Показ дописів із міткою Пирятинський р-н. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Пирятинський р-н. Показати всі дописи

ОКСАНЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

У селі Велика Круча Пирятинської громади урочисто відкрили меморіальну дошку уславленому військовому льотчику, полеглому захиснику нашої держави, Герою України Олександру Оксанченку. Її встановили на фасаді багатоповерхівки якраз біля того під'їзду, де свого часу жив звитяжець на одному з етапів своєї служби у війську.
На урочистості зібралися рідні авіатора, його побратими-пілоти, товариші по службі – ветерани, керівники громади, небайдужі мешканці села. Вони згадували найкращі людські та професійні якості Олександра Оксанченка, які допомогли йому стати одним із найкращих льотчиків-винищувачів світу.
Свою стежину до неперевершеної майстерності він торував і в небі над Великою Кручею. Адже з 1989-го по 1995 рік проходив службу в учбовому авіаційному полку Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків імені С. Грицевця, розквартированому в цьому селі, біля якого був аеродром. І вже тоді служив на посаді льотчика-інструктора. Тож, як то кажуть, ставив на крило молодих пілотів, зокрема й майбутніх асів, які сьогодні вдячні наставнику за науку.
Тієї бази вже давно немає, та й у подальшому доля тісно пов'язала уродженця Дніпропетровщини з Полтавщиною, зокрема з Миргородом. Під час служби у 831-й бригаді тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ він неодноразово перемагав або ставав призером міжнародних «битв асів» на престижних авіашоу, де виконувалися пілотажні покази. Його карколомний «почерк» у небі запам'ятали в десятку країн!
Хоча вилітати з рідного «гнізда» Олександру Оксанченку як учаснику АТО доводилося і на виконання бойових завдань. Зрештою 53-річний полковник уже фактично завершив свою льотну кар'єру. І міг би спокійно грітися у променях заслуженої слави як почесний громадянин Миргорода, депутат міськради нинішнього скликання. Та одразу після того, як рашисти почали повномасштабну війну проти України, він знову сів за штурвал винищувача.
І вже наступного дня, 25 лютого, поліг смертю хоробрих у повітряному бою над Києвом, відволікаючи на себе ворожу авіацію...
28 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв 53-річному Олександру Оксанченку посмертне звання "Героя України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
Ним захоплювалися авіатори усього світу… 
Українець, який став найкращим у світі льотчиком-винищувачем, майстром повітряного бою… 
При цьому біль втрати відчули не тільки в Україні. Особливо зворушливо вшанували його пам'ять на військовій авіабазі RAF Fairford у Великій Британії, де на традиційному шоу в 2017 році наш пілот переміг у номінації «Найкращий пілотаж серед країн - партнерів НАТО». Улітку там просто на бетонці поставили підпірки для коліс умовного літака, яким міг би прилетіти сюди тепер уже зі свого вічного небесного вирію наш ас, котрого тут називали «Сірим Вовком». Те місце залишалося порожнім... А згадані символи зустрічі й утрати були розташовані біля флагштока, на якому майорів синьо-жовтий прапор України, і великого стенду з портретом Олександра Оксанченка та відповідним написом.
Ініціатором встановлення меморіальної дошки Герою у Великій Кручі був житель села Микола Василенко. Тож саме йому та дочці звитяжця Ганні довірили відкрити її безпосередньо, знявши біле покривало. Потому Ганна звернулася до селян і всіх присутніх зі словами щирої вдячності за те, що вони бережуть пам'ять про батька. До меморіальної дошки відразу лягли живі квіти шани і вдячності за подвиг.
Великокручани згадували й про те, що навіть після прощання з їхнім селом Олександр Оксанченко, пролітаючи повз, «вітався» з колишніми земляками -помахом крила бойової машини чи виконанням якогось елемента вищого пілотажу... Цю традицію продовжили його побратими й учні. Тож учасники урочистостей з нагоди відкриття меморіальної дошки також побачили в небі наш винищувач, який пролетів над селом саме в ті хвилини. То був своєрідний «салют» полеглому Герою і місцю його пам'яті.
ЛІТЕРАТУРА
  • Борисова С. Герой України Олександр Оксанченко: Любив небо, ним жив, у небі навічно й залишився / С. Борисова // Голос України. – 2022. – 8 груд. – С. 6.
  • Відволікав на себе ворожу авіацію: у бою загинув найкращий військовий льотчик України Олександр Оксанченко // Полтавська думка. – 2022. – 3 берез. – С. 8 ; Село Полтавське. – 2022. – 10 берез. – С. 5.
  • Військові з Полтавщини які загинули в боях за Україну // Вечірня Полтава. – 2022. – 6 квіт. – С. 4.
  • "Казав, що треба вивчати історію" // Зоря Полтавщини. – 2022. – 25 берез. – С. 2.
  • На Полтавщині перейменують вулиці на честь загиблих Героїв України : [у Пирятинській громаді, перейменують дві вулиці] // Нова година. – 2022. – 04-10 трав. – С. 10.
  • Нескорені герої Полтавщини // Нова година. – 2022. – 16-22 берез. – С. 3.
  • Опільський П. Олександра Оксанченка вшанували у Британії / П. Опільський // Нова година. – 2022. – 20-26 лип. – С. 2.
  • Прокопенко Я. Дві вулиці в Миргороді перейменували на честь військових льотчиків / Я. Прокопенко // Нова година. – 2022. – 12-18 жовт. – С. 2.
  • Прокопенко Я. У знак пам'яті видатному авіатору / Я. Прокопенко // Нова година. – 2022. – 26 жовт.-1 листоп. – С. 2 ; Вечірня Полтава. – 2022. – 26 жовт. – С. 1.
  • Українські льотчики вразили публіку на міжнародному авіашоу : [в Британії, зокрема, полковник О. Оксанченко з Миргорода] // Вечірня Полтава. – 2018. – 18 лип. – С. 1 ; Полтавська думка. – 2018. – 19 лип. – С. 2.

БІДНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

Пам`ятна дошка  на честь Бідненка Олександра Івановича. Героя Радянського Союзу,
Пам`ятна дошка на честь
О. І. Бідненка,
с. Теплівка, Пирятинського району
знаходиться на будинку Теплівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.
БІДНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ (1920, Полтавської області – 1945, м. Познань, Польща) – Герой Радянського Союзу. Народився в сім`ї селянина. З 1929 по 1938 рр. навчався в місцевій середній школі. Закінчив 9 класів. Працював підіймальником на одній із шахт Донбасу. В 1940 р. був признаний до Червоної Армії. З перших днів Великої вітчизняної війни на фронті. Воював на Північно-Кавказькому, 1-му Білоруському фронтах.Захищав Одесу, севастополь, Ростов і Таганрог. Командир батальйону, майор О.І. Бідненко виявив мужність і відвагу, під його командуваанням було знищено багато техніки та живої сили воога в боях. А особливо в штурмі м. Радом. За героїзм і успішне виконання завдань Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 р. майору Олександру Івановичу Бідненнку було присвоєно звання Героя Радянського союзу.
17 квітня 1945 майор Бідненко провів останній бій.У бою на Берлінському напрямку був тяжко поранений. 
Помер від ран 7 травня 1945 р. Похований у польському м. Познань, на кладовищі російських воїнів.
У 1975 р. на будинку Теплівської загальноствіньої шоли І – ІІІ ступенів встановлено бронзову дошку (0.8 х 1,2) з потретним зображенням Біденка О. І. та пам`ятним написом: "В с. Теплівці народився, вчився, жив і працював Герой Радянського Союзу Олександр Іванович Бідненко".
ЛІТЕРАТУРА
Мосієнко С. Бідненко Олександр Іванович (1920, с. Теплівка, нині Пирятинського р-ну Полтавської обл. – 07.05.1945, побл. Берліна, похований у Познані, Польща) – військовик. Герой Радянського Союзу (1945). / С. Мосієнко // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т. 2. – С. 744. 
Бонус Г. Вічна пам'ять Героям! / Г. Бонус // Край. – 2012. – № 97 (трав.). – С. 4-6. 

