ОБІХОД ПАВЛО

У Полтаві на фасаді Ліцею № 29 відкрили меморіальну дошку Павлу Обіходу

Присутні на відкриттях хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та поклали квіти до меморіальних дошок.

Солдат Павло Петрович Обіход народився 14 грудня 1977 року у Харкові в батьків-студентів. До отримання вищої освіти батьками Павло виховувався у бабусі та дідуся у с. Великий Бакай Решетилівського району. Після навчання батьки переїхали до Полтави.

У 1985 році Павло пішов у середню школу № 29. Здобув середню освіту у 1995 році.

У 1989 році померла мати Павла. Багато обов’язків лягло на дитячі плечі хлопчика. Допомагав у всьому батькові. Особливо у вихованні молодшого брата. З дитинства любив грати у футбол. Дивився всі змагання з футболу по телевізору та ходив на стадіон Ворскла, щоб вболівати за улюблені команди.

У 1995 році поступив у Полтавський державний технічний університет ім. Ю. Кондратюка. Здобув вищу освіту за спеціальністю теплогазопостачання, вентиляція та охорона повітряного басейну.

З 2000 року працював інженером на заводі «Знамя».

З 2001 по 2013 рік – у ВАТ Полтавський Турбомеханічний завод на посаді заступника головного енергетика.

З 2013 по 2019 рік працював в ДП «Східний експертно-технічний центр Держпраці» на посаді технічного експерта безпеки.

З 2019 року і до початку повномасштабного вторгнення рф працював у ТОВ «Альянсбудпроект» на посаді технічного експерта з промислової безпеки.

На початку повномасштабного вторгнення росії Павло з друзями пішов добровольцем в лави ЗСУ, щоб захистити своїх рідних та свою землю.

26 лютого 2022 року був призваний на військову службу до військової частини А7310 116-ї окремої бригади територіальної оборони. Брав участь у бойових діях на Сумському та Донецькому напрямках.

Під час виконання бойового завдання на позиціях БТГР в/ч А7044 поблизу Авдіївки Покровського району Донецької області загинув в результаті артилерійського, мінометного та танкового обстрілу.

Відзнаки: учасник бойових дій, «Захисник України – Герой міста Полтава» (посмертно), Грамота за сумлінне ставлення до службових обов’язків, зразкову військову дисципліну та з нагоди святкування Дня територіальної оборони України та державна нагорода — «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

ФИРСОВ ОЛЕКСАНДР

У Полтаві на фасаді ЗЗСО № 4 відкрили меморіальніу дошку– Олександру Фирсову.

Солдат Олександр Ігорович Фирсов (позивний «Риф») народився 4 лютого 1988 року в місті Томак Запорізької області. У березні 1996 року разом з батьками та старшим Андрієм Олександр переїхав до Полтави. У березні 1996 року був зарахований до 1 класу Полтавської ЗОШ № 4. У 2003 році закінчив 9 класів та вступив до полтавського політехнічного коледжу Національного університету «Харківський політехнічний інститут» і у 2007 році успішно закінчив цей коледж за спеціальністю «Монтаж та експлуатація електроустаткування підприємств та цивільних споруд» і здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста електрика.

З 2007 року по 2011 рік Олександр навчався у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Електромеханіка» та здобув кваліфікацію бакалавра електромеханіки.

З 2011 року по 2013 рік Олександр навчався у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» і отримав повну вищу освіту та диплом з відзнакою за спеціальністю «Електричні машини і апарати» та здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка.

З 2013 по 2018 рік Олександр працював у ТОВ «Полтаваелектросервіс», де займався електромонтажними роботами. З 2018 року займався електромонтажними роботами зі своїми знайомими у приватному порядку.

27 березня 2023 року Олександр був мобілізований Полтавським ОМТЦК та СП. Олександр був призваний проходити військову службу у частині А2582. Після декількох місяців навчання, Олександр у складі 82 окремої десантно-штурмової бригади, бувши оператором десантно-штурмового взводу був направлений служити в Запорізьку область.

22 жовтня 2023 року у званні солдат Олександр Фирсов, оператор І десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти І десантно-штурмового батальйону загинув в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу. Похований Олександр у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

28 грудня 2023 року Олександр Фирсов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

1 жовтня 2024 року Олександр Фирсов нагороджений відзнакою Полтавської громади «Захисник України – Герой міста Полтава» (посмертно).

