ОБІХОД ПАВЛО

У Полтаві на фасаді Ліцею № 29 відкрили меморіальну дошку Павлу Обіходу

Присутні на відкриттях хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та поклали квіти до меморіальних дошок.

Солдат Павло Петрович Обіход народився 14 грудня 1977 року у Харкові в батьків-студентів. До отримання вищої освіти батьками Павло виховувався у бабусі та дідуся у с. Великий Бакай Решетилівського району. Після навчання батьки переїхали до Полтави.

У 1985 році Павло пішов у середню школу № 29. Здобув середню освіту у 1995 році.

У 1989 році померла мати Павла. Багато обов’язків лягло на дитячі плечі хлопчика. Допомагав у всьому батькові. Особливо у вихованні молодшого брата. З дитинства любив грати у футбол. Дивився всі змагання з футболу по телевізору та ходив на стадіон Ворскла, щоб вболівати за улюблені команди.

У 1995 році поступив у Полтавський державний технічний університет ім. Ю. Кондратюка. Здобув вищу освіту за спеціальністю теплогазопостачання, вентиляція та охорона повітряного басейну.

З 2000 року працював інженером на заводі «Знамя».

З 2001 по 2013 рік – у ВАТ Полтавський Турбомеханічний завод на посаді заступника головного енергетика.

З 2013 по 2019 рік працював в ДП «Східний експертно-технічний центр Держпраці» на посаді технічного експерта безпеки.

З 2019 року і до початку повномасштабного вторгнення рф працював у ТОВ «Альянсбудпроект» на посаді технічного експерта з промислової безпеки.

На початку повномасштабного вторгнення росії Павло з друзями пішов добровольцем в лави ЗСУ, щоб захистити своїх рідних та свою землю.

26 лютого 2022 року був призваний на військову службу до військової частини А7310 116-ї окремої бригади територіальної оборони. Брав участь у бойових діях на Сумському та Донецькому напрямках.

Під час виконання бойового завдання на позиціях БТГР в/ч А7044 поблизу Авдіївки Покровського району Донецької області загинув в результаті артилерійського, мінометного та танкового обстрілу.

Відзнаки: учасник бойових дій, «Захисник України – Герой міста Полтава» (посмертно), Грамота за сумлінне ставлення до службових обов’язків, зразкову військову дисципліну та з нагоди святкування Дня територіальної оборони України та державна нагорода — «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

КАРАМАН ОЛЕКСАНДР

На вулиці Сінній відкрили меморіальну дошку начальнику розвідки та командиру розвідувального відділення Олександру Караману. Меморіальну дошку розташували на будинку, де працював військовий.

Майор Збройних сил України Олександр Юрійович Караман (позивний «Гора») народився 19 січня 1973 року у селі Медведівка Челябінської області. У 1980 році разом із сім’єю переїхав до України. Протягом 1980-1990 років навчався в Серпневій середній школі Валківського району Харківської області. У 1995 році закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище.

Чоловік віддав військовій службі 20 років життя. 12 січня 1992 року прийняв військову присягу на вірність народу України. Перебуваючи на посаді начальника розвідувального відділення військової частини, брав безпосередню участь у бойових діях. Спочатку була оборона населених пунктів на Гуляйпільському напрямку (Запорізька область), потім – бої за звільнення Богородичного та Святогірська на Донеччині.

Поліг 15 серпня 2022 року в районі населеного пункту Богородичне Донецької області, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілість України.

Його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня, Почесною Грамотою виконавчого комітету Полтавської міської ради «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, вірність військовій присязі, високе почуття патріотизму, активну громадянську позицію, вагомий особистий внесок у наближення перемоги над російським агресором» та відзнакою Полтавської міської територіальної громади «Захисник України – Герой міста Полтава».

ГУБАНЬОВ ЮРІЙ

У День захисників і захисниць України у Миргородській гімназії № 7 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь випускника, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Захід зібрав родичів загиблого, представників влади, адміністрації школи, військових та громадськість.
2 жовтня миргородці попрощалися з молодим Героєм Юрієм Губаньовим, який віддав життя за свободу України в бою проти російської навали. Виконуючи бойове завдання, молодший лейтенант загинув 15 вересня внаслідок вибуху біля населеного пункту Юрченкове Чугуївського району Харківської області. 16 листопада 2022 року Героєві виповнилося б 24 роки. Поховали земляка в с. Черевки Комишнянської громади. У Юрія залишилася мама та брат Олександр, який також захищає Україну.

