СОКОЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ НИКАНОРОВИЧ

Великий внесок у розвиток генетичного ґрунтознавства зробив видатний український

ґрунтознавець, академік СОКОЛОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ НИКАНОРОВИЧ. 

Він народився 13 березня 1884 р. в селі Велика Бурімка на Черкащині в родині священника.

У 1908 році закінчив Київський університет, а 1910 р. – Московський сільськогосподарський інститут. Разом з М. Вавиловим проходив практику на Полтавському дослідному полі. На фасаді головного корпусу Полтавської сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавилова (вул. Шведська, 86) О. Н. Соколовському встановлена меморіальна дошка.

 З 1911 р. працював у лабораторіях Д. М. Прянишникова та В. Р. Вільямса. З 1924 р. він професор, а з 1944 – ректор Харківського сільськогосподарського інституту імені В. В. Докучаєва.

28 квітня 1938 року О. Н. Соколовський був заарештований за звинуваченням у тому, що був активним учасником громадської організації "українських есдеків", входив до підпільного обкому УСД і проводив антирадянську та шкідницьку діяльність щодо відбудови українського національного центру, був пов’язаний з націоналістами і "ворогами народу" – Шумським, Скрипником, Озерським, а також контактував у своїй праці з відомими українськими есерами. 

25 лютого 1939 р. О. Н. Соколовський пише заяву на ім’я Сталіна, в якій зазначає, що він підписав заздалегідь підготовлені слідчими протоколи зізнань, але немає ніяких стосунків з ворогами радянської держави. 22 квітня 1939 р. відбувся суд над О. Н. Соколовським, М. Д. Токаревським, О. К. Тесленком, М. Д. Рогозіним, С. Я. Косенком і Т. К. Поповим. Їм також було інкриміновано бажання повалення радянської влади шляхом збройного повстання і створення "самостійної української фашистської держави". Серед інших звинувачень О. Н. Соколовському також висувалось знищення дослідних сільськогосподарських станцій і пропагування "шкідливої" теорії мілкої оранки грунту. Незважаючи на непідтвердженість усіх пунктів звинувачення, військовий трибунал вирішив призначити О. Н. Соколовському, М. Д. Токаревському, С. Е. Косенку вищу міру покарання – розстріл з конфіскацією майна. Однак після касаційної скарги Військова Колегія Верховного Суду СРСР відмінила вирок стосовно всіх засуджених і направила скаргу на "додаткове дослідження", починаючи зі стадії попереднього слідства. 

3 січня 1940 р. академік О. Н. Соколовський був звільнений за відсутністю складу злочину та 27 лютого 1940 р. поновлений у всіх правах і наукових званнях.

У 1945 р. з його ініціативи у Харкові створюється науково-дослідна лабораторія ґрунтознавства, яку він очолював до 1956 р. В 1956 р. на базі цієї лабораторії створено Український науково-дослідний інститут ґрунтознавства, директором якого Соколовський був до кінця свого життя (1959). Тепер цей інститут носить його ім’я.

Наукові праці О. Н. Соколовського присвячені вивченню фізико-хімічних властивостей грунтів, окультуренню підзолистих і солонцюватих грунтів, ролі кальцію у грунтоутвореннні та іншим питанням ґрунтознавства.

Своїми працями він вніс значний вклад у розвиток теорії про грунтовий колоїдний комплекс, у вивчення процесу формування структурних агрегатів і агрономічне значення структури грунту, розробив систему генетичних горизонтів грунту, розробив систему індексації горизонтів грунту і спосіб хімічної меліорації грунтів.

Він є автором більше 140 наукових праць і підручника "Курс сільськогосподарського ґрунтознавства".

Похований на Другому міському кладовищі Харкова.

ЛІТЕРАТУРА

1. Академік Соколовський Олексій Никанорович: життєвий шлях та наукова діяльність / В. Вергунов, Н. Новосад, В. Зозуля; за ред. С. Балюка. – Харків : КП "Друкарня № 13", 2006. – 164 с.

ОРЛОВ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

На фасаді будинку Полтавської гравіметричної обсерваторії у 1984 році встановлено

меморіальну дошку Олександру Орлову.

ОРЛОВ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ – український радянський астроном, заслужений діяч наук УРСР, член-кореспондент АН СРСР, дійсний член АН УРСР, спеціаліст в області астрономії, гравіметрії, геодезії і геофізики, один із засновників геодинаміки, організатор і директор Полтавської гравіметричної обсерваторії і Головної Астрономічної Обсерваторії АН УРСР.

Народився Олександр Якович Орлов у м. Смоленську, у 1902 році закінчив Петербурзький університет і був залишений в ньому для підготовки до наукової діяльності.

У 1902-1905 рр. стажувався за кордоном: займався питаннями небесної механіки у Парижі (Франція) і Лунді (Швеція), вивчав сейсмологію у Геттінгенському університеті ім. Георга-Августа (Німеччина).

У 1905-1906 рр. – асистент Тартутської обсерваторії, у 1907-1912 рр. – астроном-спостерігач, а у 1909-13 рр. – завідуючий сейсмічною станцією цієї ж обсерваторії, читав лекції у Тартутському університеті.

