АФАНАСЬЄВ ВОЛОДИМИР

Інформаційну дошку пам’яті Володимира Афанасьєва встановлять на будівлі загальноосвітньої школи в Абазівці, в якій навчався військовий. Володимир Афанасьєв закінчив Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Був командиром взводу 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас». Загинув 12 березня 2022 року в селі Степне Волноваського району Донецької області. Військовому був 21 рік. Володимира Афанасьєва посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

АМЕЛІН АРТЕМ

На фасаді школи № 19 по вул. Івана Мазепи, 8 встановлять меморіальну дошку воїну Артему Амеліну.

27-річний професійний воїн Національної гвардії України старший солдат Артем Амелін встигнув прослужити лише близько року, проте здобув найвище звання у нашій державі – відстоюючи рідну землю, рятуючи з небезпеки побратимів із ЗСУ, він разом із колегами взяв на себе таранний танковий удар рашистів…

4-та бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука – одна з наймолодших, але водночас – одна з найбільш боєздатних з’єднань НГУ. Вона створена 2016 року, тобто в реаліях неоголошеної російсько-української війни. А отже, для якісного виконання службово-бойових завдань структуру бригади, стандарти відбору та підготовки її особового складу було розроблено на основі досвіду армійських підрозділів передових держав світу. Гвардійці цього з’єднання завжди перебувають у підвищеній бойовій готовності та в будь-який момент готові дати відсіч ворогу.

24 серпня 2020 року бригаді було присвоєно ім’я її відважного воїна, Героя України сержанта Сергія Михальчука, який загинув у районі Світлодарської дуги 14 грудня 2019 року. Мужність, відвага, готовність пожертвувати собою заради Батьківщини та порятунку своїх побратимів, високий професіоналізм, жага до виконання спільної мети та братерство – ці якості характерні для «Гостомельських левів», колектив яких є міцною бойовою родиною.

Саме таким відважним і товариським хлопцем був старший солдат Артем Амелін, який проходив службу в роті оперативного призначення на бронетранспортерах. Він народився 20 серпня 1994 року в Полтаві, дитинство його було не безхмарне, проте щасливе. Коли Артемкові виповнилося чотири роки, батьки розлучилися, тож у його вихованні матері допомагали бабуся та дідусь. Закінчивши дев’ять класів загальноосвітньої школи, Артем вступив до місцевого професійно-технічного училища № 23, яке закінчив у червні 2013 року, потім працював за набутою спеціальністю, газозварювальником на одному з підприємств Полтави.

– Змалечку Артем був ініціативним та дуже енергійним хлопчиком, якому важко було всидіти на одному місці. Вже дорослим, він завжди був готовим простягнути руку допомоги. Військова служба, тим більше в такій бригаді, нелегка. Але хоч як бувало синові важко, він першим ділом думав не про себе, а про інших. Був щирим, обожнював свою молодшу сестричку Лізу. Коли телефонував востаннє, сказав, що дуже її любить, – ділиться спогадами про сина його мама, Лариса Леонідівна.

Пропрацювавши деякий час на підприємстві, Артем був призваний на строкову службу. Військова справа добре давалася йому, тож юнак вирішив пов’язати з нею своє життя, і в червні 2021 року уклав контракт про проходження служби у гостомельській бригаді НГУ.

Близько дев’яти місяців гвардієць опановував посаду старшого кулеметника та прагнув стати на захист нашої держави в районі проведення операції Об’єднаних сил, де міг би використати набуті знання та навички.

АНДРОСОВ ІГОР

9 листопада 2022 року на фасаді Кременчуцької гімназії № 7 відкрили пам’ятну дошку загиблому військовослужбовцю. ІГОР АНДРОСРВ навчався у цьому закладі. Сержант Ігор Андросов у 2016 році вступив до лав ЗСУ. Під час служби виконував завдання в районі проведення АТО. Пізніше працював у цивільній сфері. Коли розпочалося широкомасштабного вторгнення окупантів, повернувся до ЗСУ. Командував танковим взводом під час визволення Харківщини. 

27 вересня у черговому танковому бою 56-річний воїн-танкіст загинув. Це сталося поблизу Ізюма.

