ФЕДОРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

У Миргороді відкрили меморіальну дошку Герою України Олександру Федорченку

25 березня 2025 у Миргородській гімназії № 2 «Гелікон» відкрили меморіальну дошку полеглому в боях захиснику, Герою України, Почесному громадянину Миргородської міської територіальної громади Олександру Федорченку. З цієї нагоди на подвір'ї закладу відбулося урочисте віче.

На відкритті меморіальної дошки зібралися рідні, друзі, бойові товариші та представники громади. Вони вшанували пам’ять Героя, який до останнього подиху залишався вірним Україні. Керуюча справами виконавчого комітету Антоніна Нікітченко зазначила, що ця пам'ятна дошка буде символом того, що ми завжди будемо пам’ятати та шанувати наших Героїв, які загинули за вільну, незалежну Україну. Немає прощення тим, хто приніс українцям стільки горя і сліз. Скільки житимемо – не забудемо! І не пробачимо тим, хто прийшов на нашу землю вбивати. Антоніна Борисівна висловила щирі співчуття рідним Олександра Федорченка та передала його дружині почесну відзнаку «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади», яку Герой України отримав посмертно.

Катерина Федорченко відкрила меморіальну дошку на честь свого полеглого чоловіка та поділилися спогадами про його незламний характер, силу духу та відданість військовій справі.

Олександр Іванович Федорченко народився 9 грудня 1974 року в м. Ізюм на Харківщині. Після закінчення 9 класів місцевої школи, продовжив навчання у професійно-технічному училищі та паралельно влаштувався на роботу. Трудове життя почалося на оптико-механічному заводі наладчиком станків, майстром по виготовленню окулярів. У Збройних Силах України служив у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Після демобілізації Олександр працював у патрульно-постовій службі поліції. Але зрозумів, що повернення людям зору стане для нього головним професійним сенсом. У Миргороді він організував відмінне обслуговування у знаному на все місто магазині «Оптика». З першого дня повномасштабного вторгнення росії сержант Федорченко був мобілізований і став опорою та бойовим стрижнем Миргородської тероборони. Десантник Федорченко передавав свій бойовий досвід молодим бійцям. У цей період Олександр Федорченко у складі 148 батальйону спеціального призначення був серед тих, хто влаштував «Гадяцьке сафарі» на російського агресора, який вторгся на українську землю. З початку 2023 року у складі 116-ї окремої бригади виконував бойові завдання у найгарячішій точці на сході держави.

Т.в.о. начальника групи Цивільно-військового співробітництва ВЧ-7314, лейтенант Андрій Савіцький розповів, що 25 березня в районі населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області у ході виконання бойового завдання Олександр Іванович Федорченко загинув. Позивний «Мамонт» дуже пасував йому. Гарні фізичні дані та виняткові людські якості зробили Олександра унікальним. Командир розвідувальної групи Федорченко був як батько для своїх підлеглим. Існувала навіть черга, щоб попасти до нього у групу, що наводила жах на ворогів. Завдяки його вмінню воювати збережено життя понад сотні побратимів. Уникнення зайвого ризику і тактичне вирахування кожного кроку під час виконання бойових завдань – за ці якості воїна цінувало командування військової частини.

Олександр Федорченко – активний патріот і принциповий українець. Після повернення із зони проведення операції об’єднаних сил приєднався до лав «Правого сектору» та став очільником миргородського осередку військово-політичного руху.

Олександр Федорченко мав свій погляд на розвиток нашого міста, балотувався на посаду Миргородського міського голови. При цьому не переставав допомагати побратимам як волонтер – возив військову амуніцію, продукти харчування у найгарячіші точки зіткнень. Він любив життя, вмів насолоджуватися кожною хвилиною у колі близьких людей. Планував мирне достойне життя і був справжнім другом, люблячим сином, братом, чоловіком, батьком, якому навіки лише 48 років.

Побратими згадали, як Олександр боровся із рашистами, про операцію «Гадяцьке сафарі». Олександр Федорченко був активним патріотом і принциповим громадянином своєї держави, за яку віддав життя.

Наш земляк, воїн ЗСУ з позивним «Мамонт», загинув 25 березня 2023 року в районі населеного пункту Тоненьке на Донеччині у ході виконання бойового завдання. До останнього подиху він залишився вірним військовій присязі і Україні, яку любив понад усе. На честь Героя у Миргороді одну із вулиць назвали його іменем.

Олександр Федорченко не дожив до Перемоги, але наблизив її ціною свого життя. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

СМІЛИК ОЛЕКСАНДР

На фасаді Зіньківського опорного ліцею імені Миколи Зерова відкрили меморіальну дошку Олександру Смілику.

Пам’ятну дошку встановили на будівлі навчального закладу, де свого часу навчався військовий.

Почесне право відкрити пам’ятну дошку надали матері воїна – Владиславі Антонівні.

Олександр Смілик народився 3 березня 1987 року в Зінькові. Саме тут минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Зіньківську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2 (нині – Зіньківський опорний ліцей імені М. К.Зерова). Здобув професію тракториста та водія автотранспортних засобів у Зіньківському регіональному центрі професійно-технічної освіти. З 2006 по 2007 роки проходив військову службу. Після повернення на малу батьківщину працював на підприємствах міста.

Рідні пригадують, що понад усе Олександр захоплювався книгами. Він міг читати днями й отримував від цього неабияке задоволення.

15 березня 2023 року був призваний до лав Збройних сил України. Олександр Васильович до останнього подиху виборював мирне небо над своєю Батьківщиною. Йому навіки залишилося 36…

МЕМОРІАЛ ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ

На ГРЛ зʼявилася памʼятна інсталяція з іменами полеглих воїнів 116 окремої бригади територіальної оборони.

Меморіал встановили за гроші меценатів.

«Кожен з нас повинен розуміти і завжди пам'ятати подвиг тих, хто повернувся додому на щиті. Імена полеглих Героїв 116 ОБр ТрО навіки вшановано в пам'ятній інсталяції у м. Полтава. Побратими, члени родин та прості містяни приходять до меморіалу, щоб схилити голови і вшанувати безсмертну звитягу тих, хто навіки у строю», – пишуть у підрозділі.

Меморіал вшанування пам’яті полеглих воїнів погодили з командуванням бригади. До композиції входять шість стел із чорного металу та колони з нержавіючої сталі, на яких викарбувано імена понад сотні захисників, що загинули у боях. Під час його створення додали постамент для квітів та лампадок у вигляді залізобетонних блоків. Вони символізують елементи укриттів чи блокпостів. 

Концепцію меморіалу було розроблено як альтернативу звичному стенду з фотографіями. Автором креативного дизайну виступила полтавська студія Axioma Design. Меморіал дозволяє не лише зберегти імена полеглих воїнів, а й створює місце спокою та роздумів для відвідувачів.

Головний архітектор та автор ідеї: Тарас Руденко.

ГУБАНЬОВ ЮРІЙ

У День захисників і захисниць України у Миргородській гімназії № 7 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь випускника, який віддав своє життя, захищаючи Батьківщину. Захід зібрав родичів загиблого, представників влади, адміністрації школи, військових та громадськість.
2 жовтня миргородці попрощалися з молодим Героєм Юрієм Губаньовим, який віддав життя за свободу України в бою проти російської навали. Виконуючи бойове завдання, молодший лейтенант загинув 15 вересня внаслідок вибуху біля населеного пункту Юрченкове Чугуївського району Харківської області. 16 листопада 2022 року Героєві виповнилося б 24 роки. Поховали земляка в с. Черевки Комишнянської громади. У Юрія залишилася мама та брат Олександр, який також захищає Україну.

