Показ дописів із міткою Хорол. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Хорол. Показати всі дописи

ДЯДЮША СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ

На Полтавщині відкрили меморіальну дошку генерал-поручнику УНР Сергію
Дядюші. Вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 1, адже борець за незалежність України у ХХ столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР народився у Хоролі.
26 вересня 1870 року у повітовому місті Хорол народився СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ ДЯДЮША, майбутній генерал-поручник Армії УНР. Походив із дворян Полтавської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1887), 1-ше військове Павловське училище (1889). А у 1900-му – Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом.
Служив у Варшавському та Московському військових округах. У 1904–1908 роках був викладачем Олексіївського військового училища у Москві. Дехто з істориків держави-агресора навіть зараховує його до "интелектуальной элиты русской армии". Але не інтелектом єдиним.
Першу світову війну полковник Сергій Дядюша зустрів начальником штабу Гренадерської дивізії. У липні 1915-го отримав поранення, за час війни був нагороджений усіма орденами до св. Станіслава 1-го ступеню та Георгієвською зброєю (за бій 7 листопада 1914 року). Останнє звання у російській армії – генерал-майор.
Події української революції 1917-21 років змінили життя досвідченого військовика. Сергій Дядюша відстоює цінності ІV Універсалу Центральної Ради та з головою поринає у справи українізації військових частин колишньої Російської імперії, опікується розбудовою збройних сил молодої Української держави, захищає її від російської агресії.
З квітня 1918-го – на службі в Армії УНР. Змінив ряд посад – начальник Волинського корпусу, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, головний інспектор піхоти Дієвої Армії УНР, начальник Головної управи Генерального штабу. З 12 лютого по 12 квітня 1921 року був виконуючим обов’язки військового міністра УНР. З серпня 1921 року отримав звання генерал-поручника. Після поразки Перших визвольних змагань проживав у Польщі.
Помер у Каліші 1933 року.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Пустовгар О. Генерал - син полковника, України син : [до ювілею Сергія Дядюші, видатного військового діяча] / О. Пустовгар // Зоря Полтавщини. – 2020. – 3 лист. – С. 8.
  2. Прокопенко Я. Меморіальна дошка Сергію Дядюші – нове місце пам'яті : [вона прикрасила фасад Хорольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №1, оскільки борець за незалежність України у 20 столітті, майбутній видатний український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР Сергій Дядюша народився 150 років тому в Хоролі] / Я. Прокопенко // Нова година. – 2020. – 28 жовт.-03 лист. – С. 2.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ

У старовинному місті Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив
Меморіальна дошка
Олесю Ульяненку,
м. Хорол 
Олесь Ульяненко, 30-го серпня 2017 р. було відкрито меморіальну дошку, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки по вулиці Незалежності, 61. 
На честь відомого українського письменника у 2015 році названо провулок в м. Хорол Полтавської області.
УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ – український письменник, сценарист. Найвідоміший роман "Сталінка" (1994) приніс автору Шевченківську премію для молодих митців, що присуджувалась у 1997-1999 роках. Володар відзнак видань "Сучасність" і "Благовіст". На його честь 2012 року заснована Міжнародна літературна премія. 
Народився у 1962 році в місті Хорол Полтавської області. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. 
Медичну освіту здобув у Миколаївському училищі. Проходив військову службу в Німеччині та Афганістані. Вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. Працював сторожем, кур’єром. Останні роки жив у Києві. 
Помер у київській квартирі в ніч на 18 серпня 2010 року. Офіційна причина – хронічна серцева недостатність. Похований на Байковому цвинтарі.
Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва" (1991). 
Став першим письменником, заборонюваним у незалежній Україні, оскільки твір "Жінка його мрії" (2006) засудила Національна комісія з питань моралі. 
Творчий доробок: повість "Там, де Південь" (2007), романи "Вогненне око" (1997), "Дофін Сатани" (2003), "Син тіні", "Знак Саваофа" (2006), видані посмертно "Ангели помсти" (2012), "Пророк" (2013), збірка оповідань "Яйця динозавра" (2016).