БІЛІЧЕНКО ГЕННАДІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

У грудні 2014 року в управлінні Служби безпеки України в Полтавській області відкрили меморіальну дошку на пошану полеглих співробітників. На ній викарбуване й прізвище капітана Геннадія Біліченка. Пам’ятка про Героя з’явилася і в музеї Управління.

Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

23 серпня 2016-го року у межах заходів з відзначення Дня незалежності України в Полтаві Геннадію Біліченку урочисто відкрили меморіальну дошку, а 13 квітня 2017 року, в день третіх роковин з дня героїчної загибелі, поблизу Слов’янська – пам’ятник. 11 травня 2017 в Семенівці на околиці Слов’янська відбулося урочисте відкриття вже реконструйованого, оновленого пам’ятника, на якому увічнені імена 5 загиблих захисників України.

А ще на честь Геннадія Біліченка названо одну із вулиць Щербанівської сільської ради Полтавського району (це нові забудови на території с. Розсошенці, що тісно межують із містом Полтавою).

БІЛІЧЕНКО ГЕННАДІЙ ВАСИЛЬОВИЧ народився 15 грудня 1972 року у родині робітників в селищі Камишине Кустанайської області Казахстану. Українець.

1984 року разом із батьками переїхав на постійне проживання в село Несята Клічевського району Могильовської області Білорусі. 

У 1989 році тут закінчив середню школу й вступив до Бобруйського автотранспортного технікуму. 

1990 року призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині 34 605 на посадах рядового й командира відділення мотострілецького взводу. Звільнився 1992 року у званні сержанта. Невдовзі продовжив навчання у згаданому технікумі, який закінчив у 1994 році та отримав кваліфікацію техніка-механіка. Того ж року Геннадій переїхав до місця проживання батьків у село Гожули неподалік Полтави, де працевлаштувався водієм у місцеве агропідприємство.

У вересні 1996 року Біліченко вступив на заочне відділення Полтавського педагогічного університету. У цьому виші у червні 2001 року отримав вищу освіту, здобувши кваліфікацію вчителя історії.

1999 року одружився з полтавкою Горжій Наталією Миколаївною. У 2000 році народився син Денис. Сім’я мешкала у Полтаві.

У червні 1995 року Геннадія Біліченка зарахували на військову службу в Службу безпеки України. Спершу працював оперативним водієм відділу "А" Управління СБУ в Полтавській області. А у липні 2009 року був атестований на офіцерську посаду: призначили оперативним співробітником відділу ЦСО "А" Служби безпеки України в Управлінні СБУ в Полтавській області. За час служби брав участь у 180 бойових операціях та заходах забезпечення законності, прав і свобод громадян, у спеціальних операціях з фізичного захоплення небезпечних озброєних злочинців та припинення тяжких злочинів, захисту учасників кримінального судочинства та членів їх сімей, охороні вищих посадових осіб Української держави. Зразково ставився до виконання завдань на варті безпеки країни. Тож Геннадія Біліченка керівництво СБУ та УСБУ в Полтавській області нагороджувало чотирма медалями та грамотами. А звання капітана Геннадій Біліченко взагалі отримав достроково.

ЛІТЕРАТУРА

• Організатором нападу і вбивства капітана полтавського відділу групи "Альфа" центру спецоперацій СБУ Біліченка був паламар із позивним "Ромашка" // Вечірня Полтава. – 2016. – 20 лип.– С. 1.

СИНЮК ДЕНИС

12 лютого 2016 року на Леваді, бул. Богдана Хмельницкого, 15 на будівлі гімназії №17 відкрили меморіальну дошку випускнику школи та учаснику АТО Денису Синюку. Він потрапив під мінометний обстріл і загинув 26 січня 2015 року в ході виконання бойового завдання поблизу с. Спартак Донецької області. Денис Синюк був одним із тих, кого прозвали "кіборгами" через захист аеропорту в Донецьку.

