РОМАН ОЛЕКСАНДР

12 вересня у Полтаві на фасаді Електрорадіотехнічного ліцею Олександру Роману, відкрили меморіальну дошку.

Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991 року. У 2002 році вступив до Державного навчального закладу «Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтава» на спеціальність «Помічник бурильника газових та нафтових свердловин».

У 2003 році після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись зі служби у 2005 році почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Був висококласним спеціалістом своєї справи, працював майже в усіх містах України. З 2020 року займався встановленням вентиляційних систем «рекуператор». До своєї роботи ставився відповідально і добросовісно її виконував, через що заслужив повагу від клієнтів. Був професіоналом своєї справи, чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів. Війна застала Олександра на роботі у Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта та освоїв спеціальність бойового медика.

На початку 2023 року добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. На початку бойової діяльності захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський напрямок де і продовжив свій бойовий шлях. Безпосередньо брав участь у бойових діях воюючи і рятуючи життя своїх побратимів. Був хорошим спеціалістом, врятував чимало життів. під час служби заслужив повагу серед військових, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом готовим завжди прийти на допомогу. 28 червня 2023 року життєвий шлях Олександра обірвався на 38 році життя. Ворожий снаряд зупинив стукіт його серця.

Олександр Роман загинув у селі Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання. За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта Олександра Степановича Романа орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.

РАЖИК ВІТАЛІЙ

Випускнику Дмитрівського ліцею капітану Віталію Ражику на фасаді закладу встановили пам’ятну дошку.

«Ім’я Віталія Ражика назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, та стане прикладом мужності й самопожертви для прийдешніх поколінь».

Віталій Ражик народився в селі Абрамівка. Ще з дитинства мріяв про військову службу, тому після закінчення школи вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Києві.

З початком повномасштабної війни молодий офіцер одразу став на захист держави, служив на Харківському напрямку. Згодом приєднався до лав Національної гвардії України, де продовжив службу у складі окремого загону спеціального призначення «Азов».

Після реорганізації підрозділу став командиром взводу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, де отримав звання капітана.

29 серпня 2023 року Віталій Ражик загинув під час виконання бойового завдання поблизу Серебрянського лісництва Луганської області. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Хоробрішої людини не зустрічали. Поклав своє молоде життя за майбутнє України. Завжди намагався зберегти особовий склад – в нього це виходило. Підлеглі називали його великою людиною. Рідним ніколи не розповідав про ситуацію на фронті, завжди казав, що все добре. Навіки в памʼяті, навіки в серці», – згадували присутні на церемонії.

На відкритті були рідні загиблого воїна, учителі, побратими, представники громади та учні ліцею. Присутні вшанували пам’ять Віталія Ражика хвилиною мовчання й поклали квіти до меморіальної дошки.

РОМАНЕНКО ОЛЕГ

У Полтаві 12 вересня вшанували пам’ять трьох загиблих захисників. На фасаді Ліцею №29 на честь солдата Олега Романенка, де він навчались, відкрили меморіальну дошку.

Життєвий шлях захисника

Солдат Олег Романенко народився 21 червня 1976 року. Жив і

навчався в Полтаві. З 1992 року працював слюсарем на заводі «Знамено», а з 1995 по 2008 рік – на заводі медичного скла. У вихідні – брав участь у змаганнях, бувши у складі футбольної команди цього заводу.

З 2009 по 2024 рік працював у столярній майстерні, займаючись виготовленням вікон та дверей. У вільний час захоплювався футболом та читанням історичних романів. Навесні 2024 року його призвали до ЗСУ, де він служив стрільцем-помічником гранатометника. Загинув 21 червня 2024 року, у свій 48-й день народження, під час оборони села Новоолександрівка на Донеччині.

РУБАН ОЛЕГ

Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння молодшому сержанту Олегу Рубану звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Найвищу державну нагороду полеглому воїну присвоїли за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та самовіддане служіння українському народу.

Олег Рубан народився та виріс у Сумській області. Під час антитерористичної операції його призвали до лав Збройних сил України. Після повернення з армії разом з дружиною оселився у селі Короваї.

У 2017 році Олег проходив службу в ЗСУ, і в тому ж 2017 р. брав участь в антитерористичній операції на сході України, а згодом став учасником операції об’єднаних сил. Мобілізований 26 лютого 2022 року та проходив військову службу молодшим сержантом, командиром 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 244 батальйону 112 окремої бригади ТрО військова частина А4347

2 березня 2023 року героїчно загинув під час бойових дій неподалік від населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Обов’язки військовослужбовця виконував зразково. Олег до останнього подиху був вірним сином України, яку дуже любив і віддав за неї найцінніше, що мав – власне життя! Олег із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишився вірним Військовій присязі, українському народу та Україні. Ми пишаємося ним, його незламністю духу, сміливістю та патріотизмом. Він був мужнім, хоробрим, життєрадісним, оптимістичним, душа компанії. Мав багато планів на життя, які не встиг, на жаль, здійснити.

Олег віддав власне життя, щоб ми могли жити у вільній та незалежній Україні. Рубан Олег Олексійович – справжній Герой, який заслуговує найвищої державної нагороди!

Олега Рубана посмертно нагородили орденом за «За мужність» III ступеня. Відзнаку передали його дружині та сину.

РІЗНИК СЕРГІЙ

27 листопада на фасаді Ліцею № 31 відкрили меморіальну дошку випускнику – загиблому захиснику України Сергію Різнику.

Учні, педагоги та всі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та поклали квіти до меморіальної дошки.

Молодший сержант Сергій Григорович Різник (позивний "Ескалібур") народився 22 грудня 1989 року с. Андріївка Машівського району Полтавської області.

Дитинство провів у рідному селі, шість класів закінчив в Андріївській загальноосвітній школі.

Ріс розумним, веселим, допитливим, доброзичливим, допомагав батькам по господарству, захоплювався футболом, ганяв з хлопчаками на вигоні. А потім батьки переїхали до міста, а сина, враховуючи його захоплення й уподобання, віддали до футбольного класу Полтавської гімназії № 31. Хлопчик відразу знайшов собі друзів, бо завжди підтримував тих, в кого щось не виходило, або хто потребував допомоги. Брав участь у шкільних, міських, обласних спортивних змаганнях. У 10 клас перейшов до математичного класу і відразу став душею колективу, бо був чесним, відкритим, небайдужим до чужих проблем.

Окрім футболу, волейболу, уподобав ще й художню самодіяльність, брав участь у класних театральних виступах, тому в 11 класі, на святі останнього дзвоника отримав не лише грамоту за спортивні досягнення, а й приз глядацьких симпатій "Відкриття року". На перервах з дівчатами міг написати вірша, а з хлопцями поділитися умінням гри у футбол.

Після закінчення школи міг би будувати футбольну карʼєру, але батьки, щоб добудувати дім, поїхали на заробітки, а в нього на руках залишився молодший брат Діма, який теж мріяв про футбол і подавав надії.

Сергій вступив на заочне відділення до Полтавського Технічного університету, на будівельний факультет, і йде працювати в магазин будівельних матеріалів "Домус", та докладає усіх зусиль, щоб Діма закінчив школу і займався улюбленим футболом.

Він замінив брату батьків, і дав можливість здійснити мрію - стати одним з найкращих футболістів "Ворскли". Далі Сергій пішов працювати в "Епіцентр", де користувався повагою та авторитетом у колективі.

19 квітня 2022 року пішов на фронт під позивним "Екскалібур" до 68 окремої Єгерської бригади ім. О. Довбуша. Був молодшим сержантом І єгерського відділення І єгерського взводу 6 єгерської роти 2 єгерського батальйону військової частини.

7 вересня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання з оборони позицій поблизу населеного пункту Новоєгорівка Луганської області.

Нагороджений за відвагу нагрудним знаком І ступеня "Хрест Воїна-Єгеря" та Почесним нагрудним знаком Головнокомандуючого Сил України "Хрест Хоробрих" , відзнакою Міністерства Оборони України медаллю "За поранення", орденом "За мужність " ІІІ ступеня.

РОТАНОВ РОМАН

1 березня у фойє Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва відкрили меморіальну дошку солдату ЗСУ Роману Ротанову. Він є випускником цього навчального закладу. Загинув чоловік 29 червня 2022-го року на Донеччині. З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до тероборони, а потім у ЗСУ.

Боєць був командиром відділення стрілецької роти.

Загинув він під великим обстрілом, дуже багато тоді загинуло його побратимів. Загинув він 29 червня 2022-го року.

Роман Ротанов – випускник закладу. На той час – будівельного технікуму транспортного будівництва.

Роман Григорович закінчив заклад освіти 1999-го року, здобув кваліфікацію техніка-механіка. Робив перерву в навчанні, відслужив в армії на той момент і потім поновився на навчання.

1 березня йому мало б виповнитися 47 років, але 29 червня 2022 року у бою поблизу Верхньокам’янки на Луганщині Роман віддав найцінніше – життя за батьківщину. Він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Як розповіла сестра Романа Ротанова, могила воїна – у селі Супрунівка Полтавської громади, де проживала його мама.

Встановлення гранітної меморіальної дошки у коледжі ініціювала та оплатила сестра Романа Оксана Кікоть.

РУДИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЯКОВИЧ

Меморіальна дошка
М. Рудинському,
м. Полтава

2 квітня 1987 року полтавці відзначили 100-річчя від дня народження Михайла Рудинського (1887–1958) – українського археолога, який в 1917–1924 роках проживав і працював у Полтаві. Тоді ж на на стіні флігеля на садибі Володимира Короленка з’явилась меморіальна дошка із портретом вченого і таким текстом: «Михайло Якович Рудинський. 1887–1958. Український археолог, пам’яткоохоронець, музейник, професор проживав у цьому будинку в 1917–1924 рр.»

М. Я. Рудинський народився 14 (27 жовтня) 1887 року в Охтирці, що на Сумщині. Освіту отримав в Охтирській гімназії, продовжив навчання в Петербурзькому, згодом – Харківському університетах. Захистив магістерську про неолітичні пам’ятки Поворскля (1907 р.). Подальший шлях вченого проліг через Путивль, Переяслав, Київ та Петроград, де молодий педагог у навчальних закладах прищеплював учням любов до рідної землі та її історії.

На хвилі національного піднесення 1917 року М. Я. Рудинський повертається додому, а восени того ж року у пошуках роботи преїжджає до Полтави. Родина Рудинських – Михайло Якович і його рідні сестри – Марія Яківна та Євгенія Яківна (Савицька), оселилися на квартирі по сучасній вул. Короленка, 1, поряд із будинком письменника-демократа В. Г. Короленка. З родиною якого Рудинські підтримували теплі та дружні стосунки.

В Полтаві Михайло Рудинський обіймає посаду завідуючого Педагогічним бюро Полтавського губернського земства, займається видавничою діяльністю, зближується з колом знаних діячів науки та культури. Любов до старожитностей приводить Рудинського до Народного музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей), до головування у Губернському комітеті охорони пам’яток старовини та мистецтва.

1919 року молодий учений створив Картину («Образову») галерею – галерею мистецтв губернського музею (попередника Полтавського художнього музею), взяв участь у форуванні Полтавського губернського архіву, майбутньої обласної бібліотеки. В той час з’являється його перший монографічний нарис – брошура «Архітектурне обличчя Полтави», дослідження про пам’ятки й архітектуру Полтави, ілюстроване малюнками Федора Рожанківського.

У 1924 році Рудинського заміняють на посаді директора музею членом ВКП(б) та передають на нього матеріали слідству за приспані гріхи. Та М. Я. Рудинський вже був надто відомою особистістю. Його запрошують до Лаврського музейного містечка у Києві, Історичного музею. 1924 року він обирається вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітетуВсеукраїнської Академії Наук.

Помер М. Я. Рудинський 23 червня 1958 року, похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві разом із сестрою Є. Я. Рудинською (Савицькою) (1885–1977) – відомим літературознавцем, перекладачем і музейчиком. Над їх могилою стоїть гранітна стела з написом: «Михайло Рудинський – археолог».

ЛІТЕРАТУРА

1. Осяяний світлом поезії  : [М. Я.Рудинський (1887-1958), археолог. Життя і діяльність пов'язана з Полтавщиною] // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: статті, дослідження, спогади. – К., 2000. – С. 64-72.
2. Дослідники українських старожитностей  // "Оживають давні віки..." Історики, краєзнавці, археологи Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 32-36.
3. Ханко В.  Полтавський період життєвої долі М. Рудинського (1917-1924 рр.) та епістолярій його сестри Є. Рудинської / В. Ханко // Полтавська Петлюріана. Число 5. Матеріали Шостих Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 22 серпня 2002 року. – Полтава, 2003. – С. 191-224.
4. Гармаш Т. П. 11.4. Рудинський Михайло Якович (1887 - 1958)  / Т. П. Гармаш // Гармаш Т. П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (XIX – поч. XX ст.). – Полтава, 2009. – С. 149-151.
5. Нестуля О.  Рудинський Михайло Якович (14.10.1887 - 23.06.1958) / О. Нестуля // Реабілітовані історією. Полтавська область: у 27-и т. – Полтава, 2007. – Кн. 5. – С. 512-518.