КАБУШКО МИРОСЛАВ

7 грудня 2017 р., на полтавській школі № 18, де навчався Мирослав Кабушка відкрили пам’ятний знак на його честь.

Народився 1978 року у місті Полтава. До 9-го класу навчався в школі № 16, потім пішов до училища. Створив сім'ю, проживав у Полтаві.

В липні 2015 року мобілізований, пройшов підготовку в навчальному центрі військ ВДВ, вперше стрибнув з парашутом. Старший солдат, військовослужбовець 90-го окремого десантного штурмового батальйону, 81-ша бригада, старший водій БТРа.

14 квітня 2016 року загинув близько опівночі під час бойових дій в промзоні Авдіївки — під час спостереження за позиціями ворога Мирослава обстріляли терористи з ручного протитанкового гранатомета.

17 квітня 2016-го похований у Полтаві з військовими почестями на Алеї Героїв, центральне міське кладовище.

Без Мирослава лишилися батьки, дружина та дві доньки — з них Юлія 2002 р.н. Батько Мирослава Олексій Михайлович — волонтер з "Громади Полтавщини".

Нагороди та вшанування 

• указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" — нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно);
• нагороджений відзнакою "За вірність народу України" І ступеня (рішення Полтавської обласної ради, посмертно);
• 7 грудня 2016 року на полтавській школі № 18, де навчався Мирослав Кабушка, відкрито і освячено пам'ятний знак на його честь;
• медаль "За жертовність і любов до України" (посмертно).

ЛІТЕРАТУРА

• Васецька А. "Дай Боже", щоб відзнаки знаходили Герої живими, а не посмертно / А. Васецька // Зоря Полтавщини. – 2017. – 24 січ. – С. 2.
• Волкова Г. "Коли я споряджав на фронт сина, мені довелося повністю зібрати мотор його старого БТРа, який заглухнув по дорозі на випробувальний полігон" / Г. Волкова // Зоря Полтавщини. – 2016. – 10 черв. – С. 5.
• Фіалковський А. У кожній домівці добрий спомин : герої не вмирають / А. Фіалковський // Зоря Полтавщини. – 2019. – 19-23 квіт. – С. 2.
• Ярошенко Г. "Тепер тим паче допомагатиму нашим хлопцям, котрі воюють на Донбасі. Не хочу, аби на моєму місці опинилися іще якісь батько чи мати... : 63-річний полтавець Олексій Кабушка – про свою волонтерську діяльність і недавню загибель під Авдіївкою молодшого сина Мирослава / Г. Ярошенко // Вечірня Полтава. – 2016. – 11 трав. – С. 11.

МОВЧАН ДМИТРО

2017 року в місті Кременчук на фасаді ВПУ № 7 відкрили меморіальну дошку загиблим в АТО випускникам, серед яких Дмитро Мовчан. У січні 2019 на фасаді льотного коледжу Національного авіаційного університету встановили меморіальну дошку Д. Мовчану. Занесений до Книги Пошани Полтавської обласної ради (посмертно).

МОВЧАНА ПАВЛА перші роки життя минули в селі Рокитне на Полтавщині. Згодом разом з батьками переїхав до Кременчука. Навчався у школі № 30, закінчив Кременчуцький професійний ліцей № 7 за професією верстатника. Але Дмитро мріяв про небо, тож 1996 року вступив до Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету, який закінчив у 1999 році. З листопада 2012-го служив за контрактом штурманом 16-ї вертолітної бригади в Бродах на Львівщині. Від початку бойових дій виконував завдання в зоні АТО, на вертольоті Мі-24. В 2014-му його вертоліт підбили, йому тоді вдалося вижити. він дістав травми, лікувався у шпиталі. 2015 року перевівся до Полтавської авіачастини, у 18-у бригаду.

З лютого 2017 року перебував у відрядженні в Краматорську. У складі екіпажу вертольоту, разом з командиром екіпажу підполковником Євгенієм Волошиним та бортовим техніком старшим лейтенантом Романом Кандулом (смт Семенівка Кременчуцького р-ну Полтавської обл.), виконував завдання в зоні АТО. Їхній вертоліт ("бджілка", як вони його називали) виконував роль повітряного "таксі", перевозив вантажі та особовий склад Генштабу і Збройних сил в районі проведення АТО, поблизу лінії фронту.

Загинув разом з екіпажем 26 березня 2017 р. в результаті авіакатастрофи військового гелікоптеру Мі-2, яка сталася біля с. Малинівка (Слов’янський район) Донецької області, за 13 км від аеродрому м. Краматорська.

30 березня з військовими льотчиками попрощались у Полтаві. Панахида відбулася в Авіамістечку, на території 18-ї бригади армійської авіації, в/ч А3384.