ГОНЧАРОВ ЯН

У Кременчуці відкрили меморіальну дошку на честь старшого сержанта ЗСУ, Героя України Яна Гончарова.

Пам’ятний знак встановили на фасаді Кременчуцької гімназії № 1, де колись навчався захисник Ян Гончаров. Рідні та жителі міста вшанували пам’ять воїна хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалу.

Життєвий шлях

Ян Гончаров народився 6 січня 1991 року на Полтавщині у Кременчуці, де він закінчив місцеву гімназію. Після продовжив здобуття освіти у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського за напрямом електромеханіки, а також управління та адміністрування. Також мав досвід навчання за кордоном, зокрема у Варшаві, де опанував спеціальність у сфері проєктування комп'ютерних мереж та інформаційних систем.

Пізніше працював на промислових підприємствах Кременчука та за кордоном у сфері електромеханіки. На початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил покинувши посаду інженера у сервісному центрі в рідному місті. У війську Ян Гончаров спочатку виконував завдання у Кременчуці, а згодом його відрядили до окремого розвідувально-диверсійного підрозділу Головного управління розвідки «Кракен». Там він виконував завдання з добування розвідінформації щодо складу, розташування та характеру дій противника в смугах відповідальності, а також вогневих позицій артилерії та мінометів, для проведення спеціальних дій в смугах оборони, знищення особового складу противника наявними та придатними засобами, у тому числі із застосуванням ударних БпЛА.

Під час служби чоловік проявляв винахідливість, мужність, сміливість при вирішенні складних питань, ризикуючи життям був опорою і підтримкою для побратимів. Воїн схилив голову 31 липня 2023 під час виконання бойового завдання в районі Кліщіївки на Донеччині внаслідок інтенсивного ворожого обстрілу.

Згідно з указом Президента України старшого сержанта Яна Гончарова посмертно відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна лишилися дружина з сином.

ОСТАПЧУК ПАВЛО

На честь воїна відкрили меморіальну дошку на фасаді школи № 34 у Полтаві. Боєць склав голову у боях на Донеччині.

Пам’ятний знак встановили на фасаді навчального закладу, де здобував освіту воїн.

Меморіальну дошку відкрили хвилиною мовчання задля вшанування пам’яті полеглих захисників України.

Життєвий шлях захисників

Солдат Павло Остапчук народився 12 липня 1986 року у Полтаві, де навчався у школі № 34, під час навчання у старших класах займався спортом, а також самостійно вчився грати на гітарі та співати.

Після навчання працював будівельником та продовжував захоплюватися музикою. З початком повномасштабного вторгнення разом з братом доєднався до лав Збройних сил, де його направили на службу у 107 бригаду реактивної артилерії м. Кременчук. Там він служив з 28 лютого 2022 року у роті охорони на посаді стрілець-санітар.

Згодом, вирішив доєднатися до окремої штурмової Київської бригади після чого його направили у місто Костянтинівка, що на Донеччині у званні старший стрілець 1-го штурмового батальйону. Загинув 10 березня 2023 року на околицях села Іванівське поблизу Бахмуту внаслідок штурмових дій противника. Посмертно Павла Остапчука нагородили відзнакою Полтавської громади «Захисник України – Герой міста Полтава».

МІЩЕНКО МАКСИМ

На фасаді Полтавської гімназії № 36, що у Рибцях, встановили меморіальну дошку, аби вшанувати пам’ять випускника.

Меморіальну дошку на фасаді школи відкрили мама та дружина воїна Максима Міщенка. Вшанувати пам'ять захисника, прийшли його рідні, друзі, вчителі та колеги.

Максим Міщенко тримав оборону на Курському напрямку

Захисник народився 28 квітня 1998 року в Полтаві. Після закінчення гімназії № 36, він здобув кваліфікацію магістра за спеціальністю «Нафтогазова інженерія та технології».

До мобілізації Максим понад 7 років працював в «Укрнафта». Починав працювати як респіраторник, згодом став інженером-конструктором І категорії, а з жовтня 2023 року очолив взвод у Полтавському воєнізованому загоні Бази протифонтанної безпеки.

