МАНДРИКА КОСТЯНТИН

На Полтавщині, в селищі Білогорілка, відкрито 14 березня 2023 року меморіальну дошку воїну Збройних Сил України старшому солдату Костянтину Мандриці, який героїчно загинув під час російсько-української війни.

Мармурову плиту встановили на будівлі місцевої загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, де вчився патріот України.

МАДРИКА КОСТЯНТИН народився 25 жовтня 1988 року у селі Білогорілка Лохвицького району Полтавської області. Після школи закінчив Полтавське ПТУ №3, отримавши спеціальність слюсаря. З 25 жовтня 2007 року по 22 жовтня 2008 року проходив військову строкову службу в лавах ЗСУ.

Після повномасштабного ворожого вторгнення військ російської федерації 5 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Мав звання старшого солдата, служив на посаді стрільця.

2 липня 2022 року в населеному пункті Уди Богодухівського району Харківської області під час ворожого артилерійського обстрілу Мандрика Костянтин отримав несумісне з життям осколкове поранення.

Всі знали Костянтина як доброзичливого товариша, щирого друга, справжнього трудівника, який не боявся ніякої роботи. Для родини він був турботливим сином, люблячим чоловіком і батьком. Для громади – одним із тих Героїв, воїнів, яким ми щодня дякуємо за те, що бачимо ранок за вікном, за блакитне небо над нашими головами, за віру в перемогу.

4 липня 2022 року місто Лохвиця зустрічало тіло загиблого, створивши живий коридор по маршруту вул. Сенчанська, Героїв України – Шевченка, Сковороди.

Цього ж дня Костянтина Мандрику поховали на Іванівському кладовищі в м. Лохвиця.

У загиблого залишилися мати, брат, дружина та донька Мілана 2011 року народження. 

ІГОР АНДРУШЕНКО, ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК, ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО

5 травня 2023 р. у Лохвицькій школі № 3, де раніше навчалися військовослужбовці Ігор Андрущенко, Дмитро Задорожнюк та Ярослав Сінченко, встановили меморіальні дошки на фасаді будівлі в їхню пам’ять.

ІГОР АНДРУШЕНКО до початку великої війни працював водієм у ДП "Лохвицький шлях". 

25 березня 2022 р. воїна мобілізували.  Мав звання солдата та служив на посаді стрільця-санітара механізованого відділення. 

21 серпня військовослужбовець поліг під ворожим обстрілом поблизу Мазанівки, що на Донеччині. Солдатові було 34 роки. У нього лишилися батьки, дружина, двоє синів та сестра.

ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК військовослужбовець родом з села Червоний Кут Сумської області. Переїхав до м. Лохвиці, закінчив місцеву школу та ПТУ, де навчався на столяра-апаратника.

З 16 квітня 2015 р. до 13 жовтня 2016 р. він проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. Мобілізували Дмитра Задорожнюка 11 березня 2022 р., служив на посаді бойового медика.

7 травня 2022 р. у бліндаж, де знаходився Дмитро, влучив ворожий артилерійський снаряд.

У бійця залишилася мати. Поховали Дмитра Задорожнюка на Сумщині.

ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО у 2018 р. закінчив Київську національну академію внутрішніх справ, отримавши спеціальність юриста. У званні старшого сержанта він працював у полку поліції особливого призначення № 2 у Києві, а пізніше працював у приватній охоронній фірмі. 

Після повномасштабного вторгнення воїн пішов захищати Україну. 17 квітня 2022 р. поблизу Співаківки, що на Харківщині, разом з групою побратимів Ярослав  потрапив у засідку ДРГ й загинув, йому було 31 рік.

ХІТАЙЛОВ МАКСИМ

Меморіальна дошка
Максиму Хітайлову,
 м. Полтава

25 серпня 2020 р., на знак вшанування пам'яті про свого студента, який віддав життя за Україну, на фасаді Полтавського Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" відкрили меморіальну дошку.

Максим Хітайлов виріс і проживав у селі Вирішальне Лохвицького району Полтавської області. 

У 2017 році Максим Хітайлов закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж імені М. В. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» і вступив до університету. Навчався за державним замовленням за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія» (група 301 БТп).

Вирішив служити у лавах Збройних Сил України. Був прийнятий на військову службу за контрактом у квітні 2019 року на посаду гранатометника. Службу проходив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Юнак відслужив півроку і за десять днів мав їхати на ротацію, проте цього не сталося – снайперська ворожа куля обірвала його життя.

Загинув 18 лютого 2020 року під час нападу бойовиків на спостережний пункт поблизу Хутора Вільного.

Під час обстрілу, який передував наступу противника, були поранені троє побратимів Максима, двоє отримали тяжку контузію. Завдяки тому, що полеглий герой першим помітив рух ворога в сторону "опорника", повідомив про це і стримав наступ кулеметним вогнем, людей встигли евакуювати.

На жаль, тіло Максима залишилось на полі бою, його передали рідним лише 20 лютого.