У 1911 р. здійснив поїздку до Єркської обсерваторії (США) для вивчення фотографій комет. 

У 1913-1934 рр. – директор Одеської обсерваторії і професор Новоросійського університету (зараз – Одеський Національний університет ім. І. Мечникова).

Серед відвідувачів його астрономічного гуртка при обсерваторії були – майбутній автор Космологічної теорії гарячого Всесвіту Г. А. Гамов, майбутній творець ракетної космічної техніки В. П. Глушко, видатний дослідник перемінних зірок В. П. Цесевич.

Під його керівництвом в Україні проводилися обширні гравіметричні роботи. З 1924 р. займався організацією Полтавської гравіметричної обсерваторії, директором якої був у 1926-1934 і 1938-1951 рр. (з 1934 по 1938 рр. працював у Державному астрономічному інституті ім. П. Штернберга і у Геодизичному інституті у Москві).

У 1939-1941 рр. був директором Карпатської астрономічної обсерваторії, багато сил віддав для її відродження. У 1941 році за рішенням президії Ан УРСР здійснив поїздку на Далекий Схід для організації там Далекосхідної широтної станції, за власним проектом, який він пропонував ще у 1932 р. 

У 1944 р. О. Орлов був призначений Директором новоствореної Головної Астрономічної Обсерваторії АН УРСР під Києвом, проект якої був розроблений під його керівництвом. На цій посаді він перебував до 1948 року, потім очолював обсерваторію у 1950-1951 рр.

Основні наукові роботи присвячені вивченню припливних коливань сил тяжіння, руху полюсів Землі, геофізиці і дослідженню комет. Провів велику роботу по організації спостережень над припливними деформаціями Землі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Пістоленко І. Полтавські імена та назви в космосі / І. Пістоленко // Полтавський вісник. – 2014. – 11 квіт. – С. 23.
2. Гожий А. Післямова до 90-річчя Полтавської гравіметричної обсерваторії / А. Гожий // Вечірня Полтава. – 2016. – 1 черв. – С. 6.
3. Корсунь А. З історії створення міжнар. служби обертання Землі (IERS). Ініціативи укр. астрономів : [в т. ч. О. Я. Орлова, засновника Полтав. гравіметричної обсерваторії] / А. О. Корсунь // Країна знань. – 2016. – № 9. – С. 24-25.
4. Корсунь А. О. Він завжди йшов новими, незвіданими шляхами : [Олександр Орлов, засновник й перший директор Полтавської гравітаційної обсерваторії (1926 р.)] / А. О. Корсунь // Країна знань. – 2018. – № 1-2. – С. 9-12.
5. Петренко Т. Полтавські зеніти Олександра Орлова і Зінаїди Аксентьєвої / Т. Петренко // Зоря Полтавщини. – 2020. – 22 трав. – С. 1,13.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ

Меморіальна дошка
Зайкевичу Анастасію,
смт Опішня
 Зіньківського р-н

26 вересня 2018 року в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки на честь українського агронома, етнографа, професора Харківського університету Анастасія Зайкевича. Дошку встановлено на Стіні слави українського гончарства, де вона є 28-ю і неповторною за своїм рівнем виконання та дизайном. І це не дивно, адже кожна із них справжній витвір мистецтва – маленький шедевр. Не стала винятком і робота, присвячена А. Є. Зайкевичу. Це теж неперевершений доробок великого майстра своєї справи народного художника України, професора, ректора Львівської національної академії мистецтв Володимира Одрехівського.

14 жовтня 2019 р. у селі Солониця, що в Засульській ОТГ Лубенського р-ну відкрили меморіальну дошку земляку відомому вченому-агроному, професосу Анастасію Зайкевичу.

Іменем Зайкевича названо вулицю с. Солониця, у м. Полтава.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ – (народився 1842 р., х. Матяшівський, нині с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. – помер грудень 1931 р., м. Лубни) – вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, герой праці 1930 р. (герой праці  до 1938 р. далі герой соціалістичної праці.)
Він гідно займає одне найпочесніших місць в Українській науці. Тому  цілком справедливо його називають батьком дослідницької справи в Україні.

Меморіальна дошка 
Зайкевичу Анастасію,
с. Солониця Засульської ОТГ

Склав екстерном екзамени на атестат зрілості в Харківській гімназії, потім Київське військове училище,  Новоросійський університет м. Одеси. Кілька років навчався за кордоном, працював в Москві. 

Протягом 1877-1915 років працював у Харківському університеті, де був завідувачем кафедри агрономії (професор) й організував агрономічну лабораторію. 

В 1915 році повернувся до Лубен і продовжував науково-дослідну роботу на заснованій ним станції в селі Солониця. За його активної участі в Лубнах була організована перша дослідна станція по культурі лікарських рослин, яка існує сьогодні в селі Березоточа Лубенського району. Один з провідних селекціонерів цукрових буряків. 
Записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка. Захоплювався етнографією, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, став одним із засновників Миргородського керамічного технікуму.