ФИРСОВ ОЛЕКСАНДР

У Полтаві на фасаді ЗЗСО № 4 відкрили меморіальніу дошку– Олександру Фирсову.

Солдат Олександр Ігорович Фирсов (позивний «Риф») народився 4 лютого 1988 року в місті Томак Запорізької області. У березні 1996 року разом з батьками та старшим Андрієм Олександр переїхав до Полтави. У березні 1996 року був зарахований до 1 класу Полтавської ЗОШ № 4. У 2003 році закінчив 9 класів та вступив до полтавського політехнічного коледжу Національного університету «Харківський політехнічний інститут» і у 2007 році успішно закінчив цей коледж за спеціальністю «Монтаж та експлуатація електроустаткування підприємств та цивільних споруд» і здобув кваліфікацію молодшого спеціаліста електрика.

З 2007 року по 2011 рік Олександр навчався у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Електромеханіка» та здобув кваліфікацію бакалавра електромеханіки.

З 2011 року по 2013 рік Олександр навчався у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» і отримав повну вищу освіту та диплом з відзнакою за спеціальністю «Електричні машини і апарати» та здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка.

З 2013 по 2018 рік Олександр працював у ТОВ «Полтаваелектросервіс», де займався електромонтажними роботами. З 2018 року займався електромонтажними роботами зі своїми знайомими у приватному порядку.

27 березня 2023 року Олександр був мобілізований Полтавським ОМТЦК та СП. Олександр був призваний проходити військову службу у частині А2582. Після декількох місяців навчання, Олександр у складі 82 окремої десантно-штурмової бригади, бувши оператором десантно-штурмового взводу був направлений служити в Запорізьку область.

22 жовтня 2023 року у званні солдат Олександр Фирсов, оператор І десантно-штурмового взводу 4 десантно-штурмової роти І десантно-штурмового батальйону загинув в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу. Похований Олександр у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

28 грудня 2023 року Олександр Фирсов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

1 жовтня 2024 року Олександр Фирсов нагороджений відзнакою Полтавської громади «Захисник України – Герой міста Полтава» (посмертно).

ГОНЧАРОВ ЯН

У Кременчуці відкрили меморіальну дошку на честь старшого сержанта ЗСУ, Героя України Яна Гончарова.

Пам’ятний знак встановили на фасаді Кременчуцької гімназії № 1, де колись навчався захисник Ян Гончаров. Рідні та жителі міста вшанували пам’ять воїна хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалу.

Життєвий шлях

Ян Гончаров народився 6 січня 1991 року на Полтавщині у Кременчуці, де він закінчив місцеву гімназію. Після продовжив здобуття освіти у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського за напрямом електромеханіки, а також управління та адміністрування. Також мав досвід навчання за кордоном, зокрема у Варшаві, де опанував спеціальність у сфері проєктування комп'ютерних мереж та інформаційних систем.

Пізніше працював на промислових підприємствах Кременчука та за кордоном у сфері електромеханіки. На початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил покинувши посаду інженера у сервісному центрі в рідному місті. У війську Ян Гончаров спочатку виконував завдання у Кременчуці, а згодом його відрядили до окремого розвідувально-диверсійного підрозділу Головного управління розвідки «Кракен». Там він виконував завдання з добування розвідінформації щодо складу, розташування та характеру дій противника в смугах відповідальності, а також вогневих позицій артилерії та мінометів, для проведення спеціальних дій в смугах оборони, знищення особового складу противника наявними та придатними засобами, у тому числі із застосуванням ударних БпЛА.

Під час служби чоловік проявляв винахідливість, мужність, сміливість при вирішенні складних питань, ризикуючи життям був опорою і підтримкою для побратимів. Воїн схилив голову 31 липня 2023 під час виконання бойового завдання в районі Кліщіївки на Донеччині внаслідок інтенсивного ворожого обстрілу.

Згідно з указом Президента України старшого сержанта Яна Гончарова посмертно відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У воїна лишилися дружина з сином.

ОСТАПЧУК ПАВЛО

На честь воїна відкрили меморіальну дошку на фасаді школи № 34 у Полтаві. Боєць склав голову у боях на Донеччині.

Пам’ятний знак встановили на фасаді навчального закладу, де здобував освіту воїн.

Меморіальну дошку відкрили хвилиною мовчання задля вшанування пам’яті полеглих захисників України.

