КОЛОМІЄЦЬ АНАТОЛІЙ ПАНАСОВИЧ

Полтавське музичне училище закінчив відомий український композитор А. П. Коломієць, про що засвідчує ще одна меморіальна дошка на будівлі за адресою: вул. Соборності, 11: "Випускник Полтавського музичного училища, видатний український композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Анатолій Панасович Коломієць. 1918–1997".

Народився А. П. Коломієць в с. Савинцях на Миргородщині в сім’ї учителів. Навчався у Великих Сорочинцях. В 1935 році вступив до Полтавського музичного училища. З 1938 року – студент Київської консерваторії (історико-теоритичний факультет; водночас – навчання в класі Л. Ревуцького по спеціальності "композиція"). Свою музичну освіту закінчив в Ташкенті в 1943 році. Закінчив аспірантуру при Київській консерваторії (1951; клас – Л. Ревуцького). 1943–45 – концертмейстер Київського українського драматичного театру ім. І. Франка (Ташкент); 1944–54 – викладач Київського музичного училища. Від 1951 – у Київській консерваторії: від 1971 – професор кафедри композиції.

Перші музичні твори Коломійця з’явилися ще в Полтавському музичному училищі, серед яких увагу привертають "Експромт", для фортепіано й обробка народної пісні "Ой, не шуми, луже". Більше ніж 55 років продовжувалась багатогранна творча діяльність Коломійця, талант якого повною мірою проявився і в композиції, і в педагогіці, і у фортепіанному виконанні. Як піаніст виконував твори М. Лисенка, С. Рахманінова, Ф. Шопена, Ф. Шуберта та інших.

Чи не першим в Україні започаткував музичний жанр фортепіанної транскрипції – фантазія на теми опери "Тараса Бульби" М. Лисенка, вокальні твори Л. Ревуцького.

Зробив внесок у справу музичного редагування творів українських композиторів – Михайла Вериківського, Григорія Верьовки, Віктора Косенка, Кирила Стеценка

В українську музику А. П. Коломієць увійшов як композитор характерного, самобутнього стилю. Він володів особливою здатністю відчути "душу" народної музики, вмів яскраво відтворити її характерність в музичних образах своїх творів. У творчій спадщині Анатолія Коломійця, що налічує 250 творів – "Варіації на українські теми" (1956), п’єса для бандури "Українська соната" (1968), хори "Сон" (на слова М. Рильського) та «Гопак» (на вірші Т. Г. Шевченка). Останній твір Коломієць написав ще 1944 року, але в 1958 зробив другу редакцію його для змішаного хору, а капела з посвятою "пам’яті К. Стеценка". Створив також обробки народних пісень для вокального ансамблю у супроводі бандур, романси, ліричні пісні та ін. Коломієць започаткував написання творів великої форми для сольного, концертного виконання на бандурі. У співавторстві з В. Кирейком написав кантату "Іванів гай" (пам’яті І. Котляревського, 1969, слова М. Рильського). Відредагував і завершив дитячу оперу "Івасик-Телесик" К. Стецека (1962). У співавторстві з Л. Ревуцьким та Г. Майбородою здійснив редакцію Концерту для фортепіано із симфонічним оркестром В. Косенка (1967). У нього навчалися композитори О. Білаш, Є. Станкевич, І. Карабець, І. Поклад, В. Філіпенко. Анатолій Коломієць писав музику на вірші М. Рильського, В. Сосюри, Лесі Українки, А. Пашка.

Ім’я Анатолія Коломійця присвоєно дитячій музичній школі в Миргороді, вулиці у с. Савинці. Меморіальні дошки встановлені на фасаді будинків на вул. Софійська, № 16/16 (Київ), Полтавського музичного училища (архітектор В. Коломієць; обидві – скульптор В. Зноба) та школи у с. Великі Сорочинці Миргородського району.

ЛІТЕРАТУРА

1. Коломієць Анатолій Панасович // Муха А. Композитори України та української діаспори : довідник. – Київ : Музична Україна, 2004. – С. 147-148.

