КАРИШИН АНДРІЙ ПОТАПОВИЧ

29 травня 2013 р. на будівлі навчального корпусу № 1 Полтавського національного

педагогічного університету імені В. Г. Короленка відкрили меморіальну дошку видатному вченому-хіміку А. Каришину.

КАРИШИН АНДРІЙ ПОТАПОВИЧ народився майбутній дослідник 15 серпня 1912 р. у селі Шишаки Гоголівського (тепер Шишацького) району Полтавської області в сім’ї селянина-бідняка. Після закінчення чотирикласної школи працював у господарстві батьків, а потім у колгоспі.

У 1931 р. за рекомендацією райкому комсомолу він вступає на вечірній робітфак у селі Сорочинці, а після закінчення, у 1932 році, у Харківський інститут педпрофосвіти, а потім продовжує навчання у Полтавському педагогічному інституті на хімічному відділенні природничого факультету. У 1934 р. завідувач кафедри Мойсей Миронович Дашевський залучив студента Андрія Карашина до наукових досліджень у галузі хімії аценафтену та його окислення до аценафтенхінону. Після успішного завершення навчання в Полтавському педагогічному інституті Андрій Потапович працював лаборантом, асистентом, старшим викладачем, а з 1940 року – завідувачем кафедри хімії.

Не маючи жодного заступника, Андрій Потапович як декан десятки років не використовував своєї відпустки. Його можна було побачити за роботою в інституті з сьмої години ранку і до пізнього вечора щоденно, іноді й у вихідні дні. Кожну вільну від адміністративної і викладацької роботи хвилину він працював у хімічній лабораторії, проводячи дослідження в галузіорганічної хімії. Біля нього і під його керівництвом завжди працювали молоді колеги і студенти. Згодом склалася ціла школа хіміків-органіків, вихованці якої продовжують дослідження в галузі аценафтена і нафтостирилу.

У 1966 р. дослідженнями Андрія Потаповича у галузі синтезу антантронових барвників зацікавилися американські науковці з лабораторії органічної хімії м. Філадельфія. Вони звернулися з проханням вислати зразки барвників для проведення фізико-хімічних досліджень. Згодом учений одержав із США ІЧ- і ЯМР- спектри дванадцяти антантронових барвників, які науковець синтезував разом зі своїми учнями.

Андрій Потапович Каришин неодноразово брав участь у роботі наукових конференцій різного рівня, публікував свої праці в журналах АН СРСР, АН України, АН Латвії. Посилання на роботи Андрія Каришина можна побачити в багатьох наукових статтях та монографіях.

У Полтавському педагогічному університеті створено музейну кімнату Андрія Каришина, де традиційно кожного першого вересня проводять екскурсії для студентів-початківців. Існує такий музей і в Шишаках.

ЛІТЕРАТУРА

1. Самусенко Ю. Спогади про Вчителя : [канд. хім наук А. Каришина (ПНПУ ім. В. Г. Короленка)] / Ю. Самусенко // Зоря Полтавщини. – 2012. – 31 лип. – С. 2.
2. Онищенко В. Пам'ять про видатного полтавського хіміка збережеться у віках / В. Онищенко // Полтавський вісник. – 2013. – 31 трав. – С. 3.

БОНДАРЕНКО ОЛЕКСАНДР ПИЛИПОВИЧ

На фасаді Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН (вул. Шведська Могила, 1) висить пам'ятна дошка Бондаренку О. П. дошка з граніту відкрита у 1976 р. Яка нагадує нам про те, що "Тут в 1930–1933 рр. працював організатор і перший науковий директор науково-дослідного інституту свинарства, професор Бондаренко Олександр Пилипович. 1884–1937".

