ГОДУН ВАСИЛЬ

У День пам’яті захисників України на фасаді гімназії ім. Героя України Віри Роїк було відкрито меморіальну дошку герою – випускнику Василеві Годуну.

У відкритті пам’ятних дощок взяли участь представники органів місцевого самоврядування Лубенської громади, педагогічний колектив гімназії, учні, рідні, рузі. Учасники заходу поклали квіти та низько схилили голови перед пам’яттю і подвигом славних синів України, вшанувавши їх хвилиною мовчання.

Годунд Василь Анатолійович (21.04.1987–13.03.2024 р.)

Закінчив лубенську школу № 7. З дванадцяти років до закінчення школи відвідував гурток спортивного орієнтування ДЮКСОТ «Валтекс», виконав норматив І розряду зі спортивного орієнтування. Багаторазовий призер чемпіонатів Полтавської області у 2000-2004 рр.

З перших днів війни Годун Василь прийняв рішення не стояти осторонь, а стати на захист Батьківщини від окупанта – спочатку приєднався до сил тероборони Голосіївського району столиці, водночас активно займаючись волонтерською діяльністю – пригоном та ремонтом машин для військових, а 29.04.2022 долучився до лав ЗСУ, розпочавши військову службу в частині А4062.

Уже з 20 червня разом із побратимами брав активну участь у бойових діях на Сході України. Мужньо тримав оборону України біля Новобахмутівки, а також стійко брав участь у боях за коксохімічний в Авдіївці.

Годун Василь був не лише патріотом, а й справжнім лідером своєї команди. Навесні 2023 року пройшов підготовку у військовій академії м. Одеси за програмою підготовки осіб рядового, сержантського та старшинського складу та застосовував набуті знання для виконання командирських завдань. Завжди опікувався своїми людьми і дбав про кожного.

Він віддано стояв на захисті України до останнього дня свого життя. За свої непересічні здобутки і вірне служіння державі отримав такі нагороди: сталевий хрест від 18.01.2023 (номер наказу 106), золотий хрест від 15.04.23 (номер наказу 790), срібний хрест від 25.09.23 (номер наказу 2217), хрест хоробрих від 29.12.23 (номер наказу 3128).

Загинув 13 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії проти України в районі села Кружок Конотопського району Сумської області. Як командир роти, міг відправити когось замість себе, але поїхав сам на завдання, завдяки чому зберіг особовий склад.

Нагороджений почесними відзнаками Головнокомандуючого Збройних Сил України «Хрест хоробрих», «Сталевий хрест», «Срібний хрест», «Золотий хрест», нагрудним знаком «Ветеран війни».

Василь Годун твіддав найдорожче – своє життя, захищаючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверенітет України. Відтепер меморіальна дошка на стіні гімназії будуть постійним спогадом нам і наступним поколінням про патріотизм і героїчний подвиг випускників освітнього закладу та захисників рідної Батьківщини.

ГРИЦУН ІГОР

У День пам’яті захисників України на фасаді гімназії ім. Героя України Віри Роїк було відкрито меморіальну дошку герою – випускнику Ігорю Грицуну.

У відкритті пам’ятних дощок взяли участь представники органів місцевого самоврядування Лубенської громади, педагогічний колектив гімназії, учні, рідні, друзі. Учасники заходу поклали квіти та низько схилили голови перед пам’яттю і подвигом славних синів України, вшанувавши їх хвилиною мовчання.

Ігор Грицун віддав життя в бою за Україну. Молодий засновник проєкту The Daily History близько місяця не дожив до власного 27-річчя.

Бойовий шлях Ігоря Грицуна

Воїн з перших днів повномасштабного вторгнення захищав Україну в лавах 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Сікорського. А віднедавна – як гранатометник 3-ї окремої штурмової бригади. Також відомо, що військовослужбовець жив у Лубнах.