30 квітня 2024 року Максим Міщенко долучився до лав Сил оборони. Він служив на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів аеромобільного батальйону в складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Солдат Максим Міщенко загинув 5 січня 2025 року під час виконання бойових завдань поблизу села Мала Локня Суджанського району, що на Курщині.

КАРАМАН ОЛЕКСАНДР

На вулиці Сінній відкрили меморіальну дошку начальнику розвідки та командиру розвідувального відділення Олександру Караману. Меморіальну дошку розташували на будинку, де працював військовий.

Майор Збройних сил України Олександр Юрійович Караман (позивний «Гора») народився 19 січня 1973 року у селі Медведівка Челябінської області. У 1980 році разом із сім’єю переїхав до України. Протягом 1980-1990 років навчався в Серпневій середній школі Валківського району Харківської області. У 1995 році закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище.

Чоловік віддав військовій службі 20 років життя. 12 січня 1992 року прийняв військову присягу на вірність народу України. Перебуваючи на посаді начальника розвідувального відділення військової частини, брав безпосередню участь у бойових діях. Спочатку була оборона населених пунктів на Гуляйпільському напрямку (Запорізька область), потім – бої за звільнення Богородичного та Святогірська на Донеччині.

Поліг 15 серпня 2022 року в районі населеного пункту Богородичне Донецької області, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілість України.

Його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня, Почесною Грамотою виконавчого комітету Полтавської міської ради «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, вірність військовій присязі, високе почуття патріотизму, активну громадянську позицію, вагомий особистий внесок у наближення перемоги над російським агресором» та відзнакою Полтавської міської територіальної громади «Захисник України – Герой міста Полтава».

БУГАЄЦЬ ВЛАДИСЛАВ

У День пам’яті та перемоги над нацизмом у Білицькій гімназії № 3 урочисто відкрили меморіальну дошку Владиславу Бугайцю.

Владислав Бугаєць народився 25 жовтня 2003 року в Полтаві. Ріс звичайним хлопцем із великим серцем, який мріяв про щасливе життя. Після закінчення школи вступив до Полтавського професійного ліцею, де здобув фах майстра ресторанного обслуговування та кухаря. Після навчання працював барменом у Нижніх Млинах.

Наприкінці 2021 року Владислава Бугайця призвали на строкову службу до лав 22-ї окремої бригади з охорони дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав Національної гвардії України.

У 2024 році його перевели на посаду стрільця-санітара батальйону оперативного призначення 22-ї окремої бригади НГУ «Київська Русь». У лютому 2024 року Владислава Бугайця у складі підрозділу направили на бойові позиції в Донецьку область.

18 лютого 2024 року він заступив на бойове чергування у складі відділення, яке тривалий час перебувало під щільним артилерійським вогнем противника. Разом із побратимами займався інженерно-фортифікаційним укріпленням позицій. У нічний час, під час атаки ворожої піхоти, ефективним кулеметним вогнем змусив противника відступити, не допустивши прориву оборони.

5 березня 2024 року воїн разом із п’ятьма бійцями зайняли передову позицію в тому ж районі. Владислав Бугаєць діяв рішуче та професійно: коригував вогонь артилерії та БпЛА, використовував гранати в ближньому бою, не дозволяючи противнику прорватися на позиції. У ході боїв його відділення знищило близько 150 окупантів, пишуть земляки.

7 березня 2024 року під час чергового ворожого артилерійського удару Владислав Бугаєць, з позивним «Бугай», загинув разом із побратимами.

За мужність, героїзм і самопожертву старшого солдата Владислава Бугайця посмертно нагородили нагрудним знаком «За відвагу».

ФЕДОРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

У Миргороді відкрили меморіальну дошку Герою України Олександру Федорченку

25 березня 2025 у Миргородській гімназії № 2 «Гелікон» відкрили меморіальну дошку полеглому в боях захиснику, Герою України, Почесному громадянину Миргородської міської територіальної громади Олександру Федорченку. З цієї нагоди на подвір'ї закладу відбулося урочисте віче.