Юрій Юрійович Губаньов навчався у Миргородській 7-й школі. Він був одним із кращих студентів Полтавського педуніверситету. Закінчив з відзнакою бакалаврат на факультеті історії та географії, а потім навчався на магістратурі за спеціальністю «Історія та Археологія» і також отримав диплом з відзнакою. Майже з самого початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Юрій вступив до лав ЗСУ. 15 березня 2022 року його мобілізували. Він був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення танкової бригади. Виконуючи бойове завдання, воїн загинув 15 вересня на Харківщині.

Рішенням 24 сесії Миргородської міської ради від 6.10.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Миргород» (посмертно).

УДОВІЧЕНКО СЕРГІЙ, ІЛЬЧЕНКО СЕРГІЙ, ПЕРЕПЕЛЯТНИК ОЛЕГ

У Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна Сергія Удовіченка

24 червня 2022 року Сергій Удовиченко загинув поблизу села Уди, Богодухівського району Харківської області. Через рік на фасаді Книшівської школи, яку закінчив Сергій, відкрили меморіальну дошку.

Сергій Удовиченко був родом із Книшівки. Закінчив Харківський індустріально-педагогічний технікум. Отримав фах майстра виробничого навчання — слюсаря із ремонту та експлуатації сільськогосподарської техніки. Військовому було 32 роки.

Це не перша втрата для Книшівки. 13 вересня 2015 року біля селища Луганське Бахмутського району на Луганщині у бою із диверсійно-розвідувальною групою загинув житель Книшівки старший солдат Сергій Ільченко. Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року Сергія Ільченка посмертно нагородили «За мужність» III ступеня.

У Книшівській школі також навчався житель села Тимофіївки (колишня Плішивецька сільська рада) навчався Олег Перепелятник. Військовий загинув вранці 16 березня 2016 року від кулі снайпера поблизу Авдіївки. Меморіальну дошку на честь Олега Перепелятника відкрили 13 жовтня 2020 року.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року Олега Перепелятника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

ЗАКУПЕЦЬ АНАТОЛІЙ

Анатолій Закупець народився 24 квітня 1985 року в селі Максимівка Кременчуцького району Полтавської області. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі працював водієм на ПрАТ «Полтавський ГЗК». З 2014 року ніс військову службу у лавах ЗСУ, був учасником війни на сході України в ході АТО у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. У 2021-2022 роках працював водієм автотранспортних засобів з вивозу гірничої маси у кар'єр ТОВ «Єристівський ГЗК». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну вже 25 лютого 2022 року добровільно звернувся до військкомату та пішов захищати Україну. Воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Молодший сержант Анатолій Закупець загинув 22 березня 2022 року внаслідок влучання ворожої ракети у будівлю, де він знаходився, поблизу міста Костянтинівка Донецької області. Прощання із загиблим відбулося 29 березня у Кременчуцькому Міському палаці культури, а також у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Анатолія Закупця того ж дня на Алеї Пам'яті Свіштовського кладовища у місті Кременчук. Згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського № 320 від 7 травня 2022 року за особисту мужність, самовіддані дії та героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військові присязі Анатолій Сергійович Закупець був нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно). 9 вересня 2022 року начальник Кременчуцької районної військової адміністрації Олег Лєднік, голова районної ради Дмитро Колотієвський та представник Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки вручили орден дружині загиблого Ірині Закупець

ШУБА ОЛЕКСАНДР

15.03.2022 року під час виконання бойового завдання в районі Сумщини загинув захисник нашої громади, командир роти в/ч А7314, молодший лейтенант Шуба Олександр Олександрович. ГЕРОЙ загинув під час оборони нашої країни від російського окупанта.