21 лютого, увечері, загиблого привезли в Полтаву, де відбулося прощання на центральній площі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Волкова Г. "Тіло Максима окупанти віддали через дві доби, а його гаманець із банківськими картками і мобільний телефон украли" / Г. Волкова // Село Полтавське. – 2020. – 27 лют. – С. 5.
2. Герої не вмирають : [редакція висловлює співчуття родині Максима Хітайлова] // Лохвицький край. – 2020. – 27 лют. – С. 1.
3. Доленко О. "Світлячок" загинув, прикриваючи поранених побратимів : [Максим Хітайлов з с. Вирішальне Лохвицького р-ну] / О. Доленко // Панорама Полтавщини. – 2020. – 27 лют. – С. 15.
4. Іоффе О. У Національному університеті "Полтаська політехніка імені Юрія Кондратюка" урочисто відкрили меморіальну дошку на честь загиблого героя Максима Хітайлова / О. Іоффе // Полтавський вісник. – 2020. – 27 серп. – С. 8.
5. Ніконов С. Поліг за бойових побратимів, за Україну / С. Ніконов // Зоря Полтавщини.–  2020. –  28 лют. –  С. 4.
6. Поліг у бою за Україну : [у зоні проведення ООС на сході України загинув наш земляк, уродженець Лохвицького р-ну Максим Хітайлов] // Зоря Полтавщини. – 2020. – 21 лют. – С. 2.
7. У Полтаві відкрили меморіальну дошку Максиму Хітайлову : [25 серпня, на знак вшанування пам'яті про свого студента, який віддав життя за Україну, на фасаді Полтавського Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" відкрили меморіальну дошку. Він врятував життя побратимів ціною свого] // Полтавська думка. – 2020. – 3 верес. – С. 13.
8. Ярошенко Г. Назавжди лишився 22-річним : [у Націоанальному університеті "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" вшанували пам'ять загиблого студента Максима Хітайлова, відкривши на його честь меморіальну дошку] / Г. Ярошенко // Вечірня Полтава. – 2020. – 26 серп. – С. 1.

ХІТАЙЛОВ МАКСИМ

25 серпня поблизу центрального корпусу Національного університету «Полтавська політехніка

Меморіальна дошка
на честь 
Максима Хітайлова, м. Полтава

імені Юрія Кондратюка» відкрилася меморіальна дошка на честь полеглого студента навчально-наукового інституту архітектури та будівництва, гранатометника 72-ї окремої механізованої бригади Максима Хітайлова, який героїчно загинув 18 лютого 2020 року поблизу хутора Вільний на Луганщині. 

ХІТАЙЛОВ МАКСИМ народився 7 жовтня 1997 року в селі Велика Знам’янка Кам’янко-Дніпровського району Запорізької області. Виріс і проживав у селі Вирішальне Лохвицького району. У 2017 році закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж ім. М. В. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» і вступив до університету. Навчався за державним замовленням за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія» (група 301 БТп). Минулого року вирішив служити у лавах Збройних сил України. Був прийнятий на військову службу за контрактом у квітні 2019 року на посаду гранатометника. Службу проходив у 72-й окремій механізованій бригаді ім. Чорних Запорожців. Загинув 18 лютого 2020 року поблизу хутора Вільний Луганської області, прикриваючи відхід поранених побратимів та стримуючи атаку штурмових груп противника на спостережний пост бригади. Під час обстрілу, який передував наступу противника, були поранені троє побратимів Максима, двоє отримали тяжку контузію. Завдяки тому, що полеглий герой першим помітив рух ворога в сторону «опорника», повідомив про це й стримав наступ кулеметним вогнем, людей устигли евакуювати. На жаль, тіло Максима залишилось на полі бою, його передали рідним лише 20 лютого. 21 лютого загиблого привезли в Полтаву, де відбулося прощання на центральній площі міста. Похований у селі Вирішальному. 

Президент України Володимир Зеленський нагородив Максима Хітайлова орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

ДУНАЄВСЬКИЙ ІСАК ОСИПОВИЧ

Меморіальна дошка на будинку, в якому жив композитор. 

Меморіальна дошка на будинку,
в якому жив композитор
Дунаєвський Ісак Осипович,
за адресою м. Лохвиця  вул. Гоголя,10
Полтавська область

Будинок збудований у 1912 р., одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою. Прямокутний у плані. Внутрішнє і зовнішнє планування частково змінене. Дах металевий. Загальна площа 136, 6 кв. м., жила площа 88, 7 кв. м. У будинку 7 кімнат, 2 коридори. Використовується під житло. 

В цьому будинку з 1912 по 1919 р. жив Ісак Осипович Дунаєвський [30.01. 1900 р., м. Лохвиця – 25.07.1953, м. Москва] – видатний радянський композитор, народний артист РРФСР. Народився в сім`ї службовця. В родині Дунаєвських дуже любили музику. З 6 років бере приватні уроки гри на фортепіано, які давав професійний піаніст Н. Дяков, спеціально запрошений для занять із старшим братом Борисом. З 8 років Ісак почав постійно займатися музикою. Його першим учителем був скрипаль-любитель Г. П. Полянський. Оцінивши музичні здібності сина, Дунаєвські віддають його у 1910 р. на навчання у приватну музичну школу до Харкова. 

Коли у 1912 р. сім`я Дунаєвських оселилася в цьому будинку. Ісак Осипович навчався в Харківській приватній гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Додому в Лохвицю їздив під час канікул і на вихідні дні. Тоді в маленькому домі Дунаєвських часто влаштовувалися імпровізовані музичні вечори. Лунали народні пісні, музика перші самостійні твори майбутнього композитора. Після закінчення гімназії І. О. Дунаєвський продовжує навчатися в Харківській консерваторії. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова. Москви, Ленінграду. З 1919 р. працює диригентом, композитором в театрах, ансамблях, оркестрах м. Харкова, Москви, Ленінграду. З 1924 р. завідуючий музичною частиною Московського театру сатири, з 1929 по 1934 р. композитор і диригент Ленінградського мюзик-холу. 

З 1937 по 1941 рр. очолював ленінградську спілку композиторів.