На відкритті меморіальної дошки зібралися рідні, друзі, бойові товариші та представники громади. Вони вшанували пам’ять Героя, який до останнього подиху залишався вірним Україні. Керуюча справами виконавчого комітету Антоніна Нікітченко зазначила, що ця пам'ятна дошка буде символом того, що ми завжди будемо пам’ятати та шанувати наших Героїв, які загинули за вільну, незалежну Україну. Немає прощення тим, хто приніс українцям стільки горя і сліз. Скільки житимемо – не забудемо! І не пробачимо тим, хто прийшов на нашу землю вбивати. Антоніна Борисівна висловила щирі співчуття рідним Олександра Федорченка та передала його дружині почесну відзнаку «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади», яку Герой України отримав посмертно.

Катерина Федорченко відкрила меморіальну дошку на честь свого полеглого чоловіка та поділилися спогадами про його незламний характер, силу духу та відданість військовій справі.

Олександр Іванович Федорченко народився 9 грудня 1974 року в м. Ізюм на Харківщині. Після закінчення 9 класів місцевої школи, продовжив навчання у професійно-технічному училищі та паралельно влаштувався на роботу. Трудове життя почалося на оптико-механічному заводі наладчиком станків, майстром по виготовленню окулярів. У Збройних Силах України служив у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Після демобілізації Олександр працював у патрульно-постовій службі поліції. Але зрозумів, що повернення людям зору стане для нього головним професійним сенсом. У Миргороді він організував відмінне обслуговування у знаному на все місто магазині «Оптика». З першого дня повномасштабного вторгнення росії сержант Федорченко був мобілізований і став опорою та бойовим стрижнем Миргородської тероборони. Десантник Федорченко передавав свій бойовий досвід молодим бійцям. У цей період Олександр Федорченко у складі 148 батальйону спеціального призначення був серед тих, хто влаштував «Гадяцьке сафарі» на російського агресора, який вторгся на українську землю. З початку 2023 року у складі 116-ї окремої бригади виконував бойові завдання у найгарячішій точці на сході держави.

Т.в.о. начальника групи Цивільно-військового співробітництва ВЧ-7314, лейтенант Андрій Савіцький розповів, що 25 березня в районі населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області у ході виконання бойового завдання Олександр Іванович Федорченко загинув. Позивний «Мамонт» дуже пасував йому. Гарні фізичні дані та виняткові людські якості зробили Олександра унікальним. Командир розвідувальної групи Федорченко був як батько для своїх підлеглим. Існувала навіть черга, щоб попасти до нього у групу, що наводила жах на ворогів. Завдяки його вмінню воювати збережено життя понад сотні побратимів. Уникнення зайвого ризику і тактичне вирахування кожного кроку під час виконання бойових завдань – за ці якості воїна цінувало командування військової частини.

Олександр Федорченко – активний патріот і принциповий українець. Після повернення із зони проведення операції об’єднаних сил приєднався до лав «Правого сектору» та став очільником миргородського осередку військово-політичного руху.

Олександр Федорченко мав свій погляд на розвиток нашого міста, балотувався на посаду Миргородського міського голови. При цьому не переставав допомагати побратимам як волонтер – возив військову амуніцію, продукти харчування у найгарячіші точки зіткнень. Він любив життя, вмів насолоджуватися кожною хвилиною у колі близьких людей. Планував мирне достойне життя і був справжнім другом, люблячим сином, братом, чоловіком, батьком, якому навіки лише 48 років.

Побратими згадали, як Олександр боровся із рашистами, про операцію «Гадяцьке сафарі». Олександр Федорченко був активним патріотом і принциповим громадянином своєї держави, за яку віддав життя.

Наш земляк, воїн ЗСУ з позивним «Мамонт», загинув 25 березня 2023 року в районі населеного пункту Тоненьке на Донеччині у ході виконання бойового завдання. До останнього подиху він залишився вірним військовій присязі і Україні, яку любив понад усе. На честь Героя у Миргороді одну із вулиць назвали його іменем.

Олександр Федорченко не дожив до Перемоги, але наблизив її ціною свого життя. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

СМІЛИК ОЛЕКСАНДР

На фасаді Зіньківського опорного ліцею імені Миколи Зерова відкрили меморіальну дошку Олександру Смілику.

Пам’ятну дошку встановили на будівлі навчального закладу, де свого часу навчався військовий.