БОНДАРЕНКО ОЛЕКСАНДР ПИЛИПОВИЧ (1884–1937) народився на хуторі Узруй, нині село Новгород-Сіверського району Чернігівської області, зростав у родині незаможних селян. Після закінчення в 1912 році Московського сільськогосподарського інституту (нині Російський державний аграрний університет "Московська сільськогосподарська академія ім. К. А. Тімірязева) він прибув на Полтавщину, де обійняв посаду агронома Полтавського повітового земства по Решетилівській дільниці № 2. Місцем його проживання було містечко Решетилівка. Тут він проживав із родиною – дружиною М. Бондаренко та маленькою донечкою, яка народилась у 1910 році. На жаль, про їхню долю нічого не відомо. З 1913 по 1928 рік очолював відділ тваринництва Полтавської сільськогосподарської дослідної станції (нині – Полтавська державна дослідна станція ім. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НАН). Саме тут яскраво проявився його організаційний і науковий талант, зокрема при створенні бази сировини Полтавської беконної фабрики і організації 760 пунктів спарювання із хряками великої білої породи. До 1925 року Бондаренко організував племзаказник "Яківці" при Полтавській сільськогосподарській дослідній станції, а в 1927 році підготував першу в СРСР Державну племінну книгу.

З 1929 року Олександр Пилипович працює в Українському інституті експериментальної зоотехнії, який організований на базі відділу тваринництва сільгоспстанції. Цей інститут став базою для створення Інституту свинарства (1930). З 1933 року інститут підпорядковується Українській академії аграрних наук (УААН). На початкових етапах діяльності колектив вчених, очолюваний талановитим дослідником, професором Бондаренком, заклав основи зоотехнічної практики по вдосконаленню місцевих не покращених порід свиней. При цьому була виведена і апробована миргородська порода свиней, яка стала однією із планових порід в країні. Завдяки О. П. Бондаренку тваринництво розвивалось у різних напрямках: свинарство, птахівництво, вівчарство, конярство. Під його керівництвом і за його безпосередньої участі вперше в Україні проведено цілу низку наукових досліджень, зокрема з годівлі тварин, використання різних кормів та їх вплив на якість продуктів забою, виготовлення кормових сумішей. Він запропонував при оцінці поживності кормів проводити розрахунки в "ячмінних" кормових одиницях, рекомендував безмолочне вирощування поросят та інше.

У вівчарстві розробив методику селекції смушкових порід – решетилівської та сокольської, оцінки вовни та смушків. Він став родоначальником проведення конкурсів серед місцевих порід курей на несучість. Готував доповідь про наукову роботу із птахівництва на міжнародний конгрес, який проходив у Канаді в 1926 році.

Однак найбільшим внеском Олександра Пилиповича стали дослідження в галузі свинарства. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Меморіальні дошки // Полтавський вісник. – 2009. – 20 лют. – С. 6 (дод.).
2. Кисіль, Ю. Селекціонер Олександр Бондаренко / Ю. Кисіль // Решетилівщина UA. – 2021. – 22 лип. – С. 6.

СУХОМЛИНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Меморіальна дошка

на честь Героя Соціалістичної Праці

В. О. Сухомлинського

на будинку навчального корпусу

Полтавського національного педагогічного

університету ім. В. Г. Короленка

в Полтаві.

Меморіальна дошка на честь Героя Соціалістичної Праці В. О. Сухомлинського встановлена у
1982 р., на будинку навчального корпусу №1 Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка по вул. Остроградського, 2. "У Полтавському педагогічному інституті в 1936–1938 рр. навчався видатний педагог, член-кореспондент АПН СРСР, заслужений учитель УРСР, Герой Соціалістичної Праці Василь Олександрович Сухомлинський (1918–1970 рр.)".

Народився Василь Сухомлинський на Кіровоградщині. У 1924–1935 роках навчався у Кременчуцькому педінституті, 1936–1938 – у Полтавському педагогічному інституті (нині Національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка).

Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни колишній політрук прийшов в Павлиську середню школу і пропрацював у ній 33 роки. Починаючи з 1949 року Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи", а через рік з’являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів".

Наприкінці п’ятдесятих років виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму в школярів". 

На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Сухомлинський піднявся в шістдесяті роки. До найголовніших, найгрунтовніших творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р. належать: "Як ми виховали мужнє покоління", "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Сто порад учителеві", "Листи до сина", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" і особливо – "Павлиська середня школа" та "Серце віддаю дітям" (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). Василь Сухомлинський виконував депутатські обов’язки, писав книги, які перекладені більше ніж на 20 мов.

Уже після смерті талановитого педагога з’явилися окремими виданнями праці "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину". 