КОЛОМІЄЦЬ АНАТОЛІЙ ПАНАСОВИЧ

Меморіальна дошка
А. П. Коломійця,
 м. Полтава

Полтавське музичне училище закінчив також відомий український композитор Анатолій
Панасович Коломієць, про що нагадує ще одна меморіальна дошка на будівлі за адресою: вул. Соборності, 11: «Випускник Полтавського музичного училища, видатний композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор Анатолій Панасович Коломієць. 1918–1997».

Творчість композитора Анатолія Коломійця належить до визначних явищ української радянської музики. Він є автором балету «Улянка», симфонічних, вокально-симфонічних і камерно-інструментальних творів, хорів, романсів, обробок народних пісень. Суттєві риси музики Коломійця – ідейна художня довершеність, особлива філігранна витонченість музичної мови і водночас простота, дохідливість виразу. Анатолій Опанасович чи не перший в Україні започаткував такий музичний жанр, як фортепіанна транскрипція (фантазія на теми опери «Тарас Бульба» М. Лисенка, вокальні твори Л. Ревуцького).

Коломієць Анатолій Панасович народився в селі Савинці, нині Миргородського району. В 1935 році вступив до Полтавського музичного училища. З 1938 року – студент Київської консерваторії в класі Л. М. Ревуцького по спеціальності «композиція». Музичну освіту завершив у Ташкенті 1943 року.

Перші музичні твори Коломійця з’явились ще в Полтавському музичному училищі, серед яких увагу приваблюють «Експромт» для фортепіано та обробка народної пісні «Ой, не шуми, луже». Більше 55 років продовжувалась багатогранна творча діяльність Анатолія Коломійця, талант якого повністю проявився і в композиції, і в педагогіці і у фортепіанному виконанні.

В українську музику А. П. Коломієць увійшов як композитор характерного, самобутнього стилю. Він володів особливими здібностями провідчувати «Душу» народної музики, вмів яскраво відтворити її характер в музичних образах своїх творів. Композитор залишив після себе до 90 симфонічних, музично-сценічних, камерно-інструментальних творів, в тому числі для фортепіано, скрипки, віолончелі, фагота, бандури. Широко відомі його «Українська соната для скрипки і фортепіано», музика до мультфільмів. З 1951 року і до кінця життя Коломієць працював в Київській консерваторії.

Чималу внесок зробив композитор у справу музичного редагування творів провідних українських композиторів – К. Стеценка, В. Косенка, М. Вериківського, Г. Верьовки.

На його вшанування установлено меморіальну дошку в Києві на будинку, де він в 1956–1997 роках проживав.

ЛІТЕРАТУРА

ПОПАДИЧ ФЕДІР

Меморіальна дошка
Федору Попадичу,
м. Полтаві

Меморіальна дошка Федору Попадичу відкрита на будівлі музичного училища імені М. Лисенка в 1977 році, що знаходиться по вул. Соборності, 11. На ній написано: "В 1925–1934 рр. працював у Полтавському музичному училищі талановитий радянський диригент, композитор і педагог Федір Миколайович Попадич".

Федір Миколайович Попадич (1877–1943) народився в с. Великі Будища Диканського району на Полтавщині, в сім’ї колишніх кріпаків. Дітей у родині Попадичів було 13, але вижили тільки Федір та молодша сестра Єлизавета. Батько служив кучером у поміщика Яновського, тяжко хворів і рано помер. Мати працювала за наймом. Відомий хоровий диригент, фольклорист, композитор, педагог. Мав надзвичайно красивий голос, співав в архієрейському хорі Полтави,самостійно навчався музиці. В 33 роки здав екстерном іспит, після чого викладав спів і музику в першій Полтавській чоловічій гімназії, в Полтавському інституті шляхетних дівчат та в приватних гімназіях.