17 березня Миргородська громада провела в останню путь свого земляка, справжнього воїна, вірного солдата України

  

Олександра Шубу. Олександрович був командиром роти в/ч А7314 (батальйон територіальної оборони Миргородського району). Олександр народився 4 січня 1980 року в родині військових. Закінчив Миргородську середню школу № 7. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України виконував військовий обов’язок у миротворчій місії ООН в республіці Сієрра Леоне, коли там відбувались буремні події громадянської війни. В подальшому працював в охоронних структурах. Закінчив Полтавську філію Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Палкий патріот Батьківщини, він завжди виявляв готовність стати на захист інтересів держави і фраза «Україна понад усе!» була головним гаслом його життя. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно)

ПЕДОРИЧ ОЛЕКСІЙ, РОМАНЕНКО ІВАН

Олексій Вікторович Педорич народився 29 грудня 1985 року в селі Гаркушинці. Тут Олексій закінчив школу. Здобув мирну професію столяра в Миргородському ПТУ № 44. Створив сім'ю. Працював зварювальником на ТОВ "Трінгер", а потім на заводі "Опілля" у м. Тернопіль. З дружиною мріяли про щасливе радісне майбутнє. Та всі плани перекреслила війна. Як справжній чоловік, він без вагань з перших днів війни пішов захищати свій дім, дітей і рідну Батьківщину від звірств російських окупантів. З 5 березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Старший солдат Олексій Педорич у складі мінометної батареї механізованого батальйону ніс службу на Сході України. 2 жовтня наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті обстрілу позицій підрозділу на сході України.

Завжди усміхнений, позитивний, мав багато друзів, любив життя. Таким він залишиться у пам'яті для всієї громади. У Олексія залишилася дружина, без батька ростиме донечка. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України № 45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Іван Васильович Романенко народився 10 грудня 1975 року в селі Бориси Глобинського району. Навчався у тамтешній школі. Потім опанував мирну професію зварювальника в Кременчуцькому ПТУ № 7. Після повернення з армії працював в сільськогосподарському підприємстві водієм вантажівки, комбайнером. У 1999 році одружився. У шлюбі народилося двоє дітей. У 2013 році сім'я переїхала у село Гаркушинці. Працював на м'ясокомбінаті, в ритуальному агентстві. До війни – у службі таксі.

На роботі та в селі Іван Васильович мав багато друзів. З перших днів війни він добровольцем пішов в Збройні Сили захищати Україну від ворогів, коли ті віроломно напали на нашу землю. З березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Солдат Іван Романенко проходив службу у складі мінометної батареї механізованого батальйону. У результаті обстрілу позицій підрозділу наших бійців на сході, 2 жовтня, наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України №45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

НАГРЕБЕЦЬКИЙ АРТЕМ

У Полтаві на фасаді школи № 4 відкрили меморіальну дошку військовослужбовцю Артему Негребецькому. Солдат загинув 2022 року в бою поблизу населеного пункту Краснопілля на Донеччині.

На відкриття прийшли рідні та знайомі воїна, а також вчителі та учні школи. Присутні поклали квіти у пам’ять про захисника України.

Рішення про встановлення дошки ухвалили члени виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Ким був воїн Артем Негребецький

Солдат Артем Негребецький народився 19 вересня 2001 року в селі Біологічне Полтавської громади.

Із 2008 до 2017-го навчався у школі № 4 в Полтаві. Пізніше вступив до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища, де здобув спеціальність «Машиніст екскаватора одноковшового».

2021 року підписав контракт зі ЗСУ. Брав участь у бойових операціях на Донецькому напрямку. Служив на посаді водія-електрика господарського відділення взводу матеріального забезпечення десантно-штурмового батальйону.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

ІГОР ЛЄЩИН

На фасаді Управління стратегічних розслідувань у Полтаві відкрили меморіальну дошку на честь полеглого капітана управління боротьби з організованою злочинністю.Ігор Лєщин склав голову під час артилерійського обстрілу поблизу Сіверська на Донеччині. Пам’ятний знак встановили на фасаді державної установи, де військовий працював.

Життєвий шлях захисника

Ігор Лєщин народився у Дружківці на Донеччині. З юності обрав шлях служіння державі – спочатку як офіцер повітряно-десантних військ, а згодом як керівник спецпідрозділу «Сокіл» Управління по боротьбі з організованою злочинністю у Полтавській області. Він проводив складні операції із затримання небезпечних злочинців та звільнення заручників.

