ЗБИЦЬКИЙ МАКСИМ

23 серпня 2015 р. в смт. Нових Санжарах відкрили меморіальну дошку - Максиму Збицькому. Меморіальну дошку відкрили на будинку, де прожив військовослужбець.

ЗБИЦЬКИЙ МАКСИМ ВОЛОДИМИРОВИЧ - народився 27 вересня 1976 року у місті Чита. З 1990 року проживав в смт. Нові Санжари, Полтавська область.

Закінчив Карлівське професійно-технічне училище, Київську академію внутрішніх справ.

Працював на різних підприємствах, займався індивідуальною трудовою діяльністю.

19 червня 2014 року був мобілізований як доброволець на захист України. Солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних Сил України.

Помер 16 грудня 2014 року під час несення служби в зоні АТО в смт Луганське (Бахмутський район Донецька область). Під час чергування на блокпосту Максиму стало зле, але він відстояв свою зміну. В розташуванні частини відмовився від виклику медиків та пішов відпочити, вночі помер.

Похований у Нових Санжарах.

Нагороди та вшанування 

• Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку" нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно);
• 23 серпня 2015 року на будинку у Нових Санжарах, де проживав Збицький Максим, йому було відкрито меморіальну дошку.

ЛІТЕРАТУРА

• Бійця з Полтавщини посмертно нагородили орденом "За мужність" // Полтавська Думка. – 2017. – 2 берез. – С. 2.

ІГОР АНДРУШЕНКО, ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК, ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО

5 травня 2023 р. у Лохвицькій школі № 3, де раніше навчалися військовослужбовці Ігор Андрущенко, Дмитро Задорожнюк та Ярослав Сінченко, встановили меморіальні дошки на фасаді будівлі в їхню пам’ять.

ІГОР АНДРУШЕНКО до початку великої війни працював водієм у ДП "Лохвицький шлях". 

25 березня 2022 р. воїна мобілізували.  Мав звання солдата та служив на посаді стрільця-санітара механізованого відділення. 

21 серпня військовослужбовець поліг під ворожим обстрілом поблизу Мазанівки, що на Донеччині. Солдатові було 34 роки. У нього лишилися батьки, дружина, двоє синів та сестра.

ДМИТРО ЗАДОРОЖНЮК військовослужбовець родом з села Червоний Кут Сумської області. Переїхав до м. Лохвиці, закінчив місцеву школу та ПТУ, де навчався на столяра-апаратника.

З 16 квітня 2015 р. до 13 жовтня 2016 р. він проходив строкову службу у лавах Збройних сил України. Мобілізували Дмитра Задорожнюка 11 березня 2022 р., служив на посаді бойового медика.

7 травня 2022 р. у бліндаж, де знаходився Дмитро, влучив ворожий артилерійський снаряд.

У бійця залишилася мати. Поховали Дмитра Задорожнюка на Сумщині.

ЯРОСЛАВ СІНІЧЕНКО у 2018 р. закінчив Київську національну академію внутрішніх справ, отримавши спеціальність юриста. У званні старшого сержанта він працював у полку поліції особливого призначення № 2 у Києві, а пізніше працював у приватній охоронній фірмі. 

Після повномасштабного вторгнення воїн пішов захищати Україну. 17 квітня 2022 р. поблизу Співаківки, що на Харківщині, разом з групою побратимів Ярослав  потрапив у засідку ДРГ й загинув, йому було 31 рік.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ

Меморіальна дошка
Зайкевичу Анастасію,
смт Опішня
 Зіньківського р-н

26 вересня 2018 року в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки на честь українського агронома, етнографа, професора Харківського університету Анастасія Зайкевича. Дошку встановлено на Стіні слави українського гончарства, де вона є 28-ю і неповторною за своїм рівнем виконання та дизайном. І це не дивно, адже кожна із них справжній витвір мистецтва – маленький шедевр. Не стала винятком і робота, присвячена А. Є. Зайкевичу. Це теж неперевершений доробок великого майстра своєї справи народного художника України, професора, ректора Львівської національної академії мистецтв Володимира Одрехівського.

14 жовтня 2019 р. у селі Солониця, що в Засульській ОТГ Лубенського р-ну відкрили меморіальну дошку земляку відомому вченому-агроному, професосу Анастасію Зайкевичу.

Іменем Зайкевича названо вулицю с. Солониця, у м. Полтава.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ – (народився 1842 р., х. Матяшівський, нині с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. – помер грудень 1931 р., м. Лубни) – вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, герой праці 1930 р. (герой праці  до 1938 р. далі герой соціалістичної праці.)
Він гідно займає одне найпочесніших місць в Українській науці. Тому  цілком справедливо його називають батьком дослідницької справи в Україні.

Меморіальна дошка 
Зайкевичу Анастасію,
с. Солониця Засульської ОТГ

Склав екстерном екзамени на атестат зрілості в Харківській гімназії, потім Київське військове училище,  Новоросійський університет м. Одеси. Кілька років навчався за кордоном, працював в Москві. 

Протягом 1877-1915 років працював у Харківському університеті, де був завідувачем кафедри агрономії (професор) й організував агрономічну лабораторію. 

В 1915 році повернувся до Лубен і продовжував науково-дослідну роботу на заснованій ним станції в селі Солониця. За його активної участі в Лубнах була організована перша дослідна станція по культурі лікарських рослин, яка існує сьогодні в селі Березоточа Лубенського району. Один з провідних селекціонерів цукрових буряків. 
Записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка. Захоплювався етнографією, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, став одним із засновників Миргородського керамічного технікуму.