НАЛИВАЙКО ІВАН, ОСТЯК МАКСИМ

Пам’яті полеглих «Танцора» та «Остіна» у полтавському ліцеї відкрили меморіальні дошки

Іван Наливайко та Максим Остяк віддали життя в боях на Донеччині та Харківщині. Пам’ять захисників вшанували у рідному ліцеї.

Меморіальні дошки відкрили на фасаді ліцею № 31.

Іван «Танцор» Наливайко

Народився воїн 15 жовтня 1997 року в Полтаві. З 2008-2015 навчався в ліцеї №31, де був активним учасником всіх подій та заходів. З 6 років почав відвідувати танцювально-спортивний клуб «Дует», де опанував бальну хореографію. Разом з партнеркою брав участь не тільки в місцевих змаганнях, а й на міжнародних конкурсах.

Після школи у 2015 році вступив до педагогічного університету на спеціальність «Хореографія» та продовжив свою кap'єpy в Народному ансамблі спортивно-бального танцю «Грація». У період навчання також почав викладати дітям спортивно-бальний танець в школі «Юний Європєць».

24 лютого 2022 року Іван Наливайко добровольцем пішов на фронт та вступив до 116-ї окремої бригади територіальної оборони, де отримав позивний «Танцор». Він захищав Україну на Харківському, Сумському, Донецькому напрямках.

Загинув військовий 10 жовтня 2023 року в Авдіївці, при виконанні бойового завдання. Поховали молодого воїна на Алеї Слави в Полтаві.

Максим «Остін» Остяк

Воїн народився 11 квітня 1987 року в Полтаві та навчався у ліцеї №31 в математичному класі. Після закінчення закладу здобув вищу освіту в полтавській політехніці, отримавши спеціальність інженера-будівельника.

У 2007 році чоловік переїхав до Києва, де працював адміністратором у ТРЦ «Більшовик». Згодом працював за спеціальністю, а пізніше став барменом у клубі «КультРа». Після цього він працював у Національному музеї історії України в Києві.

Максим Остяк був активним учасником Революції Гідності з перших її днів. 18 лютого 2014 року під час сутичок з «Беркутом» отримав травми лівої руки та голови. Після участі у Революції Гідності воїн разом із музикантом Євгеном Славяновим заснував гурт Reve ta Stohne, записав альбом та виступав за кордоном.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Максим «Остін» Остяк добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він служив оператором дронів у 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади, брав участь у боях за оборону Києва та в Ірпені.

Загинув оборонець 4 липня 2022 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його поховали у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

НОВІНСЬКИЙ ВОЛОДМИР, ПІНЧУК МИРОСЛАВ, СУПРУНЮК ВІТАЛІЙ

Усі троє Героїв — випускники Піщанського ЗЗСО.

У Піщаному на фасаді школи відкрили меморіальні дошки полеглим захисникам України – Володимиру Новінському, Мирославу Пінчуку, Віталію Супрунюку.

Володимир Новінський, 1968 р. н. загинув 11 квітня 2023 року поблизу н. п. Ямпіль Краматорського району Донецької області. Він був солдатом військової частини А 4532.

Мирослав Пінчук народився і виріс у Новій Михайлівці. Потім чоловік проживав на Чернігівщині. Україну від рашистської орди боронив під час проведення антитерористичної операції та операції об’єднаних сил та коли росія розпочала повномасштабне вторгнення.

Віталій Супрунюк поліг 30 січня цього року поблизу Авдіївки Покровського району Донецької області. Певний час вважався безвісти зниклим.

За результатами чергового обміну тілами загиблих, що відбувся у квітні, та після експертизи ДНК й особистого впізнання рідними тіло Віталія повернули на рідну землю.

Усі троє – випускники Піщанської ЗЗСО І-ІІІ ступенів.

Полеглих у російсько-українській війні Героїв вшанували під час мітингу-реквієму.

Біля школи на пам’ятний траурний захід зібралися земляки, жителі навколишніх сіл, рідні, друзі та побратими полеглих.

Пам’ять Героїв вшанували хвилиною мовчання. Після цього отець Вадим провів чин освячення меморіальних дошок, до яких, після заупокійної спільної молитви, здійснили покладання квітів.

НІКІТІН ТАРАС ГРИГОРОВИЧ

На дев'ятиповерховій будівлі, де раніше проживала Раїса Кириченко, за адресою вул. М. Ватутіна, 7, знаходиться іще одна меморіальна дошка, на якій надпис: "У цьому будинку з 1986 по 1993 рік жив і творив український поет, журналіст і видавець Тарас Григорович Нікітін".

НІКІТІН ТАРАС ГРИГОРОВИЧ народився 20 липня 1947 року в селі Тен-Тек Кіровського району Курганської області в родині вчителів. Через рік сім’я переїхала на Україну. Навчався Тарас у Петрівській 8-й школі Чутівського району Полтавської області.

До 1967 року працював робітником Петрівського звірорадгоспу, старшим піонервожатим у школі. З лютого 1967 року – робітник Полтавської обласної друкарні. З травня 1967 року – обліковець, а потім кореспондент редакції газети «Комсомолець Полтавщини».

У 1971 році закінчив Полтавський педінститут (нині національний університет). З 1971 до 1972 року – служба в армії. З грудня 1972 року – завідувач відділом редакції "Комсомолець Полтавщини". З червня 1977 року – власкор по Полтавській по Полтавській області газети "Молодь України", потім власкор газети "Правда України".

З 1989 року – відповідальний секретар Полтавської обласної організації Спілки письменників України.

У 1991 році Тарас Нікітін створює видавництво "Криниця" і видає літературний журнал "Криниця".

Росіянин по батькові, він почав писати російською. Та згодом в складних пошуках і роздумах обрав материнську культуру, став відомим українським поетом, діячем культури, видавцем, добрі справи якого відомі не тільки на Полтавщині.

Автор книг поезії "Багряные сполохи", "Обеліск пам’яті" та прозової книги "…І стежки праслов’янська в’язь". У видавництві "Криниця" посмертно вийшла книга вибраних поезій "Крик чибіса".

Т. Г. Нікітін – лауреат премії імені Андрія Малишка і Міжнародної української премії імені Григорія Сковороди (посмертно).

Помер 14 вересня 1993 року.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дяченко А. "Питає птах. Відповідати нам"... : до 60-річчя Тараса Нікітіна / А. Дяченко // Зоря Полтавщини. – 2007. – 27 лип. – С. 4.
2. Коваленко О. До річниці з дня смерті Тараса Нікітіна відновлено його меморіальну дошку / О. Коваленко // Вечірня Полтава. – 2011. – 14 верес. – С. 12.
3. Цебрій В. Крик чибіса. Поету Тарасу Нікітіну 20 липня виповнилося б 65... / В. Цебрій // Полтавський вісник. - 2012. – 20 лип. – С. 23.
4. Віценя Л. "Цвіт опадав не в'янучи" : [вечір-спогад про журналістів газети "Комсомолець Полтавщини"] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 12 лют. – С. 3.
5. Швець В. Коли гримлять гармати, музи не мовчать / В. Швець // Зоря Полтавщини. – 2015. – 31 берез. – С. 2.
6. Моцар І. М. Несли вперед стрімкі вітрила / І. М. Моцар // Моцар І. М. Овиди пам'яті. Літ. спомини, щоденники. - Полтава, 2010. – С. 34-43.