Юрій Юрійович Губаньов навчався у Миргородській 7-й школі. Він був одним із кращих студентів Полтавського педуніверситету. Закінчив з відзнакою бакалаврат на факультеті історії та географії, а потім навчався на магістратурі за спеціальністю «Історія та Археологія» і також отримав диплом з відзнакою. Майже з самого початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Юрій вступив до лав ЗСУ. 15 березня 2022 року його мобілізували. Він був заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення танкової бригади. Виконуючи бойове завдання, воїн загинув 15 вересня на Харківщині.

Рішенням 24 сесії Миргородської міської ради від 6.10.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Миргород» (посмертно).

УДОВІЧЕНКО СЕРГІЙ, ІЛЬЧЕНКО СЕРГІЙ, ПЕРЕПЕЛЯТНИК ОЛЕГ

У Великобудищанській громаді відкрили меморіальну дошку на честь загиблого воїна Сергія Удовіченка

24 червня 2022 року Сергій Удовиченко загинув поблизу села Уди, Богодухівського району Харківської області. Через рік на фасаді Книшівської школи, яку закінчив Сергій, відкрили меморіальну дошку.

Сергій Удовиченко був родом із Книшівки. Закінчив Харківський індустріально-педагогічний технікум. Отримав фах майстра виробничого навчання — слюсаря із ремонту та експлуатації сільськогосподарської техніки. Військовому було 32 роки.

Це не перша втрата для Книшівки. 13 вересня 2015 року біля селища Луганське Бахмутського району на Луганщині у бою із диверсійно-розвідувальною групою загинув житель Книшівки старший солдат Сергій Ільченко. Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року Сергія Ільченка посмертно нагородили «За мужність» III ступеня.

У Книшівській школі також навчався житель села Тимофіївки (колишня Плішивецька сільська рада) навчався Олег Перепелятник. Військовий загинув вранці 16 березня 2016 року від кулі снайпера поблизу Авдіївки. Меморіальну дошку на честь Олега Перепелятника відкрили 13 жовтня 2020 року.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року Олега Перепелятника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

ЧЕРНИШ ВОЛОДИМИР, ІВАНЕНКО СЕРГІЙ

Дві дошки пам'яті полеглим воїнам встановили на будівлі полтавської гімназії № 18. Загиблі військові Володимир Черниш та Сергій Іваненко були випускниками цього закладу.

Меморіальні дошки на фасаді гімназії відкрили 3 жовтня. Вшанувати пам'ять полеглих воїнів прийшли їх рідні, друзі, однокласники та працівники гімназії.

Воїн Володимир Черниш

Володимиру Чернишу був 41 рік. Воїн родом із Полтави. До війська долучився у перші дні повномасштабної війни. Спочатку був у теробороні. Потім перевівся до 3-ї штурмової бригади, повідомляв раніше Суспільному офіцер відділу призову міського терцентру комплектування Роман Калина.

Служив на посаді водія стрілецької роти. Загинув воїн 10 вересня 2023 року в районі села Андріївка на Донеччині. За час військової служби нагороджений почесними відзнаками. Зокрема, згідно з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 5 жовтня 2023 року відзначений нагрудним знаком "Золотий хрест".

Указом президента від 1 травня 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Воїн Сергій Іваненко

Військовослужбовець був командиром стрілецької роти 116-ї окремої механізованої бригади. На службі мав звання молодший сержант.

На початку війни добровольцем пішов в ТрО, потім перейшов до штурмових військ. Воїн професійно займався бігом.

Загинув воїн 10 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області. Йому був 41 рік.