«Вальгалла, брат! Останнє, що тобі сказав, коли ми говорили з тобою телефоном за пару днів до твого останнього бою, було просте і банальне: «Я люблю тебе». Тому, якщо ти мене чуєш десь там, з того світу, то знай це», – пише брат загиблого воїна Роман Коржик.

Захисник був ультрасом київського клубу «Динамо» та засновником просвітницького проєкту The Daily History. Також він працював над розвитком історичного журналу «Артефакт» протягом 2018-2020 років – займався дистрибуцією, логістикою та продажем мерчу.

«Ігор був дуже доброю людиною, чудовим істориком, мав неймовірне почуття гумору. Історичні меми його виробництва набирали тисячі вподобайок та сотні поширень в інстаграмі», – згадують про гранатометника на фейсбук-сторінці проєкту The Daily History.

15 березня рідні воїна повідомили про загибель молодого військовослужбовця на фронті: Ігор Грицун поліг 7 березня на Донеччині.

Ігор Грицун віддав найдорожче – своє життя, захищаючи незалежність, територіальну цілісність та державний суверенітет України. Відтепер меморіальна дошка на стіні гімназії буде постійним спогадом нам і наступним поколінням про патріотизм і героїчний подвиг випускників освітнього закладу та захисників рідної Батьківщини.

ГОРОБЕЦЬ МАКСИМ

Захисник народився 6 грудня 1979 року в місті Тобольськ Тюменської області в родині військових. Через часті переїзди чоловік закінчив школу в Білорусі. Деякий час жив у Німеччині.

У 1994 році батьки воїна переїхали до Полтави, де Максим Горобець закінчив школу № 6. Навчався у Полтавському політехнічному коледжі та у Харківському політехнічному інституті.

Чоловік працював старшим майстром, інженером-проектувальником на різних підприємствах. У 2013 році він приєднався до колективу «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО», на якому працював 10 років.

Після початку повномасштабної війни воїн вступив до тероборони, а потім його мобілізували й направили до 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Служив командиром 1-го парашутно-десантного взводу 7-ї парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону, був старшим лейтенантом.

Загинув Максим Горобець 2 квітня 2023 року поблизу Чорнопопівки на Луганщині. Указом Президента воїна посмертно нагородили Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

ГАВЕЛЯ БОГДАН, ГУДЗЕНКО ЮРІЙ

24 жорвтня 2015 року в кременчуцькій ЗОШ № 31 відкрито меморіальні дошки випусникам школи Богдану Гавелі, Юрію Гудзенку.

Богдан Гавеля добровольцем пішов захищати незалежність та цілісність України. Служив у 3-му батальйоні 79-ї аеромобільної бригади. Загинув 4 лютого 2015 року під Маріуполем.

Гавеля Богдан Васильович народився 5 вересня 1974 року у місті Кременчук Полтавської області. Закінчив Кременчуцьку загальноосвітню школу № 31.

Добровільно став до лав Збройних сил України 7 серпня 2014 року. Учасник антитерористичної операції. Служив у батальйоні «Фенікс» 79 окремої аеромобільної бригади Збройних Сил України.

Загинув 4 лютого 2015 року поблизу села Широкине Новоазовського району Донецької області – група військовослужбовців Збройних Сил України була направлена для перевірки виконання Мінських домовленостей на наявність проросійських терористичних формувань. Увійшовши в населений пункт, наші бійці потрапили у засідку бойовиків та були обстріляні з протитанкової та стрілецької зброї. Богдан був у бойовій машині за кулеметом, коли в авто вцілили з гранатомета. Похований в місті Кременчук 7 лютого 2015 року. Богдану було 40 років.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

21.10.2015 нагороджений відзнакою Полтавської обласної ради «За вірність народу України» І ступеня (посмертно).

Юрій Олегович Гудзенко народився 6 листопада 1973 року у місті Кременчук.

В 1989 року закінчив 8 класів кременчуцької ЗОШ № 31. Після смерті батька з 16 років працював на будівництві, допомагав мамі виховувати молодшу сестру. Пройшов строкову військову службу в лавах ЗСУ. Демобілізувавшись, повернувся до праці в будівельній галузі. Останнім часом мешкав у селі Камбурліївка Онуфріївського району.

