МІЩЕНКО МАКСИМ

На фасаді Полтавської гімназії № 36, що у Рибцях, встановили меморіальну дошку, аби вшанувати пам’ять випускника.

Меморіальну дошку на фасаді школи відкрили мама та дружина воїна Максима Міщенка. Вшанувати пам'ять захисника, прийшли його рідні, друзі, вчителі та колеги.

Максим Міщенко тримав оборону на Курському напрямку

Захисник народився 28 квітня 1998 року в Полтаві. Після закінчення гімназії № 36, він здобув кваліфікацію магістра за спеціальністю «Нафтогазова інженерія та технології».

До мобілізації Максим понад 7 років працював в «Укрнафта». Починав працювати як респіраторник, згодом став інженером-конструктором І категорії, а з жовтня 2023 року очолив взвод у Полтавському воєнізованому загоні Бази протифонтанної безпеки.

30 квітня 2024 року Максим Міщенко долучився до лав Сил оборони. Він служив на посаді майстра відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів аеромобільного батальйону в складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Солдат Максим Міщенко загинув 5 січня 2025 року під час виконання бойових завдань поблизу села Мала Локня Суджанського району, що на Курщині.

КАРАМАН ОЛЕКСАНДР

На вулиці Сінній відкрили меморіальну дошку начальнику розвідки та командиру розвідувального відділення Олександру Караману. Меморіальну дошку розташували на будинку, де працював військовий.

Майор Збройних сил України Олександр Юрійович Караман (позивний «Гора») народився 19 січня 1973 року у селі Медведівка Челябінської області. У 1980 році разом із сім’єю переїхав до України. Протягом 1980-1990 років навчався в Серпневій середній школі Валківського району Харківської області. У 1995 році закінчив Харківське гвардійське вище танкове командне училище.

Чоловік віддав військовій службі 20 років життя. 12 січня 1992 року прийняв військову присягу на вірність народу України. Перебуваючи на посаді начальника розвідувального відділення військової частини, брав безпосередню участь у бойових діях. Спочатку була оборона населених пунктів на Гуляйпільському напрямку (Запорізька область), потім – бої за звільнення Богородичного та Святогірська на Донеччині.

Поліг 15 серпня 2022 року в районі населеного пункту Богородичне Донецької області, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілість України.

Його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За вірність народу України» І ступеня, Почесною Грамотою виконавчого комітету Полтавської міської ради «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові, вірність військовій присязі, високе почуття патріотизму, активну громадянську позицію, вагомий особистий внесок у наближення перемоги над російським агресором» та відзнакою Полтавської міської територіальної громади «Захисник України – Герой міста Полтава».

БУГАЄЦЬ ВЛАДИСЛАВ

У День пам’яті та перемоги над нацизмом у Білицькій гімназії № 3 урочисто відкрили меморіальну дошку Владиславу Бугайцю.

Владислав Бугаєць народився 25 жовтня 2003 року в Полтаві. Ріс звичайним хлопцем із великим серцем, який мріяв про щасливе життя. Після закінчення школи вступив до Полтавського професійного ліцею, де здобув фах майстра ресторанного обслуговування та кухаря. Після навчання працював барменом у Нижніх Млинах.

Наприкінці 2021 року Владислава Бугайця призвали на строкову службу до лав 22-ї окремої бригади з охорони дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав Національної гвардії України.

У 2024 році його перевели на посаду стрільця-санітара батальйону оперативного призначення 22-ї окремої бригади НГУ «Київська Русь». У лютому 2024 року Владислава Бугайця у складі підрозділу направили на бойові позиції в Донецьку область.

18 лютого 2024 року він заступив на бойове чергування у складі відділення, яке тривалий час перебувало під щільним артилерійським вогнем противника. Разом із побратимами займався інженерно-фортифікаційним укріпленням позицій. У нічний час, під час атаки ворожої піхоти, ефективним кулеметним вогнем змусив противника відступити, не допустивши прориву оборони.

5 березня 2024 року воїн разом із п’ятьма бійцями зайняли передову позицію в тому ж районі. Владислав Бугаєць діяв рішуче та професійно: коригував вогонь артилерії та БпЛА, використовував гранати в ближньому бою, не дозволяючи противнику прорватися на позиції. У ході боїв його відділення знищило близько 150 окупантів, пишуть земляки.

7 березня 2024 року під час чергового ворожого артилерійського удару Владислав Бугаєць, з позивним «Бугай», загинув разом із побратимами.

За мужність, героїзм і самопожертву старшого солдата Владислава Бугайця посмертно нагородили нагрудним знаком «За відвагу».