Почесне право відкрити пам’ятну дошку надали матері воїна – Владиславі Антонівні.

Олександр Смілик народився 3 березня 1987 року в Зінькові. Саме тут минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Зіньківську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2 (нині – Зіньківський опорний ліцей імені М. К.Зерова). Здобув професію тракториста та водія автотранспортних засобів у Зіньківському регіональному центрі професійно-технічної освіти. З 2006 по 2007 роки проходив військову службу. Після повернення на малу батьківщину працював на підприємствах міста.

Рідні пригадують, що понад усе Олександр захоплювався книгами. Він міг читати днями й отримував від цього неабияке задоволення.

15 березня 2023 року був призваний до лав Збройних сил України. Олександр Васильович до останнього подиху виборював мирне небо над своєю Батьківщиною. Йому навіки залишилося 36…

МЕМОРІАЛ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

На ГРЛ зʼявилася памʼятна інсталяція з іменами полеглих воїнів 116 окремої бригади територіальної оборони.

Меморіал встановили за гроші меценатів.

«Кожен з нас повинен розуміти і завжди пам'ятати подвиг тих, хто повернувся додому на щиті. Імена полеглих Героїв 116 ОБр ТрО навіки вшановано в пам'ятній інсталяції у м. Полтава. Побратими, члени родин та прості містяни приходять до меморіалу, щоб схилити голови і вшанувати безсмертну звитягу тих, хто навіки у строю», – пишуть у підрозділі.

Меморіал вшанування пам’яті полеглих воїнів погодили з командуванням бригади. До композиції входять шість стел із чорного металу та колони з нержавіючої сталі, на яких викарбувано імена понад сотні захисників, що загинули у боях. Під час його створення додали постамент для квітів та лампадок у вигляді залізобетонних блоків. Вони символізують елементи укриттів чи блокпостів. 

Концепцію меморіалу було розроблено як альтернативу звичному стенду з фотографіями. Автором креативного дизайну виступила полтавська студія Axioma Design. Меморіал дозволяє не лише зберегти імена полеглих воїнів, а й створює місце спокою та роздумів для відвідувачів.

Головний архітектор та автор ідеї: Тарас Руденко.

ГУБАНЬОВ ЮРІЙ

У День захисників і захисниць України у Миргородській гімназії № 7 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь випускника, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Захід зібрав родичів загиблого, представників влади, адміністрації школи, військових та громадськість.
2 жовтня миргородці попрощалися з молодим Героєм Юрієм Губаньовим, який віддав життя за свободу України в бою проти російської навали. Виконуючи бойове завдання, молодший лейтенант загинув 15 вересня внаслідок вибуху біля населеного пункту Юрченкове Чугуївського району Харківської області. 16 листопада 2022 року Героєві виповнилося б 24 роки. Поховали земляка в с. Черевки Комишнянської громади. У Юрія залишилася мама та брат Олександр, який також захищає Україну.

Юрій Юрійович Губаньов навчався у Миргородській 7-й школі. Він був одним із кращих студентів Полтавського педуніверситету. Закінчив з відзнакою бакалаврат на факультеті історії та географії, а потім навчався на магістратурі за спеціальністю «Історія та Археологія» і також отримав диплом з відзнакою. Майже з самого початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Юрій вступив до лав ЗСУ. 15 березня 2022 року його мобілізували. Він був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення танкової бригади. Виконуючи бойове завдання, воїн загинув 15 вересня на Харківщині.

Рішенням 24 сесії Миргородської міської ради від 6.10.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Миргород» (посмертно).

УДОВІЧЕНКО СЕРГІЙ, ІЛЬЧЕНКО СЕРГІЙ, ПЕРЕПЕЛЯТНИК ОЛЕГ

У Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна Сергія Удовіченка

24 червня 2022 року Сергій Удовиченко загинув поблизу села Уди, Богодухівського району Харківської області. Через рік на фасаді Книшівської школи, яку закінчив Сергій, відкрили меморіальну дошку.

Сергій Удовиченко був родом із Книшівки. Закінчив Харківський індустріально-педагогічний технікум. Отримав фах майстра виробничого навчання — слюсаря із ремонту та експлуатації сільськогосподарської техніки. Військовому було 32 роки.