Життєвий шлях захисників

Солдат Павло Остапчук народився 12 липня 1986 року у Полтаві, де навчався у школі № 34, під час навчання у старших класах займався спортом, а також самостійно вчився грати на гітарі та співати.

Після навчання працював будівельником та продовжував захоплюватися музикою. З початком повномасштабного вторгнення разом з братом доєднався до лав Збройних сил, де його направили на службу у 107 бригаду реактивної артилерії м. Кременчук. Там він служив з 28 лютого 2022 року у роті охорони на посаді стрілець-санітар.

Згодом, вирішив доєднатися до окремої штурмової Київської бригади після чого його направили у місто Костянтинівка, що на Донеччині у званні старший стрілець 1-го штурмового батальйону. Загинув 10 березня 2023 року на околицях села Іванівське поблизу Бахмуту внаслідок штурмових дій противника. Посмертно Павла Остапчука нагородили відзнакою Полтавської громади «Захисник України – Герой міста Полтава».

ФЕДОРЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

У Миргороді відкрили меморіальну дошку Герою України Олександру Федорченку

25 березня 2025 у Миргородській гімназії № 2 «Гелікон» відкрили меморіальну дошку полеглому в боях захиснику, Герою України, Почесному громадянину Миргородської міської територіальної громади Олександру Федорченку. З цієї нагоди на подвір'ї закладу відбулося урочисте віче.

На відкритті меморіальної дошки зібралися рідні, друзі, бойові товариші та представники громади. Вони вшанували пам’ять Героя, який до останнього подиху залишався вірним Україні. Керуюча справами виконавчого комітету Антоніна Нікітченко зазначила, що ця пам'ятна дошка буде символом того, що ми завжди будемо пам’ятати та шанувати наших Героїв, які загинули за вільну, незалежну Україну. Немає прощення тим, хто приніс українцям стільки горя і сліз. Скільки житимемо – не забудемо! І не пробачимо тим, хто прийшов на нашу землю вбивати. Антоніна Борисівна висловила щирі співчуття рідним Олександра Федорченка та передала його дружині почесну відзнаку «Почесний громадянин Миргородської міської територіальної громади», яку Герой України отримав посмертно.

Катерина Федорченко відкрила меморіальну дошку на честь свого полеглого чоловіка та поділилися спогадами про його незламний характер, силу духу та відданість військовій справі.

Олександр Іванович Федорченко народився 9 грудня 1974 року в м. Ізюм на Харківщині. Після закінчення 9 класів місцевої школи, продовжив навчання у професійно-технічному училищі та паралельно влаштувався на роботу. Трудове життя почалося на оптико-механічному заводі наладчиком станків, майстром по виготовленню окулярів. У Збройних Силах України служив у складі 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Після демобілізації Олександр працював у патрульно-постовій службі поліції. Але зрозумів, що повернення людям зору стане для нього головним професійним сенсом. У Миргороді він організував відмінне обслуговування у знаному на все місто магазині «Оптика». З першого дня повномасштабного вторгнення росії сержант Федорченко був мобілізований і став опорою та бойовим стрижнем Миргородської тероборони. Десантник Федорченко передавав свій бойовий досвід молодим бійцям. У цей період Олександр Федорченко у складі 148 батальйону спеціального призначення був серед тих, хто влаштував «Гадяцьке сафарі» на російського агресора, який вторгся на українську землю. З початку 2023 року у складі 116-ї окремої бригади виконував бойові завдання у найгарячішій точці на сході держави.

Т.в.о. начальника групи Цивільно-військового співробітництва ВЧ-7314, лейтенант Андрій Савіцький розповів, що 25 березня в районі населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області у ході виконання бойового завдання Олександр Іванович Федорченко загинув. Позивний «Мамонт» дуже пасував йому. Гарні фізичні дані та виняткові людські якості зробили Олександра унікальним. Командир розвідувальної групи Федорченко був як батько для своїх підлеглим. Існувала навіть черга, щоб попасти до нього у групу, що наводила жах на ворогів. Завдяки його вмінню воювати збережено життя понад сотні побратимів. Уникнення зайвого ризику і тактичне вирахування кожного кроку під час виконання бойових завдань – за ці якості воїна цінувало командування військової частини.

Олександр Федорченко – активний патріот і принциповий українець. Після повернення із зони проведення операції об’єднаних сил приєднався до лав «Правого сектору» та став очільником миргородського осередку військово-політичного руху.

