ЛИМАРЬ СЕРГІЙ

У м. Полтаві 12 жовтня 2015 р. на стіні ЗОШ № 9 відкрито пам'ятну дошку Сергія Лимаря.

ЛИМАРЬ СЕРГІЙ  народився 1989 року в місті Полтава, закінчив полтавську ЗОШ № 9. В родині по батьковій лінії були військові. Закінчив 2012 року навчання в Полтавському відділі військового інституту телекомунікацій та інформатизацій Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут".

Офіцер Збройних Сил України. Командир взводу, 2-й об'єднаний польовий вузол зв'язку ГШ.

З лютого 2014 року перебував у Херсонській області на межі з Кримом. З липня перебував в зоні ведення боїв. Загинув 21 серпня 2014 року при виконанні бойового завдання – бойовики здійснили артилерійський обстріл реактивною системою залпового вогню "Ураган" з території Російської Федерації бойових позицій підрозділу поблизу села Старогнатівка. Того дня Сергій Лимар підміняв побратима. Тоді ж загинув солдат 27-го полку Олексій Вербицький.

Без сина лишилась мама Людмила Лимарь, бабуся та сестра.

Нагороди та вшанування

21 жовтня 2014 року – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Вшановується 21 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії

Його портрет розміщений на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 5, місце 1 медаль УПЦ КП "За жертовність і любов до України" (посмертно)

нагороджений відзнакою "За вірність народу України" І ступеня (посмертно) рішенням Полтавської обласної ради.

Полтавський телеканал "Лтава" присвятив Сергію документальне відео з циклу "Лицарі Небесної варти".

ЛІТЕРАТУРА

• Низький уклін за допомогу й громадянську позицію // Зоря Полтавщини. – 2017. – 8 серп. – С. 5.

НА ЧЕСТЬ ДОСЛІДНИКІВ ТИСЯЧОЛІТНЬОГО МИНУЛОГО ЛУБЕНЩИНИ

Одним із об’єктів, збудованих до 1000-літнього ювілею Лубен, є кінотеатр "Київська Русь". А під час відзначення 1025-ої річниці заснування міста Лубен, на фасаді кінотеатру було відкрито меморіальну дошку на честь істориків, археологів, краєзнавців, які зробили великий внесок у дослідження тисячолітнього минулого Лубенщини. На дошці із чорного полірованого граніту – зображення Божої Матері з дитям, старовинні книги і перо. Вони ніби посилають Божу благодать від року заснування міста, що співпадає з роком Хрещення Русі, а ще підкреслюють багатство тисячолітньої історії лубенського краю, вивченням якої займалися подвижники, імена яких викарбувані на меморіальній дошці. Це – археолог, музейник, першовідкривач Гінцівської пізньопалеолітичної стоянки Федір Камінський, історик, археолог, дослідник Лисої гори і "змійових валів" по р. Сулі Василь Ляскоронський, історик, видавець, автор праці "Лубенщина и князья Вишневецкие" Олександр Лазаревський, культурна діячка, меценатка, засновниця одного з перших приватних музеїв України Катерина Скаржинська, археолог, спелеолог, перший директор Лубенського краєзнавчого музею Гнат Стеллецький, історик, краєзнавець, автор книги "Очерки Лубенской старины" Кирило Бочкарьов, фольклорист, автор етнографічних досліджень лубенського краю Василь Милорадович, археолог, дослідник Посульської оборонної лінії Юрій Моргунов, археолог, дослідник слов’янської та давньоруської історії, літописного городища Лубен Олег Сухобоков, археолог, один з директорів Лубенського краєзнавчого музею Іван Горенко, краєзнавець, журналіст, першовідкривач багатьох подій та імен з історичного минулого Лубенщини Борис Ванцак, краєзнавець, організатор екскурсійної справи на Лубенщині Надія Зеленюк, краєзнавець, громадський діяч Віра Бутрим, археолог, музейник, видавець, дослідник пам’яток археології та історичних постатей лубенського краю Олександр Супруненко.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ванцак Б. Лубни : (Полтавська обл.) : путівник / Б. С. Ванцак. – Харків : Прапор, 1988. – 135 с.
2. Ванцак Б. Подвижники українського музейництва : (Г. Кир'яков, Ф. Камінський, К. Скаржинська, Г. Стеллецький) / Б. Ванцак, О. Супруненко. – Полтава : [б. в.], 1995. – 136 с.
3. Ванцак Б. Рідній край : навч. посіб. з історії Лубенщини для уч. шкіл, училищ і технікумів / Б. Ванцак, В. Козюра. – Лубни : [б. в.], 1993. – 101 с.
4. Супруненко О. Археологія в діяльності першого приватного музею України : Лубенський музей К. М. Скаржинської / О. Супруненко. – Київ ; Полтава : Археологія, 2000. – 391 с.
5. Супруненко О. Верхній Вал у Лубнах / О. Б. Супруненко, К. М. Мироненко, О. В. Сидоренко ; Центр пам'яткознавства НАН України і Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури, Центр охорони та досліджень пам'яток археології, Управління культури Полтавської облдержадміністрації, Управління культури і мистецтв виконкому Лубенської міської ради. – Київ : Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, 2016. – 36 с.