Указом президента від 12 лютого 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

ЗАКУПЕЦЬ АНАТОЛІЙ

Анатолій Закупець народився 24 квітня 1985 року в селі Максимівка Кременчуцького району Полтавської області. Після закінчення загальноосвітньої школи в рідному селі працював водієм на ПрАТ «Полтавський ГЗК». З 2014 року ніс військову службу у лавах ЗСУ, був учасником війни на сході України в ході АТО у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. У 2021-2022 роках працював водієм автотранспортних засобів з вивозу гірничої маси у кар'єр ТОВ «Єристівський ГЗК». З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну вже 25 лютого 2022 року добровільно звернувся до військкомату та пішов захищати Україну. Воював у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Молодший сержант Анатолій Закупець загинув 22 березня 2022 року внаслідок влучання ворожої ракети у будівлю, де він знаходився, поблизу міста Костянтинівка Донецької області. Прощання із загиблим відбулося 29 березня у Кременчуцькому Міському палаці культури, а також у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Анатолія Закупця того ж дня на Алеї Пам'яті Свіштовського кладовища у місті Кременчук. Згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського № 320 від 7 травня 2022 року за особисту мужність, самовіддані дії та героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військові присязі Анатолій Сергійович Закупець був нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно). 9 вересня 2022 року начальник Кременчуцької районної військової адміністрації Олег Лєднік, голова районної ради Дмитро Колотієвський та представник Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки вручили орден дружині загиблого Ірині Закупець

ШУБА ОЛЕКСАНДР

15.03.2022 року під час виконання бойового завдання в районі Сумщини загинув захисник нашої громади, командир роти в/ч А7314, молодший лейтенант Шуба Олександр Олександрович. ГЕРОЙ загинув під час оборони нашої країни від російського окупанта.

17 березня Миргородська громада провела в останню путь свого земляка, справжнього воїна, вірного солдата України

  

Олександра Шубу. Олександрович був командиром роти в/ч А7314 (батальйон територіальної оборони Миргородського району). Олександр народився 4 січня 1980 року в родині військових. Закінчив Миргородську середню школу № 7. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України виконував військовий обов’язок у миротворчій місії ООН в республіці Сієрра Леоне, коли там відбувались буремні події громадянської війни. В подальшому працював в охоронних структурах. Закінчив Полтавську філію Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба. Палкий патріот Батьківщини, він завжди виявляв готовність стати на захист інтересів держави і фраза «Україна понад усе!» була головним гаслом його життя. Рішенням 22 сесії Миргородської міської ради від 18.09.2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно)

ПЕДОРИЧ ОЛЕКСІЙ, РОМАНЕНКО ІВАН

Олексій Вікторович Педорич народився 29 грудня 1985 року в селі Гаркушинці. Тут Олексій закінчив школу. Здобув мирну професію столяра в Миргородському ПТУ № 44. Створив сім'ю. Працював зварювальником на ТОВ "Трінгер", а потім на заводі "Опілля" у м. Тернопіль. З дружиною мріяли про щасливе радісне майбутнє. Та всі плани перекреслила війна. Як справжній чоловік, він без вагань з перших днів війни пішов захищати свій дім, дітей і рідну Батьківщину від звірств російських окупантів. З 5 березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Старший солдат Олексій Педорич у складі мінометної батареї механізованого батальйону ніс службу на Сході України. 2 жовтня наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям, в результаті обстрілу позицій підрозділу на сході України.

Завжди усміхнений, позитивний, мав багато друзів, любив життя. Таким він залишиться у пам'яті для всієї громади. У Олексія залишилася дружина, без батька ростиме донечка. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України № 45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Іван Васильович Романенко народився 10 грудня 1975 року в селі Бориси Глобинського району. Навчався у тамтешній школі. Потім опанував мирну професію зварювальника в Кременчуцькому ПТУ № 7. Після повернення з армії працював в сільськогосподарському підприємстві водієм вантажівки, комбайнером. У 1999 році одружився. У шлюбі народилося двоє дітей. У 2013 році сім'я переїхала у село Гаркушинці. Працював на м'ясокомбінаті, в ритуальному агентстві. До війни – у службі таксі.