ІГОР АНДРУШЕНКО, ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК, ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО

5 травня 2023 р. у Лохвицькій школі № 3, де раніше навчалися військовослужбовці Ігор Андрущенко, Дмитро Задорожнюк та Ярослав Сінченко, встановили меморіальні дошки на фасаді будівлі в їхню пам’ять.

ІГОР АНДРУШЕНКО до початку великої війни працював водієм у ДП "Лохвицький шлях". 

25 березня 2022 р. воїна мобілізували.  Мав звання солдата та служив на посаді стрільця-санітара механізованого відділення. 

21 серпня військовослужбовець поліг під ворожим обстрілом поблизу Мазанівки, що на Донеччині. Солдатові було 34 роки. У нього лишилися батьки, дружина, двоє синів та сестра.

ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК військовослужбовець родом з села Червоний Кут Сумської області. Переїхав до м. Лохвиці, закінчив місцеву школу та ПТУ, де навчався на столяра-апаратника.

З 16 квітня 2015 р. до 13 жовтня 2016 р. він проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. Мобілізували Дмитра Задорожнюка 11 березня 2022 р., служив на посаді бойового медика.

7 травня 2022 р. у бліндаж, де знаходився Дмитро, влучив ворожий артилерійський снаряд.

У бійця залишилася мати. Поховали Дмитра Задорожнюка на Сумщині.

ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО у 2018 р. закінчив Київську національну академію внутрішніх справ, отримавши спеціальність юриста. У званні старшого сержанта він працював у полку поліції особливого призначення № 2 у Києві, а пізніше працював у приватній охоронній фірмі. 

Після повномасштабного вторгнення воїн пішов захищати Україну. 17 квітня 2022 р. поблизу Співаківки, що на Харківщині, разом з групою побратимів Ярослав  потрапив у засідку ДРГ й загинув, йому було 31 рік.

АХШАРУМОВ ДМИТРО

Меморіальна дошка
 Д. В. Ахшарумову,
м. Полтава

В будівлі, на якій встановлена меморіальна дошка Д. В. Ахшарумову, розташоване музичне училище ім. М. В. Лисенка, що знаходиться за адресою вул. Соборності, 11. Неперевершений скрипаль і диригент, якому захоплено аплодувала Європа, організатор симфонічних оркестрів і музичних товариств, великий пропагандист класичної європейської, російської та української музики, засновник і основоположник музичної освіти в Полтаві – все це про Дмитра Володимировича Ахшарумова.

На гранітній меморіальній дошці розміщений портретний барельєф Д. В. Ахшарумова і такий напис: "Засновник Полтавського музичного училища, композитор, диригент Д. В. Ахшарумов (1864–1933)".

Родом Ахшарумов із великої родини, всі члени якої залишили сліди в мистецтві, науці та літературі. Всупереч обставинам, Дмитро Володимирович обрав не військову, а музичну стежку. Покинувши Полтаву в 1882 році, Ахшарумов здобуває музичну освіту в Петербурзі, ставши скрипалем-віртуозом. 

Восени 1885 року переїхав до Відня, де продовжував заняття скрипкою у педагога Я. Донта і навчався композиції у професора Віденської консерваторії Р. Фукса. А вже 1886 року він успішно виступив із сольним концертом. Серед найскладніших класичних творів виконував і власні. Його концертна діяльність тривала 10 років. Виступи відбувались в Австрії, Франції, Німеччині,

Росії, а також в Полтаві. Повернувся Ахшарумов у Полтаву вже зрілим музикантом. Протягом багатьох років життя в Полтаві (1897–1919 роки) він пропагує музику, любов до неї. Саме Ахшарумов створив в Полтаві симфонічний оркестр, який першим в Росії почав систематично гастролювати по містах імперії, в 1903–1919 роках симфонічний оркестр під його керівництвом дав більше 400 концертів. Колективом були виконані майже всі симфонії Людвіга ван Бетховена, п’ять симфоній Йозефа Гайдна, дві симфонії Вольганга Амадея Моцарта, твори Петра Чайковського, Михайла Глинки, Миколи Лисенка та інших авторів. Оркестру належить першість у виконанні "Української симфонії" Миколи Калачевського.

Залишивши Полтаву, Дмитро Володимирович жив і працював в Феодосії, згодом – в Ашхабаді, став одним із засновників Ашхабадського музичного училища.

 Був репресований і розстріляний в цьому місті. Посмертно реабілітований.

ЛІТЕРАТУРА