В'ЯЗУН ВОЛОДИМИР

Полеглому військовослужбовцю 5 листопада 2024 року відкрили меморіальну дошку на фасаді Полтавської загальноосвітньої школи № 24. Вшанувати пам’ять Володимира В’язуна прийшли рідні, вчителі, учні школи, його бойовий побратим. 

Історія воїна «В'язя»

Володимир В’язун народився 18 вересня 1994 року. У дитинстві батьки майбутнього воїна рано померли, його виховувала бабуся. Закінчив школу № 24, далі вирішив пов’язати своє життя з військом. У 2012 році він закінчив Кременчуцький військовий ліцей. 3 2015 по 2018 рік проходив військову службу за контрактом та навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення контракту працював на Полтавському автоагрегатному заводі.

Воїн став на захист України на початку повномасштабного вторгнення Росії. Володимир В’язун був командирпом зведених груп, брав участь у Кремінській наступальній операції та обороні позицій в районі Тернів на Донеччині у жовтні 2022 – жовтні 2023 року.

Як справжній бойовий сержант, завжди йшов попереду своїх людей, пишуть побратими. Був учасником боїв за Макіївку, оборонних та штурмових операцій. Володимир В’язун першим зі свого підрозділу прийняв бій на Луганщині, чим врятував життя побратимів.

Під час служби був нагороджений "Золотим хрестом" Головнокомандувача ЗСУ, "Захиснику України" відзнакою Ради національної безпеки оборони України, "За вірність Українській нації" іменною холодною зброєю ОШБ Карпатська Січ, нагрудним знаком "Ветеран війни".

Життя Володимира В’язуна обірвалося 24 січня 2024 року на Луганщині.

«Я пам'ятаю, як він приїхав у відпустку на декілька днів. Йому зателефонував побратим і сказав, що його підрозділ перекидають у населений пункт Макіївка (на Луганщині). Це слово для нього стало останнім. Він віддав життя за нашу рідну Україну, справжній патріот і українець», – розповів дядько полеглого воїна Андрій Гонтовий.

Андрій Гонтовий згадує, що Володимир В’язун вважав захист країні своїм обов’язком:

«Це було для нього рідною справою. Він народився і прийшов у цей світ захищати, захищати дітей та всіх українців. Він це розумів тільки одне – бути воїном. [...] Він врятував багато життів своїх побратимів, бо сам пішов першим».

За поданням УІНП та згідно з розпорядженням начальника Полтавської обласної військової адміністрації Філіпа Проніна у Полтаві перейменовано вулицю комуністичного військового діяча Кагамлика на честь Володимира В'язуна.

ВОЛКОВ ВІТАЛІЙ

У Гадячі встановили меморіальну дошку загиблому на війні медику Віталію Волкову

У другу річницю загибелі Віталія Волкова, на фасаді будівлі Гадяцької підстанції екстреної медичної допомоги станції, де працював воїн, йому відкрили меморіальну дошку.

Віталій Волков 25 років працював фельдшером виїзної бригади на підстанції медичної допомоги у Гадячі. Тож саме тут на його честь відкрили меморіальну дошку. На відкриття прийшли рідні, друзі та колеги Віталія.

Віталій Волков пішов добровольцем на фронт у квітні 2022 року. За період служби отримав звання молодшого сержанта. На посаді бойового медика, надавав першу медичну допомогу та рятував життя захисникам України на лінії бойового зіткнення.

Брав участь у боях під Кураховим, Павлівкою, Бахмутом. 9 січня 2023 року Віталія Волкова посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

ВАЩЕНКО ГРИГОРІЙ

Меморіальна дошка
Г. Ващенку,
м. Полтава

Меморіальна дошка Григорію Ващенку розміщена на фасаді навчального корпусу №1

 Полтавського національного педагогічного університету, що по вул. М. Остроградського, 2. "У Полтавському педагогічному інституті в 1917–1933, 1940–1941 рр. працював видатний український педагог, професор Григорій Григорович Ващенко (1878–1967)".

Народився Ващенко на історичній Полтавщині 23 квітня 1878 року в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака. В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому "любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі".

Навчався у Волинській і Полтавській духовних семінаріях, у 1903 році закінчив Московську богословську академію. Під впливом атеїстичних ідей відмовився бути священиком і присвятив своє життя практичному і науковому розв’язанню проблем навчання і виховання. 

Учителював у Полтаві, Тульчині, Ромнах, у Грузії та Новгородщині. Після повернення до Полтави (1905) працює в комерційній школі та в учительській семінарії. Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Снкт-Петербургом., де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

Після революційних подій 1905 р. у Г. Г. Ващенка посилюється почуття національної свідомості й бажання протистояти самодержавству. Про це свідчать його подальші літературні праці – збірка "Пісня в кайданах" (1907), п’єса "Сліпий" (1911), яка була надрукована під псевдонімом Г. Васьковський й отримала прихильні відгуки в просвітницьких колах інтелігенції. У 1911 р. Григорій Григорович повертається в Україну і продовжує вчителювати у містах Тульчин, Ромни. У цей час у нього прокидається потяг до наукових пошуків у галузі педагогіки і психології. Він захоплюється творчістю відомого психолога і педагога П. Лесгафта, проводить психологічні експерименти з учнями комерційної школи.

ВЕРХОВИНЕЦЬ ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ

Меморіальна дошка
Верховинцю В. М., 
м. Полтава

Меморіальна дошка композитору Верховинцю Василю Миколайовичу встановлена у 1966 р. (у
1982 р. замінено на нову) на навчальному корпусі №1 Полтавського Національного Педагогічного університету, що по вулиці Остроградського, 1, в якому він працював з 1920 по 1933 рр. Скульптор В. І. Білоус.