Олександр Федорченко мав свій погляд на розвиток нашого міста, балотувався на посаду Миргородського міського голови. При цьому не переставав допомагати побратимам як волонтер – возив військову амуніцію, продукти харчування у найгарячіші точки зіткнень. Він любив життя, вмів насолоджуватися кожною хвилиною у колі близьких людей. Планував мирне достойне життя і був справжнім другом, люблячим сином, братом, чоловіком, батьком, якому навіки лише 48 років.

Побратими згадали, як Олександр боровся із рашистами, про операцію «Гадяцьке сафарі». Олександр Федорченко був активним патріотом і принциповим громадянином своєї держави, за яку віддав життя.

Наш земляк, воїн ЗСУ з позивним «Мамонт», загинув 25 березня 2023 року в районі населеного пункту Тоненьке на Донеччині у ході виконання бойового завдання. До останнього подиху він залишився вірним військовій присязі і Україні, яку любив понад усе. На честь Героя у Миргороді одну із вулиць назвали його іменем.

Олександр Федорченко не дожив до Перемоги, але наблизив її ціною свого життя. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

СМІЛИК ОЛЕКСАНДР

На фасаді Зіньківського опорного ліцею імені Миколи Зерова відкрили меморіальну дошку Олександру Смілику.

Пам’ятну дошку встановили на будівлі навчального закладу, де свого часу навчався військовий.

Почесне право відкрити пам’ятну дошку надали матері воїна – Владиславі Антонівні.

Олександр Смілик народився 3 березня 1987 року в Зінькові. Саме тут минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Зіньківську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів № 2 (нині – Зіньківський опорний ліцей імені М. К.Зерова). Здобув професію тракториста та водія автотранспортних засобів у Зіньківському регіональному центрі професійно-технічної освіти. З 2006 по 2007 роки проходив військову службу. Після повернення на малу батьківщину працював на підприємствах міста.

Рідні пригадують, що понад усе Олександр захоплювався книгами. Він міг читати днями й отримував від цього неабияке задоволення.

15 березня 2023 року був призваний до лав Збройних сил України. Олександр Васильович до останнього подиху виборював мирне небо над своєю Батьківщиною. Йому навіки залишилося 36…

ЧЕРНИШ ВОЛОДИМИР, ІВАНЕНКО СЕРГІЙ

Дві дошки пам'яті полеглим воїнам встановили на будівлі полтавської гімназії № 18. Загиблі військові Володимир Черниш та Сергій Іваненко були випускниками цього закладу.

Меморіальні дошки на фасаді гімназії відкрили 3 жовтня. Вшанувати пам'ять полеглих воїнів прийшли їх рідні, друзі, однокласники та працівники гімназії.

Воїн Володимир Черниш

Володимиру Чернишу був 41 рік. Воїн родом із Полтави. До війська долучився у перші дні повномасштабної війни. Спочатку був у теробороні. Потім перевівся до 3-ї штурмової бригади, повідомляв раніше Суспільному офіцер відділу призову міського терцентру комплектування Роман Калина.

Служив на посаді водія стрілецької роти. Загинув воїн 10 вересня 2023 року в районі села Андріївка на Донеччині. За час військової служби нагороджений почесними відзнаками. Зокрема, згідно з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 5 жовтня 2023 року відзначений нагрудним знаком "Золотий хрест".

Указом президента від 1 травня 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Воїн Сергій Іваненко

Військовослужбовець був командиром стрілецької роти 116-ї окремої механізованої бригади. На службі мав звання молодший сержант.

На початку війни добровольцем пішов в ТрО, потім перейшов до штурмових військ. Воїн професійно займався бігом.

Загинув воїн 10 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Авдіївка Донецької області. Йому був 41 рік.

Указом президента від 12 лютого 2024 року за особисту мужність нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

ТВЕРДОХЛІБ РОМАН

На фасаді житлового багатоквартирного будинку за адресою вулиця Івана Нечуя-Левицького, 21 відкрили меморіальну дошку загиблому захиснику України Роману Твердохлібу.

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та поклали квіти до меморіальної дошки.

