Показ дописів із міткою Скульптори. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Скульптори. Показати всі дописи

СЕМЕНЮТА ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

На фасаді будинку, в якому розміщено галерею образотворчого мистецтва, відкрили 2015 р.  меморіальну дошку майстрові пензля Василю Семенюті (автори – художник Володимир Мірошниченко і молодший брат Василя Івановича архітектор Володимир Семенюта).
Живописець хоч і народився на Сумщині, вважав Полтавщину своєю малою батьківщиною. А тому кожне полотно художника – то палке освідчення в любові до Посулля, його чарівної природи.
1931 року родина Василя Семенюти оселяється в Лубнах, де згодом Василь навчається в художній студії при Будинку піонерів, в якій на той час викладав малювання Олексій Асауленко, студент Петербурзької Академії мистецтв. У 1943 році він пішов добровольцем на фронт і воював на всіх напрямках Другого Українського фронту. Буремні воєнні роки позначилися на здоров’ї художника. Тричі він хворів на запалення легенів, що спровокувало тяжку хворобу – туберкульоз. Після закінчення війни Василь Семенюта ще довго лікувався в шпиталях і тільки в 1947 році був демобілізований як інвалід другої групи.
З 1951по 1955 роки – навчався в Суджанському державному вчительському інституті. Пізніше вчився на графічному факультеті Львівського поліграфічного інституту (1962 – 1968 рр.).
Великий вплив на його творчість мали товариські стосунки з відомими українськими художниками Олександром Максименком, Михайлом Дерегусом, Іваном Гончаром, Миколою Глущенком. Щира дружба єднала митця із письменником Володимиром Маликом.
З 1955 по 1975 роки Василь Семенюта – директор Лубенського краєзнавчого музею, а також одночасно організовує в Лубнах художню студію, якою й керує 20 років, з неї вийщло багато знаних художників, скульпторів, дизайнерів, зокрема: Леонід Андрієвський, Альберт та Серафим Чаркіни, Валерій Шаленко, Василь Трегубенко, Володимир Погребняк, Георгій Карпович, Олександр Дмитренко, Олег Векленко, Микола Босенко, Наталія Вертій, Андрій Семенюта, Тамара Волошенко та інші.
З 1975 року з ініціативи Василя Семенюти відкривається художня школа, директорм якої він був до 1997 року. За активної участі митця в 1970 році в місті відкрито художній відділ музею – галерею образотворчого мистецтва, яка пізніше розмістилася в дев’ятиповерховому будинку по вул. Радянській, а також з 1974 року було започатковане проведення республіканських виставок "Лубенська художня весна", на яких експонувалися твори митців з усієї України, завдяки чому в запасниках музею зберігається вагома колекція живопису, графіки та скульптури.
За плідну працю в 1980 році В. І Семенюті присвоєно звання заслуженого працівника культури України, Василь Семенюта – співець рідного Посулля. Його старовини й сучасності, мрійливої природи й талановитих людей. Він був наділений талантом помічати величне й неповторне у, здавалося б, непоказних, кучерявих вербах, що їхні зачіски скуйовдив вітер-розбишака. Сільська вулиця з білолицими хатинами на його картинах може слугувати чудовим зразком для театральних декорацій.
Майстер залишив по собі величезну творчу спадщину. Окрім пейзажів, натюрмортів, портретів – пам’ятники та пам’ятні знаки, що їх у Лубнах встановлено до двох десятків. Мав він велику втіху від роботи з деревом. Лубенцям добре відомі скульптури з верби Богдана Хмельницького, погруддя Володимира Короленка, барельєф Миколи Гоголя.
26 травня 1999 року перестало битися серце художника і патріота.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Ханко В. Семенюти – рідні брати, діячі укр. культури, мистці з Лубен: Василь Іванович (1.02.1925, с. Черепівка, тепер Буринського р-ну Сумської обл., –26.05.1999, Лубни), живописець, Володимир Іванович (25.02.1938, Лубни), укр. архітектор / В. Ханко  // Ханко В. Словник мистців Полтавщини. – Полтава, 2002. – С. 173.
  2. Петренко В. Вшанували митця-земляка : [мемор. дошка В. Семенюті в м. Лубни] / В. Петренко // Зоря Полтавщини. – 2015. – 23 лют. – С. 5.

ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ


Меморіальна дошка
Леоніду Позену у Полтаві
Дванадцятого жовтня 2014 року на стіні Полтавського коопераційного технікуму була відкрита меморіальна дошка Л. В. Позену, скульптору нашої славної Полтави і світу загалом. Меморіальна дошка встановлена з ініціативи правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України та за благодійної підтримки Скрипки Бориса Анатолійовича ПП "Скульптурна майстерня" та архітектора Белінчіо Станіслава Віленовича, а також Петренко Олексія Миколайовича, Аничина Євгена Миколайовича та Денисенка Олега Вікторовича. 
ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ – український скульптор-передвижник, дійсний член Петербурзької академії мистецтв (з 1894 року). 
Народився 26 лютого у селі Оболоні Хорольського повіту (тепер Семенівського району) Полтавської області, де був маєток його діда М. П. Позена. 
Закінчив Першу полтавську гімназію та 1872 року юридичний факультет Петербурзького університету. Мешкав у Полтаві у 1876–1891 роках. Працював товаришем прокурора Полтавського окружного суду. Потім працював у Петербурзі, з 1912 року сенатор. 
Спеціальної художньої освіти не мав. З 1880 року – експонент, з 1891 року — член товариства передвижників. 
Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу ("Кобзар", 1883 р.; "Переселенці", 1884 р.; "Жебрак", 1886 р.; "Запорожець у розвідці", 1887 р.; "Скіф", 1889 р.; "Оранка на Україні", 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М. О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін. 
Автор пам'ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам'ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим. Помер у Петрограді, похований на Смоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третьяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі. 
Помер 8 січня 1921, Петрограді.