У Полтаві відкрили барельєф в пам’ять про першого міністра УНР Івана Стешенка
Про відкриття барельєфа, 22 січня повідомив представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.
.jpg)
Кошти на виготовлення дошки виділили на сесії Полтавської міської ради у липні минулого року. Над створенням барельєфа працював полтавський скульптор, член Національної спілки художників України Дмитро Коршунов. Він також є автором пам’ятників полтавським діячам, серед яких Маруся Чурай, Симон Петлюра та Володимир Самійленко.
Життєвий шлях Івана Стешенка
В Українському інституті національної пам'яті дослідили, що діяч народився у 1873 році в багатодітній родині унтер-офіцера у відставці та полтавської міщанки. Іван Стешенко закінчив Полтавську класичну гімназію, а згодом – історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах.
Діяч писав та перекладав вірші, досліджував творчість Івана Котляревського, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного і Тараса Шевченка. Також Іван Стешенко входив до гуртка «Плеяда».
Разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами в 1896 році заснував у Києві групу «Українська соціал-демократія». У 1897 році його заарештували за участь у студентських акціях протесту.
З ув’язнення Іван Стешенко вийшов із забороною займатися викладацькою діяльністю та проживати в університетських чи губернських містах. Разом з дружиною вони оселилися на хуторі Марії Заньковецької та Миколи Садовського, де розпочали роботу над упорядкуванням словника української мови.
З послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повернувся до громадського життя та працював у редакції українського літературного альманаху «Нова Рада».
У 1917 році Іван Стешенко разом з однодумцями започаткував «Товариство шкільної освіти» і став його керівником. Після створення Центральної Ради він очолив редакційну комісію, а 26 червня 1917 року став Генеральним Секретарем освіти, входить до першого українського уряду.
Одним із його проєктів була організація селянських гімназій, проте реалізувати ідею так і не вдалося. Іван Стешенко був фундатором Українського Народного Університету та Академії Мистецтв.
Під час захоплення Києва російський підполковник Михайло Муравйов видав наказ про вбивство Івана Стешенка. Щоб врятуватися від більшовицьких куль, полтавець в завірюху пішки вибрався із захопленого ворогами Києва.
У часи Павла Скоропадського Івану Стешенку запропонували прийняти кафедру української мови у Кам’янець-Подільському університеті. Аби підготуватися до наукової роботи, він вирішив відпочити у власному маєтку в Чернечому Ярі, тоді Зіньківського повіту Полтавської губернії. Проте за діячем вже стежили.
У ніч з 29 на 30 липня 1918 року діяч разом із 14-річним сином Ярославом прибув із Києва на вокзал Полтава-Київська. Уночі візника не знайшли, тому вирішили йти пішки. На одній з вулиць їх перестріли двоє незнайомців, які двома пострілами в голову смертельно поранили Івана Стешенка і зникли.
Це було одне з перших політичних убивств в Україні. 20 грудня 1923 року Сергій Єфремов записав у своєму щоденнику:
«Дізнався від Костя Івановича (Товкача) страшні подробиці про вбивство Івана Стешенка. Засудила його на смерть большевистська організація Зіньківського повіту. Засуд виконав один з членів цієї організації. Коли б це я не від Костя Івановича чув – я б не повірив: така це без краю безглузда, божевільна якась історія. А втім – чи ж божевілля у всяких формах і проявах у нас взагалі бракувало?».
Дружину Івана Стешенка Оксану у 1941 році відправили до Казахстану в одному вагоні із її сестрою, Людмилою Старицькою-Черняхівською, яка помре в неї на руках.
Івана Стешенка поховали на Байківському кладовищі. У вересні 2008 року на приміщенні старої школи у селі Великі Будища на Полтавщині встановили меморіальну дошку з барельєфом першого міністра освіти УНР.
.jpg)
.jpg)
.jpg)