Мобілізований 14 серпня 2014-го, старший водій-гранатометник відділення тяги та підвозу, 2-й мінометний взвод мінометної батареї 3-ї бригади оперативного призначення. Служив в Національній гвардії (стрілець, радіотелефоніст), брав участь в антитерористичній операції під Луганськом.

Під час несення служби в Луганській області стан здоров'я Юрія Гудзенка став різко погіршуватися, почалися болі в хребті, лікарі діагностували саркому кісток. Лікувався у харківському шпиталі, переведений до Онуфріївської районної лікарні.

20 квітня 2015 року Юрій Гудзенко помер.

23 квітня 2015-го похований у Секторі загиблих Героїв антитерористичної операції Свіштовського кладовища, Кременчук.

Без Юрія лишились мама та сестра.

Нагороджений відзнака «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2015 (посмертно).

ГИРИЧ ЄВГЕНІЙ

На фасаді полтавської школи № 28 відкрили меморіальну дошку загиблому воїну Євгену Гиричу.

Євгеній Гирич народився 8 жовтня 1984 року у місті Облуччя Хабаровського краю Єврейської автономної області в сім’ї військовослужбовця. У 1992 році сім’я воїна переїхала до Полтави, де він закінчив ліцей № 28.

У 2007 році чоловік закінчив Національну Академію внутрішніх справ України в Києві, працював на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку в Полтаві.

У 2014 році він приєднався до спецпідрозділу батальйону «Полтава». Мав статус учасника антитерористичної операції, учасника бойових дій та статус ветерана бойових дій. 30 серпня торік захисник вдруге став на захист України. Євгеній Гирич служив на посаді стрільця аеромобільного відділення 77-ї окремої аеромобільної бригади.

Життя героя обірвалося 1 жовтня 2023 поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області, від тяжких поранень, отриманих внаслідок артилерійського обстрілу противника.

ГРИЦАЄНКО ВІТАЛІЙ

Встановлено 11 квітня 2023 року меморіальну дошку "азовцю" Віталію Грицаєнку на фасаді Полтавської школи № 20, в якій він навчався 1997-2008 роках.

ГРИЦАЄНКО ВІТАЛІЙ народився 3 серпня 1990 року в Полтаві. Він боронив Маріуполь.

27 лютого 2022 року група Грицаєнка відбила чотири спроби висадки морського десанту ворога та завдала йому суттєвих втрат. 1 березня 2022 року підрозділ повністю розбив ворожу колону, яка намагалася прорватися у місто.

15 березня 2022 року старший лейтенант Грицаєнко разом із побратимами успішно заблокували пересування ворога. Особисто знищив дві бойові бронемашини "Тигр".

У ніч проти 19 березня 2022 року група військовослужбовців окремого загону спеціального призначення "Азов", до складу якої входив старший лейтенант Грицаєнко, здійснила успішний рейд у тил противника. Було знищено ворожий командний пункт, тиловий склад та склад із боєприпасами, танк, два БТР та близько взводу живої сили ворога.

Віталій Грицаєнко загинув від тяжких поранень 19 березня 2022 року під час виконання бойового завдання.

Поховали Віталія Грицаєнка у Полтаві на Алеї Героїв на Боженка.

ЛІТЕРАТУРА

• Агібалова В. Знищив чотири танки та взвод окупантів : [Герой України - полтавець Віталій Гриценко - загинув, захищаючи Маріуполь] / В. Агібалова // Вечірня Полтава. – 2022. – 27 квіт. – С. 1.
• Військові з Полтавщини які загинули в боях за Україну // Вечірня Полтава. – 2022. – 6 квіт. – С. 4.
• Восьмеро військових з Полтавщини загинули у боях за Україну // Полтавська думка. – 2022. – 14 квіт. – С. 4.
• Данилець О. "Виховай сина патріотом, козаком!" : [у Полтаві відкрили меморіальну дошку на честь учасника російсько-української війни Героя України Віталія Грицаєнка (позивний "Гоголь"] / О. Данилець // Урядовий кур'єр. – 2023. – 20 квіт. – С. 4.
• Добряк А. "Я – вдова у 29..." : [розповідь дружини Героя України з Полтави Віталія Грицаєнка, який загинув у Маріуполі ] / А. Добряк // Село Полтавське. – 2022. – 5 трав. – С. 3.

