Показ дописів із міткою Хорольський р-н. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Хорольський р-н. Показати всі дописи

ШУЛЬГИН ОЛЕКСАНДР

19 січня 2022 року відкрили меморіальну дошку міністру закордонних справ УНР на фасаді будівлі Андріївського закладу загальної середньої освіти Андріївського старостинського округу Хорольської міської територіальної громади.
ШУЛЬГИН ОЛЕКСАНДР народився 11 серпня 1889 року у селі Софине неподалік Хорола. Був нащадком давнього шляхетського роду Устимовичів, мав родинні зв’язки із козацько-старшинськими сім’ями Полуботків, Скоропадських, Апостолів та Самойловичів. "...Це був щирий український рід, в якім щиро заховалися етнографічні та українофільські традиції", – писав про Шульгиних Михайло Грушевський.
Дитячі роки Сашка промайнули в Софиному та Єлисаветграді (Кропивницькому), де він мав можливість ближче познайомитися з українською культурою, відвідувати вистави театру корифеїв. 1899 року хлопець вступив до елітної 1-ї київської чоловічої гімназії на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка), де його однокласником був у майбутньому видатний поет Микола Зеров.
"Я виріс у родині незабутніх батьків. Те велике зусилля, яке треба було зробити людині з національно індиферентного середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивно, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці", – говорив про себе й Олександр Шульгин.
Після гімназії Олександр поїхав до Санкт-Петербурга, де вступив на природничий факультет місцевого університету. Проте не зміг зрадити своєму покликанню та перевівся на історико-філологічний факультет, де займався дослідженням Великої французької революції кінця XVIII століття. Обізнаність в европейській історії та володіння іноземними мовами неабияк прислужилося Шульгину вже за кілька років, коли він керував зовнішньою політикою відродженої Української держави.
Після завершення історико-філологічного факультету Петербурзького університету, залишився у місті і працював викладачем.
У передреволюційну добу Петербург був одним із центрів українського руху, оскільки тут російська влада ставилася до нього поблажливіше, ніж у самій Україні. Шульгин був провідником петербурзького відділення Товариства українських поступовців – основної політичної організації українців того часу, що згодом трансформувалася в Українську партію соціалістів-федералістів, яку недаремно вважали найбільш інтелігентською та однією з найпоміркованіших серед українських політичних партій.
Події початку 1917-го спонукали його приїхати до Києва. Шульгин увійшов до складу Української Центральної ради. В уряді очолив Генеральне секретарство міжнародних справ, а згодом – Міністерство закордонних справ.
За Української Держави гетьмана Павла Скоропадського продовжив дипломатичну службу. Олександр Шульгин був одним із переговорників на Паризькій мирній конференції 1919-го. Усіма доступними способами намагався відстояти визнання незалежності України, але міжнародна дипломатія на той час вирішувала питання територіальної приналежності Східної Галичини. Після поразки Української революції Олександр Шульгин увійшов до Державного центру УНР в екзилі. В еміграції провадив активну політичну та наукову діяльність.
Помер Олександр Шульгин 4 березня 1960 року в Парижі, похований у Сарселі.

ДЯДЮША СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

На Полтавщині відкрили меморіальну дошку генерал-поручнику УНР Сергію
Дядюші. Вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1, адже борець за незалежність України у ХХ столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР народився у Хоролі.
26 вересня 1870 року у повітовому місті Хорол народився СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ ДЯДЮША, майбутній генерал-поручник Армії УНР. Походив із дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1887), 1-ше військове Павловське училище (1889). А у 1900-му – Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом.
Служив у Варшавському та Московському військових округах. У 1904–1908 роках був викладачем Олексіївського військового училища у Москві. Дехто з істориків держави-агресора навіть зараховує його до "интелектуальной элиты русской армии". Але не інтелектом єдиним.
Першу світову війну полковник Сергій Дядюша зустрів начальником штабу Гренадерської дивізії. У липні 1915-го отримав поранення, за час війни був нагороджений усіма орденами до св. Станіслава 1-го ступеню та Георгієвською зброєю (за бій 7 листопада 1914 року). Останнє звання у російській армії – генерал-майор.
Події української революції 1917-21 років змінили життя досвідченого військовика. Сергій Дядюша відстоює цінності ІV Універсалу Центральної Ради та з головою поринає у справи українізації військових частин колишньої Російської імперії, опікується розбудовою збройних сил молодої Української держави, захищає її від російської агресії.
З квітня 1918-го – на службі в Армії УНР. Змінив ряд посад – начальник Волинського корпусу, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, начальник Головної управи Генерального штабу. З 12 лютого по 12 квітня 1921 року був виконуючим обов’язки військового міністра УНР. З серпня 1921 року отримав звання генерал-поручника. Після поразки Перших визвольних змагань проживав у Польщі.
Помер у Каліші 1933 року.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Пустовгар О. Генерал - син полковника, України син : [до ювілею Сергія Дядюші, видатного військового діяча] / О. Пустовгар // Зоря Полтавщини. – 2020. – 3 лист. – С. 8.
  2. Прокопенко Я. Меморіальна дошка Сергію Дядюші – нове місце пам'яті : [вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1, оскільки борець за незалежність України у 20 столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР Сергій Дядюша народився 150 років тому в Хоролі] / Я. Прокопенко // Нова година. – 2020. – 28 жовт.-03 лист. – С. 2.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ

У старовинному місті Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив
Меморіальна дошка
Олесю Ульяненку,
м. Хорол 
Олесь Ульяненко, 30-го серпня 2017 р. було відкрито меморіальну дошку, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки по вулиці Незалежності, 61. 
На честь відомого українського письменника у 2015 році названо провулок в м. Хорол Полтавської області.
УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ – український письменник, сценарист. Найвідоміший роман "Сталінка" (1994) приніс автору Шевченківську премію для молодих митців, що присуджувалась у 1997-1999 роках. Володар відзнак видань "Сучасність" і "Благовіст". На його честь 2012 року заснована Міжнародна літературна премія. 
Народився у 1962 році в місті Хорол Полтавської області. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. 
Медичну освіту здобув у Миколаївському училищі. Проходив військову службу в Німеччині та Афганістані. Вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. Працював сторожем, кур’єром. Останні роки жив у Києві. 
Помер у київській квартирі в ніч на 18 серпня 2010 року. Офіційна причина – хронічна серцева недостатність. Похований на Байковому цвинтарі.
Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва" (1991). 
Став першим письменником, заборонюваним у незалежній Україні, оскільки твір "Жінка його мрії" (2006) засудила Національна комісія з питань моралі. 
Творчий доробок: повість "Там, де Південь" (2007), романи "Вогненне око" (1997), "Дофін Сатани" (2003), "Син тіні", "Знак Саваофа" (2006), видані посмертно "Ангели помсти" (2012), "Пророк" (2013), збірка оповідань "Яйця динозавра" (2016).