Крім ерудиції, В. Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю.

КОНДРАТЮК ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ (ОЛЕКСАНДР ШАРГЕЙ)

Меморіальна дошка
Кондратюку Ю. В.,
м. Полтава 

Меморіальна дошка творцю теорії космічних польотів Кондратюку Юрію Васильовичу встановлена у 1982 р. на навчальному корпусі №1 Полтавського Національного Педагогічного університету (колишнє приміщення другої чоловічої гімназій), що по вулиці Остроградського, 1. Автор - скульптор В. І. Білоус.

КОНДРАТЮК ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ - народився в Полтаві. Мати, Людмила Львівна Шаргей (у дівоцтві баронеса Шліпенбах гербу «Шліпенбах»), - викладачка французької мови, батько, Ігнатій Бенедиктович Шаргей, - католицького віросповідання, студент Київського університету. Вихованням маленького Олександра займались його бабка Катерина Кирилівна і нерідний дід, її другий чоловік Яким Микитович Даценко. Яким Даценко, син священиків з с. Мала Павлівка, колишньої Грунської сотні. У місті Яким Даценко людина відома - колишній земський лікар міста Зінькова, та ще статський радник, який служить у казначействі. Нерідко сам Яким Микитович, один або з Панасом Мирним відправлявся в Полтаві на Малу Садову вулицю, де жив Володимир Галактіонович Короленко. Мати Олександра Шаргея хворіла й не виходила з психіатричної лікарні. Батько Олександра ж, з категорії «вічних студентів», навчався у Німецькій імперії. Олександр Шаргей писав в автобіографічній анкеті про своїх батьків таке: «…меня вырастил неродной дедушка». Після повернення до Російської імперії 1906 року батько, Ігнатій Бенедиктович, забрав із собою сина до столиці імперії Санкт-Петербургу.

У 1910-1916 навчався в Другій полтавській чоловічій гімназії. Закінчив її зі срібною медаллю.

Приміщення, в якому знаходиться навчальний корпус збудоване в 1903 році, в ньому розташовувалась 2-га чоловіча гімназія. «У цьому будинку у другій полтавській чоловічій гімназії 1910–1916 рр. навчався видатний радянський вчений-винахідник, один із перших творців теорії космічних польотів Юрій Васильович Кондратюк (1897-1942 рр.)»

Іще в гімназійні роки Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) захопився математикою, точними науками. Гімназист Шаргей вирішує зайнятися питаннями космічної теми, а саме міжпланетними перельотами. Свої роздуми і розрахунки він починає фіксувати на окремих листках, які згодом переносить в звичайні зошити. Чотири таких зошити, що прошиті чорними нитками (всього 104 сторінки) зберігаються зараз в архіві Інституту історії природознавства і техніки Академії наук Російської федерації.

КОТЕЛЬНИКОВ ГЛІБ ЄВГЕНОВИЧ

Меморіальна дошка
Котельникову Г. Є. в Полтаві

За ініціативи співробітників музею авіації й космонавтики, які доклали багато зусиль,щоб повернути ім’я Гліба Котельникова на батьківщину його предків і у місто, де він жив, рішенням Полтавської міської ради в обласному центрі 1999 року було встановлено на честь конструктора меморіальну дошку на будинку, де проживала родина Котельникових (нині вул. Соборності, 24).

КОТЕЛЬНИКОВ ГЛІБ ЄВГЕНОВИЧ (18 (30).01.1872, С.-Петербург – 22.11.1944, Москва) – конструктор-винахідник авіаційного ранцевого парашута, актор. За походженням українець. Батько – Євген Григорович, полтавець з народження. Його дружиною стала донька полтавського художника Івана Кіндратовича Зайцева, Катерина. В 1912 році Євген Котельников у Франції запатентував перший у світі ранцевий парашут РК-1, який використовували під час 1-ї світової війни.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волосков В. Винахідник першого ранцевого парашута / В. Волосков // Волосков В. Найзнаменитіша в Україні. – Полтава, 2013. – С. 145-148.
2. Єфанов М. Гліб Котельников / М. Єфанов // Край. – 2014. –  № 128 (груд.). – С. 20-22.
3. Яловегіна Г. Актор і винахідник / Г. Яловегіна// Зоря Полтавщини. – 2017. – 3 лют. – С. 10.