Роман Сергійович Твердохліб (позивний «Ромео») народився 7 лютого 1988 року у Полтаві. Навчався у школі № 25. У молодших класах захоплювався бальним танцями, футболом та боротьбою джиу-джитсу. Після закінчення школи вступив на навчання до професійно-технічного училища. Грав у футбол, був фанатом футбольного клубу «Ворскла» та учасником фанатського клубу «Ультрас». Також займався боротьбою джиу-джитсу та представляв Полтаву і область на змаганнях різного рівня. Мав 17 медалей та грамот за призові місця.

Працював Роман тренером у фітнес-клубі Spartak GYM, згодом перейшов до клубу «Вітамін», де і працював до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. В перший день нападу агресора пішов добровольцем до ТЦК та СП.

Служив Роман Твердохліб в роті охорони, згодом – у зведеному штурмовому загоні «Одін». У 2022 році захищав м. Бахмут.

Загинув 16 квітня 2023 року в Серебрянському лісництві від кулі снайпера, намагаючись витягнути тіло загиблого побратима.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

ТИЩЕНКО ІГОР

Ім'я ще одного полеглого героя увіковічнили у граніті. Ігор Тищенко відпер навіки у списках учнів Миргородської гімназії № 3, на фасаді якої встановили меморіальну табличку на його честь.

10 жовтня 2023 року у жорстокому бою на Донеччині воїн загинув смертю хоробрих. Справжній чоловік і воїн, справжній патріот своєї держави, Ігор Васильович Тищенко 28 лютого вже був у військкоматі. Воював на пекельному Донецькому напрямку у складі сміливих і незламних військовиків окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. За мужність і героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань, головний сержант Ігор Тищенко мав нагороди: Почесна відзнака командира частини «За оборону Авдіївки», відзнака Президента України «За оборону України».

Ігор Васильович народився 7 липня 1975 року в місті Миргород. Він ріс у люблячій освітянській родині, де панували повага і взаєморозуміння. Після закінчення середньої школи № 3 опанував професію монтажника електроустаткування підприємств і цивільних будівель у Полтавському політехнічному коледжі.

Відслужив строкову військову службу у лавах ЗСУ і вирішив присвятити своє життя охороні правопорядку. Закінчив Національну академію внутрішніх справ, працював в Миргородському районному відділі поліції. Колеги по роботі цінували Ігоря Тищенка. Це був чесний, дисциплінований, справедливий і відданий працівник. Чисельні друзі поважали Ігоря за привітність, щирість і людяність.

Поховали миргородського захисника з відповідними військовими почестями на Алеї Героїв у Миргороді.

Щирі співчуття рідним та близьким і наша безмежна шана полеглому Захисникові! Вічна пам’ять і слава українському воїну Ігорю Васильовичу Тищенку, який захищав рідну Україну і кожного з нас! Слава Україні і смерть ворогам!

Нагороди: Відзнака від Президента України «За оборону України». Почесна відзнака командира військової частини «За оборону Авдіївки». Рішенням 42 сесії Миргородської міської ради присвоєно почесне звання "Почесний громадянин Миргородської громади" (посмертно). Відповідно до Указу Президента України від 2 січня 2024 року №2 "Про відзначення державними нагородами України" за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня ( посмертно).

РОМАН ОЛЕКСАНДР

12 вересня у Полтаві на фасаді Електрорадіотехнічного ліцею Олександру Роману, відкрили меморіальну дошку.

Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991 року. У 2002 році вступив до Державного навчального закладу «Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтава» на спеціальність «Помічник бурильника газових та нафтових свердловин».

У 2003 році після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись зі служби у 2005 році почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Був висококласним спеціалістом своєї справи, працював майже в усіх містах України. З 2020 року займався встановленням вентиляційних систем «рекуператор». До своєї роботи ставився відповідально і добросовісно її виконував, через що заслужив повагу від клієнтів. Був професіоналом своєї справи, чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів. Війна застала Олександра на роботі у Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта та освоїв спеціальність бойового медика.

На початку 2023 року добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. На початку бойової діяльності захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський напрямок де і продовжив свій бойовий шлях. Безпосередньо брав участь у бойових діях воюючи і рятуючи життя своїх побратимів. Був хорошим спеціалістом, врятував чимало життів. під час служби заслужив повагу серед військових, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом готовим завжди прийти на допомогу. 28 червня 2023 року життєвий шлях Олександра обірвався на 38 році життя. Ворожий снаряд зупинив стукіт його серця.