Поховали його на кладовищі рідного села Рокитне.

Указом Президента України № 538/216 від 2 грудня 2016 року "за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов’язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України" Мовчан Дмитро Васильович нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (11.10.2017, посмертно), медаллю всеукраїнської громадської організації "Країна" "За визволення Слов’янська" (посмертно).

БІДНИЙ ОЛЕКСАНДР

13 лютого 2017 р. на стіні Полтавської ЗОШ № 27 відкрили меморіальну дошку на честь Олександра Бідного, випускника школи, який загинув під час війни в Афганістані.

Меморіальна табличка встановлена за ініціативою громадської організації "Полтавська районна спілка ветеранів Афганістану (учасників бойових дій)", а відповідне рішення прийняла Полтавська міська рада.

ОЛЕКСАНДР БІДНИЙ народився 20 червня 1964 у Полтаві. Працював слюсарем на Полтавському тепловозоремонтному заводі. У грудні 1982 року був відправлений рядовим на війну в Афганістан. 16 листопада 1983 року загинув в ході бою з моджахедами. На честь Олександра Бідного названа вулиця у Полтаві.

Нагадаємо, радянська інтервенція в Афганістан почалася в 1979 році і тривала 10 років. В ході війни втрати Радянського Союзу становили близько 15 тис. військовослужбовців (із них 80 – з Полтавщини).

ЛІТЕРАТУРА

• Брігіда К. Ще одна меморіальна дошка воїну-афганцю з'явилася у Полтаві [Електронний ресурс] / К. Брігіда // Центральний: [сайт]. – Електрон. текст. дані. – [Б. м.], 2007-2023. – Режим доступу: https://central-ua.tv/news/22721/ (дата звернення: 07.02.2023). – Назва з екрана.

 

ПОПОВ ЮРІЙ

10 листопада 2017 р. у Полтаві  відкрили меморіальну дошку відомому полтавцеві: актору Юрію Попову. 

На фасаді будинку по вул. Пушкіна, 41/28 (перетин вулиць Пушкіна та Котляревського) встановили меморіальну табличку в пам’ять про Народного артиста України, провідного актора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.

ЮРІЙ ПОПОВ – народний артист України, який працював більше 50 років у полтавському театрі і мав тільки один запис у трудовій книжці. Він дуже любив свій театр, завжди виходив на сцену (яку називав святим місцем), до глядачів, із впевненістю, з ідеєю, з відкритим серцем. На жаль, 2015 р. він пішов у вічність, залишивши на згадку плеяду створених ним образів – це і Санчо Панса з "Людини з Ламанчі", і Фірс із "Вишневого саду", і Мартин Боруля з однойменної вистави, і, звісно ж, неперевершений Тев’є-молочник – роль, яка стала його справжнім бенефісом.

Його меморіалізацію ініціював театр ім. Гоголя.

ЛІТЕРАТУРА

• Вісич Н. Юрій Попов: "В актора є можливість бути тим, ким ти в житті ніколи не будеш" / Н. Вісич // Полтавський вісник. – 2014. – 14 листоп. – С. 23.
• Вітрич М. "Під оплески пішов у небуття..." : [меморіальну дошку встановили нар. арт. України Ю. Попову] / М. Вітрич // Зоря Полтавщини. – 2017. – 17 листоп. – С. 13.
• Віценя Л. Нові лауреати обласної премії імені Леоніда Бразова / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2012. – 26 жовт. – С. 6. ; 14 листоп. – С. 2.
• Віценя Л. Олімп нащадків видатного земляка. Дві премії імені І. П. Котляревського вручено у Полтаві : [дитяча міська та обласна премії] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 17 верес. – С. 3.
• Коваленко О. Втрата для театральної спільноти – народний артист Юрій Попов пішов у вічність / О. Коваленко // Коло. – 2015. – 30 лип.-5 серп. – С. 5.
• Коваленко О. Народний артист України Юрій Попов: "Я завжди говорю з глядачами тільки від щирого серця..." / О. Коваленко // Вечірня Полтава. – 2013. – 9 жовт. – С. 10.
• Лауреати обласної премії імені І. П. Котляревського // Зоря Полтавщини. – 2013. – 3 верес. – С. 4.
• Лещенко С. Премія Л. Бразова знайшла своїх лауреатів / С. Лещенко // Полтавський вісник. – 2012. – 16 листоп. – С. 3.
• Оніщенко В. Юрій Попов – 50 років на сцені / В. Оніщенко // Полтавський вісник. – 2014. – 3 січ. – С. 5.
• Пам'яті Юрія Попова : [нар. в Харкові] // Полтавський вісник. – 2015. – 31 лип. – С. 13.
• Чередник Л. Актор із сонцем у душі : до 75-річчя народного артиста України Юрія Попова / Л. Чередник // Вечірня Полтава. – 2014. – 12 листоп. – С. 15.
• Юрій Попов. Пам'ятаємо... // Вечірня Полтава. – 2015. – 29 лип. – С. 2.

