ПОПОВ ЮРІЙ

10 листопада 2017 р. у Полтаві  відкрили меморіальну дошку відомому полтавцеві: актору Юрію Попову. 

На фасаді будинку по вул. Пушкіна, 41/28 (перетин вулиць Пушкіна та Котляревського) встановили меморіальну табличку в пам’ять про Народного артиста України, провідного актора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя.

ЮРІЙ ПОПОВ – народний артист України, який працював більше 50 років у полтавському театрі і мав тільки один запис у трудовій книжці. Він дуже любив свій театр, завжди виходив на сцену (яку називав святим місцем), до глядачів, із впевненістю, з ідеєю, з відкритим серцем. На жаль, 2015 р. він пішов у вічність, залишивши на згадку плеяду створених ним образів – це і Санчо Панса з "Людини з Ламанчі", і Фірс із "Вишневого саду", і Мартин Боруля з однойменної вистави, і, звісно ж, неперевершений Тев’є-молочник – роль, яка стала його справжнім бенефісом.

Його меморіалізацію ініціював театр ім. Гоголя.

ЛІТЕРАТУРА

• Вісич Н. Юрій Попов: "В актора є можливість бути тим, ким ти в житті ніколи не будеш" / Н. Вісич // Полтавський вісник. – 2014. – 14 листоп. – С. 23.
• Вітрич М. "Під оплески пішов у небуття..." : [меморіальну дошку встановили нар. арт. України Ю. Попову] / М. Вітрич // Зоря Полтавщини. – 2017. – 17 листоп. – С. 13.
• Віценя Л. Нові лауреати обласної премії імені Леоніда Бразова / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2012. – 26 жовт. – С. 6. ; 14 листоп. – С. 2.
• Віценя Л. Олімп нащадків видатного земляка. Дві премії імені І. П. Котляревського вручено у Полтаві : [дитяча міська та обласна премії] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 17 верес. – С. 3.
• Коваленко О. Втрата для театральної спільноти – народний артист Юрій Попов пішов у вічність / О. Коваленко // Коло. – 2015. – 30 лип.-5 серп. – С. 5.
• Коваленко О. Народний артист України Юрій Попов: "Я завжди говорю з глядачами тільки від щирого серця..." / О. Коваленко // Вечірня Полтава. – 2013. – 9 жовт. – С. 10.
• Лауреати обласної премії імені І. П. Котляревського // Зоря Полтавщини. – 2013. – 3 верес. – С. 4.
• Лещенко С. Премія Л. Бразова знайшла своїх лауреатів / С. Лещенко // Полтавський вісник. – 2012. – 16 листоп. – С. 3.
• Оніщенко В. Юрій Попов – 50 років на сцені / В. Оніщенко // Полтавський вісник. – 2014. – 3 січ. – С. 5.
• Пам'яті Юрія Попова : [нар. в Харкові] // Полтавський вісник. – 2015. – 31 лип. – С. 13.
• Чередник Л. Актор із сонцем у душі : до 75-річчя народного артиста України Юрія Попова / Л. Чередник // Вечірня Полтава. – 2014. – 12 листоп. – С. 15.
• Юрій Попов. Пам'ятаємо... // Вечірня Полтава. – 2015. – 29 лип. – С. 2.

МІРОШНІЧЕНКО ВІКТОР ПАНАСОВИЧ

Меморіальна дошка
В. П. Мірошніченку
м. Полтава

Меморіальна дошка народному артистові України, артисту театру і кіно, засновнику відділу театрального мистецтва Полтавського музичного училища Мірошніченку Вікторові Панасовичу була відкрита 14 вересня 2008 року на фасаді будинку Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка, що по вул. Соборності, 11 у Полтаві, де він працював останні роки життя. 