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ

Пам`ятна дошка на честь Вовка Федора Кіндратовича. 

Пам`ятна дошка
на честь
Ф. К. Вовка,с. Крячківка,
Пирятинського району

Встановлена в центрі села, на сільському будинку культури (2008). 

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ (17.03.1847, с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 25.08.1918, м. Жлобин, Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч. 

Народився в старовинній козацькій родині. По закінченню Ніжинського ліцею вступив до Новоросійського університету в м. Одесі, згодом продовжив навчання на природничому факультеті Київського університету св. Володимира. З 1905 р. – доцент антропології Петербурзького університету, послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. Видатний член київської Громади. Через переслідування 1879 р. був змушений надовго виїхати за кордон. З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію та археологію. У 1904–1906 рр. здійснив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині. 

Був членом Російського географічного товариства у Петербурзі, Історичного та Антропологічного товариств у Подин із перших дослідників Парижі. Один із перших дослідників палеонтологічних пам’яток на території України. Зібрав значний матеріал із етнографії українського народу. 

Залишив понад 200 наукових робіт різними мовами. Автор праць "Антропологічні особливості українського народу", в яких доводив, що українці – окремий слов`янський народ. 

У 2008 р. в пам`ять про видатного земляка була встановлена дошка з чорного полірованого граніту (0,4-0,6 м) з портретним зображенням і пам`ятним написом: "В с. Крячківка народився визначний український етнограф, антрополог і археолог Вовк Федір Кіндратович 1847–1918 рр."

ЛІТЕРАТУРА

1. Кулинич Т. Федір Кіндратович Вовк : [укр. антрополог, етнограф, археолог народ. в с. Крячківці на Пирятинщині (1847-1918)] / Т. Кулинич // Край. – 2012. – № 96 (квіт.). – С. 22.         

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ

Меморіальна дошка
Зайкевичу Анастасію,
смт Опішня
 Зіньківського р-н

26 вересня 2018 року в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки на честь українського агронома, етнографа, професора Харківського університету Анастасія Зайкевича. Дошку встановлено на Стіні слави українського гончарства, де вона є 28-ю і неповторною за своїм рівнем виконання та дизайном. І це не дивно, адже кожна із них справжній витвір мистецтва – маленький шедевр. Не стала винятком і робота, присвячена А. Є. Зайкевичу. Це теж неперевершений доробок великого майстра своєї справи народного художника України, професора, ректора Львівської національної академії мистецтв Володимира Одрехівського.

14 жовтня 2019 р. у селі Солониця, що в Засульській ОТГ Лубенського р-ну відкрили меморіальну дошку земляку відомому вченому-агроному, професосу Анастасію Зайкевичу.

Іменем Зайкевича названо вулицю с. Солониця, у м. Полтава.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ – (народився 1842 р., х. Матяшівський, нині с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. – помер грудень 1931 р., м. Лубни) – вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, герой праці 1930 р. (герой праці  до 1938 р. далі герой соціалістичної праці.)
Він гідно займає одне найпочесніших місць в Українській науці. Тому  цілком справедливо його називають батьком дослідницької справи в Україні.

Меморіальна дошка 
Зайкевичу Анастасію,
с. Солониця Засульської ОТГ

Склав екстерном екзамени на атестат зрілості в Харківській гімназії, потім Київське військове училище,  Новоросійський університет м. Одеси. Кілька років навчався за кордоном, працював в Москві. 

Протягом 1877-1915 років працював у Харківському університеті, де був завідувачем кафедри агрономії (професор) й організував агрономічну лабораторію. 

В 1915 році повернувся до Лубен і продовжував науково-дослідну роботу на заснованій ним станції в селі Солониця. За його активної участі в Лубнах була організована перша дослідна станція по культурі лікарських рослин, яка існує сьогодні в селі Березоточа Лубенського району. Один з провідних селекціонерів цукрових буряків. 
Записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка. Захоплювався етнографією, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, став одним із засновників Миргородського керамічного технікуму.