КОВТУН СЕРГІЙ

Воїн Сергій Ковтун загинув під мінометним обстрілом на Донеччині. У рідному селі захисника відкрили меморіальну дошку на його честь.

Пам’ятну дошку облаштували на стіні школи, де навчався воїн. На відкриття прийшли рідні та друзі полеглого добровольця.

Бойовий шлях Сергія Ковтуна

Воїн народився 21 квітня 1982 року в селі Вишневе на Полтавщині. Там він закінчив загальноосвітню школу, а потім продовжив навчання у Лубенському лісотехнічному коледжі.

Сергій Ковтун працював у Пирятинському держлісгоспі, торговим представником на Лубенських підприємствах та в підрозділі охорони Національної поліції.

У лютому 2023 року Сергій Ковтун добровольцем долучився до лав Збройних сил. На посаді номера обслуги штурмового батальйону він боронив Україну на Донецькому напрямку.

Молодший сержант Сергій Ковтун загинув 15 січня 2024 року під час мінометного обстрілу поблизу Іванівського на Донеччині. У Сергія Ковтуна залишилися дружина, сини та донька, батьки й брат.

РОМАН ОЛЕКСАНДР

12 вересня у Полтаві на фасаді Електрорадіотехнічного ліцею Олександру Роману, відкрили меморіальну дошку.

Молодший сержант Олександр Степанович Роман народився 16 січня 1985 року в селі Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області. Навчався у Великокобелячківській середній школі з 1991 року. У 2002 році вступив до Державного навчального закладу «Електрорадіотехнічний ліцей м. Полтава» на спеціальність «Помічник бурильника газових та нафтових свердловин».

У 2003 році після закінчення ліцею був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у місті Шепетівка. Повернувшись зі служби у 2005 році почав працювати будівельником, займався ремонтними роботами. Проживав у Полтаві, де створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей. Був висококласним спеціалістом своєї справи, працював майже в усіх містах України. З 2020 року займався встановленням вентиляційних систем «рекуператор». До своєї роботи ставився відповідально і добросовісно її виконував, через що заслужив повагу від клієнтів. Був професіоналом своєї справи, чудовим сім’янином, батьком. Мав багато друзів. Війна застала Олександра на роботі у Києві. Він негайно повернувся до Полтави, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати свою країну. 15 квітня 2022 року був призваний до лав Національної гвардії України. На початку служби займався охороною об’єктів критичної та військової інфраструктури. Отримав звання молодшого сержанта та освоїв спеціальність бойового медика.

На початку 2023 року добровільно подав рапорт про переведення до бойової частини. На початку бойової діяльності захищав Україну на Авдіївському напрямку, згодом був направлений на Луганський напрямок де і продовжив свій бойовий шлях. Безпосередньо брав участь у бойових діях воюючи і рятуючи життя своїх побратимів. Був хорошим спеціалістом, врятував чимало життів. під час служби заслужив повагу серед військових, був для них авторитетом, прикладом, надійним і вірним другом готовим завжди прийти на допомогу. 28 червня 2023 року життєвий шлях Олександра обірвався на 38 році життя. Ворожий снаряд зупинив стукіт його серця.

Олександр Роман загинув у селі Стельмахівка Луганської області під час виконання бойового завдання. За заслуги перед Україною Президент нагородив молодшого сержанта Олександра Степановича Романа орденом «За мужність» ІІІ ступеня, на жаль, посмертно.

РАЖИК ВІТАЛІЙ

Випускнику Дмитрівського ліцею капітану Віталію Ражику на фасаді закладу встановили пам’ятну дошку.

«Ім’я Віталія Ражика назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, та стане прикладом мужності й самопожертви для прийдешніх поколінь».

Віталій Ражик народився в селі Абрамівка. Ще з дитинства мріяв про військову службу, тому після закінчення школи вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Києві.

З початком повномасштабної війни молодий офіцер одразу став на захист держави, служив на Харківському напрямку. Згодом приєднався до лав Національної гвардії України, де продовжив службу у складі окремого загону спеціального призначення «Азов».

Після реорганізації підрозділу став командиром взводу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ, де отримав звання капітана.

29 серпня 2023 року Віталій Ражик загинув під час виконання бойового завдання поблизу Серебрянського лісництва Луганської області. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Хоробрішої людини не зустрічали. Поклав своє молоде життя за майбутнє України. Завжди намагався зберегти особовий склад – в нього це виходило. Підлеглі називали його великою людиною. Рідним ніколи не розповідав про ситуацію на фронті, завжди казав, що все добре. Навіки в памʼяті, навіки в серці», – згадували присутні на церемонії.

На відкритті були рідні загиблого воїна, учителі, побратими, представники громади та учні ліцею. Присутні вшанували пам’ять Віталія Ражика хвилиною мовчання й поклали квіти до меморіальної дошки.