З війною доєднався до лав захисників і воював у складі 81-ї окремої десантно-штурмової бригади під позивним «Горець». Загинув 14 липня 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу Сіверська на Донеччині.

За відданість службі та мужність протягом свого службового шляху Ігор Лєщин був нагороджений:

• «За відзнаку в службі» І ступеня у 2007 році;
• «Почесна відзнака ГУБОЗ МВС України» І ступеня у 2008 році;
• «За взірцевість у військовій службі» II ступеня у 2022 році;
• посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня у 2024 році;
• посмертно відзнакою «Захисник України – Герой міста Полтава» у 2024 році.

Вічна пам’ять і слава захиснику України!

БАБЕНКО ОЛЕГ

Олегу Бабенку встановили меморіальну дошку на території школи, де він навчався.

Під час виконання службових обов'язків 28 грудня 2022 року солдат Олег Сергійович загинув внаслідок танкового обстрілу біля населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.

Олег Сергійович народився 10 червня 1994 року в с. Кибинці Миргородського району Полтавської області. Упродовж 2000 – 2011 років навчався в місцевій загальноосвітній школі. З-поміж однокласників вирізнявся скромністю, щирістю та відвертістю, готовністю прийти на допомогу, був морально стійким, завжди мав свою точку зору і вмів її відстоювати. Після закінчення школи вступив до Полтавського нафтопереробного коледжу. Потім до 2021 року працював охоронником окремого підрозділу воєнізованої охорони управління безпеки у Кременчуцькому ПАТ Укртатнафта. Із 2021 року – у Кибинській гімназії оператором теплогенераторної. 28-річний Олег побачив геть усе: війну, смерть, відчай, відчайдушність, доблесть, героїзм. Рішенням 30-ї сесія Миргородської міської ради 8 скликання присвоєно звання «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади» (посмертно).

ТИЩЕНКО ВОЛОДИМИР

У Лохвицькій громаді у селі Токарі відкрили меморіальну дошку полеглому воїну Володимиру Анатолійовичу Тищенку. Встановили її на фасаді школи, в якій навчався український захисник.

Володимир Тищенко народився 16 квітня 1997 року у селі Токарі. Закінчив місцеву школу, потім навчався в ПТУ № 32 міста Заводське за фахом зварювальника. Строкову службу проходив спочатку у навчальному центрі «Десна» Чернігівської області, потім в Одесі. Призваний до лав ЗСУ 2 квітня 2022 року. 16 квітня зустрів на передовій своє 25-річчя. 27 квітня 2022 року в боях за Харківщину російські окупанти застосували «Гради» і «Урагани». Сумні звістки про загибель наших захисників надійшли у в Полтаву, Гадяч, Зіньків, Лохвицьку громаду.

У полеглого воїна залишилися батьки та сестра

Під час відкриття меморіальної дошки виступили Лохвицький міський голова Віктор Радько, староста Токарівського старостинського округу Роман Краснолуцький, перша вчителька Володимира – Любов Лисенко, класний керівник – Лідія Матяш, тимчасово виконувач обов’язків начальника відділення рекрутингу та комплектування другого відділу Миргородського РТЦК та СП Олександр Коломієць.

Право відкрити меморіальну дошку було надано міському голові та першій вчительці Володимира.

Присутні, схиливши голови в хвилині мовчання, віддали данину шани світлій пам’яті Володимира Тищенка та всіх воїнів, загиблих у боротьбі за свободу, територіальну цілісність та єдність України.

ПИСАРЕНКО ДМИТРО

Дмитро Писаренко народився 31 серпня 1994 року в селі Кулажинці. Тут він зробив свої перші кроки, тут навчався, ріс, мріяв і формувався як особистість. Закінчивши школу в 2012 році, він присвятив своє життя захисту України, вступивши до лав Збройних сил. Його служба була сповнена випробувань, але він завжди залишався вірним присязі та своїм переконанням.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну, 27-річний сержант Дмитро Писаренко став на захист Батьківщини. 27 лютого 2022 року він загинув, обороняючи смт Солоницівка Харківського району. Він віддав своє життя заради нашого майбутнього, проявивши мужність, стійкість та незламність.

Його подвиг вшановано на державному рівні. Посмертно Дмитро Писаренко був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. На честь Героя у його рідному селі названо вулицю, а на фасаді школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку. З великою шаною і вдячністю учні та педагоги Кулажинської ЗОШ І-ІІІ ст. разом із старостою Кулажинсько – Наталівського старостату Людмилою Безуглою вшанували пам’ять Героя – земляка, поклавши квіти до меморіальної дошки.

Дмитро Писаренко назавжди залишиться в наших серцях як Герой, який поклав своє життя заради свободи, заради України. Його приклад – це зразок честі, відваги та любові до Батьківщини.

ЯРЕМА ВІТАЛІЙ

2 квітня в селі Войниха урочисто відкрили меморіальну дошку на честь захисника України – Яреми Віталія Олексійовича.

15 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на одному з гарячих напрямків фронту, внаслідок отриманих поранень несумісних з життям в результаті обстрілу з боку противника, відданий військовій присязі та вірний Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув наш земляк механік-водій відділення морської піхоти військової частини, старший матрос Ярема Віталій Олексійович.

Віталій Ярема двічі ставав на захист України: у 2014 та 2022 роках. Останній бій матрос прийняв на одному з гарячих напрямків фронту.

Бойовий шлях Віталія Яреми

Народився воїн 28 квітня 1972 року в селі Козлів Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Згодом сім’я переїхала у село Войниха. Тут він навчався у середній школі, а згодом закінчив Лубенське професійно-технічне училище № 12, де здобув професію водія. Був спокійним і врівноваженим. Любив життя.

Чоловік мав чіткі патріотичні переконання, тому добровольцем пішов захищати Україну в 2014 році. Був учасником боїв за Донецький аеропорт. З початком повномасштабної війни, в березні 2022 року, вдруге став у стрій і воював на найгарячіших напрямках на посаді механіка-водія відділення морської піхоти.

15 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Старший матрос Віталій Ярема загинув під час виконання бойового завдання на одному з гарячих напрямків фронту, внаслідок отриманих поранень під час обстрілу.

ЗАДІРАКА СЕРГІЙ

Сергій «Історик» Задірака загинув 2022 року в боях на Харківщині. Пам’яті полеглого захисника встановили меморіальну дошку.

Дошку відкрили на фасаді ліцею 14, де навчався воїн.

Солдат Сергій Задірака народився 10 червня 1989 року, проживав у Полтаві. Мав позивний «Історик». Під час повномасштабної війни захисник проходив службу на посаді номера обслуги 2-ї самохідної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи 92-ї ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка.

«Історик» поліг 9 травня 2022 року під час виконання бойових завдань на Харківщині, поблизу Грушівки. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

ЗАПІЧНИЙ МАКСИМ

Меморіальну дошку Максиму Запічному встановили на фасаді загальноосвітньої школи № 28. Воїн був випускником цього навчального закладу.

30 вересня, потрапивши у мінну пастку поблизу села Тернова Харківської області, загинув 37-річний старший солдат Максим «Шерлок» Запічний із Полтави. Підписав контракт у 2014 році, був сапером. Воював у Донецькому аеропорту, де отримав поранення, а також пройшов безліч гарячих точок на Донбасі.

Запічний Максим Юрійович народився 5 жовтня 1984 року. У 2008 році закінчив ПолтНТУ ім. Ю. Кондратюка, отримав спеціальність інженера-будівельника. Працював на Полтавському турбомеханічному заводі та Полтаваобленерго.

Улітку 2014-го року «Шерлок» уклав контракт на проходження військової служби. Тоді він відслужив 10 місяців, з них три – на фронті.

«Я служив у 91-му полку, який базується в Охтирці. Це інженерно-саперний полк. Був сапером. Нашим завданням не було стояти на певних постах і утримувати позиції. Ми їздили цими блокпостами і або щось ставили, або щось знімали», – розповідав Запічний інтерв’ю «Суспільному» у 2019 році.

«Шерлок» добровольцем пішов захищати Донецький аеропорт 30 грудня 2014 року. Відстань між нами та ворогом була до 20 метрів, при цьому всі стіни були гіпсокартонні – дуже тонкі.