Олександр Роман загинув у селі Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання. За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта Олександра Степановича Романа орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.

РАЖИК ВІТАЛІЙ

Випускнику Дмитрівського ліцею капітану Віталію Ражику на фасаді закладу встановили пам’ятну дошку.

«Ім’я Віталія Ражика назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, та стане прикладом мужності й самопожертви для прийдешніх поколінь».

Віталій Ражик народився в селі Абрамівка. Ще з дитинства мріяв про військову службу, тому після закінчення школи вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Києві.

З початком повномасштабної війни молодий офіцер одразу став на захист держави, служив на Харківському напрямку. Згодом приєднався до лав Національної гвардії України, де продовжив службу у складі окремого загону спеціального призначення «Азов».

Після реорганізації підрозділу став командиром взводу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, де отримав звання капітана.

29 серпня 2023 року Віталій Ражик загинув під час виконання бойового завдання поблизу Серебрянського лісництва Луганської області. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Хоробрішої людини не зустрічали. Поклав своє молоде життя за майбутнє України. Завжди намагався зберегти особовий склад – в нього це виходило. Підлеглі називали його великою людиною. Рідним ніколи не розповідав про ситуацію на фронті, завжди казав, що все добре. Навіки в памʼяті, навіки в серці», – згадували присутні на церемонії.

На відкритті були рідні загиблого воїна, учителі, побратими, представники громади та учні ліцею. Присутні вшанували пам’ять Віталія Ражика хвилиною мовчання й поклали квіти до меморіальної дошки.

ТАРАН ОЛЕКСАНДР, КОРОЛЬ ВІТАЛІЙ

У Ромоданівському ліцеї відкрили меморіальні дошки на честь випускників навчального закладу – Олександра Тарана і Віталія Короля, які героїчно загинули, захищаючи незалежність і свободу України.

Олександр Таран народився 30 квітня 1996 року у селі Шарківщина. З 2020 року служив за контрактом у військовій частині в Рівному. Після початку повномасштабної війни перевіз дружину з донькою в Миргород, а сам пішов воювати.

Олександр Таран служив на посаді командира роти радіорелейного батальйону. 17 листопада 2023 року після двох тижнів лікування від раптової хвороби військовослужбовець Олександр Таран помер.

У захисника залишилася дружина та маленька донька. Поховали героя на Алеї Героїв у Миргороді.

Віталій Король загинув 10 жовтня 2024 року на території Луганської області. Чоловіку було 46 років. У воїна залишилися батьки, брат, дружина і діти.

Під час заходу очільник громади висловив щиру подяку рідним загиблих воїнів за виховання справжніх патріотів та звернувся до всіх із закликом до єдності, підтримки Збройних сил України та збереження пам’яті про кожного, хто віддав життя за державу.

Присутні вшанували пам’ять Героїв хвилиною мовчання, після чого відбулося покладання квітів на Алеї Слави.

МАНЗЕНКО МИКОЛА

У Полтаві на фасаді вищого міжрегіонального професійного училища відкрили меморіальну дошку на честь полеглого захисника України Миколи Манзенка.

Присутні вшанували пам’ять полеглих захисників і захисниць хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалу, на знак пошани тим, хто віддав життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Життєвий шлях Миколи Манзенка

Микола Сергійович Манзенко народився 27 червня 1987 року у Полтаві. Навчався у Полтавській ЗОШ № 4. Мав неабиякий музичний талант, грав на трубі в музичній школі. Також активно займався спортом, зокрема, карате та боротьбою. Проте його справжньою пристрастю стала електроніка, яку він опанував у Палаці дитячої та юнацької творчості.

У 2002 році вступив до ДНЗ «Полтавське вище міжрегіональне професійне училище» (ПТУ-23). Здобув професію «Машиніст екскаватора одноковшового». Після закінчення училища став надійною підтримкою для батьків і сестри. Професійний шлях розпочав у сфері електрики, працюючи в Полтаві, згодом переїхав до Києва.

З початком повномасштабного вторгнення Микола добровільно став до лав захисників Батьківщини. Мав позивний «Мікс». Загинув 16 березня 2023 року під час бойових дій у селі Діброва Луганської області.

Загинув 16 березня 2023 року під час бойових дій у селі Діброва Луганської області. За проявлену відвагу та самопожертву нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

ХОРОЛЬСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ

На фасаді двох навчальних закладів у Полтаві відкрили меморіальні дошки захисникам.

