Показ дописів із міткою Д. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Д. Показати всі дописи

ДЯДЮША СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

На Полтавщині відкрили меморіальну дошку генерал-поручнику УНР Сергію
Дядюші. Вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1, адже борець за незалежність України у ХХ столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР народився у Хоролі.
26 вересня 1870 року у повітовому місті Хорол народився СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ ДЯДЮША, майбутній генерал-поручник Армії УНР. Походив із дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1887), 1-ше військове Павловське училище (1889). А у 1900-му – Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом.
Служив у Варшавському та Московському військових округах. У 1904–1908 роках був викладачем Олексіївського військового училища у Москві. Дехто з істориків держави-агресора навіть зараховує його до "интелектуальной элиты русской армии". Але не інтелектом єдиним.
Першу світову війну полковник Сергій Дядюша зустрів начальником штабу Гренадерської дивізії. У липні 1915-го отримав поранення, за час війни був нагороджений усіма орденами до св. Станіслава 1-го ступеню та Георгієвською зброєю (за бій 7 листопада 1914 року). Останнє звання у російській армії – генерал-майор.
Події української революції 1917-21 років змінили життя досвідченого військовика. Сергій Дядюша відстоює цінності ІV Універсалу Центральної Ради та з головою поринає у справи українізації військових частин колишньої Російської імперії, опікується розбудовою збройних сил молодої Української держави, захищає її від російської агресії.
З квітня 1918-го – на службі в Армії УНР. Змінив ряд посад – начальник Волинського корпусу, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, начальник Головної управи Генерального штабу. З 12 лютого по 12 квітня 1921 року був виконуючим обов’язки військового міністра УНР. З серпня 1921 року отримав звання генерал-поручника. Після поразки Перших визвольних змагань проживав у Польщі.
Помер у Каліші 1933 року.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Пустовгар О. Генерал - син полковника, України син : [до ювілею Сергія Дядюші, видатного військового діяча] / О. Пустовгар // Зоря Полтавщини. – 2020. – 3 лист. – С. 8.
  2. Прокопенко Я. Меморіальна дошка Сергію Дядюші – нове місце пам'яті : [вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1, оскільки борець за незалежність України у 20 столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР Сергій Дядюша народився 150 років тому в Хоролі] / Я. Прокопенко // Нова година. – 2020. – 28 жовт.-03 лист. – С. 2.

ДУНАЄВСЬКИЙ ІСАК ОСИПОВИЧ



Меморіальна дошка на будинку, в якому жив композитор. 
Меморіальна дошка на будинку,
в якому жив композитор
Дунаєвський Ісак Осипович,

за адресою м. Лохвиця  вул. Гоголя,10
Полтавська область
Будинок збудований у 1912 р., одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою. Прямокутний у плані. Внутрішнє і зовнішнє планування частково змінене. Дах металевий. Загальна площа 136, 6 кв. м., жила площа 88, 7 кв. м. У будинку 7 кімнат, 2 коридори. Використовується під житло. 
В цьому будинку з 1912 по 1919 р. жив Ісак Осипович Дунаєвський [30.01. 1900 р., м. Лохвиця – 25.07.1953, м. Москва] – видатний радянський композитор, народний артист РРФСР. Народився в сім`ї службовця. В родині Дунаєвських дуже любили музику. З 6 років бере приватні уроки гри на фортепіано, які давав професійний піаніст Н. Дяков, спеціально запрошений для занять із старшим братом Борисом. З 8 років Ісак почав постійно займатися музикою. Його першим учителем був скрипаль-любитель Г. П. Полянський. Оцінивши музичні здібності сина, Дунаєвські віддають його у 1910 р. на навчання у приватну музичну школу до Харкова. 
Коли у 1912 р. сім`я Дунаєвських оселилася в цьому будинку. Ісак Осипович навчався в Харківській приватній гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Додому в Лохвицю їздив під час канікул і на вихідні дні. Тоді в маленькому домі Дунаєвських часто влаштовувалися імпровізовані музичні вечори. Лунали народні пісні, музика перші самостійні твори майбутнього композитора. Після закінчення гімназії І. О. Дунаєвський продовжує навчатися в Харківській консерваторії. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова. Москви, Ленінграду. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова, Москви, Ленінграду. З 1924 р. завідуючий музичною частиною Московського театру сатири, з 1929 по 1934 р. композитор і диригент Ленінградського мюзик-холу. 
З 1937 по 1941 рр. очолював ленінградську спілку композиторів.