ЛЕСНЯК ДЕНИС

Меморіальна дошка
Денису Лесняку по вул. Кучеренка, 1/16
м. Полтава

17 травня 2018 р. відкрили меморіальну дошку учаснику АТО майору Денису Лесняку.

ЛЕСНЯК ДЕНИС народився 18 грудня 1979 р. у Полтаві. Останнє місце служби – 10-а окрема гірсько-штурмова бригада, начальник ППО.

Загинув Денис 16 серпня 2016 року поблизу села Єлизаветівка (Мар’їнський район на Донеччині) під час бойового зіткнення з ворожою розвідувально-диверсійною групою, отримавши кульове поранення в шию. У нього залишились батьки, дружина і троє дітей.

Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Похований на Алеї Героїв у Полтаві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Костенко Н. Полтавщина оплакує своїх синів, які полягли за Україну / Н. Костенко // Зоря Полтавщини. – 2016. – 23 серп. – С. 2.
2. Полтава прощалася із доблесним майором Денисом Лесняком // Коло. – 2016. – 25-31 серп. – С. 6.
3. Полтавець Денис Лесняк загинув у зоні АТО // Вечірня Полтава. – 2016. – 17 серп. – С. 2
4. Ярошенко Г. Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет: "Ця війна показала, хто є хто" / Г. Ярошенко // Вечірня Полтава. – 2016. – 30 листоп. – С. 11 ; Село Полтавське. – 2016. – 1 груд. – С. 2.

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА

Меморіальна дошка 

кіноактрисі Кларі Лучко 

у смт Чутово Полтавської області

1 липня 2014 року у селищі Чутовому відкрили меморіальну дошку відомій кіноактрисі, уродженці селища Кларі Лучко. Меморіальну дошку розмістили на фасаді місцевого Палацу культури, що розташований за кілька сотень метрів від будинку, в якому першого липня 1925 року народилася майбутня актриса. 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА - народна артистка СРСР, кавалер ордена "Знак пошани", лауреат Сталінської премії, присвоєної за роль Даші Шелест у фільмі "Кубанські козаки", володарка диплому "Людина року" (1965), лауреат титулів "Жінка світу" (1996 рік, США) і "Жінка тисячоліття" (2000 рік, Великобританія) Клара Лучко була надзвичайно популярною і в своїй країні і за кордоном. Вона знялася в понад 60 фільмах. Ролі акторки різнопланові: від колгоспниць до класики. Після того, як зіграла у фільми режисера Яна Фріда "Дванадцята ніч" (за комедією Шекспіра) дві ролі Клара Лучко була визнаною кращою актрисою тисячоліття. Найвідоміші фільми в яких вона знялася: "Молода гвардія", "Кубанські козаки", "Велика родина", "Дванадцята ніч", "На семи вітрах", "Циган" та інші. 