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ

Пам`ятна дошка на честь Вовка Федора Кіндратовича. 
Пам`ятна дошка
на честь
Ф. К. Вовка,
с. Крячківка,
Пирятинського району
Встановлена в центрі села, на сільському будинку культури (2008)
ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ (17.03.1847, с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 25.08.1918, м. Жлобин, Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч. 
Народився в старовинній козацькій родині. По закінченню Ніжинського ліцею вступив до Новоросійського університету в м. Одесі, згодом продовжив навчання на природничому факультеті Київського університету св. Володимира. З 1905 р. – доцент антропології Петербурзького університету, послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. Видатний член київської Громади. Через переслідування 1879 р. був змушений надовго виїхати за кордон. З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію та археологію. У 1904–1906 рр. здійснив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині. 
Був членом Російського географічного товариства у Петербурзі, Історичного та Антропологічного товариств у Подин із перших дослідників Парижі. Один із перших дослідників палеонтологічних пам’яток на території України. Зібрав значний матеріал із етнографії українського народу. 
Залишив понад 200 наукових робіт різними мовами. Автор праць "Антропологічні особливості українського народу", в яких доводив, що українці – окремий слов`янський народ. 
У 2008 р. в пам`ять про видатного земляка була встановлена дошка з чорного полірованого граніту (0,4-0,6 м) з портретним зображенням і пам`ятним написом: "В с. Крячківка народився визначний український етнограф, антрополог і археолог Вовк Федір Кіндратович 1847–1918 рр."
ЛІТЕРАТУРА
  1. Кулинич Т. Федір Кіндратович Вовк : [укр. антрополог, етнограф, археолог народ. в с. Крячківці на Пирятинщині (1847-1918)] / Т. Кулинич // Край. – 2012. – № 96 (квіт.). – С. 22.         

СВЯТОГОР АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ

Меморіальна дошка на честь Святогора Анатолія Андрійовича 
Встановлена за адресою: вул. Пушкіна, 47, на приміщенні Пирятинського краєзнавчого музею. 
Меморіальна дошка
на честь
Святогора Анатолія Андрійовича,
м. Пирятин, Полтавська область 
СВЯТОГОР АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ (30.10.1930, с. Усівка Пирятинський район Полтавська область – 15.02.2000, м. Пирятин Полтавська область) – учитель природничих наук, історик, краєзнавець. Один із засновників Пирятинського районного народного краєзнавчого музею. Започаткував наукове вивчення Пирятинщини. Провів велику роботу по уточненню й систематизації хронології найважливіших подій в історії краю. Ним зроблені перші природничі описи Пирятинщини, задокументовані найдраматичніші періоди в історії краю, Голодомор 1932 – 1933 років та гітлерівську окупацію 1941 – 1943 рр. Зібрав і упорядкував матеріали з історії сіл Пирятинщини, які були використані при підготовці до друку тому академічного видання "Історія міст і сіл України. Полтавська область". 
У пам`ять про земляка у 2008 році на будинку Пирятинського народного краєзнавчого музею згідно з рішенням Пирятинської районної ради від 8.11.2007 р. встановлено меморіальну дошку (0,4-0,6 м) з чорного граніту з портретним зображенням та пам’ятним написом: "Святогор Анатолій Андрійович, 1930 – 2000 Учитель-історик, організатор краєзнавчого руху на Приудайщині, засновник Пирятинського історико-краєзнавчого музею".

