Показ дописів із міткою 2014. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою 2014. Показати всі дописи

ЧЕПІГА МИКОЛА

Дошку захисникові України Миколі Чепізі було встановлено на будівлі гімназії № 21, де він навчався.
Чепіга Микола Миколайович народився 10 серпня 1977 року в м. Полтава. Закінчив Полтавське ПТУ № 3, отримав спеціальність слюсара. Служив у Збройних Силах України. Працював у локомативному депо станції Полтава-Південна. 18 березня 2014 року добровольцем пішов захищати Україну. Служив у 24-му батальоні територіальної оборони "Айдар".
Микола Чепіга мав дружину, двох доньок, батьків, але все ж вирушив захищати країну. Він потайки від сім’ї пішов на фронт. Та не прослужив і місяця, як загинув. Його закатували в полоні, говорить його побратим Анатолій Головченко. Та надію, що Микола живий, дружина воїна має і досі.
"Він розумів, що є Ніка, є сім’я. Єдина причина його смерті – він узяв усе на себе, щоб врятувати товаришів", − розповідає дружина Миколи Ірина Чепіга.
А познайомилися батьки Вероніки їдучи в маршрутці.
"Так їду і зустрілися поглядами. Через день він прийшов до мене попити каву. На другий день теж пив каву. А потім на 3-4 день і говорить: «Я навів про тебе довідку, що ти розлучена, у тебе є дитина і я б хотів з тобою жити». Я йому відповіла, що як так може бути і що він мене взагалі не знає. А він сказав, що йому вистачило цих двох днів", − розповідає Ірина Чепіга.
Після того вони одружилися та прожили разом 15 років. 2014-го, коли почалася війна на сході, Микола добровольцем пішов на фронт. Та про це дружині не сказав.
"В березні він потайки пішов та записався до військкомату. Я не знала. Навіть, коли їх туди відправляли, він прийшов і сказав, що ми їдемо до Кропивницького. Нас відправляють на навчання. Він сказав, що до Кропивницького, а насправді вони поїхали до Луганська".
До останнього свого дня Микола не зізнавався дружині, що перебуває на війні.
"Коли телефонувала до нього, то питала: "Колю, ти мене не обманюєш? Ти справді в Кіровограді?", а він відповідав, що справді. А хлопці потім розповідали, що коли я телефонувала, ми швидко накривалися плащ-палатками, щоб ти нічого не почула. Бо Коля казав, що якщо Іра почує, то гнатиме нас звідси усіх".
Побратим Миколи Юрій Крижберський розповів: "І дня не пройшло, щоб він не говорив з дружиною, не показував нам якісь фотографії, де дитина розповідає якусь історію".

Менше місяця довелося служити Миколі в батальйоні "Айдар". Під час бою біля селища Металіст, що на Луганщині, він потрапив у засідку.
"По нас вдарив гранатомет. Він поцілив по танку. Багатьох поранило, мене скинуло з танку вибуховою хвилею. А всі інші залишилися на танку, але були важко поранені. Тоді усі потрапили в полон. На жаль, того ж дня Миколу Чепігу, наскільки я знаю, закатували та вбили", − розповів побратим Миколи Анатолій Головченко.
Пів місяця тіло Миколи не віддавали. Зрештою, його привезли та поховали спочатку у селі, де вони із дружиною будували будинок, а потім перепоховали у Полтаві.
Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Чепіга Микола Миколайович нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ


Меморіальна дошка
Леоніду Позену у Полтаві
Дванадцятого жовтня 2014 року на стіні Полтавського коопераційного технікуму була відкрита меморіальна дошка Л. В. Позену, скульптору нашої славної Полтави і світу загалом. Меморіальна дошка встановлена з ініціативи правління Полтавської обласної організації Національної спілки художників України та за благодійної підтримки Скрипки Бориса Анатолійовича ПП "Скульптурна майстерня" та архітектора Белінчіо Станіслава Віленовича, а також Петренко Олексія Миколайовича, Аничина Євгена Миколайовича та Денисенка Олега Вікторовича. 
ПОЗЕН ЛЕОНІД ВОЛОДИМИРОВИЧ – український скульптор-передвижник, дійсний член Петербурзької академії мистецтв (з 1894 року). 
Народився 26 лютого у селі Оболоні Хорольського повіту (тепер Семенівського району) Полтавської області, де був маєток його діда М. П. Позена. 
Закінчив Першу полтавську гімназію та 1872 року юридичний факультет Петербурзького університету. Мешкав у Полтаві у 1876–1891 роках. Працював товаришем прокурора Полтавського окружного суду. Потім працював у Петербурзі, з 1912 року сенатор. 
Спеціальної художньої освіти не мав. З 1880 року – експонент, з 1891 року — член товариства передвижників. 
Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу ("Кобзар", 1883 р.; "Переселенці", 1884 р.; "Жебрак", 1886 р.; "Запорожець у розвідці", 1887 р.; "Скіф", 1889 р.; "Оранка на Україні", 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М. О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін. 
Автор пам'ятника Івану Котляревському (відкритий в 1903 році) і пам'ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим. Помер у Петрограді, похований на Смоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третьяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі. 
Помер 8 січня 1921, Петрограді.

