ТЮТЮННИК ГРИГІР народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівка на Зіньківщині. Батько, Михайло Васильович, "напівмужик, напівінтелігент", як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала.
Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.
Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, в якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові судилося пройти всіма етапами "ворога народу", а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, що його реабілітовано посмертно. З мамою у хлопчика стосунки були непрості.
Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталія Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько – бухгалтер, а тітка – вчитель української мови. Під їх опікою майбутній письменник розпочав свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі, Григір продовжив навчання у російському першому класі.
Після закінчення п’ятого класу хлопець вступив до професійного ремісного училища в Зінькові, де опанував професію слюсаря, а тоді – працював за фахом на заводі, в шахті, колгоспі.
У 1951 році Григір почав службу в армії, яку проходив на Далекому Сході у складі військ морської піхоти. Після демобілізації він склав іспити до державного університету в Харкові на філологічне відділення. Саме там він захопився літературною працею. Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання на Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника – відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання.
По завершенню навчання в університеті Тютюнник виїхав на Донбас, учителював у вечірній школі. 1963 року письменник перебрався до Києва, працював у редакції газети "Літературна Україна", в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, у видавництвах "Радянський письменник", "Молодь", "Дніпро", "Веселка".
1966 року вийшла перша книжка прози Тютюнника "Зав’язь". Пізніше побачили світ збірники новел "Батьківські пороги" (1972), "Крайнебо" (1975), "Коріння" (1978), книжки для дітей "Ласочка" (1970), "Степова казка" (1973), повісті "Климко" (1976) та "Вогник далеко в степу" (1978).
За книжки "Климко" і "Вогник далеко в степу" Тютюнник 1980 року був удостоєний літературної премії імені Лесі Українки в галузі дитячої літератури.
6 березня 1980 року Григір покінчив життя самогубством. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.
1989 року Григір Тютюнник посмертно відзначений Державною премією імені Т. Г. Шевченка.
ЛІТЕРАТУРА
Ленська С. Любов і правда Григора Тютюнника / С. Ленська // Рідний край. – 2002. – № 1 (6). – С. 67-70.