Це не перша втрата для Книшівки. 13 вересня 2015 року біля селища Луганське Бахмутського району на Луганщині у бою із диверсійно-розвідувальною групою загинув житель Книшівки старший солдат Сергій Ільченко. Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року Сергія Ільченка посмертно нагородили «За мужність» III ступеня.

У Книшівській школі також навчався житель села Тимофіївки (колишня Плішивецька сільська рада) навчався Олег Перепелятник. Військовий загинув вранці 16 березня 2016 року від кулі снайпера поблизу Авдіївки. Меморіальну дошку на честь Олега Перепелятника відкрили 13 жовтня 2020 року.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року Олега Перепелятника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

ЧЕРНИШ ВОЛОДИМИР, ІВАНЕНКО СЕРГІЙ

Дві дошки пам'яті полеглим воїнам встановили на будівлі полтавської гімназії № 18. Загиблі військові Володимир Черниш та Сергій Іваненко були випускниками цього закладу.

Меморіальні дошки на фасаді гімназії відкрили 3 жовтня. Вшанувати пам'ять полеглих воїнів прийшли їх рідні, друзі, однокласники та працівники гімназії.

Воїн Володимир Черниш

Володимиру Чернишу був 41 рік. Воїн родом із Полтави. До війська долучився у перші дні повномасштабної війни. Спочатку був у теробороні. Потім перевівся до 3-ї штурмової бригади, повідомляв раніше Суспільному офіцер відділу призову міського терцентру комплектування Роман Калина.

Служив на посаді водія стрілецької роти. Загинув воїн 10 вересня 2023 року в районі села Андріївка на Донеччині. За час військової служби нагороджений почесними відзнаками. Зокрема, згідно з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 5 жовтня 2023 року відзначений нагрудним знаком "Золотий хрест".

Указом президента від 1 травня 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Воїн Сергій Іваненко

Військовослужбовець був командиром стрілецької роти 116-ї окремої механізованої бригади. На службі мав звання молодший сержант.

На початку війни добровольцем пішов в ТрО, потім перейшов до штурмових військ. Воїн професійно займався бігом.

Загинув воїн 10 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області. Йому був 41 рік.

Указом президента від 12 лютого 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

ЗАКУПЕЦЬ АНАТОЛІЙ

Анатолій Закупець народився 24 квітня 1985 року в селі Максимівка Кременчуцького району Полтавської області. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі працював водієм на ПрАТ «Полтавський ГЗК». З 2014 року ніс військову службу у лавах ЗСУ, був учасником війни на сході України в ході АТО у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. У 2021-2022 роках працював водієм автотранспортних засобів з вивозу гірничої маси у кар'єр ТОВ «Єристівський ГЗК». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну вже 25 лютого 2022 року добровільно звернувся до військкомату та пішов захищати Україну. Воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Молодший сержант Анатолій Закупець загинув 22 березня 2022 року внаслідок влучання ворожої ракети у будівлю, де він знаходився, поблизу міста Костянтинівка Донецької області. Прощання із загиблим відбулося 29 березня у Кременчуцькому Міському палаці культури, а також у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Анатолія Закупця того ж дня на Алеї Пам'яті Свіштовського кладовища у місті Кременчук. Згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського № 320 від 7 травня 2022 року за особисту мужність, самовіддані дії та героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військові присязі Анатолій Сергійович Закупець був нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно). 9 вересня 2022 року начальник Кременчуцької районної військової адміністрації Олег Лєднік, голова районної ради Дмитро Колотієвський та представник Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки вручили орден дружині загиблого Ірині Закупець

ШУБА ОЛЕКСАНДР

15.03.2022 року під час виконання бойового завдання в районі Сумщини загинув захисник нашої громади, командир роти в/ч А7314, молодший лейтенант Шуба Олександр Олександрович. ГЕРОЙ загинув під час оборони нашої країни від російського окупанта.