«Ти можеш не бачити ворога, але він все одно був там. І якщо хтось стріляв чергою з автомата, то прошивав ці стіни наскрізь. Це була повна темрява. Ми завчали кількість кроків та напрямки. Три кроки вперед, два вправо, здається, п’ять кроків уперед, знову ліворуч, до 63 кроків уперед і потім праворуч», – говорив Запічний.

В аеропорту він пробув 17 днів, а в день ротації зазнав поранення.

«Мені дали завдання встановити фугас, щоб обвалити сходову клітку і не дозволити сепаратистам спуститися з 3-го поверху. Коли я це робив, у коридор вискочив сепар і дав чергу мені в спину. На той момент я був 10-м пораненим за день. Нас вивозили по злітній смузі. Незабутня подорож, коли по броні стукають кулі. Я цього ніколи не забуду. Це не схожий ні на що досвід», – згадував захисник.

Вже після поранення «Шерлок» виконував бойові завдання в Авдіївці, Мар'їнці та інших містах Донбасу. Він був на передовій до кінця серпня 2015 року, потім знову працював інженером, але через повномасштабний наступ Росії знову вирушив на фронт.

20 серпня 2015 року указом Президента України Максим Запічний був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Максима Запічного нагородили Орденом «За мужність» III ступеня. 37-річний воїн загинув 30 вересня того ж року, потрапивши до мінної пастки біля села Тернова Харківської області. 2022 року Максиму Запічному посмертно присвоїли Орден «За мужність» II ступеня.

СЕМЕНЯК МИХАЙЛО

У Миргороді відкрили меморіальну дошку на честь загиблого випускника ліцею Миргородському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка Семеняці Михайлу Сергійовичу, який віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України. Про це повідомили у Миргородській міській раді.

Михайло Сергійович був військовослужбовцем в/ч А1356, водієм-електриком радіостанції взводу зв’язку роти зв’язку батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення. Загинув 24 лютого 2022 року під час виходу військової техніки у складі колони з місця виконання бойового завдання в Сумській області. Михайло Семеняк був патріотом України, сумлінним військовослужбовцем, постійно удосконалював свої вміння та навички, завжди підтримував доручені йому техніку та озброєння у справному стані, проявляв розумну ініціативу, був гарним другом для товаришів по службі. Указом Президента України №149/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, старший солдат Семеняк Михайло Сергійович нагороджений медаллю "Захиснику Вітчизни" (посмертно). Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно).

ПЕРЦЮХ ВІКТОР

На фасаді гімназії № 25 відкрили меморіальну дошку полеглому старшому сержанту Віктору Перцюху.

Шлях воїна Віктора Перцюха

Чоловік народився 11 лютого 1974 року та проживав у Полтаві. У 1992-1994 роках воїн проходив службу в армії, здобувши військову спеціальність водія-механіка БМП. Після демобілізації працював водієм-експедитором.

З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Перцюх добровільно став на захист України.

Підготовку проходив на Яворівському полігоні. Тоді там був ще в березні масована ракетна атака. Він теж її пережив. Потім його направили на один із найскладніших напрямків – Луганський напрямок. Під Лисичанськом це було, селище Новотошківське.

7 квітня 2022 року полтавця зарахували до складу 34-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. З 21 квітня захисник був на посаді командира бойової машини 2-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти.

Життя воїна обірвалося у бою 22 квітня 2022 року. Віктор Перцюх загинув поблизу населеного пункту Новотошківське на Луганщині. «Селище знищене було взагалі, стерте з лиця землі і там уже земля горіла, як казали. То один із найстрашніших боїв 22 квітня відбувся. У цей день Віктор загинув, отримавши поранення осколкове. 21 ввечері ми з ним розмовляли телефоном. А 22-го вранці я чекала ж на якийсь плюсик або знак який-небудь. Потім все ж таки знак питання послала. Відповіді вже не було. Потім я дізналася про те, що він загинув аж 18 травня. Майже місяць», – розповіла дружина військовослужбовця.

Полеглий старший сержант отримав смертельне поранення уламком снаряда, який пробив бронежилет.

11 лютого його пам’ять увіковічнили у Полтаві.

ІВАНОВ ВІТАЛІЙ

У Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку загиблому захисникові Віталію Іванову

14 грудня у Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку памʼяті захисника України Віталія Іванова

Меморіальну дошку розмістили на будівлі Веприцького опорного ліцею, випускником якого був загиблий військовий.