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА

Меморіальна дошка 
кіноактрисі Кларі Лучко 
у смт Чутово Полтавської області
1 липня 2014 року у селищі Чутовому відкрили меморіальну дошку відомій кіноактрисі, уродженці селища Кларі Лучко. Меморіальну дошку розмістили на фасаді місцевого Палацу культури, що розташований за кілька сотень метрів від будинку, в якому першого липня 1925 року народилася майбутня актриса. 
ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА - народна артистка СРСР, кавалер ордена "Знак пошани", лауреат Сталінської премії, присвоєної за роль Даші Шелест у фільмі "Кубанські козаки", володарка диплому "Людина року" (1965), лауреат титулів "Жінка світу" (1996 рік, США) і "Жінка тисячоліття" (2000 рік, Великобританія) Клара Лучко була надзвичайно популярною і в своїй країні і за кордоном. Вона знялася в понад 60 фільмах. Ролі акторки різнопланові: від колгоспниць до класики. Після того, як зіграла у фільми режисера Яна Фріда "Дванадцята ніч" (за комедією Шекспіра) дві ролі Клара Лучко була визнаною кращою актрисою тисячоліття. Найвідоміші фільми в яких вона знялася: "Молода гвардія", "Кубанські козаки", "Велика родина", "Дванадцята ніч", "На семи вітрах", "Циган" та інші. 
Народилася майбутня актриса у селищі Чутовому на Полтавщині. Було там ціле поселення козаків Лучків (лучників), і Клара все життя вважала себе українською козачкою, хоч і жила в Москві. Батько дівчини був директором радгоспу в селі Яківці, що нині входить у межі Полтави, мати – головою колгоспу в іншому районі. Через їхню зайнятість Клару виховувала в основному бабуся. Згодом родина переїздить до Полтави. У школі дівчина комплексувала через свій високий зріст, за який її дражнили однокласники, тоді ще вона не розуміла, яку красу, а з нею і можливості дала їй природа. Клара Лучко захоплювалася грою Тамари Маркової, яку бачила не тільки на екрані, а й зблизька у Полтаві, в міському Будинку культури, де та виступала. А тут війна, евакуація в Казахстан. У Джамбулі під час війни Клара закінчила 10 класів. В ближню Алма-Ату евакуювався Всесоюзний державний інститут кінематографії. Дівчина вступила на акторський факультет і потрапила на курс до знаменитого Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Коли ВДІК повертався в Москву, туди поїхала і студентка з Полтавщини. Звідтоді і довіку вона – "українка, яка живе в Москві" (так говорила про себе сама). Після закінчення вузу Клара Лучко почала працювати в Будинку кіноактора, де у вільний від зйомок у фільмах час грали на сцені кінозірки, а спектаклі ставили відомі кінорежисери. 
Першою кінострічкою, у якій Клара Лучко зіграла свою дипломну роль була "Молода гвардія". Наступні ролі успіху не приносили і акторка серйозно почала задумуватися над зміною професії. Але, на щастя, Клару помітив режисер Іван Пир’єв, який підбирав акторів для фільму "Веселий ярмарок". Нашу землячку затвердили на роль Даші Шелест. Після перегляду стрічки Йосип Сталін, якому дуже сподобалася картина, дав їй іншу назву – "Кубанські козаки". Фільм приніс Кларі Лучко неабияку славу. І своє кохання Клара зустріла саме під час зйомок у "Кубанських козаках", в стрічці разом з нею знімався актор Сергій Лук’янов, який виконував одну з головних ролей – Гордія Ворона. Через рік після того, як фільм вийшов на екрани, вони одружилися і прожили в шлюбі 15 років щасливо. 1957 року Клара народила дочку, яку назвали Оксаною. Та Сергій Лук’янов раптово помирає від інфаркту під час роботи, на сцені. Йому було всього 54 роки. Значно молодша за чоловіка Клара залишилася вдовою, і, щоб перебороти горе, вся занурилася в роботу.