17 березня Миргородська громада провела в останню путь свого земляка, справжнього воїна, вірного солдата України

  

Олександра Шубу. Олександрович був командиром роти в/ч А7314 (батальйон територіальної оборони Миргородського району). Олександр народився 4 січня 1980 року в родині військових. Закінчив Миргородську середню школу № 7. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України виконував військовий обов’язок у миротворчій місії ООН в республіці Сієрра Леоне, коли там відбувались буремні події громадянської війни. В подальшому працював в охоронних структурах. Закінчив Полтавську філію Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Палкий патріот Батьківщини, він завжди виявляв готовність стати на захист інтересів держави і фраза «Україна понад усе!» була головним гаслом його життя. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно)

ПЕДОРИЧ ОЛЕКСІЙ, РОМАНЕНКО ІВАН

Олексій Вікторович Педорич народився 29 грудня 1985 року в селі Гаркушинці. Тут Олексій закінчив школу. Здобув мирну професію столяра в Миргородському ПТУ № 44. Створив сім'ю. Працював зварювальником на ТОВ "Трінгер", а потім на заводі "Опілля" у м. Тернопіль. З дружиною мріяли про щасливе радісне майбутнє. Та всі плани перекреслила війна. Як справжній чоловік, він без вагань з перших днів війни пішов захищати свій дім, дітей і рідну Батьківщину від звірств російських окупантів. З 5 березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Старший солдат Олексій Педорич у складі мінометної батареї механізованого батальйону ніс службу на Сході України. 2 жовтня наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті обстрілу позицій підрозділу на сході України.

Завжди усміхнений, позитивний, мав багато друзів, любив життя. Таким він залишиться у пам'яті для всієї громади. У Олексія залишилася дружина, без батька ростиме донечка. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України № 45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Іван Васильович Романенко народився 10 грудня 1975 року в селі Бориси Глобинського району. Навчався у тамтешній школі. Потім опанував мирну професію зварювальника в Кременчуцькому ПТУ № 7. Після повернення з армії працював в сільськогосподарському підприємстві водієм вантажівки, комбайнером. У 1999 році одружився. У шлюбі народилося двоє дітей. У 2013 році сім'я переїхала у село Гаркушинці. Працював на м'ясокомбінаті, в ритуальному агентстві. До війни – у службі таксі.

На роботі та в селі Іван Васильович мав багато друзів. З перших днів війни він добровольцем пішов в Збройні Сили захищати Україну від ворогів, коли ті віроломно напали на нашу землю. З березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Солдат Іван Романенко проходив службу у складі мінометної батареї механізованого батальйону. У результаті обстрілу позицій підрозділу наших бійців на сході, 2 жовтня, наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України №45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

ТВЕРДОХЛІБ РОМАН

На фасаді житлового багатоквартирного будинку за адресою вулиця Івана Нечуя-Левицького, 21 відкрили меморіальну дошку загиблому захиснику України Роману Твердохлібу.

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та поклали квіти до меморіальної дошки.

Роман Сергійович Твердохліб (позивний «Ромео») народився 7 лютого 1988 року у Полтаві. Навчався у школі № 25. У молодших класах захоплювався бальним танцями, футболом та боротьбою джиу-джитсу. Після закінчення школи вступив на навчання до професійно-технічного училища. Грав у футбол, був фанатом футбольного клубу «Ворскла» та учасником фанатського клубу «Ультрас». Також займався боротьбою джиу-джитсу та представляв Полтаву і область на змаганнях різного рівня. Мав 17 медалей та грамот за призові місця.

Працював Роман тренером у фітнес-клубі Spartak GYM, згодом перейшов до клубу «Вітамін», де і працював до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. В перший день нападу агресора пішов добровольцем до ТЦК та СП.

Служив Роман Твердохліб в роті охорони, згодом – у зведеному штурмовому загоні «Одін». У 2022 році захищав м. Бахмут.

Загинув 16 квітня 2023 року в Серебрянському лісництві від кулі снайпера, намагаючись витягнути тіло загиблого побратима.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

КОМІРНИЙ ОЛЕКСАНДР

Випускнику Василівської філії відкрили мемораільну дошку Олександру Комірнову. Йому навіки 38.

Вшанувати пам’ять Героя зібралися його рідні, друзі, колеги, учні школи та представники громади. Почесне право відкрити дошку було надано дружині загиблого – Аліні Комірній та їхньому сину Максиму Комірному.

Понад рік життя Олександр Комірний присвятив захисту України від ворога.