На роботі та в селі Іван Васильович мав багато друзів. З перших днів війни він добровольцем пішов в Збройні Сили захищати Україну від ворогів, коли ті віроломно напали на нашу землю. З березня проходив службу в роті охорони Миргородського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки. А з 27 червня служив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Солдат Іван Романенко проходив службу у складі мінометної батареї механізованого батальйону. У результаті обстрілу позицій підрозділу наших бійців на сході, 2 жовтня, наш земляк загинув від отриманих поранень, несумісних з життям. Похований у селі Гаркушинці.

Рішенням 25 сесії Миргородської міської ради від 10.11. 2022 року йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста Миргород" (посмертно). Указом Президента України №45/2023 нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

ТВЕРДОХЛІБ РОМАН

На фасаді житлового багатоквартирного будинку за адресою вулиця Івана Нечуя-Левицького, 21 відкрили меморіальну дошку загиблому захиснику України Роману Твердохлібу.

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та поклали квіти до меморіальної дошки.

Роман Сергійович Твердохліб (позивний «Ромео») народився 7 лютого 1988 року у Полтаві. Навчався у школі № 25. У молодших класах захоплювався бальним танцями, футболом та боротьбою джиу-джитсу. Після закінчення школи вступив на навчання до професійно-технічного училища. Грав у футбол, був фанатом футбольного клубу «Ворскла» та учасником фанатського клубу «Ультрас». Також займався боротьбою джиу-джитсу та представляв Полтаву і область на змаганнях різного рівня. Мав 17 медалей та грамот за призові місця.

Працював Роман тренером у фітнес-клубі Spartak GYM, згодом перейшов до клубу «Вітамін», де і працював до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. В перший день нападу агресора пішов добровольцем до ТЦК та СП.

Служив Роман Твердохліб в роті охорони, згодом – у зведеному штурмовому загоні «Одін». У 2022 році захищав м. Бахмут.

Загинув 16 квітня 2023 року в Серебрянському лісництві від кулі снайпера, намагаючись витягнути тіло загиблого побратима.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

КОМІРНИЙ ОЛЕКСАНДР

Випускнику Василівської філії відкрили мемораільну дошку Олександру Комірнову. Йому навіки 38.

Вшанувати пам’ять Героя зібралися його рідні, друзі, колеги, учні школи та представники громади. Почесне право відкрити дошку було надано дружині загиблого – Аліні Комірній та їхньому сину Максиму Комірному.

Понад рік життя Олександр Комірний присвятив захисту України від ворога.

Захисник народився 30 травня 1986 року у селі Христанівка. Закінчив Васильківську школу. У 2004 році пішов за призовом на строкову службу до Збройних Сил України.

Після демобілізації у 2007 році Олександр Комірний одружився: у шлюбі народилися донька та син.

Працював чоловік на різних роботах: у Києві на будівництві, на приватному та комунальному підприємствах. Напередодні мобілізації до ЗСУ працював завгоспом у Васильківській філії Лохвицької гімназії № 1.

До лав українського війська Олександра Комірного призвали 1 червня 2023 року. Для проходження служби його направили в Чернігівську область. Життя воїна обірвалося під час виконання військового обов’язку.

«Олександр був надійним другом, активним учасником спортивних змагань. Добрий, спокійний, щирий, працьовитий, порядний, справедливий, люблячий батько – таким запам’ятають його однокласники, вчителі, колеги по роботі та односельці. Олександр Михайлович був справжнім патріотом, завжди стояв у перших рядах на передовій, був прикладом для своїх побратимів», – пишуть про полеглого земляки.

У захисника залишилися мати, дружина, брати та діти.

НАГРЕБЕЦЬКИЙ АРТЕМ

У Полтаві на фасаді школи № 4 відкрили меморіальну дошку військовослужбовцю Артему Негребецькому. Солдат загинув 2022 року в бою поблизу населеного пункту Краснопілля на Донеччині.