Віталій Іванов загинув внаслідок мінометного обстрілу 14 грудня 2022 року поблизу села Кліщіївки, що на Донеччині. Молодому чоловікові було 23 роки.

Так, у цьому році меморіальні дошки встановили Сергієві Удовиченку, Олександру Кологривому, Сергієві Кваші, Віталію Потапенку. та випускникам Гадяцького наукового ліцею-інтернату імені Т. Г. Шевченка Артурові Дрючевському, Богданові Параці, Олександрові Тихоненку, Олександрові Корнійку, Русланові Пономаренку. У Великобудищанській, Краснолуцькій та Гадяцькій громаді перейменували вулиці на честь загиблих військових – Сергія Кваші, Віталія Потапенка та Богдана Параки.

НАЛИВАЙКО ІВАН, ОСТЯК МАКСИМ

Пам’яті полеглих «Танцора» та «Остіна» у полтавському ліцеї відкрили меморіальні дошки

Іван Наливайко та Максим Остяк віддали життя в боях на Донеччині та Харківщині. Пам’ять захисників вшанували у рідному ліцеї.

Меморіальні дошки відкрили на фасаді ліцею № 31.

Іван «Танцор» Наливайко

Народився воїн 15 жовтня 1997 року в Полтаві. З 2008-2015 навчався в ліцеї №31, де був активним учасником всіх подій та заходів. З 6 років почав відвідувати танцювально-спортивний клуб «Дует», де опанував бальну хореографію. Разом з партнеркою брав участь не тільки в місцевих змаганнях, а й на міжнародних конкурсах.

Після школи у 2015 році вступив до педагогічного університету на спеціальність «Хореографія» та продовжив свою кap'єpy в Народному ансамблі спортивно-бального танцю «Грація». У період навчання також почав викладати дітям спортивно-бальний танець в школі «Юний Європєць».

24 лютого 2022 року Іван Наливайко добровольцем пішов на фронт та вступив до 116-ї окремої бригади територіальної оборони, де отримав позивний «Танцор». Він захищав Україну на Харківському, Сумському, Донецькому напрямках.

Загинув військовий 10 жовтня 2023 року в Авдіївці, при виконанні бойового завдання. Поховали молодого воїна на Алеї Слави в Полтаві.

Максим «Остін» Остяк

Воїн народився 11 квітня 1987 року в Полтаві та навчався у ліцеї №31 в математичному класі. Після закінчення закладу здобув вищу освіту в полтавській політехніці, отримавши спеціальність інженера-будівельника.

У 2007 році чоловік переїхав до Києва, де працював адміністратором у ТРЦ «Більшовик». Згодом працював за спеціальністю, а пізніше став барменом у клубі «КультРа». Після цього він працював у Національному музеї історії України в Києві.

Максим Остяк був активним учасником Революції Гідності з перших її днів. 18 лютого 2014 року під час сутичок з «Беркутом» отримав травми лівої руки та голови. Після участі у Революції Гідності воїн разом із музикантом Євгеном Славяновим заснував гурт Reve ta Stohne, записав альбом та виступав за кордоном.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Максим «Остін» Остяк добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він служив оператором дронів у 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади, брав участь у боях за оборону Києва та в Ірпені.

Загинув оборонець 4 липня 2022 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його поховали у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

ВОЛКОВ ВІТАЛІЙ

У Гадячі встановили меморіальну дошку загиблому на війні медику Віталію Волкову

У другу річницю загибелі Віталія Волкова, на фасаді будівлі Гадяцької підстанції екстреної медичної допомоги станції, де працював воїн, йому відкрили меморіальну дошку.

Віталій Волков 25 років працював фельдшером виїзної бригади на підстанції медичної допомоги у Гадячі. Тож саме тут на його честь відкрили меморіальну дошку. На відкриття прийшли рідні, друзі та колеги Віталія.

Віталій Волков пішов добровольцем на фронт у квітні 2022 року. За період служби отримав звання молодшого сержанта. На посаді бойового медика, надавав першу медичну допомогу та рятував життя захисникам України на лінії бойового зіткнення.

Брав участь у боях під Кураховим, Павлівкою, Бахмутом. 9 січня 2023 року Віталія Волкова посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.