Меморіальна дошка
Синюку Денису, бул. Б. Хмельницького, 15
Полтава

СИНЮК ДЕНИС народився 7 лютого 1977 року м. Полтаві.

2008 року закінчив полтавську гімназію № 17. У 2012 році закінчив Полтавський політехнічний коледж НТУ «ХПІ» зі спеціальності «Монтаж і експлуатація електрообладнання підприємств і цивільних споруд».

В зоні бойових дій з березня 2014-го, розвідник, псевдо «Чіп», розвідувальний взвод 1-го батальйону, 95-та Житомирська окрема аеромобільна бригада, пізніше підписав контракт й залишився в підрозділі.

26 січня 2015 року автомобіль з військовиками, котрі мали завдання евакуювати поранених, підірвався на міні поблизу села Спартак Ясинуватського району Донецької області. Денис Синюк, який їхав разом зі своїми товаришами, загинув миттєво.

Похований у Полтаві, Алея Героїв. Залишилась сиротою малолітня дочка Настя.

ЛІТЕРАТУРА

1. Васецька А. Найвища нагорода - народна / А. Васецька // Зоря Полтавщини. –2016. – 26 лют. – С. 1, 3.
2. Вовк К. "Кіборгу" Денисові Синюку встановили меморіальну дошку / К. Вовк // Полтавський вісник. – 2016. – 18 лют. – С. 3.
3. Іваненко Р. Їхній подвиг пам'ятають / Р. Іваненко // Полтавський вісник. – 2016. – 13 жовт. – С. 2.
4. Лещенко С. У Полтаві нагородили Народних Героїв / С. Лещенко // Полтавський вісник. – 2016. – 11 лют. – С. 6.
5. Обелець Ю. Народних Героїв України нагородили у Полтаві / Ю. Обелець // Коло. – 2016. – 11-17 лют. – С. 8.
6. Сулименко В. Десантник Денис Синюк з еліти українського війська / В. Сулименко // Полтавський вісник. – 2019. – 24 січ. – С. 8.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

Меморіальна дошка

М. С. Грушевському,

саме тут він виступив із промовою 

на відкритті Українського клубу

в Полтаві

26 вересня 2016 р. у Полтаві на фасаді будівлі по вулиці Стрітенській, 37 відкрили меморіальну дошку М. С. Грушевському.

Саме тут професор, відомий громадській і політичний діяч, голова Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові (1897-1913), голова Центральної Ради Української Народної Республіки виступив із промовою на відкритті Українського клубу в Полтаві (клуб сприяв поширенню української літератури, проводив легальну просвітницьку діяльність). 

Меморіальну дошку виготовили за кошти міського бюджету у рамках заходів Міської програми з охорони культурної спадщини та збереження історичного середовища міста Полтава. Автор проекту – член Національної спілки художників України, автор численних пам’ятних знаків Дмитро Коршунов.

Вулиця Грушевського – одна з вулиць Полтави у Шевченківському районі міста. Пролягає від Київського шосе до виходу на вулицю Героїв АТО. Утворює перехрестя на межі вулиці Степового Фронту і вулиці Мазепи, а також із вулицею Ціолковського. До вулиці Грушевського прилучаються вулиця Грабчака і провулки Стешенка та Залізний.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ – український видатний вчений-історик, визначний державний та громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, письменник. Народився 29 вересня 1866 року у місті Холм, тепер м. Хелм, Польща. Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), з 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Уже на третьому курсі М. Грушевський пише наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890-1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат.

ХМЕЛЕВСЬКИЙ ЙОСИП ЦЕЛЕСТІОНОВИЧ

Меморіальна дошка 
Хмелевському Й. Ц. в Полтаві

У Полтаві по вулиці Соборності, 20 в 2016 році відкрили меморіальну дошку Йосипу Хмелевському. Український фотограф із польським корінням свого часу працював у нашому місті. Він – автор багатьох світлин письменників, громадських діячів ХІХ – початку ХХ століття. По вулиці Олександрівській у цьому будинку на початку ХХ століття було розміщене фотоательє Йосипа Хмелевського. Тож через багато років на стіні будівлі відкрито меморіальну дошку і це стало можливим завдяки підтримці Генерального консульства Польщі в Харкові. На своїх світлинах Йосип Хмелевський увічнив багатьох видатних українців та полтавців: Володимира Короленка, Панаса Мирного, Григорія Мясоєдова та інших.