На відкриття прийшли рідні та знайомі воїна, а також вчителі та учні школи. Присутні поклали квіти у пам’ять про захисника України.

Рішення про встановлення дошки ухвалили члени виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Ким був воїн Артем Негребецький

Солдат Артем Негребецький народився 19 вересня 2001 року в селі Біологічне Полтавської громади.

Із 2008 до 2017-го навчався у школі № 4 в Полтаві. Пізніше вступив до Полтавського вищого міжрегіонального професійного училища, де здобув спеціальність «Машиніст екскаватора одноковшового».

2021 року підписав контракт зі ЗСУ. Брав участь у бойових операціях на Донецькому напрямку. Служив на посаді водія-електрика господарського відділення взводу матеріального забезпечення десантно-штурмового батальйону.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

ТИЩЕНКО ІГОР

Ім'я ще одного полеглого героя увіковічнили у граніті. Ігор Тищенко відпер навіки у списках учнів Миргородської гімназії № 3, на фасаді якої встановили меморіальну табличку на його честь.

10 жовтня 2023 року у жорстокому бою на Донеччині воїн загинув смертю хоробрих. Справжній чоловік і воїн, справжній патріот своєї держави, Ігор Васильович Тищенко 28 лютого вже був у військкоматі. Воював на пекельному Донецькому напрямку у складі сміливих і незламних військовиків окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. За мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, головний сержант Ігор Тищенко мав нагороди: Почесна відзнака командира частини «За оборону Авдіївки», відзнака Президента України «За оборону України».

Ігор Васильович народився 7 липня 1975 року в місті Миргород. Він ріс у люблячій освітянській родині, де панували повага і взаєморозуміння. Після закінчення середньої школи № 3 опанував професію монтажника електроустаткування підприємств і цивільних будівель у Полтавському політехнічному коледжі.

Відслужив строкову військову службу у лавах ЗСУ і вирішив присвятити своє життя охороні правопорядку. Закінчив Національну академію внутрішніх справ, працював в Миргородському районному відділі поліції. Колеги по роботі цінували Ігоря Тищенка. Це був чесний, дисциплінований, справедливий і відданий працівник. Чисельні друзі поважали Ігоря за привітність, щирість і людяність.

Поховали миргородського захисника з відповідними військовими почестями на Алеї Героїв у Миргороді.

Щирі співчуття рідним та близьким і наша безмежна шана полеглому Захисникові! Вічна пам’ять і слава українському воїну Ігорю Васильовичу Тищенку, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Слава Україні і смерть ворогам!

Нагороди: Відзнака від Президента України «За оборону України». Почесна відзнака командира військової частини «За оборону Авдіївки». Рішенням 42 сесії Миргородської міської ради присвоєно почесне звання "Почесний громадянин Миргородської громади" (посмертно). Відповідно до Указу Президента України від 2 січня 2024 року №2 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня ( посмертно).

ІГОР ЛЄЩИН

На фасаді Управління стратегічних розслідувань у Полтаві відкрили меморіальну дошку на честь полеглого капітана управління боротьби з організованою злочинністю.Ігор Лєщин склав голову під час артилерійського обстрілу поблизу Сіверська на Донеччині. Пам’ятний знак встановили на фасаді державної установи, де військовий працював.

Життєвий шлях захисника

Ігор Лєщин народився у Дружківці на Донеччині. З юності обрав шлях служіння державі – спочатку як офіцер повітряно-десантних військ, а згодом як керівник спецпідрозділу «Сокіл» Управління по боротьбі з організованою злочинністю у Полтавській області. Він проводив складні операції із затримання небезпечних злочинців та звільнення заручників.

З війною доєднався до лав захисників і воював у складі 81-ї окремої десантно-штурмової бригади під позивним «Горець». Загинув 14 липня 2022 року під час артилерійського обстрілу поблизу Сіверська на Донеччині.