Пам’яті В’ячеслава Хорольського встановили меморіальну дошку на фасаді Ліцею № 13 «Успіх», де він навчався. Чоловік народився 7 липня 1991 року в Полтаві. У 2009 році вступив до Полтавського професійно-технічного училища № 21.

Військовий шлях В’ячеслава Хорольського розпочався 14 років тому, коли він проходив строкову службу в армії у спецназі «Барс». З 15 жовтня по 31 грудня 2022 року, а потім з 10 по 28 січня 2023 року захищав Україну від російської агресії.

Служив воїн на посаді стрільця-санітара 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Загинув пол 28 січня 2023 року під час боїв у районі села Павлівка Волноваського району на Донеччині.

МАТВІЙЧУК ЮЛІАН

На фасаді Палацу дитячої творчості в Полтаві встановили інформаційну табличку полеглому на війні полтавцю Юліану Матвійчуку.

Урочисте відкриття відбулося 20 травня, повідомила пресслужба Полтавської міської ради. На табличці є QR-код з посиланням на сторінку з інформацією про Юліана Матвійчука.

Юліан Матвійчук – Герой України, депутат Полтавської міської ради, учасник Революції Гідності та ветеран російсько-української війни. З 2014 до 2015 року служив у складі полку «Азов». Як штурмовик, розвідник, коригувальник вогню артилерії захищав Україну під час боїв в районі Іловайська, Широкиного, Новоазовська, Сартани, Старобешевого, Донецька.

З початком повномасштабного вторгнення Юліан Матвійчук повернувся до лав української армії як оператор-розвідник 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 144-го окремого батальйону територіальної оборони 116-ї окремої бригади територіальної оборони Сил Територіальної Оборони Збройних сил України.

«Із вересня 2022 року виконував завдання з прикриття державного кордону на Харківщині, Сумщині та Донеччині. Завдяки ефективному командуванню екіпажем БпЛА були зірвані плани щодо штурмів українських позицій. У травні 2023 року неподалік Мар’їнки зазнав важкого поранення під час ворожого обстрілу, від якого за кілька днів помер у лікарні»,

Юліан Матвійчук був керівником фракції ВО «Свобода» у Полтавській міській раді. Двічі обирався депутатом міської ради. Як політик, зробив великий внесок у розвиток Полтави та відновлення її української сутності. Як історик-практик, педагог та націоналіст, зробив величезний внесок у виховання молоді Полтавщини. За його ініціативи ухвалили Програму з національно-патріотичного виховання молоді Полтави, профінансували з міського бюджету стрілецькі турніри, турніри з лазертагу, інформаційні кампанії щодо загиблих Героїв з Полтавщини.

Щороку його військово-патріотичні вишколи проходили понад 200 дівчат і хлопців, отримуючи знання з історії України, спортивного орієнтування і картографії, тактики та домедичної допомоги. Юліан був інструктором з тактики бою, великим авторитетом для молодих полтавців. Завдяки його прикладу та просвітницькій роботі десятки його вихованців стали на захист держави.

Юліан Матвійчук – співініціатор створення Меморіалу загиблим військовим в Полтаві. Ініціював встановлення українських героїчних маркетів у місті, аби забрати геть з Полтави російський дух.

Поліг Юліан Матвійчук 20 травня 2023 року від важкого поранення, отриманого внаслідок російського артилерійського обстрілу.

23 серпня 2024 року президент України Володимир Зеленський присвоїв йому звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

КАБАЧОК ВІТАЛІЙ

Дошку пам’яті і вдячності на честь депутата Полтавської обласної ради 7-го скликання Віталія Кабачка відкрили у фойє облради

Право відкрити меморіальну дошку надали дружині загиблого депутата й добровольця Яні Кабачок.

Трагічна новина – у ніч з 2 на 3 березня під Бахмутом загинув депутат обласної ради VII скликання Віталій Іванович Кабачок

Віталій Кабачок народився 16 травня 1972 року в с. Гриньки Глобинської громади Кременчуцького району. 1989 року закінчив Криворудську середню школу. Працював комбайнером. Пройшов строкову військову службу. У 1992 році створив фермерське господарство «Відродження». Проживав в Оболонській сільській територіальній громаді. Був учасником АТО. З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну волонтерив, став добровольцем. «Ще під час АТО Віталій казав: «Моє місце не в сесійній залі, а на передку з хлопцями».