ХМЕЛЕВСЬКИЙ ЙОСИП (Йозеф) ЦЕЛЕСТІОНОВИЧ (нар. 18 березня 1849, Варшава, Польща – пом. 5 серп. 1924, Полтава) – фотограф-художник. Учасник 20 міжнародних виставок. Володар золотих медалей та дипломів. 

ЛІТЕРАТУРА: 

1. Голованенко В. Завдяки фотохудожнику Хмелевському/ В. Голованенко// Науковий світ. – 2011. – №11. – С. 24-25. 
2. Дябіна Ю. «Полонійне» життя на Полтавщині / Ю. Дябіна// Зоря Полтавщини. – 2016. – 25 листоп. – С. 15. 
3. Скалацький К. «Незабвенный И. Ц. Хмелевский» / К. Скалацький// Слов’янський збірник. Вип. 3. – Полтава, 2004. – С. 160-163. 
4. Ханко В. Хмелевський Йосип Целестіанович, укр. фотомистець// Ханко В. Словник мистців Полтавщини. – Полтава, 2002. – С. 197-198. 
5. Чернов А. Хмелевський Йозеф Целестинович/ А. Чернов // Край. – 2010. – № 79. – С. 17-18. 

КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Пам`ятна дошка 

на честь А. О. Кулягіна,

с. Воскобійники Шишацького району

Полтавської області

6 травня 2016 року у с. Воскобійниках Шишацького району відбулися урочистості з нагоди встановлення меморіальної дошки на фасаді школи Андрію Кулягіну, учаснику АТО, який загинув, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України. 

КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ народився 3 вересня 1992 року в с. Носи Шишацького району Полтавської області.

Після проходження строкової військової служби працював робочим у СТОВ "Воскобіники".

30 квітня 2014 року був мобілізований Шишацьким районним військовим комісаріатом до Збройних Сил України. Учасник антитерористичної операції на Сході України.

Механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади. Старший солдат.

Загинув 21 серпня 2014 року під час бою у підбитому танку біля с. Піски Ясинуватського району Донецької області.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

ЛІТЕРАТУРА

1. Сулименко В. Останній бій за Піски Андрія Кулягіна / В. Сулименко // Полтавський вісник. – 2019. – 11 лип. – С. 18.

МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА"

Меморіальна дошка
Миколі Савченку,
у с. Березова Лука
Гадяцького району

У селі Березова Лука Гадяцького району, що на Полтавщині, відкрили 30 жовтня 2016 році меморіальну дошку відомому землякові, борцеві за волю України Миколі Савченку. 

Дошку Миколі Савченку встановили на будівлі сільської школи.

Під час Другої світової війни він пройшов шлях від лейтенанта-червоноармійця до майора Української повстанської армії. При цьому дослідники називають уродженця Полтавщини одним із найталановитіших і найуспішніших командирів підрозділів УПА, де його знали за позивним "Байда".

МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА" народився 20 лютого 1921 року. Випускник керамічного технікуму в Миргороді. Служив у Червоній армії, отримав звання лейтенанта.

З кінця 1943 року зголосився до УПА, призначений командиром підрозділу ВО-5 "Маківка" на Дрогобиччині. У серпні 1944-го очолив сотню "Східняки", в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 року сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян", який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА-Захід-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень-вересень 1944) на території, ще зайнятій німцями.

Після зміни лінії фронту залишився в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдував по теперішній Івано-Франківщині та Дрогобиччині. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом головного військового штабу УПА на північно-східну Тернопільщину. У лютому 1946 року "Байда" був призначений командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід.

1948 року Старшинські Збори обрали Савченка командиром частин, що рейдували на Захід. Згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном.