КАБАЧОК ВОЛОДИМИР АНДРІЙОВИЧ

Меморіальна дошка
В. А. Кабачок,
 м. Полтава

На гранітній дошці з барельєфом, по вул. Соборності, 11, вибитий надпис: «Організатор і керівник капели бандуристів України, випускник Полтавського музичного училища В. А. Кабачок. 1892–1957». Ця пам’ятна дошка увіковічує ім’я одного із подвижників української музичної культури.

Кабачок Володимир Андрійович народився селі Петрівці, нині Миргородського району, батька він ніколи не знав. Його мати Єфросинія Кабачкова наймитувала у священика, хлопчик народився поза шлюбом і до п’яти років виховувався у сусідньому селі в родині тітки.

Із семи років співав у Полтавському архієрейському хорі. Закінчив Полтавське музичне училище, пізніше вступив до Московської консерваторії по класу контрабаса, але не довчився, завадила Перша світова війна. Після демобілізації стає регентом полтавського собору, викладає співи у школах.

Із 1923-го року на хвилі українізації починає цікавитися бандурою, за порадами звертається до Гната Хоткевича. В 1925 році вдома організовує аматорську капелу бандуристів, яка через чотири роки отримує звання «Зразкова капела бандуристів Української РСР».

Уперше заарештований 1934 року, звільнений через три місяці за недостатньою кількістю доказів. 1934–37 рр. – керівник оркестру Ленінградського Великого драматичного театру ім. М. Горького (нині Санкт-Петербург); керівник хору «Експортлісу». Вдруге Володимира Кабачка заарештовують у серпні 1937 року і засуджують до 10-ти років таборів. Перебуває в ув’язненні на Колимі до 1943 року, відтоді стає солістом-бандуристом Ташкентської філармонії. 1944 року повертається до Києва. Де керує оркестром народних інструментів Державного українського народного хору ім. Г. Верьовки; далі з 1945 року – викладає в Київському музичному училищі ім. Р. Глієра та Київської консерваторії за сумісництвом (1952–1956 рр.). Тоді ж замислюється про створення жіночого ансамблю. Це була новаторська ідея, адже досі бандура вважалася чоловічим інструментом.

1949-го року Кабачок створює перше тріо бандуристок у складі Ніни Павленко, Валентини Третьякової й Тамари Поліщук. Усі дівчата виростали без батьків, тож Володимир Андрійович став їм не лише вчителем, а й батьком. Власним коштом він купував для ансамблю сценічні костюми. Успіх тріо був вражаючим: у 1955-му на Варшавському фестивалі молоді дівчата отримали Золоту медаль.

Табори та невлаштованість життя підірвали здоров’я Володимира Кабачка – у нього почали відмовляти нирки. Попри це він не полишав занять із учнями, продовжував писати самовчитель «Школа гри на бандурі», який був надрукований уже після його смерті.

Помер Володимир Кабачок 15 червня 1957 року, похований на столичному Печерському кладовищі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Баштан, С. Бандуристе, орле сизий ! : (Володимир Андрійович Кабачок народився 15 липня 1892 року в селі Петрівцях, Миргородського р-ну на Полтавщині) / С. Баштан // Молода Україна. – 1992. – №11-12. – С. 11-13.
2. Дутчак В. Г. Кабачок Володимир Андрійович (15.07.1892, с. Петрівці Миргород. повіту - 15.06.1957, м. Київ) - бандурист, співак, диригент / В. Г. Дутчак // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2011. – Т. 11. – С. 638.
3. Івахненко Л. Він заснував у Полтаві капелу бандуристів : [В. Кабачок (1892-1957)] / Л. Івахненко // Полтавський вісник. – 2012. – 20 лип. – С. 23. ; Край. – 2012. – №100 (серп.). – С. 16-17.
4. Кабачок Володимир Андрійович : [нар. в с. Петрівцях нині Миргородського району Полтавської області] // Альманах пошани й визнання Полтавщини. - Полтава, 2003. - С. 88-89 ; Ротач П. П. Полтавська Шевченкіана: спроба обл. (крайової) Шевченківської енциклопедії.: у 2-х кн. – Кн.1. А - Київ – Полтава, 2005. – С. 309.