МІРОШНІЧЕНКО ВІКТОР народився 21 вересня 1936 року у Полтаві в простій робочій сім’ї. 1962 року закінчив Харківський театральний інститут. Працював в Одеському драматичному театрі ім. Жовтневої революції, в Миколаївському російському театрі ім. В. П. Чкалова. Але при першій можливості Віктор Панасович повертається до рідного міста і 1967 році стає актором Полтавського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя. В 1986 – 1989 роках був головним режисером театру. У 1996 році він очолює відділ театрального мистецтва Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка. Знімався також у кіно. У 1977 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста України, а 1984 року – народного артиста України. 

Помер 10 листопада 2001 року. 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Парулава Т. Три знакові постаті Полтави на межі ХХ – ХХІ століть (Раїса Кириченко, Віктор Мірошниченко, Павло Бакланов) / Творчість Раїси Кириченко в культурному просторі України на покордонні ХХ – ХХІ століть: до 70-ліття від дня народження Берегині української пісні: Збірник наукових праць. – Полтава, ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. – С. 141-168. 
2. Український Радянський Енциклопедичний Словник: в 3-х т. / Редкол.: …А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін. – 2-ге вид. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1987 – Т. 2. Каліграфія – Португальці. – С. 417.

КИРИЧЕНКО РАЇСА ОПАНАСІВНА

Меморіальна дошка

на будинку в якому мешкала

 Раїса Кириченко в Полтаві.

На будинку, де мешкала Раїса Кириченко, працюючи у Полтавській обласній філармонії 13 жовтня 2005 року було встановлено меморіальну дошку співачці.

Ще одна меморіальна дошка на будинку Малої академії мистецтв у Полтаві по вулиці Соборності, 35.

У селі Корещина (Глобинського району) на її честь споруджено церкву, а 13 жовтня 2005 року на батьківській хаті Раїсі Кириченко відкрили меморіальну дошку.

Вулиці, названі на честь Раїси Кириченко, є також в Кобеляках, Кременчуці, а також в селах Полтавщини — Рунівщина та Святилівка.

Вулиця Раїси Кириченко - одна із вулиць Полтави, розташована у Шевченківському районі. Пролягає від вулиці Лідова до вулиці Європейської. Вулицю прокладено і забудовано у середині XIX століття. Первісна назва — вулиця Кладовищенська. 

За радянських часів (з 1923 року) мала назву "Рози Люксембург". 6 грудня 2007 року депутати Полтавської міської ради на 22 сесії 5-го скликання проголосували за перейменування частини вулиці Рози Люксембург від вулиці Лідова до вулиці Пушкіна на вулицю імені Раїси Кириченко, оскільки в студії звукозапису Полтавської обласної державної телерадіокомпанії "Лтава" (ОДТРК "Лтава"), що на Рози Люксембург, співачка записала понад 200 пісень. В 2016 році решту вулиці Рози Люксембург також перейменовано на вулицю Раїси Кириченко.

КИРИЧЕНКО РАЇСА ОПАНАСІВНА - відома українська співачка. Член Комітету Національних премій України ім. Т. Шевченка (вересень 1999 - жовтень 2001), Герой України.

Меморіальна дошка
на будинку
 Малої академії мистецтв в Полтаві.

У світлий день християнського свята Покрови Матінки Божої – 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая. "Сім'я була величенька – писала Раїса Кириченко, батьки, чотири брати та я… Тато з мамою жили дружно, були гарною парою, удвох журилися, співали і танцювали, то ж було кого послухати і навчитися добра".

Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в громадському житті якої приймала активну участь. Була щаслива, що пісня так вільно ллється з її грудей, що так слухають її, так аплодують дзвінкому голосу. Здавалося, цьому голосу було затісно в шкільних стінах, він виривався на волю, на широкий простір. Вірила, що неодмінно стане співачкою, буде виступати на великих сценах і слухатиме її не гурт малят, а багато солідних дорослих людей. Першою її піснею була російська "Вижу чудное приволье". 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА

Меморіальна дошка 

кіноактрисі Кларі Лучко 

у смт Чутово Полтавської області

1 липня 2014 року у селищі Чутовому відкрили меморіальну дошку відомій кіноактрисі, уродженці селища Кларі Лучко. Меморіальну дошку розмістили на фасаді місцевого Палацу культури, що розташований за кілька сотень метрів від будинку, в якому першого липня 1925 року народилася майбутня актриса. 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА - народна артистка СРСР, кавалер ордена "Знак пошани", лауреат Сталінської премії, присвоєної за роль Даші Шелест у фільмі "Кубанські козаки", володарка диплому "Людина року" (1965), лауреат титулів "Жінка світу" (1996 рік, США) і "Жінка тисячоліття" (2000 рік, Великобританія) Клара Лучко була надзвичайно популярною і в своїй країні і за кордоном. Вона знялася в понад 60 фільмах. Ролі акторки різнопланові: від колгоспниць до класики. Після того, як зіграла у фільми режисера Яна Фріда "Дванадцята ніч" (за комедією Шекспіра) дві ролі Клара Лучко була визнаною кращою актрисою тисячоліття. Найвідоміші фільми в яких вона знялася: "Молода гвардія", "Кубанські козаки", "Велика родина", "Дванадцята ніч", "На семи вітрах", "Циган" та інші. 

Народилася майбутня актриса у селищі Чутовому на Полтавщині. Було там ціле поселення козаків Лучків (лучників), і Клара все життя вважала себе українською козачкою, хоч і жила в Москві. Батько дівчини був директором радгоспу в селі Яківці, що нині входить у межі Полтави, мати – головою колгоспу в іншому районі. Через їхню зайнятість Клару виховувала в основному бабуся. Згодом родина переїздить до Полтави. У школі дівчина комплексувала через свій високий зріст, за який її дражнили однокласники, тоді ще вона не розуміла, яку красу, а з нею і можливості дала їй природа. Клара Лучко захоплювалася грою Тамари Маркової, яку бачила не тільки на екрані, а й зблизька у Полтаві, в міському Будинку культури, де та виступала. А тут війна, евакуація в Казахстан. У Джамбулі під час війни Клара закінчила 10 класів. В ближню Алма-Ату евакуювався Всесоюзний державний інститут кінематографії. Дівчина вступила на акторський факультет і потрапила на курс до знаменитого Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Коли ВДІК повертався в Москву, туди поїхала і студентка з Полтавщини. Звідтоді і довіку вона – "українка, яка живе в Москві" (так говорила про себе сама). Після закінчення вузу Клара Лучко почала працювати в Будинку кіноактора, де у вільний від зйомок у фільмах час грали на сцені кінозірки, а спектаклі ставили відомі кінорежисери. 

Першою кінострічкою, у якій Клара Лучко зіграла свою дипломну роль була "Молода гвардія". Наступні ролі успіху не приносили і акторка серйозно почала задумуватися над зміною професії. Але, на щастя, Клару помітив режисер Іван Пир’єв, який підбирав акторів для фільму "Веселий ярмарок". Нашу землячку затвердили на роль Даші Шелест. Після перегляду стрічки Йосип Сталін, якому дуже сподобалася картина, дав їй іншу назву – "Кубанські козаки". Фільм приніс Кларі Лучко неабияку славу. І своє кохання Клара зустріла саме під час зйомок у "Кубанських козаках", в стрічці разом з нею знімався актор Сергій Лук’янов, який виконував одну з головних ролей – Гордія Ворона. Через рік після того, як фільм вийшов на екрани, вони одружилися і прожили в шлюбі 15 років щасливо. 1957 року Клара народила дочку, яку назвали Оксаною. Та Сергій Лук’янов раптово помирає від інфаркту під час роботи, на сцені. Йому було всього 54 роки. Значно молодша за чоловіка Клара залишилася вдовою, і, щоб перебороти горе, вся занурилася в роботу.