Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема, до автономії в межах Росії, передач землі селянам, цивілізованих виборчих органів влади, 8-годинного робочого дня, відкриття українських шкіл тощо. Друкував матеріали переважно місцевого характеру, але разом із тим інформував про події на Київщині, Чернігівщині, Галичині, Одещині, Петербурзі, Москві. Тут містилися статті історичного та загальнополітичного характеру, вірші (Христі Алчевської, Юрія Будяка, Якима Самотнього). Вийшло лише 5 номерів газети.
Родина відставного поручика, дворянина Михайла Казимировича Шемета на зламі ХІХ-ХХ ст. була на Полтавщині досить заможною та впливовою. Шемети мали певний соціальний статус, були власниками ткацько-суконної фабрики, цегельного заводу, млина та маслобійні, володіли 1000 десятинами землі у Лубенському повіті.
Голова сімейства Михайло Казимирович, зі своїх лісових угідь постачав високоякісну деревену для спорудження духовного училища, був членом опікунської ради під час будівництва жіночої гімназії. Та на початку ХХ ст. говорили вже не так про статки представників цієї родини, як про їхні політичні погляди та національну гідність, причому підстав для таких розмов було більше, ніж достатньо.
Брати Володимир, Микола та Сергій Шемети своєю жертовною працею на політичній та культурно-просвітницькій ниві у першій чверті ХХ ст. зробили помітний внесок у відродження нашої державності, національної культури та духовності.
Найстарший син Володимир закінчив природничий факультет Київського університету. Ще в студентські роки його захопила національна ідея. Він був членом "Братства тарасівців", відстоював ідею української автономії ідею української автономності. Саме його зусиллями 12 грудня (за старим стилем) 1905 року в Лубнах з’явилося перше число газети "Хлібороб".
"Хлібороб" вийшов накладом 5 тис. примірників «коштамиі заходами» Лубенської української громади, тож у певній мірі відображав її вимоги.
Пізніше Володимир Шемет був депутатом І Дуржавної думи, членом Центральної Ради від Полтавщини. В радянські часи він працював в Інституті української наукової мови при Академії Наук, а згодом – в установах "Цукротресту".
Помер він 1933 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Трагічно склалася доля наймолодшого з братів – Миколи, першого редактора газети. 1918 року, переживши розчарування і не знайшовши для себе дороги в сум’ятті революційного руху, закінчив життя самогубством.
Сергій Михайлович Шемет брав найактивнішу участь в організації "Просвіти" в Києві, у червні 1917 року очолив Українську демократично-хліборобську партію, 1918-го увійшов до складу уряду П. Скоропадського. Емігрував за кордон і в еміграції був особистим секретарем гетьмана. Помер 1969 року в Австралії.
Володимир, Микола та Сергій Шемети з гідністю пройшли через ті випробування, які приготувала їм доля у першому десятилітті ХХ століття. І, як свідчать джерела, до кінця життя не зійшли з обраного шляху, намагалися сповна послужити Україні та рідному краєві.
ЛІТЕРАТУРА
- Пустовіт Т. Брати Шемети – патріоти і видавці першої україномовної газети "Хлібороб" на Лівобережній Україні / Т. Пустовіт // Зоря Полтавщини. – 2020. –3-6 листоп. – С. 1, 3.
- Карпенко О. Батько і син : [про родину Шеметів] / О. Карпенко // Вісник. – 2021. –14 лип.– С. 2.
- Скобельський В. Газета "Хлібороб" і брати Шемети / В. Скобельський // Полтавський вісник. – 2021. –16 груд.– С. 11.