Брав участь в АТО. Обирався депутатом Полтавської облради 7-го скликання як представник партії «БПП «Солідарність».

Нагадаємо, що 5 березня російська окупаційна армія обстріляла село Бударки на Харківщині. Снаряд влучив в автомобіль, в якому перебувало подружжя.

РУБАН ОЛЕГ

Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння молодшому сержанту Олегу Рубану звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Найвищу державну нагороду полеглому воїну присвоїли за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та самовіддане служіння українському народу.

Олег Рубан народився та виріс у Сумській області. Під час антитерористичної операції його призвали до лав Збройних сил України. Після повернення з армії разом з дружиною оселився у селі Короваї.

У 2017 році Олег проходив службу в ЗСУ, і в тому ж 2017 р. брав участь в антитерористичній операції на сході України, а згодом став учасником операції об’єднаних сил. Мобілізований 26 лютого 2022 року та проходив військову службу молодшим сержантом, командиром 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 244 батальйону 112 окремої бригади ТрО військова частина А4347

2 березня 2023 року героїчно загинув під час бойових дій неподалік від населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Обов’язки військовослужбовця виконував зразково. Олег до останнього подиху був вірним сином України, яку дуже любив і віддав за неї найцінніше, що мав – власне життя! Олег із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишився вірним Військовій присязі, українському народу та Україні. Ми пишаємося ним, його незламністю духу, сміливістю та патріотизмом. Він був мужнім, хоробрим, життєрадісним, оптимістичним, душа компанії. Мав багато планів на життя, які не встиг, на жаль, здійснити.

Олег віддав власне життя, щоб ми могли жити у вільній та незалежній Україні. Рубан Олег Олексійович – справжній Герой, який заслуговує найвищої державної нагороди!

Олега Рубана посмертно нагородили орденом за «За мужність» III ступеня. Відзнаку передали його дружині та сину.

ТЕРЯНИК ОЛЕКСАНДР

У Зіньківському опорному ліцеї № 1 відкрили меморіальну дошку випускнику школи Олександрові Терянику. Право відкрити меморіальну дошку надали батькамзахисника - Наталії та Віктору Теряник

Олександр Теряник зустрів велику війну за кордоном й повернувся, щоб стати на захист України. Воїн загинув, виконуючи бойове завдання на східному фронті.

Олександр Теряник загинув 16 вересня.

Бойовий шлях Олександра Теряника

Воїн народився 20 липня 1998 року в селі Пірки. Чоловік закінчив школу в рідному селі та продовжив навчання у Зіньківській школі № 1. У 2015 році він вступив до полтавської політехніки, а потім працював у районному відділенні поліції в Зінькові.

Згодом воїн вирішив виїхати за кордон, проте з початком повномасштабної війни повернувся в Україну та добровольцем пішов на фронт. Олександр Теряник був солдатом гранатометного відділення гранатометного взводу 2-го батальйону спецпризначення.

16 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Це сталося під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва під Кремінною, що на Луганщині.

«Саша був веселим, сміливим, добрим юнаком. Його любили і поважали односельці. Завжди готовий був прийти на допомогу. Надзвичайно любив своїх батьків і сестричку, любив життя», – згадують героя односельці.

МАТВІЄНКО СЕРГІЙ

Відбулося відкриття меморіальної дошки герою-земляку, лубенцю Сергію Матвієнку. Ведучий Олександр Печора говорив про подвиг земляка, нагадав його біографію.

Сергій Петрович Матвієнко народився 23 жовтня 1979 року у місті Лубни. Закінчив середню школу № 1. Вищу освіту здобув у Полтавському кооперативному інституті. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України працював за фахом у сфері торгівлі. Останній час – торговим представником ТОВ «Джамп» м. Київ, Полтава.

Сергій Петрович – справжній, щирий, свідомий, патріотичний, самовідданий громадянин. Член політичної партії та громадського руху УНА-УНСО. Він – людина, яка щиро переймалася долею своєї країни, берегла її традиції і звичаї. Учасник Помаранчевої революції.

З першого ж дня повномасштабного вторгнення росії Сергій Матвієнко – член Добровольчого формування Лубенської територіальної громади № 1, боєць групи швидкого реагування.