КУЛИК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

Меморіальна дошка 
Кулику О. В. по вул. Лідова, 7
м. Полтава

11 листопада 2017 року на фасаді будинку по вул. Лідова, 7. Встановили меморіальну дошку в пам’ять про відомого громадського діяча та журналіста, Народного депутата Верховної Ради України ІІІ-го скликання (1998-2002) Олександра Кулика. 

КУЛИК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ  народився 26 вересня 1953 року в селі Петрівка Полтавського району.
У 1974 році Олександр Кулик закінчив філологічний факультет Полтавського державного педінституту. У цьому ж році розпочав трудову діяльність на заводському радіомовленні Полтавського заводу газорозрядних ламп.
З 1975 по 1980 роки – кореспондент відділу сільського господарства газети Полтавського району.
1980-1990 рр. – спеціальний кореспондент обласної газети "Зоря Полтавщини", ведучий екологічної рубрики (у 1986 році визнаний кращим журналістом-екологом України).
1990-1994 рр. – головний редактор газети Полтавської міськради "Полтавський вісник".
1994-1998 рр. – головний редактор обласної газети "Полтавська думка".
1998-2002 рр. – депутат Верховної Ради України від Полтави, Полтавського, Диканьського і Решетилівського районів.
2003-2008 рр. – головний редактор "Полтавської думки", директор інформаційно-видавничого агентства "Полтава-Факт".
З 2008 року – приватний підприємець, шеф-редактор газети "Полтавська думка", старший викладач Полтавського інституту економіки і права.

За журналістську і правозахисну діяльність нагороджений орденом Спілки офіцерів України – Хрестом "За мужність".
Позапартійний. Громадський правозахисник. У 2009 році визнаний кращим журналістом України в жанрі журналістських розслідувань проти корупції.
Олександр Кулик двічі був депутатом Полтавської міської ради.
Полтавець пішов з життя 2 жовтня 2016 року внаслідок хвороби. Йому було 64 роки. Рішення про меморалізацію ініціювало ТОВ "Полтавська Думка".

ЛІТЕРАТУРА

1. Відійшов у вічність Олександр Кулик // Полтавська Думка. – 2016. – 6 жовт. – С. 1.
2. Він найбільше любив Україну : [помер редактор Олександр Кулик] // Вечірня Полтава. – 2016. – 5 жовт. – С. 7.
3. Не стало Олександра Кулика : [перестало битися серце першого редактора "Полтавського вісника"] // Полтавський вісник. – 2016. – 6 жовт. – С. 6 ; Зоря Полтавщини. – 2016. – 4 жовт. – С. 5.
4. Полупан В. Полтава – в епіцентрі української журналістики! : [на вул. Лідова відкрили меморіальну дошку О. Кулику] / В. Полупан // Полтавська Думка. – 2017. – 16 листоп. – С. 1 ; Зоря Полтавщини. – 2017. – 17 листоп. – С. 13.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ

У старовинному місті Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив

Меморіальна дошка
Олесю Ульяненку,
м. Хорол 

Олесь Ульяненко, 30-го серпня 2017 р. було відкрито меморіальну дошку, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки по вулиці Незалежності, 61. 

На честь відомого українського письменника у 2015 році названо провулок в м. Хорол Полтавської області.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ – український письменник, сценарист. Найвідоміший роман "Сталінка" (1994) приніс автору Шевченківську премію для молодих митців, що присуджувалась у 1997-1999 роках. Володар відзнак видань "Сучасність" і "Благовіст". На його честь 2012 року заснована Міжнародна літературна премія. 

Народився у 1962 році в місті Хорол Полтавської області. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. 

Медичну освіту здобув у Миколаївському училищі. Проходив військову службу в Німеччині та Афганістані. Вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. Працював сторожем, кур’єром. Останні роки жив у Києві. 

Помер у київській квартирі в ніч на 18 серпня 2010 року. Офіційна причина – хронічна серцева недостатність. Похований на Байковому цвинтарі.

Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва" (1991). 

Став першим письменником, заборонюваним у незалежній Україні, оскільки твір "Жінка його мрії" (2006) засудила Національна комісія з питань моралі. 

Творчий доробок: повість "Там, де Південь" (2007), романи "Вогненне око" (1997), "Дофін Сатани" (2003), "Син тіні", "Знак Саваофа" (2006), видані посмертно "Ангели помсти" (2012), "Пророк" (2013), збірка оповідань "Яйця динозавра" (2016).