За відданість службі та мужність протягом свого службового шляху Ігор Лєщин був нагороджений:

• «За відзнаку в службі» І ступеня у 2007 році;
• «Почесна відзнака ГУБОЗ МВС України» І ступеня у 2008 році;
• «За взірцевість у військовій службі» II ступеня у 2022 році;
• посмертно орденом Богдана Хмельницького III ступеня у 2024 році;
• посмертно відзнакою «Захисник України – Герой міста Полтава» у 2024 році.

Вічна пам’ять і слава захиснику України!

КРАЙНІЙ ВОЛОДИМИР

На фасаді Карлівського ліцею відкрили меморіальну дошку на честь загиблого випускника – Володимира Крайнього.

Вшанувати пам’ять воїна зібрались рідні й близькі загиблого, представники міської влади, військові, педагоги, учні, а також небайдужі мешканці. Присутні згадували Володимира Крайнього, як щиру, добру й чуйну людину, яка завжди була опорою для своїх близьких.

Шлях Володимира Васильовича Крайнього

Володимир «Санта» Крайнiй народився 5 серпня 1986 року в Карлівці. Навчався у Карлівській школі-гімназії № 5. У 2004 році воїна призвали на строкову службу, яку він проходив у Чернігові. Після служби працював на Карлівському машинобудівному заводі.

З початком повномасштабної війни його мобілізували до лав ЗСУ. Із 11 травня 2022 року служив у 20-му окремому батальйоні спеціального призначення у званні молодшого сержанта, обіймав посаду командира відділення протитанкових керованих ракет.

За мужність і службу його відзначили нагрудними знаками «Ветеран війни» (березень 2023) та «Знак пошани» (березень 2024).

Володимир Крайнiй загинув 11 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Великої Новосілки на Донеччині. Йому було 37 років. У захисника залишилися дружина, донька, батьки та брат.

КОВТУН СЕРГІЙ

Воїн Сергій Ковтун загинув під мінометним обстрілом на Донеччині. У рідному селі захисника відкрили меморіальну дошку на його честь.

Пам’ятну дошку облаштували на стіні школи, де навчався воїн. На відкриття прийшли рідні та друзі полеглого добровольця.

Бойовий шлях Сергія Ковтуна

Воїн народився 21 квітня 1982 року в селі Вишневе на Полтавщині. Там він закінчив загальноосвітню школу, а потім продовжив навчання у Лубенському лісотехнічному коледжі.

Сергій Ковтун працював у Пирятинському держлісгоспі, торговим представником на Лубенських підприємствах та в підрозділі охорони Національної поліції.

У лютому 2023 року Сергій Ковтун добровольцем долучився до лав Збройних сил. На посаді номера обслуги штурмового батальйону він боронив Україну на Донецькому напрямку.

Молодший сержант Сергій Ковтун загинув 15 січня 2024 року під час мінометного обстрілу поблизу Іванівського на Донеччині. У Сергія Ковтуна залишилися дружина, сини та донька, батьки й брат.

РОМАН ОЛЕКСАНДР

12 вересня у Полтаві на фасаді Електрорадіотехнічного ліцею Олександру Роману, відкрили меморіальну дошку.

Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991 року. У 2002 році вступив до Державного навчального закладу «Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтава» на спеціальність «Помічник бурильника газових та нафтових свердловин».

У 2003 році після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись зі служби у 2005 році почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Був висококласним спеціалістом своєї справи, працював майже в усіх містах України. З 2020 року займався встановленням вентиляційних систем «рекуператор». До своєї роботи ставився відповідально і добросовісно її виконував, через що заслужив повагу від клієнтів. Був професіоналом своєї справи, чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів. Війна застала Олександра на роботі у Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта та освоїв спеціальність бойового медика.

