СЕНЬ ОЛЕГ

На фасаді Ліцею № 33 відкрили меморіальну дошку Олегу Сеню (позивний Кук).

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять захисників та захисниць, які віддали своє життя за Україну та поклали квіти до меморіальної дошки.

Солдат Олег Ігорович Сень народився 20 травня 1988 року в місті Полтава.

Навчався у Ліцеї № 33 (раніше – Гімназія), яку закінчив у 2005 році. Потім вступив до Полтавського університету споживчої кооперації України за спеціальністю технологія харчування, який закінчив у 2010 році. Отримавши освіту працював кухарем в різних закладах харчування.

Останнім часом займався мистецькою діяльністю та волонтерством.

Став на захист держави у серпні 2024 року. Проходив службу на посаді кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення.

Загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання на Краматорському напрямку.

Нагороджений медаллю «Хрест сил спеціальних операцій» та нагрудною відзнакою «Почесна відзнака командира військової частини А4804».

ЧАРІН АРТЕМ

Пам’ятний знак встановили на фасаді навчального закладу, де здобував освіту воїн.

Меморіальну дошку відкрили хвилиною мовчання задля вшанування пам’яті полеглого захисникіа України.

Життєвий шлях захисника

Артем Чарін нардився 6 грудня 1985 року на Полтавщині у селі Супрунівка. Закінчив школу № 34 у Полтаві, під час навчання брав активну участь у житті школи та заїздах з мотокросу. У 2003 році закінчивши школу вступив до Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка на спеціальність інженерна механіка, але після першого курсу перевівся на заочну форму навчання та почав працювати менеджером з продажу на підприємстві «Техноторг-Полтава».

У жовтні 2010 року переїхав на Дніпропетровщину у місто Нікополь, де працював кур'єром на Meest Express. Після повномасштабного вторгнення і атаки на місто у липні 2024 року повернувся на малу Батьківщину, де продовжив працювати на посаді кур'єра.

У березні 2025 року його мобілізували, він проходив службу на посаді командира 2-го механізованого відділення механізованого взводу. Артем Чарін загинув 13 липня під час виконання бойового завдання, внаслідок удару дроном противника поблизу населеного пункту Русин Яр, що на Донеччині.

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ

На вулиці Воскресенський узвіз, 3 відкрили меморіальну табличку автору «Самостійної України» Миколі Міхновському.

Представники партії «Свобода» разом з громадою Полтави вшанували ідеолога українського націоналізму Миколу Міхновського, встановивши на будинку родини Русових пам’ятну дошку з його іменем.

Ми знаємо Міхновського, як видатну особистість, провідника, ідеолога українського націоналізму. Коли ще козаки та гайдамаки боролися за нашу державність, він був першим, хто зробив документальний крок до нашої державності – створив велику працю «Самостійна Україна». Цей будинок – колиска українських націоналістів початку двадцятого століття. Міхновський перший серед ідеологів та державників українського націоналізму.

Микола Міхновський – перший представник української інтелігенції, який заговорив про самостійну Україну… Саме з Полтави почалася українська державність, із цього маленького будинку, тому це дуже значуща подія для міста.

Встановили дошку без підтримки місцевої влади. Коштами допоміг місцевий підприємець.

19 лютого 1900 року Міхновський уперше зачитав свою брошуру «Самостійна Україна».

Ця невелика публіцистична праця стала маніфестом першої самостійницької політичної сили Наддіпрянської України – Революційної української партії.

«Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби… Ніч була довга, але ранок наблизився, і ми не допустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи… Ми не хочемо довше зносити панування чужинців, не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!.. Усіх, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя». (Микола Міхновський, «Самостійна Україна»)

Місцеві «свободівці» сподіваються на підтримку влади принаймні у вирішенні долі самого будинку Русових. Зараз будівля на балансі міської влади, частиною будинку опікується Спілка художників України і готова передати приміщення для облаштування там музею визвольних змагань початку ХХ століття.