Захисник народився 30 травня 1986 року у селі Христанівка. Закінчив Васильківську школу. У 2004 році пішов за призовом на строкову службу до Збройних Сил України.

Після демобілізації у 2007 році Олександр Комірний одружився: у шлюбі народилися донька та син.

Працював чоловік на різних роботах: у Києві на будівництві, на приватному та комунальному підприємствах. Напередодні мобілізації до ЗСУ працював завгоспом у Васильківській філії Лохвицької гімназії № 1.

До лав українського війська Олександра Комірного призвали 1 червня 2023 року. Для проходження служби його направили в Чернігівську область. Життя воїна обірвалося під час виконання військового обов’язку.

«Олександр був надійним другом, активним учасником спортивних змагань. Добрий, спокійний, щирий, працьовитий, порядний, справедливий, люблячий батько – таким запам’ятають його однокласники, вчителі, колеги по роботі та односельці. Олександр Михайлович був справжнім патріотом, завжди стояв у перших рядах на передовій, був прикладом для своїх побратимів», – пишуть про полеглого земляки.

У захисника залишилися мати, дружина, брати та діти.

НАГРЕБЕЦЬКИЙ АРТЕМ

У Полтаві на фасаді школи № 4 відкрили меморіальну дошку військовослужбовцю Артему Негребецькому. Солдат загинув 2022 року в бою поблизу населеного пункту Краснопілля на Донеччині.

На відкриття прийшли рідні та знайомі воїна, а також вчителі та учні школи. Присутні поклали квіти у пам’ять про захисника України.

Рішення про встановлення дошки ухвалили члени виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Ким був воїн Артем Негребецький

Солдат Артем Негребецький народився 19 вересня 2001 року в селі Біологічне Полтавської громади.

Із 2008 до 2017-го навчався у школі № 4 в Полтаві. Пізніше вступив до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища, де здобув спеціальність «Машиніст екскаватора одноковшового».

2021 року підписав контракт зі ЗСУ. Брав участь у бойових операціях на Донецькому напрямку. Служив на посаді водія-електрика господарського відділення взводу матеріального забезпечення десантно-штурмового батальйону.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

ТИЩЕНКО ІГОР

Ім'я ще одного полеглого героя увіковічнили у граніті. Ігор Тищенко відпер навіки у списках учнів Миргородської гімназії № 3, на фасаді якої встановили меморіальну табличку на його честь.

10 жовтня 2023 року у жорстокому бою на Донеччині воїн загинув смертю хоробрих. Справжній чоловік і воїн, справжній патріот своєї держави, Ігор Васильович Тищенко 28 лютого вже був у військкоматі. Воював на пекельному Донецькому напрямку у складі сміливих і незламних військовиків окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. За мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, головний сержант Ігор Тищенко мав нагороди: Почесна відзнака командира частини «За оборону Авдіївки», відзнака Президента України «За оборону України».

Ігор Васильович народився 7 липня 1975 року в місті Миргород. Він ріс у люблячій освітянській родині, де панували повага і взаєморозуміння. Після закінчення середньої школи № 3 опанував професію монтажника електроустаткування підприємств і цивільних будівель у Полтавському політехнічному коледжі.

Відслужив строкову військову службу у лавах ЗСУ і вирішив присвятити своє життя охороні правопорядку. Закінчив Національну академію внутрішніх справ, працював в Миргородському районному відділі поліції. Колеги по роботі цінували Ігоря Тищенка. Це був чесний, дисциплінований, справедливий і відданий працівник. Чисельні друзі поважали Ігоря за привітність, щирість і людяність.

Поховали миргородського захисника з відповідними військовими почестями на Алеї Героїв у Миргороді.

Щирі співчуття рідним та близьким і наша безмежна шана полеглому Захисникові! Вічна пам’ять і слава українському воїну Ігорю Васильовичу Тищенку, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Слава Україні і смерть ворогам!

Нагороди: Відзнака від Президента України «За оборону України». Почесна відзнака командира військової частини «За оборону Авдіївки». Рішенням 42 сесії Миргородської міської ради присвоєно почесне звання "Почесний громадянин Миргородської громади" (посмертно). Відповідно до Указу Президента України від 2 січня 2024 року №2 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня ( посмертно).