Особливий вплив на Попадича мали концерти Миколи Лисенка в Полтаві. Він захоплювався просвітницькими ідеями композитора. А впам’ять врізалися слова Миколи Віталійовича: "Фольклор – це саме", під їх впливом він починає збирати, вивчати, пропагувати народну пісню. Особливо Федору Миколайовичу запам’яталась зустріч з М. Лисенком під час відкриття в Полтаві пам’ятника І. П. Котляревському в 1903 році. Удвох із І. Різуненком Попадич готував полтавських співаків для зведеного хору, який виконував кантату Миколи Лисенка "На вічну пам’ять Котляревського". У кінці 1920-х років Попадич видає збірку українських пісень (у його обробці) й присвячує її М. Лисенку, також присвячує пам’яті композитора один із кращих своїх хорових творів "Серце музики" на слова Миколи Вороного. Микола Лисенко вважав Федора Попадича одним із представників тієї частини прогресивної інтелігенції, яка все своє життя присвятила служінню народові. "Ви чините подвиг в ім’я народу. Ви несете факел світлого і розумного", – писав Микола Лисенко Федору Попадичу.

Основний профіль діяльності Попадича – організація та керівництво хоровими колективами. Після гастрольного виступу в Полтаві Першого національного хору під керівництвом Кирила Стеценка (влітку 1918), Федір Попадич заснував там 16 липня 1918 року Український національний хор, згодом перейменований на Пролетарський, ще пізніше – Перший український художній радянський хор ім. Т. Шевченка, з 1926 – Полтавська окружна державна капела, з яким працював до 1933 року.

 В 1934 році Федір Миколайович переїхав в Коломну під Москвою, до родини своєї дочки. Він працював директором Палацу культури Коломенського машинобудівного заводу, створив ансамбль червоноармійської пісні й танцю, працював над музикою для драмтеатру. До останніх днів займався улюбленою справою.

 Помер Федір Попадич 7 червня 1943 року в місті Коломні. Федір Попадич є автором композицій "1905 рік", "Якимівська трагедія", канту "Величає душа моя Господа", маршу "Кроком крицевим", вокальних творів та обробок народних пісень.

ЛІТЕРАТУРА

ДУНАЄВСЬКИЙ ІСАК ОСИПОВИЧ

Меморіальна дошка на будинку, в якому жив композитор. 

Меморіальна дошка на будинку,
в якому жив композитор
Дунаєвський Ісак Осипович,
за адресою м. Лохвиця  вул. Гоголя,10
Полтавська область

Будинок збудований у 1912 р., одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою. Прямокутний у плані. Внутрішнє і зовнішнє планування частково змінене. Дах металевий. Загальна площа 136, 6 кв. м., жила площа 88, 7 кв. м. У будинку 7 кімнат, 2 коридори. Використовується під житло. 

В цьому будинку з 1912 по 1919 р. жив Ісак Осипович Дунаєвський [30.01. 1900 р., м. Лохвиця – 25.07.1953, м. Москва] – видатний радянський композитор, народний артист РРФСР. Народився в сім`ї службовця. В родині Дунаєвських дуже любили музику. З 6 років бере приватні уроки гри на фортепіано, які давав професійний піаніст Н. Дяков, спеціально запрошений для занять із старшим братом Борисом. З 8 років Ісак почав постійно займатися музикою. Його першим учителем був скрипаль-любитель Г. П. Полянський. Оцінивши музичні здібності сина, Дунаєвські віддають його у 1910 р. на навчання у приватну музичну школу до Харкова. 

Коли у 1912 р. сім`я Дунаєвських оселилася в цьому будинку. Ісак Осипович навчався в Харківській приватній гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Додому в Лохвицю їздив під час канікул і на вихідні дні. Тоді в маленькому домі Дунаєвських часто влаштовувалися імпровізовані музичні вечори. Лунали народні пісні, музика перші самостійні твори майбутнього композитора. Після закінчення гімназії І. О. Дунаєвський продовжує навчатися в Харківській консерваторії. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова. Москви, Ленінграду. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова, Москви, Ленінграду. З 1924 р. завідуючий музичною частиною Московського театру сатири, з 1929 по 1934 р. композитор і диригент Ленінградського мюзик-холу. 

З 1937 по 1941 рр. очолював ленінградську спілку композиторів.