"У Полтавському педагогічному інституті в 1920–1933 рр. працював відомий радянський композитор, педагог і етнограф Василь Миколайович Верховинець (1880–1938 рр.)".

Верховинець (справжнє прізвище Костів) народився на Івано-Франківщині в родині селянина-бідняка. У Львові закінчив гімназію та вчительську семінарію, навчався в Краківській консерваторії . 

В 1893–1906 роках працював у Львівському театрі товариства "Руська бесіда". В 1906 році Василь переїздить у Східну Україну, куди його запрошує до своєї трупи М. Садовський. Тут взяв для сцени псевдонім Верховинець, пропрацював з 1906 по 1916 рік. У театрі Садовського Верховинець працює над створенням сценічних образів. Киянам полюбився його тенор та неперевершена гра в ролях Петра ("Наталка Полтавка" Миколи Лисенка), Андрія ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Вашека ("Продана наречена" Б. Сметани) та інші самобутні ролі. Гастролі з трупою по Україні Василь Миколайович поєднував із збиранням фольклору – української обрядовості і народної хореографії. 

В 1912 році опублікував свою першу роботу "Українське весілля", в 1919 року вийшла у світ його фундаментальне дослідження "Теорія українського народного танцю".

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ

Пам`ятна дошка на честь Вовка Федора Кіндратовича. 

Пам`ятна дошка
на честь
Ф. К. Вовка,с. Крячківка,
Пирятинського району

Встановлена в центрі села, на сільському будинку культури (2008). 

ВОВК ФЕДІР КІНДРАТОВИЧ (17.03.1847, с. Крячківка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 25.08.1918, м. Жлобин, Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч. 

Народився в старовинній козацькій родині. По закінченню Ніжинського ліцею вступив до Новоросійського університету в м. Одесі, згодом продовжив навчання на природничому факультеті Київського університету св. Володимира. З 1905 р. – доцент антропології Петербурзького університету, послідовник французької антропологічної школи. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. Видатний член київської Громади. Через переслідування 1879 р. був змушений надовго виїхати за кордон. З 1887 р. оселився в Парижі, де вивчав антропологію, порівняльну етнографію та археологію. У 1904–1906 рр. здійснив наукові екскурсії в Галичині, Буковині та Угорщині. 

Був членом Російського географічного товариства у Петербурзі, Історичного та Антропологічного товариств у Подин із перших дослідників Парижі. Один із перших дослідників палеонтологічних пам’яток на території України. Зібрав значний матеріал із етнографії українського народу. 

Залишив понад 200 наукових робіт різними мовами. Автор праць "Антропологічні особливості українського народу", в яких доводив, що українці – окремий слов`янський народ. 

У 2008 р. в пам`ять про видатного земляка була встановлена дошка з чорного полірованого граніту (0,4-0,6 м) з портретним зображенням і пам`ятним написом: "В с. Крячківка народився визначний український етнограф, антрополог і археолог Вовк Федір Кіндратович 1847–1918 рр."

ЛІТЕРАТУРА

1. Кулинич Т. Федір Кіндратович Вовк : [укр. антрополог, етнограф, археолог народ. в с. Крячківці на Пирятинщині (1847-1918)] / Т. Кулинич // Край. – 2012. – № 96 (квіт.). – С. 22.         

КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Пам`ятна дошка 

на честь А. О. Кулягіна,

с. Воскобійники Шишацького району

Полтавської області

6 травня 2016 року у с. Воскобійниках Шишацького району відбулися урочистості з нагоди встановлення меморіальної дошки на фасаді школи Андрію Кулягіну, учаснику АТО, який загинув, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України. 

КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ народився 3 вересня 1992 року в с. Носи Шишацького району Полтавської області.

Після проходження строкової військової служби працював робочим у СТОВ "Воскобіники".

30 квітня 2014 року був мобілізований Шишацьким районним військовим комісаріатом до Збройних Сил України. Учасник антитерористичної операції на Сході України.

Механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади. Старший солдат.

Загинув 21 серпня 2014 року під час бою у підбитому танку біля с. Піски Ясинуватського району Донецької області.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

ЛІТЕРАТУРА

1. Сулименко В. Останній бій за Піски Андрія Кулягіна / В. Сулименко // Полтавський вісник. – 2019. – 11 лип. – С. 18.

ВАЙНГОРТ АРІЙ-ЛЕОН (ЛЕВ) СЕМЕНОВИЧ

Меморіальна дошка
на будинку в якому мешкав з
1944-1994 рр. Л. С. Вайнгорт в Полтаві.

У 1995 році, до річниці смерті Л. С. Вайнгорта, в Полтаві, на будинку по вулиці Стрітенська, 10, де він жив з 1944 до 1994 року була встановлена меморіальна дошка з сірого граніту з бронзовим барельєфом. 

Автори – учні Вайнгорта архітектор В.Тригубов і скульптор В. Білоусов. На дошці напис "В цьому будинку жив і працював Л. С. Вайнгорт".
20 травня 2015 року в Полтаві провулок Вороніна було перейменовано на провулок Лева Вайнгорта.

АРІЙ-ЛЕОН (ЛЕВ) СЕМЕНОВИЧ ВАЙНГОРТ (1912-1994) – архітектор і краєзнавець, член Спілки архітекторів України.

Арій-Леон (Лев) Вайнгорт народився 27 листопада 1912 року у Варшаві, в бідній єврейській родині. Ще малим батьки перевезли його в Полтаву. Родина Вайнгорта мешкала в хаті мазанці на Трегубовській вулиці.

Початкову освіту Лев Семенович здобував в одній з полтавських шкіл, потім продовжив навчання в технікумі.