Показ дописів із міткою 2011. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою 2011. Показати всі дописи

ОНИЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

Меморіальна дошка Олександру Григоровичу Онищенку (Першотравневий проспект, 24).
Ця меморіальна дошка встановлена у вересні 2011 року на приміщенні центрального корпусу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. "Почесний громадянин м. Полтави, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи УРСР Олександр Григорович Онищенко – фундатор першого в області національного університету, працював у цьому навчальному закладі з 1973 до 2010 року та очолював його з 1982 до 2003 року".
ОНИЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ народився в 1934 році на Полтавщині. Закінчивши Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, Онищенко отримав призначення на потужний Сумський машинобудівний завод імені М. В. Фрунзе. З 1960 року десять наступних років був головним конструктором українського науково-дослідного інституту гідравлічного добування вугілля в місті Луганську. В 1969 році Онищенко захистив кандидатську дисертацію.
Накопичивши великі знання, чималий практичний конструкторський досвід, О. Г. Онищенко у 1910 році розпочинає науково-педагогічну роботу – спочатку завідувачем кафедри, а згодом – проректором із навчальної роботи Хмельницького технологічного інституту. Проте найповніше його талант педагога і науковця реалізувався в Полтаві. В 1973 році після переїзду до Полтави, очолив кафедру в Полтавському інженерно-будівельному інституті, в 1975 році став проректором по навчальній роботі, а в травні 1982 року призначений ректором цього навчального закладу. В 1992 році успішно захистив докторську дисертацію.
Провівши величезну організаційну роботу з керівництвом всіх рівнів Полтавського і сусідніх регіонів, професор Онищенко затвердив на вченій раді вузу сміливий план реорганізації монопрофільного будівельного інституту, який готував щорічно близько 600 спеціалістів по 6 спеціальностях, в багатопрофільний університет по підготовці такої ж кількості спеціалістів по 18, а згодом – 28 спеціальностях і спеціалізаціях, серед яких: фінансово-економічний, електротехнічний, екологічний, нафтогазодобувний, архітектурний, художній і будівельний напрямок. З 1994 року колишній інженерно-будівельний інститут став технічним університетом, який в 2002 році отримав статус національного. Протягом довгих років Олександр Онищенко був головою Полтавського відділу Північно-східного наукового центру НАН України, він автор більше 10 підручників та учбових посібників, опублікував 200 наукових робіт, мав близько 50 авторських посвідчень і патентів на винаходи. Григорій Онищенко – дійсний член Академії будівництва України і Академії наук вищої школи України, член-кореспондент Академії технологічних наук України.
Найцінніший скарб кожного Вчителя – це його учні. Як наставник Олександр Григорович виховав, дав путівку у велику науку багатьом своїм учням, котрі безмежно вдячні йому за це, продовжують його справу. Результати досліджень наукової школи О. Г. Онищенка у вигляді циклу робіт із підвищення ефективності використання технологічних операцій, пов’язаних із використанням будівельних розчинів, подані на здобуття щорічної премії Президента України для молодих учених 2007 року. У результаті конкурсного відбору колективу авторів у складі кандидатів технічних наук Б. О. Коробка, А. М. Матвієнка, К. М. Ващенка Указом Президента України від 4 грудня 2007 р. № 1181/2007 присуджена ця вагома премія для молодих учених.
Життєвий шлях доктора технічних наук, професора, академіка академії наук вищої школи України, кавалера орденів "Знак Пошани", "За заслуги", Миколи Чудотворця "За примноження добра на Землі" – яскраве втілення самовідданого служіння Істині, Добру, Університету.
4 жовтня 2010 р. академік О. Г. Онищенко пішов за вічну межу.
ЛІТЕРАТУРА
  1. Олександр Григорович Онищенко : [некролог] // Зоря Полтавщини. – 2010. – 8 жовт. – С. 17.
  2. Зодчий, учений громадянин : [минуло 10 років як пішов у засвіти заслужений працівник вищої школи України, академік, доктор технічних наук, професор О. Г. Онищенко] // Зоря Полтавщини. – 2020. – 13 жовт. – С. 9.

ГЕРАЩЕНКО ВОЛОДИМИР

Меморіальна дошка
Геращенко Володимиру, Полтава
Меморіальна дошка Володимиру Геращенку відкрита 20 травня 2011 року на будинку,
що знаходиться за адресою вул. Соборності, 27 (24?), де він жив з 1966 по 2002 рр. На ній написано: «У цьому будинку впродовж 1965–2002 років мешкав головний художник Полтавського академічного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, народний художник України Геращенко Володимир Федорович».
Володимир Геращенко, член НСХУ, заслужений художник УРСР з 1973 року, народний художник України з 1979 року. Митець зоставив неповторний слід в театральному житті Полтави кінця минулого сторіччя.
Меморіальна дошка з’явилася за сприяння Полтавської обласної та міської влади, коштом меценатів: голови Спілки жінок України Марії Орлик та автора дошки, приватного підприємця Вадима Голобородова.
Народився майбутній художник 24 лютого 1924 року в селі Соколове, нині Зміївського району Харківської області. В роки війни молодий стрілок 25-ї гвардійської дивізії воював на фронтах, був поранений, побував у полоні. В полоні Володимир перебував майже півтора року. Вже знаходячись у збірно-розподільному таборі для військовополонених, малював портрети Сталіна та Леніна, які чіпляли спереду на паровози ешелонів, які прямували на схід. Одного разу до кімнати, в якій працював молодий художник, зазирнув генерал Фомін з Управління у справах репатріації. Він високо оцінив талант Геращенка і забрав його до себе, згодом повернувши статус військовослужбовця. Через певний проміжок часу Володимир Гаращенко зміг повернутися на Україну. Закінчив Харківський державний художній інститут на «відмінно», навчався там у таких відомих митців: Олексія Кокеля, Бориса Косарєва, Дмитра Овчаренка. Мав можливість далі розвивати свій талант у якості книжкового графіка, але художнику надзвичайно подобався театр.
Перший театр, в якому Геращенко розпочав працювати художником, – Запорізький музично-драматичний театр імені М. О. Щорса (1953–66). З 1966 до 1989 – Володимир Федорович – головний художник Полтавського академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя. Через призму його творчості «пройшла» вся українська класика, постановки п’єс багатьох зарубіжних авторів. 1979 року талант художника відзначений високим званням народного художника України. Окрім оформлення вистав, малював портрети, пейзажі, натюрморти. Виставлявся на виставках у Москві (1953), Полтаві (з 1967), Києві (з 1978), а також його твори були представлені на зарубіжних виставках – у Велико Тирново (Болгарія, 1976), Японії (1988); персональні виставки проходили у Запоріжжі, Полтаві. Роботи художника зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському літературно-меморіальному музеї П. Мирного, літературно-меморіальному будинку О. Корнійчука в с. Плюти на Київщині, Державному центральному театральному музеї імені О. Бахрушина в Москві, приватних колекціях.
Оформив велику кількість вистав, зокрема «Украдене щастя» І. Франка (1956), «Назар Стодоля» Т. Шевченко (1961), «Енеїда» (1977) та «Наталка Полтавка» (1994) І. Котляревського, «Каппелія» Л. Деліба (1977, Харків, театр опери та балету ім. М. Лисенка, «Живий труп» Л. Толстого (1978), «Віндзорські жартівниці» В. Шекспіра, «Маріца» І. Кальмана (обидві – 1980), «Вільний вітер» І. Дунаєвського (1981), «Закон вічності» Н. Думбадзе, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького (обидві – 1982), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1983), «Декамерон» за Дж. Бокаччо (1984), «Рядові» О. Дударева (1985), «Маруся Богуславка» М. Старицького (1987), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1992), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (1995).
Останні роки творчості Володимира Федоровича Геращенка припали на складні, сутужні для театру та й взагалі для всіх в країні часи. Було скасовано статтю видатків на нові постановки і художнику доводилося докладати багацько зусиль, щоб вистава мала більш менш достойний зовнішній вигляд.
Помер Володимир Геращенко 30 березня 2002 року в Полтаві.

ЛІТЕРАТУРА
  1. Лабзова Л. Геращенко Володимир Федорович: [нар. в с. Соколове, нині Харківщина] / Л. Лабзова // Енциклопедія Сучасної України. – 2006. – Т. 5. – С. 549 ; Ханко В. М. Енциклопедія мистецтва Полтавщини : у 2-х т. – 2014. – Т. 1. – С. 219-220.
  2. Орлова Є. Народному художнику Володимиру Геращенку – 90 років / Є. Орлова // Полтавський вісник. – 2014. – 14 лют. – С. 18.

ГЕРАЩЕНКО ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

На Жовтневій, 27, на будинку, де жив головний художник Полтавського театру ім. Гоголя,
Меморіальна дошка 
на честь
Геращенко В. Ф., 
м. Полтава
народний художник України Володимир Геращенко відкрили меморіальну дошку. 
Володимир Федорович Геращенко народився на Харківщині в 1924 році. Член НСХУ, заслужений художник УРСР з 1973 року, народний художник України з 1979 року. 
У 1953 році закінчив Харківський художній інститут. Працював головним художником муздрамтеатрів в Запоріжжі (1953-66) і Полтаві (1967-89). Його роботи представлені в музеях Полтави, літературно-меморіальному будинку-музеї О. Корнійчука біля Києва, театральному ім А. А. Бахрушина (Москва). 
Серце митця перестало битися у Полтаві, в 2002 році.
Меморіальна табличка з’явилася за сприяння полтавської обласної і міської влади, за кошт меценатів: голови Спілки жінок України Марії Орлик та автора таблички, приватного підприємця Вадима Голобородова.