ГЕРАЩЕНКО ВОЛОДИМИР

Меморіальна дошка
Геращенко Володимиру, Полтава

Меморіальна дошка Володимиру Геращенку відкрита 20 травня 2011 року на будинку,
що знаходиться за адресою вул. Соборності, 27 (24?), де він жив з 1966 по 2002 рр. На ній написано: «У цьому будинку впродовж 1965–2002 років мешкав головний художник Полтавського академічного українського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, народний художник України Геращенко Володимир Федорович».

Володимир Геращенко, член НСХУ, заслужений художник УРСР з 1973 року, народний художник України з 1979 року. Митець зоставив неповторний слід в театральному житті Полтави кінця минулого сторіччя.

Меморіальна дошка з’явилася за сприяння Полтавської обласної та міської влади, коштом меценатів: голови Спілки жінок України Марії Орлик та автора дошки, приватного підприємця Вадима Голобородова.

Народився майбутній художник 24 лютого 1924 року в селі Соколове, нині Зміївського району Харківської області. В роки війни молодий стрілок 25-ї гвардійської дивізії воював на фронтах, був поранений, побував у полоні. В полоні Володимир перебував майже півтора року. Вже знаходячись у збірно-розподільному таборі для військовополонених, малював портрети Сталіна та Леніна, які чіпляли спереду на паровози ешелонів, які прямували на схід. Одного разу до кімнати, в якій працював молодий художник, зазирнув генерал Фомін з Управління у справах репатріації. Він високо оцінив талант Геращенка і забрав його до себе, згодом повернувши статус військовослужбовця. Через певний проміжок часу Володимир Гаращенко зміг повернутися на Україну. Закінчив Харківський державний художній інститут на «відмінно», навчався там у таких відомих митців: Олексія Кокеля, Бориса Косарєва, Дмитра Овчаренка. Мав можливість далі розвивати свій талант у якості книжкового графіка, але художнику надзвичайно подобався театр.

Перший театр, в якому Геращенко розпочав працювати художником, – Запорізький музично-драматичний театр імені М. О. Щорса (1953–66). З 1966 до 1989 – Володимир Федорович – головний художник Полтавського академічного музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя. Через призму його творчості «пройшла» вся українська класика, постановки п’єс багатьох зарубіжних авторів. 1979 року талант художника відзначений високим званням народного художника України. Окрім оформлення вистав, малював портрети, пейзажі, натюрморти. Виставлявся на виставках у Москві (1953), Полтаві (з 1967), Києві (з 1978), а також його твори були представлені на зарубіжних виставках – у Велико Тирново (Болгарія, 1976), Японії (1988); персональні виставки проходили у Запоріжжі, Полтаві. Роботи художника зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському літературно-меморіальному музеї П. Мирного, літературно-меморіальному будинку О. Корнійчука в с. Плюти на Київщині, Державному центральному театральному музеї імені О. Бахрушина в Москві, приватних колекціях.

Оформив велику кількість вистав, зокрема «Украдене щастя» І. Франка (1956), «Назар Стодоля» Т. Шевченко (1961), «Енеїда» (1977) та «Наталка Полтавка» (1994) І. Котляревського, «Каппелія» Л. Деліба (1977, Харків, театр опери та балету ім. М. Лисенка, «Живий труп» Л. Толстого (1978), «Віндзорські жартівниці» В. Шекспіра, «Маріца» І. Кальмана (обидві – 1980), «Вільний вітер» І. Дунаєвського (1981), «Закон вічності» Н. Думбадзе, «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького (обидві – 1982), «Моя чарівна леді» Ф. Лоу (1983), «Декамерон» за Дж. Бокаччо (1984), «Рядові» О. Дударева (1985), «Маруся Богуславка» М. Старицького (1987), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1992), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (1995).