На початку 2023 року добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. На початку бойової діяльності захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський напрямок де і продовжив свій бойовий шлях. Безпосередньо брав участь у бойових діях воюючи і рятуючи життя своїх побратимів. Був хорошим спеціалістом, врятував чимало життів. під час служби заслужив повагу серед військових, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом готовим завжди прийти на допомогу. 28 червня 2023 року життєвий шлях Олександра обірвався на 38 році життя. Ворожий снаряд зупинив стукіт його серця.

Олександр Роман загинув у селі Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання. За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта Олександра Степановича Романа орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.

РАЖИК ВІТАЛІЙ

Випускнику Дмитрівського ліцею капітану Віталію Ражику на фасаді закладу встановили пам’ятну дошку.

«Ім’я Віталія Ражика назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, та стане прикладом мужності й самопожертви для прийдешніх поколінь».

Віталій Ражик народився в селі Абрамівка. Ще з дитинства мріяв про військову службу, тому після закінчення школи вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Києві.

З початком повномасштабної війни молодий офіцер одразу став на захист держави, служив на Харківському напрямку. Згодом приєднався до лав Національної гвардії України, де продовжив службу у складі окремого загону спеціального призначення «Азов».

Після реорганізації підрозділу став командиром взводу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, де отримав звання капітана.

29 серпня 2023 року Віталій Ражик загинув під час виконання бойового завдання поблизу Серебрянського лісництва Луганської області. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Хоробрішої людини не зустрічали. Поклав своє молоде життя за майбутнє України. Завжди намагався зберегти особовий склад – в нього це виходило. Підлеглі називали його великою людиною. Рідним ніколи не розповідав про ситуацію на фронті, завжди казав, що все добре. Навіки в памʼяті, навіки в серці», – згадували присутні на церемонії.

На відкритті були рідні загиблого воїна, учителі, побратими, представники громади та учні ліцею. Присутні вшанували пам’ять Віталія Ражика хвилиною мовчання й поклали квіти до меморіальної дошки.

КОЛОМАК МИХАЙЛО

У Петрівці відкрили пам’ятну стелу на честь Михайла Коломака. Своє останнє завдання воїн виконав 3 січня на території між позиціями Сил оборони та російськими військами.

На церемонію відкриття зібралися рідні та близькі Михайла Коломака, представники місцевої влади, очільники навчальних закладів, мешканці громади, вчителі та учні Петрівського ліцею, а також члени військово-патріотичного клубу «Фенікс». Присутні вшанували пам’ять Героя хвилиною мовчання.

Михайло Коломак народився у 1980 році у селі Петрівка. Захисник проходив службу на посаді помічника гранатометника 3-го десантно-штурмового відділення. Життя солдата обірвалося поблизу Малої Локні Суджанського району, що на Курщині.

ТАРАН ОЛЕКСАНДР, КОРОЛЬ ВІТАЛІЙ

У Ромоданівському ліцеї відкрили меморіальні дошки на честь випускників навчального закладу – Олександра Тарана і Віталія Короля, які героїчно загинули, захищаючи незалежність і свободу України.

Олександр Таран народився 30 квітня 1996 року у селі Шарківщина. З 2020 року служив за контрактом у військовій частині в Рівному. Після початку повномасштабної війни перевіз дружину з донькою в Миргород, а сам пішов воювати.

Олександр Таран служив на посаді командира роти радіорелейного батальйону. 17 листопада 2023 року після двох тижнів лікування від раптової хвороби військовослужбовець Олександр Таран помер.

У захисника залишилася дружина та маленька донька. Поховали героя на Алеї Героїв у Миргороді.

Віталій Король загинув 10 жовтня 2024 року на території Луганської області. Чоловіку було 46 років. У воїна залишилися батьки, брат, дружина і діти.

Під час заходу очільник громади висловив щиру подяку рідним загиблих воїнів за виховання справжніх патріотів та звернувся до всіх із закликом до єдності, підтримки Збройних сил України та збереження пам’яті про кожного, хто віддав життя за державу.

Присутні вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання, після чого відбулося покладання квітів на Алеї Слави.