Народилася майбутня актриса у селищі Чутовому на Полтавщині. Було там ціле поселення козаків Лучків (лучників), і Клара все життя вважала себе українською козачкою, хоч і жила в Москві. Батько дівчини був директором радгоспу в селі Яківці, що нині входить у межі Полтави, мати – головою колгоспу в іншому районі. Через їхню зайнятість Клару виховувала в основному бабуся. Згодом родина переїздить до Полтави. У школі дівчина комплексувала через свій високий зріст, за який її дражнили однокласники, тоді ще вона не розуміла, яку красу, а з нею і можливості дала їй природа. Клара Лучко захоплювалася грою Тамари Маркової, яку бачила не тільки на екрані, а й зблизька у Полтаві, в міському Будинку культури, де та виступала. А тут війна, евакуація в Казахстан. У Джамбулі під час війни Клара закінчила 10 класів. В ближню Алма-Ату евакуювався Всесоюзний державний інститут кінематографії. Дівчина вступила на акторський факультет і потрапила на курс до знаменитого Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Коли ВДІК повертався в Москву, туди поїхала і студентка з Полтавщини. Звідтоді і довіку вона – "українка, яка живе в Москві" (так говорила про себе сама). Після закінчення вузу Клара Лучко почала працювати в Будинку кіноактора, де у вільний від зйомок у фільмах час грали на сцені кінозірки, а спектаклі ставили відомі кінорежисери. 

Першою кінострічкою, у якій Клара Лучко зіграла свою дипломну роль була "Молода гвардія". Наступні ролі успіху не приносили і акторка серйозно почала задумуватися над зміною професії. Але, на щастя, Клару помітив режисер Іван Пир’єв, який підбирав акторів для фільму "Веселий ярмарок". Нашу землячку затвердили на роль Даші Шелест. Після перегляду стрічки Йосип Сталін, якому дуже сподобалася картина, дав їй іншу назву – "Кубанські козаки". Фільм приніс Кларі Лучко неабияку славу. І своє кохання Клара зустріла саме під час зйомок у "Кубанських козаках", в стрічці разом з нею знімався актор Сергій Лук’янов, який виконував одну з головних ролей – Гордія Ворона. Через рік після того, як фільм вийшов на екрани, вони одружилися і прожили в шлюбі 15 років щасливо. 1957 року Клара народила дочку, яку назвали Оксаною. Та Сергій Лук’янов раптово помирає від інфаркту під час роботи, на сцені. Йому було всього 54 роки. Значно молодша за чоловіка Клара залишилася вдовою, і, щоб перебороти горе, вся занурилася в роботу. 

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ

Меморіальна дошка на честь поета Луценка Дмитра Омеляновича.

Меморіальна дошка 

Д. О. Луценку

 у с. Березова Рудка 

Полтавської області

Знаходиться на флігелі садибного комплексу родини Закревських – тепер приміщення Березоворудського народного історичного музею. 

Встановлена у 1994 р. в пам’ять про земляка, уродженця с. Берозова Рудка – Луценка Дмитра Омеляновича. Бронзова дошка (0, 6 х 1, 04) у вигляді розгорнутого сувою із барельєфом поета (0, 55 х 0, 39 м) під яким зображена пальмова гілка. Тут же розміщено пам’ятний напис: "Поет-пісняр Дмитро Омелянович Луценко 1921 – 1989. Народився, вчився і жив у с. Березова Рудка".

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ (15. Х. 1921, с. Березова Рудка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 16. 01. 1989, м. Київ, похований на Байковому кладовищі) – український поет, заслужений діяч мистецтв УРСР з 1974 р., лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Учасник Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. У бою під Кенігсбергом одержав тяжке поранення і контузію, через що на все життя залишився інвалідом. Після демобілізації повернувся до Києва, працював журналістом у газетах, кореспондентом Всесоюзного радіо в Україні. У 1962 р. вийшла перша збірка поезій "Дарую людям пісню." Є автором 14 поетичних збірок. Член Спілки письменників України. Відомий як поет-пісняр, автор багатьох відомих пісень. Написав тексти пісень до кінофільмів "Гори моя зоре", "За всяку ціну", "Радість моя", "Квітка на камені", "Дума про Ковпака" та інші. У поетичному доробку понад 300 пісень. 

З 1974 року заслужений діяч мистецтв України. З 1976 р. – лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1991 р. щороку осінньої пори у другу неділю вересня на батьківщині поета, у Березовій Рудці, на сільському співочому полі, проводиться пісенно-мистецьке свято "Осіннє золото", де звучать пісні на його слова.