Останні роки творчості Володимира Федоровича Геращенка припали на складні, сутужні для театру та й взагалі для всіх в країні часи. Було скасовано статтю видатків на нові постановки і художнику доводилося докладати багацько зусиль, щоб вистава мала більш менш достойний зовнішній вигляд.

Помер Володимир Геращенко 30 березня 2002 року в Полтаві.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лабзова Л. Геращенко Володимир Федорович: [нар. в с. Соколове, нині Харківщина] / Л. Лабзова // Енциклопедія Сучасної України. – 2006. – Т. 5. – С. 549 ; Ханко В. М. Енциклопедія мистецтва Полтавщини : у 2-х т. – 2014. – Т. 1. – С. 219-220.
2. Орлова Є. Народному художнику Володимиру Геращенку – 90 років / Є. Орлова // Полтавський вісник. – 2014. – 14 лют. – С. 18.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

Меморіальна дошка

М. С. Грушевському,

саме тут він виступив із промовою 

на відкритті Українського клубу

в Полтаві

26 вересня 2016 р. у Полтаві на фасаді будівлі по вулиці Стрітенській, 37 відкрили меморіальну дошку М. С. Грушевському.

Саме тут професор, відомий громадській і політичний діяч, голова Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові (1897-1913), голова Центральної Ради Української Народної Республіки виступив із промовою на відкритті Українського клубу в Полтаві (клуб сприяв поширенню української літератури, проводив легальну просвітницьку діяльність). 

Меморіальну дошку виготовили за кошти міського бюджету у рамках заходів Міської програми з охорони культурної спадщини та збереження історичного середовища міста Полтава. Автор проекту – член Національної спілки художників України, автор численних пам’ятних знаків Дмитро Коршунов.

Вулиця Грушевського – одна з вулиць Полтави у Шевченківському районі міста. Пролягає від Київського шосе до виходу на вулицю Героїв АТО. Утворює перехрестя на межі вулиці Степового Фронту і вулиці Мазепи, а також із вулицею Ціолковського. До вулиці Грушевського прилучаються вулиця Грабчака і провулки Стешенка та Залізний.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ – український видатний вчений-історик, визначний державний та громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, письменник. Народився 29 вересня 1866 року у місті Холм, тепер м. Хелм, Польща. Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), з 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Уже на третьому курсі М. Грушевський пише наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890-1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат.

ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ

Пам`ятна дошка 

на честь 

Григоровича В. І.

та Мокрицького А. М. у

м. Пирятин Полтавської області 

Пам`ятна дошка на честь Григоровича Василя Івановича та Мокрицького Аполлона Миколайовича (2009) 

Встановлена в центрі міста на міському будинку культури за адресою: вул. Соборна, 59. 

ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (31. 12. 1786, м. Пирятин – 15. 05. 1865, м. Санкт-Петербург) – мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар, професор Академії мистецтв (Петербург). У 1803 р. закінчив Київську академію. З 1828 р. професор. З 1839 р. дійсний член Імператорської Академії. З 1841 р. – почесний член Академії Наук. Видавав перший у Росії художній часопис "Журнал изящных исскуств" (1823, 1825). Сприяв розвитку мистецької освіти в Україні, допомагав молодим українським художникам. Брав активну участь у звільненні Т. Г. Шевченка з кріпацтва. На згадку про день звільнення поет посвятив В. І. Григоровичу поему "Гайдамаки". 

МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ (28. 07. 1810, м. Пирятин – 26. 02. 1870) – український і російський живописець та педагог. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Був учнем К. Брюллова та О. Веніціанова. Брав активну участь в організації викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв – викладач в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві. 1852 р. – професор живопису. Пензлю А. Мокрицького належить галерея портретів відомих сучасників: М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова.