РІЗНИК СЕРГІЙ

27 листопада на фасаді Ліцею № 31 відкрили меморіальну дошку випускнику – загиблому захиснику України Сергію Різнику.

Учні, педагоги та всі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять захисників і захисниць, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та поклали квіти до меморіальної дошки.

Молодший сержант Сергій Григорович Різник (позивний "Ескалібур") народився 22 грудня 1989 року с. Андріївка Машівського району Полтавської області.

Дитинство провів у рідному селі, шість класів закінчив в Андріївській загальноосвітній школі.

Ріс розумним, веселим, допитливим, доброзичливим, допомагав батькам по господарству, захоплювався футболом, ганяв з хлопчаками на вигоні. А потім батьки переїхали до міста, а сина, враховуючи його захоплення й уподобання, віддали до футбольного класу Полтавської гімназії № 31. Хлопчик відразу знайшов собі друзів, бо завжди підтримував тих, в кого щось не виходило, або хто потребував допомоги. Брав участь у шкільних, міських, обласних спортивних змаганнях. У 10 клас перейшов до математичного класу і відразу став душею колективу, бо був чесним, відкритим, небайдужим до чужих проблем.

Окрім футболу, волейболу, уподобав ще й художню самодіяльність, брав участь у класних театральних виступах, тому в 11 класі, на святі останнього дзвоника отримав не лише грамоту за спортивні досягнення, а й приз глядацьких симпатій "Відкриття року". На перервах з дівчатами міг написати вірша, а з хлопцями поділитися умінням гри у футбол.

Після закінчення школи міг би будувати футбольну карʼєру, але батьки, щоб добудувати дім, поїхали на заробітки, а в нього на руках залишився молодший брат Діма, який теж мріяв про футбол і подавав надії.

Сергій вступив на заочне відділення до Полтавського Технічного університету, на будівельний факультет, і йде працювати в магазин будівельних матеріалів "Домус", та докладає усіх зусиль, щоб Діма закінчив школу і займався улюбленим футболом.

Він замінив брату батьків, і дав можливість здійснити мрію - стати одним з найкращих футболістів "Ворскли". Далі Сергій пішов працювати в "Епіцентр", де користувався повагою та авторитетом у колективі.

19 квітня 2022 року пішов на фронт під позивним "Екскалібур" до 68 окремої Єгерської бригади ім. О. Довбуша. Був молодшим сержантом І єгерського відділення І єгерського взводу 6 єгерської роти 2 єгерського батальйону військової частини.

7 вересня 2023 року загинув під час виконання бойового завдання з оборони позицій поблизу населеного пункту Новоєгорівка Луганської області.

Нагороджений за відвагу нагрудним знаком І ступеня "Хрест Воїна-Єгеря" та Почесним нагрудним знаком Головнокомандуючого Сил України "Хрест Хоробрих" , відзнакою Міністерства Оборони України медаллю "За поранення", орденом "За мужність " ІІІ ступеня.

РОТАНОВ РОМАН

1 березня у фойє Полтавського фахового коледжу транспортного будівництва відкрили меморіальну дошку солдату ЗСУ Роману Ротанову. Він є випускником цього навчального закладу. Загинув чоловік 29 червня 2022-го року на Донеччині. З першого дня повномасштабного вторгнення пішов до тероборони, а потім у ЗСУ.

Боєць був командиром відділення стрілецької роти.

Загинув він під великим обстрілом, дуже багато тоді загинуло його побратимів. Загинув він 29 червня 2022-го року.

Роман Ротанов – випускник закладу. На той час – будівельного технікуму транспортного будівництва.

Роман Григорович закінчив заклад освіти 1999-го року, здобув кваліфікацію техніка-механіка. Робив перерву в навчанні, відслужив в армії на той момент і потім поновився на навчання.

1 березня йому мало б виповнитися 47 років, але 29 червня 2022 року у бою поблизу Верхньокам’янки на Луганщині Роман віддав найцінніше – життя за батьківщину. Він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Як розповіла сестра Романа Ротанова, могила воїна – у селі Супрунівка Полтавської громади, де проживала його мама.

Встановлення гранітної меморіальної дошки у коледжі ініціювала та оплатила сестра Романа Оксана Кікоть.

РУДИНСЬКИЙ МИХАЙЛО ЯКОВИЧ

Меморіальна дошка
М. Рудинському,
м. Полтава

2 квітня 1987 року полтавці відзначили 100-річчя від дня народження Михайла Рудинського (1887–1958) – українського археолога, який в 1917–1924 роках проживав і працював у Полтаві. Тоді ж на на стіні флігеля на садибі Володимира Короленка з’явилась меморіальна дошка із портретом вченого і таким текстом: «Михайло Якович Рудинський. 1887–1958. Український археолог, пам’яткоохоронець, музейник, професор проживав у цьому будинку в 1917–1924 рр.»

М. Я. Рудинський народився 14 (27 жовтня) 1887 року в Охтирці, що на Сумщині. Освіту отримав в Охтирській гімназії, продовжив навчання в Петербурзькому, згодом – Харківському університетах. Захистив магістерську про неолітичні пам’ятки Поворскля (1907 р.). Подальший шлях вченого проліг через Путивль, Переяслав, Київ та Петроград, де молодий педагог у навчальних закладах прищеплював учням любов до рідної землі та її історії.

На хвилі національного піднесення 1917 року М. Я. Рудинський повертається додому, а восени того ж року у пошуках роботи преїжджає до Полтави. Родина Рудинських – Михайло Якович і його рідні сестри – Марія Яківна та Євгенія Яківна (Савицька), оселилися на квартирі по сучасній вул. Короленка, 1, поряд із будинком письменника-демократа В. Г. Короленка. З родиною якого Рудинські підтримували теплі та дружні стосунки.

В Полтаві Михайло Рудинський обіймає посаду завідуючого Педагогічним бюро Полтавського губернського земства, займається видавничою діяльністю, зближується з колом знаних діячів науки та культури. Любов до старожитностей приводить Рудинського до Народного музею Полтавщини (нині Полтавський краєзнавчий музей), до головування у Губернському комітеті охорони пам’яток старовини та мистецтва.

1919 року молодий учений створив Картину («Образову») галерею – галерею мистецтв губернського музею (попередника Полтавського художнього музею), взяв участь у форуванні Полтавського губернського архіву, майбутньої обласної бібліотеки. В той час з’являється його перший монографічний нарис – брошура «Архітектурне обличчя Полтави», дослідження про пам’ятки й архітектуру Полтави, ілюстроване малюнками Федора Рожанківського.

У 1924 році Рудинського заміняють на посаді директора музею членом ВКП(б) та передають на нього матеріали слідству за приспані гріхи. Та М. Я. Рудинський вже був надто відомою особистістю. Його запрошують до Лаврського музейного містечка у Києві, Історичного музею. 1924 року він обирається вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітетуВсеукраїнської Академії Наук.

Помер М. Я. Рудинський 23 червня 1958 року, похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві разом із сестрою Є. Я. Рудинською (Савицькою) (1885–1977) – відомим літературознавцем, перекладачем і музейчиком. Над їх могилою стоїть гранітна стела з написом: «Михайло Рудинський – археолог».

ЛІТЕРАТУРА

1. Осяяний світлом поезії  : [М. Я.Рудинський (1887-1958), археолог. Життя і діяльність пов'язана з Полтавщиною] // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: статті, дослідження, спогади. – К., 2000. – С. 64-72.
2. Дослідники українських старожитностей  // "Оживають давні віки..." Історики, краєзнавці, археологи Полтавщини. – Полтава, 2003. – С. 32-36.
3. Ханко В.  Полтавський період життєвої долі М. Рудинського (1917-1924 рр.) та епістолярій його сестри Є. Рудинської / В. Ханко // Полтавська Петлюріана. Число 5. Матеріали Шостих Петлюрівських читань, проведених у Полтаві 22 серпня 2002 року. – Полтава, 2003. – С. 191-224.
4. Гармаш Т. П. 11.4. Рудинський Михайло Якович (1887 - 1958)  / Т. П. Гармаш // Гармаш Т. П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (XIX – поч. XX ст.). – Полтава, 2009. – С. 149-151.
5. Нестуля О.  Рудинський Михайло Якович (14.10.1887 - 23.06.1958) / О. Нестуля // Реабілітовані історією. Полтавська область: у 27-и т. – Полтава, 2007. – Кн. 5. – С. 512-518.