ПАНАС МИРНИЙ (ПАНАС ЯКОВИЧ РУДЧЕНКО)

22 травня 1949 року в мальовничій садибі будинку-музею відбувся багатолюдний мітинг, присвячений пам’яті письменника, на якому виступив Олесь Гончар. В урочистій тиші була прикріплена до будинку мармурова меморіальна дошка, яка засяяла золотими літерами: "В цьому будинку 1903–1920 рр. Жив видатний письменник, класик української літератури Панас Мирний (П. Я. Рудченко)". Відомі українські письменники разом із М. П. Рудченком посадили біля будинку дуб – наймогутніше дерево, як символ величі таланту Панаса Мирного.

ПАНАС МИРНИЙ народився 13 травня 1949 р. в Миргороді на Полтавщині, письменник, драматург, громадський діяч.

Навчався в Миргородському парафіяльному і в Гадяцькому повітовому училищах. І вже в 14 років розпочав чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. З 1871-го працював і мешкав у Полтаві. Однак чиновницька кар’єра не приносила особливого задоволення, тож справжньою втіхою для Панаса Яковича стає літературна діяльність.

Перші твори побачили світ у львівському журналі "Правда" в 1872-му, підписані псевдонімом Панас Мирний. Згодом у співавторстві з братом Іваном Біликом завершив роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1875), опублікований в Женеві у 1880-му. Своєю творчістю прагнув «просто і правдиво" показати буденне життя своєї країни. Серед найбільш відомих творів – "Повія", "Лимерівна", "Морозенко", "Лихі люди".

Через цензурне переслідування українського слова в Російській імперії (посилене Емським указом 1876-го), у Наддніпрянській Україні твори Панаса Мирного почали друкувати лише з середини 1880-х. Водночас природна скромність і потреба конспірації зробили особу письменника таємницею як для влади, так і для читачів.

Дослужився до чину дійсного статського радника, нагороджений орденами святого Станіслава, святої Анни до ІІ ступеня, святого Володимира ІV ступеня.

Пізно одружився (майже в 40) – на капітанській доньці Олександрі Шейдеман, з якою познайомився на одному з літературних вечорів, і з якою виростили трьох синів.

Підтримував тісні зв’язки з багатьма відомими діячами української культури, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, на початку ХХ ст. виступав із закликами до боротьби за свободу й рівноправність жінок, протестував проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка в 1914-му. Панаса Мирного, який пише «противні твори українською мовою й живе десь нелегально», розшукували жандарми: проводили обшуки в родинах полтавської інтелігенції (начебто приходили і до самого Панаса Яковича), шукали в Харківській губернії, однак безуспішно.

Жовтневий переворот і більшовицьку революцію не сприйняв. Однак через хвороби,

БОКОЧ ОЛЕГ СТЕПАНОВИЧ

25 вересня 2020 р. у Полтаві відкрили меморіальну дошку пам’яті учасника війни на Донбасі Олега Бокоча. Її розмістили на фасаді Полтавського медичного коледжу, де вчився загиблий молодший сержант.

ОЛЕГ СТЕПАНОВИЧ БОКОЧ народився у Миргороді, а потім жив у селі Миколаївка Кобеляцького району. У 2016 році закінчив Полтавський медичний коледж. Після цього був призваний на строкову службу, але вирішив підписати контракт із ЗСУ.

Чотири місяці проходив вишкіл у 199-му навчальному центрі, потім – став до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Мав звання молодшого сержанта, був фельдшером 2-ї роти 13-го окремого аеромобільного батальйону 95-ї ОМБР.

12 травня 2018 року о 20:30, намагаючись витягти пораненого із зони обстрілу під час відбиття атаки противника в промзоні Авдіївки, Олег Бокоч зазнав важкого осколкового поранення голови. Фельдшера евакуювали в лікарню, але колегам залишалося лише констатувати смерть.

23-річного бійця поховали на міському цвинтарі в Кобеляках. Залишилися батьки та брат.

ЛІТЕРАТУРА

• Іванчук О. У боях під Авдіївкою... : [12 травня 2018 року загинув сержант, військовий фельдшер О. С. Бокоч] / О. Іванчук // Полтавський вісник. – 2021. – 8 лип. – С. 4.
• Неїжмак В. Меморіальна дошка на честь Героя / В. Неїжмак // Голос України. – 2019. – 20 квіт. – С. 7.
• Осока Я. Операція об'єднаних сил: загиблі Герої травня 2018 року / Я. Осока // Полтавська думка. – 2018. – 7 черв. – С. 4.
• Пузина Н. Янгол небесного легіону : [загиблий військовий медик О. Бокоч, уродженець с. Миколаївка Кобеляцького р-ну] / Н. Пузина // Зоря Полтавщини. – 2018. – 22 трав. – С. 3.
• Рятуючи товариша... : [загинув військовий медик О. Бокоч з Кобеляцького р-ну] // Нова година. – 2018. – № 20 (трав.). – С. 5.
• Соколова Я. "Мамо, я нічого не боюся, але так хочеться жити!" : [писав додому 23-річний О. Бокоч, який загинув 12 травня 2018 року] / Я. Соколова // Вечірня Полтава. – 2018. – 23 трав. – С. 7.
• Ярошенко Г. Загинув, рятуючи життя побратима : [25 вересня на фасаді будівлі Полтавського базового медичного коледжу відкрили меморіальну дошку на честь загиблого на Донбасі медика Олега Бокоча, який закінчив цей навчальний заклад у 2015 році, невдовзі був призваний на строкову службу, але натомість вирішив підписати контракт із ЗСУ] / Г. Ярошенко // Вечірня Полтава. – 2020. – 30 верес. – С. 6.

ОШЕКА МАКСИМ ПЕТРОВИЧ

1 вересня 2015 р. на стіні Полтавської аграрної академії відкрили меморіальну дошку Максиму Ошеці.

ОШЕКА МАКСИМ ПЕТРОВИЧ народився 14 жовтня 1991 року в місті Миргород. З 1997 по 2008 рік навчався середній школі № 3. 

У 2012 році закінчив Полтавську державну аграрну академію і отримав базову вищу освіту за спеціальністю "Облік і аудит". 

У 2013 році був призваний на строкову військову службу. Служив у військовій частині А 0139 м. Києва. По закінченню залишився працювати контрактником, щоб здійснити дитячу мрію – бути міліціонером. Коли в Україні почалася неоголошена війна, разом з багатьма молодими патріотами Максим відстоював територіальну цілісність своєї Батьківщини. Брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей.

Страшне поранення Максим отримав 15 жовтня, а наступного дня його серце перестало битися за сотні кілометрів від рідного дому, в шпиталі на Донеччині.

23 травня Президент України Петро Порошенко підписав указ про відзначення його державною нагородою України – орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять юному захиснику Вітчизни. Герої не вмирають!