Справжній, небагатослівний чоловік, добросовісний і чесний Сергій Петрович добровольцем пішов до складу штурмових бригад, що формувалися в Україні. З лютого цього року боронив нашу державу у найгарячіших точках. Воїн служив у славетній 3-й ОШБР. Його позивний "Грей". Мав велике серце і люту ненависть до ворогів.

15.07.23, рятуючи поранених з поля бою, механік-водій механізованого батальйону військової частини, молодший сержант Матвієнко Сергій Петрович загинув.

Дочка з дружиною отримали почесне право зняти покривало з меморіальної дошки.

Перед учасниками мітингу виступив міський голова Олександр Грицаєнко.

Командир добровольчого формування Віктор Сивуха нагадав віхи бойового шляху Сергія Матвієнка. Його БМП було атаковане безпілотником Ланцет. Всі загинули.

Перед присутніми виступив Олексій Пивовар, Михайло Антоненко, які вручили подяки тим, хто допоміг у виготовленні і встановленні дошки.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воінів.

До встановленої дошки лягли живі квіти від мешканців громади, воїнів тероборони, ЗСУ.

ПИСАРЕНКО СЕРГІЙ

Меморіальну дошку встановили на фасаді школи № 11. На відкриття прийшли рідні воїна, друзі та містяни. Дошку відкрили син і донька військового. Встановлення дошки ініціювала дружина військового за гроші родини.

Сержант Збройних сил України Сергій Миколайович Писаренко (позивний «Полтава») народився 21 лютого 1972 року на Полтавщині. Навчався у школі № 11. Після закінчення школи Сергій Писаренко навчався у Полтавському технікумі м’ясної промисловості. До повномасштабної війни у цивільному житті працював за кордоном водієм-далекобійником.

На початку повномасштабного вторгнення чоловік залишив роботу за кордоном та повернувся в Україну, де добровольцем приєднався до лав ЗСУ. Проходив службу на посаді командира відділення кулеметному взводу 1-го штурмового батальйону 5-ї ОШБр.

Під час служби був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

51-річний захисник України помер у львівському госпіталі 18 жовтня 2023 року. Воїн проходив лікування через важке поранення, яке отримав 10 березня в бою біля Сіверська на Донеччині. Сергій Писаренко нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

ЩЕРБАК ІГОР

Ігор Щербак мав звання лейтенанта. Меморіальну дошку йому встановили на фасаді Полтавського багатопрофільного ліцею № 1.

Воїн народився 29 листопада 1993 року в Полтаві в сім’ї військовослужбовця. Навчався в Полтавському міському багатопрофільному ліцеї №1 імені Івана Котляревського. В 2016 році закінчив ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» за напрямком «Фінанси та кредит» у Сумах. У мирному житті працював фінансистом, був співвласником ігрового клубу. Обожнював тренування в залі, умів розвинути хист до цього в інших. Багато читав. Був добрим оповідачем і поціновувачем прекрасного. Любив життя і чорний гумор.

Проходив навчання на військовій кафедрі. Працював за фахом у Полтаві в ПАТ АБ «Укргазбанк» та в ПП «Компанія Надія». Займався підприємницькою діяльністю, був власником клубу «Sity play».

З початком повномасштабної війни добровільно пішов у ТЦК та був направлений до учбового підрозділу. Служив у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ на посаді командира мінометної батареї.

«Ігор був живим прикладом справжнього чоловіка, воїна. Мужнім, турботливим і справедливим. Завжди був на позитиві, ніколи не скаржився. Пішов на війну добровольцем ще на початку повномасштабного вторгнення, бо не міг змиритися зі стражданнями, що ніс із собою руський мир мирному населенню. Відповідальний командир і мотивований боєць, який своїм прикладом заряджав оточуючих. Завжди був уважним до кожного свого бійця. Честь і гідність для нього були не просто словами, а життєвими принципами!» – розповідають близькі загиблого.

З 19 липня 2022 року виконував бойові завдання по звільненню населених пунктів Херсонської області. За особисту хоробрість на полі бою нагороджений «Почесною грамотою» Командувача оперативно-стратегічного угрупування військ «Херсон» та медаллю «За хоробрість в бою».

Лейтенант Ігор Щербак, позивний «Ріко», загинув 19 лютого 2023 року біля села Берхівка на Донеччині. Під час виконання бойового завдання воїн потрапив під ворожий танковий обстріл. Офіцерові було 29 років.