий.

Віталій Іванов загинув внаслідок мінометного обстрілу 14 грудня 2022 року поблизу села Кліщіївки, що на Донеччині. Молодому чоловікові було 23 роки.

Так, у цьому році меморіальні дошки встановили Сергієві Удовиченку, Олександру Кологривому, Сергієві Кваші, Віталію Потапенку. та випускникам Гадяцького наукового ліцею-інтернату імені Т. Г. Шевченка Артурові Дрючевському, Богданові Параці, Олександрові Тихоненку, Олександрові Корнійку, Русланові Пономаренку. У Великобудищанській, Краснолуцькій та Гадяцькій громаді перейменували вулиці на честь загиблих військових – Сергія Кваші, Віталія Потапенка та Богдана Параки.

КВАША СЕРГІЙ

У Мартинівці відкрили меморіальну дошку на честь Сергія Кваші, який на Херсонщині

Сергій Кваша загинув торік наприкінці серпня. 12 вересня у рідному селі військового на його честь відкрили меморіальну дошку. На відкриття зібралася громадськість сільської ради, діти, військові.

Сергій Кваша був мобілізований у перші дні повномасштабного вторгнення. Служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді на посаді стрільця-снайпера 1 аеромобільного взводу, 9 аеромобільної роти 3-го аеромобільного батальйону.

Сергій народився і виріс у Мартинівці. Після закінчення школи навчався у Веприцькому ПТУ. Служив в армії. Потім понад 20 років працював на молочнотоварній фермі в ПрАТ «Гадяцьке бурякогосподарство». Став на захист України від російських агресорів вже у перший рік війни — у 2014 році. Тоді служив у зоні АТО/ООС. А вже із перших днів повномасштабного вторгнення був мобілізований до лав Збройних сил України і до останнього подиху боронив українську землю.

Життя військового обірвалося 30 серпня біля села Сухий Ставок.

14 вересня 2023 року Сергієві Кваші мало б виповнитися 48 років. У нього лишилися матір і сестра.

На вшанування пам’яті військового у Мартинівці перейменували вулицю Гагаріна на честь Сергія Кваші.

ПОНОМАРЕНКО РУСЛАН, КОРНІЙКО ОЛЕКСАНДР, ПАРАКА БОГДАН, ТИХОНЕНКО ОЛЕКСАПНДР, ДРЮЧЕВСЬКИЙ АРТУР

На фасаді Гадяцького ліцею-інтернату ім. Шевченка відкрили меморіальну дошку загиблим учням закладу

На фасаді Гадяцького профільного ліцею-інтернату імені Шевченка відкрили меморіальну дошку колишнім учням закладу, які загинули під час російсько-української війни.

За майже 10-річну війну росії проти України із на фронті загинули п’ятеро випускників Гадяцького профільного ліцею імені Шевченка.

Під час антитерористичної операції на сході України 2014-2018 років загинули Руслан Пономаренко із Оснягів та Олександр Корнійко із Петрівки-Роменської.

Руслан Пономаренко загинув 28 січня 2015 під час мінометного обстрілу вогневих позицій українських артилеристів під Комишувахою.

Олександр Корнійко загинув 16 лютого 2017 року під час обстрілу взводного опорного пункту поблизу смт Зайцеве, що під Горлівкою.

Повномасштабне вторгнення росіян у 2022 році принесло нове горе у родини українців. 25 березня воно прийшло у родину Парак із Гадяча, а заодно чи не кожного жителя міста, адже Богдан Парака став першим загиблим військовим із Гадяччини. Богдан Парака загинув захищаючи селище Вільхівка у Харківській області. Одну із вулиць у Гадячі перейменували на честь Богдана Параки.

Старший сержант Олександр Тихоненко загинув 20 січня 2023 року поблизу села Благодатне, що на Донеччині. У складі евакуаційного екіпажу Олександр їхав забирати своїх поранених та загиблих побратимів. Але росіяни влучили по евакуаційній техніці із ПТУРа.

Артур Дрючевський загинув 13 березня 2023 року поблизу селища Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. У 2022 році до дня Збройних сил України був нагороджений грамотою та медаллю «Незламним героям російсько-української війни».

Як ще у Гадячі вшановують загиблих військових

Ще у 2019 році на День захисників і захисниць України у Гадячі відкрили меморіальний знак «Землякам, які загинули за Батьківщину». Передбачалося, що він буде тимчасовим, проте вже як чотири роки він став постійним.

Також меморіальну дошку своїм загиблим випускникам відкрили у Гадяцькому вищому професійному аграрному училищі.

Також стіна із портретами загиблих військових під час АТО є біля Свято-Михайлівської церкви.

НАЛИВАЙКО ІВАН, ОСТЯК МАКСИМ

Пам’яті полеглих «Танцора» та «Остіна» у полтавському ліцеї відкрили меморіальні дошки

Іван Наливайко та Максим Остяк віддали життя в боях на Донеччині та Харківщині. Пам’ять захисників вшанували у рідному ліцеї.

Меморіальні дошки відкрили на фасаді ліцею № 31.

Іван «Танцор» Наливайко

Народився воїн 15 жовтня 1997 року в Полтаві. З 2008-2015 навчався в ліцеї №31, де був активним учасником всіх подій та заходів. З 6 років почав відвідувати танцювально-спортивний клуб «Дует», де опанував бальну хореографію. Разом з партнеркою брав участь не тільки в місцевих змаганнях, а й на міжнародних конкурсах.

Після школи у 2015 році вступив до педагогічного університету на спеціальність «Хореографія» та продовжив свою кap'єpy в Народному ансамблі спортивно-бального танцю «Грація». У період навчання також почав викладати дітям спортивно-бальний танець в школі «Юний Європєць».

24 лютого 2022 року Іван Наливайко добровольцем пішов на фронт та вступив до 116-ї окремої бригади територіальної оборони, де отримав позивний «Танцор». Він захищав Україну на Харківському, Сумському, Донецькому напрямках.

Загинув військовий 10 жовтня 2023 року в Авдіївці, при виконанні бойового завдання. Поховали молодого воїна на Алеї Слави в Полтаві.

Максим «Остін» Остяк

Воїн народився 11 квітня 1987 року в Полтаві та навчався у ліцеї №31 в математичному класі. Після закінчення закладу здобув вищу освіту в полтавській політехніці, отримавши спеціальність інженера-будівельника.

У 2007 році чоловік переїхав до Києва, де працював адміністратором у ТРЦ «Більшовик». Згодом працював за спеціальністю, а пізніше став барменом у клубі «КультРа». Після цього він працював у Національному музеї історії України в Києві.

Максим Остяк був активним учасником Революції Гідності з перших її днів. 18 лютого 2014 року під час сутичок з «Беркутом» отримав травми лівої руки та голови. Після участі у Революції Гідності воїн разом із музикантом Євгеном Славяновим заснував гурт Reve ta Stohne, записав альбом та виступав за кордоном.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Максим «Остін» Остяк добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він служив оператором дронів у 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади, брав участь у боях за оборону Києва та в Ірпені.

Загинув оборонець 4 липня 2022 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його поховали у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

ЦИГАНЕНКО ОЛЕГ

Олег Циганенко захищав Україну в АТО та після початку повномасштабного вторгнення. Воїн загинув під час бойового завдання на Донеччині.

Меморіальну дошку полеглому захисникові на фасаді гімназії у Яблунівці.

Бойовий шлях Олега Циганенка

Воїн народився 24 січня 1979 року у Яблуневому. Там майбутній воїн виріс, а згодом працював сезонним працівником на місцевих фермерських господарствах.

Чоловік став на захист України у 2014 році. Захисник брав участь в АТО, за що мав статус учасника бойових дій та бойові нагороди. Після початку повномасштабного вторгнення вдруге пішов на фронт. Загинув 18 вересня під час виконання бойового завдання поблизу Іванівського Бахмутського району на Донеччині.

Олега Циганенка з почестями поховали 25 вересня у рідному селі Яблуневому.

ВОЛКОВ ВІТАЛІЙ

У Гадячі встановили меморіальну дошку загиблому на війні медику Віталію Волкову

У другу річницю загибелі Віталія Волкова, на фасаді будівлі Гадяцької підстанції екстреної медичної допомоги станції, де працював воїн, йому відкрили меморіальну дошку.

Віталій Волков 25 років працював фельдшером виїзної бригади на підстанції медичної допомоги у Гадячі. Тож саме тут на його честь відкрили меморіальну дошку. На відкриття прийшли рідні, друзі та колеги Віталія.

Віталій Волков пішов добровольцем на фронт у квітні 2022 року. За період служби отримав звання молодшого сержанта. На посаді бойового медика, надавав першу медичну допомогу та рятував життя захисникам України на лінії бойового зіткнення.

Брав участь у боях під Кураховим, Павлівкою, Бахмутом. 9 січня 2023 року Віталія Волкова посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.