СУШКО ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ

Меморіальна дошка
 на честь
Сушка Олексія Івановича
с. 
Смотрики, Полтавська область
Меморіальна дошка на честь Сушка Олексія Івановича, учасника бойових дій в Афганістані (1983). 
Знаходиться на будинку Смотриківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів . 
Встановлена у 1983 р. у пам`ять про Сушка Олексія Івановича, воїна-афганця, який навчався у цій школі. 
Дошка з чорного полірованого граніту (0, 4 х 0, 6 м) з пам`ятним написом: "У цій школі з 1968 по 1975 рік навчався Сушко Олексій Іванович. 21 квітня 1980 року загинув в Афганістані виконуючи військовий обов`язок".

ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ


Пам`ятна дошка 
на честь 
Григоровича В. І.
та Мокрицького А. М. у
м. Пирятин Полтавської області 
Пам`ятна дошка на честь Григоровича Василя Івановича та Мокрицького Аполлона Миколайовича (2009) 
Встановлена в центрі міста на міському будинку культури за адресою: вул. Соборна, 59. 
ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (31. 12. 1786, м. Пирятин – 15. 05. 1865, м. Санкт-Петербург) – мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар, професор Академії мистецтв (Петербург). У 1803 р. закінчив Київську академію. З 1828 р. професор. З 1839 р. дійсний член Імператорської Академії. З 1841 р. – почесний член Академії Наук. Видавав перший у Росії художній часопис "Журнал изящных исскуств" (1823, 1825). Сприяв розвитку мистецької освіти в Україні, допомагав молодим українським художникам. Брав активну участь у звільненні Т. Г. Шевченка з кріпацтва. На згадку про день звільнення поет посвятив В. І. Григоровичу поему "Гайдамаки". 
МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ (28. 07. 1810, м. Пирятин – 26. 02. 1870) – український і російський живописець та педагог. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Був учнем К. Брюллова та О. Веніціанова. Брав активну участь в організації викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв – викладач в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві. 1852 р. – професор живопису. Пензлю А. Мокрицького належить галерея портретів відомих сучасників: М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова. 

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ

Меморіальна дошка на честь поета Луценка Дмитра Омеляновича.
Меморіальна дошка 
Д. О. Луценку
 у с. Березова Рудка 
Полтавської області
Знаходиться на флігелі садибного комплексу родини Закревських – тепер приміщення Березоворудського народного історичного музею. 
Встановлена у 1994 р. в пам’ять про земляка, уродженця с. Берозова Рудка – Луценка Дмитра Омеляновича. Бронзова дошка (0, 6 х 1, 04) у вигляді розгорнутого сувою із барельєфом поета (0, 55 х 0, 39 м) під яким зображена пальмова гілка. Тут же розміщено пам’ятний напис: "Поет-пісняр Дмитро Омелянович Луценко 1921 – 1989. Народився, вчився і жив у с. Березова Рудка".
ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ (15. Х. 1921, с. Березова Рудка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 16. 01. 1989, м. Київ, похований на Байковому кладовищі) – український поет, заслужений діяч мистецтв УРСР з 1974 р., лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.
Учасник Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. У бою під Кенігсбергом одержав тяжке поранення і контузію, через що на все життя залишився інвалідом. Після демобілізації повернувся до Києва, працював журналістом у газетах, кореспондентом Всесоюзного радіо в Україні. У 1962 р. вийшла перша збірка поезій "Дарую людям пісню." Є автором 14 поетичних збірок. Член Спілки письменників України. Відомий як поет-пісняр, автор багатьох відомих пісень. Написав тексти пісень до кінофільмів "Гори моя зоре", "За всяку ціну", "Радість моя", "Квітка на камені", "Дума про Ковпака" та інші. У поетичному доробку понад 300 пісень. 
З 1974 року заслужений діяч мистецтв України. З 1976 р. – лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1991 р. щороку осінньої пори у другу неділю вересня на батьківщині поета, у Березовій Рудці, на сільському співочому полі, проводиться пісенно-мистецьке свято "Осіннє золото", де звучать пісні на його слова.