МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА"


Меморіальна дошка
Миколі Савченку,
у с. Березова Лука
Гадяцького району
У селі Березова Лука Гадяцького району, що на Полтавщині, відкрили 30 жовтня 2016 році меморіальну дошку відомому землякові, борцеві за волю України Миколі Савченку. 
Дошку Миколі Савченку встановили на будівлі сільської школи.
Під час Другої світової війни він пройшов шлях від лейтенанта-червоноармійця до майора Української повстанської армії. При цьому дослідники називають уродженця Полтавщини одним із найталановитіших і найуспішніших командирів підрозділів УПА, де його знали за позивним "Байда".
МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА" народився 20 лютого 1921 року. Випускник керамічного технікуму в Миргороді. Служив у Червоній армії, отримав звання лейтенанта.
З кінця 1943 року зголосився до УПА, призначений командиром підрозділу ВО-5 "Маківка" на Дрогобиччині. У серпні 1944-го очолив сотню "Східняки", в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 року сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян", який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА-Захід-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень-вересень 1944) на території, ще зайнятій німцями.
Після зміни лінії фронту залишився в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдував по теперішній Івано-Франківщині та Дрогобиччині. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом головного військового штабу УПА на північно-східну Тернопільщину. У лютому 1946 року "Байда" був призначений командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід.
1948 року Старшинські Збори обрали Савченка командиром частин, що рейдували на Захід. Згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном.

ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ

Меморіальну дошку встановили 23 травня 2018 р. на фасаді будинку по вулиці Симона
Меморіальна дошка
де стояв будинок С. Петлюри,
м. Полтава
Петлюри, 7/22. Це саме те місце, де раніше стояв будинок, у якому й проживав голова директорії та головний отаман військ УНР – Симон Петлюра.
22 травня 2019 р. була розміщена меморіальна дошка на старому корпусі державної аграрної академії за адресою вул. Сковороди, 1/3. Вона зроблена із червоного граніту, а профіль Петлюри, декоровані шаблі та герб України — з бронзи. Раніше в цій будівлі розміщувалося училище духовної семінарії, де з 1895 по 1901 роки навчався майбутній державний діяч.
ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія – 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917. Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Дядько по матері патріарха Мстислава (Скрипника).
На перехресті історії,  особливо історії української, часто віють немилосердні вітри, а то й буреломи. Сповнений звитяжності та трагізму і життєвий шлях  Симона Петлюри, який народився в історичному центрі Східної України – Полтаві – у козацькій родині, що у свій час перебралася із села в місто. Усі діти в сім'ї отримували виховання в українському релігійному духовно-побутовому руслі.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ

У старовинному місті Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив
Меморіальна дошка
Олесю Ульяненку,
м. Хорол 
Олесь Ульяненко, 30-го серпня 2017 р. було відкрито меморіальну дошку, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки по вулиці Незалежності, 61. 
На честь відомого українського письменника у 2015 році названо провулок в м. Хорол Полтавської області.
УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ – український письменник, сценарист. Найвідоміший роман "Сталінка" (1994) приніс автору Шевченківську премію для молодих митців, що присуджувалась у 1997-1999 роках. Володар відзнак видань "Сучасність" і "Благовіст". На його честь 2012 року заснована Міжнародна літературна премія. 
Народився у 1962 році в місті Хорол Полтавської області. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. 
Медичну освіту здобув у Миколаївському училищі. Проходив військову службу в Німеччині та Афганістані. Вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. Працював сторожем, кур’єром. Останні роки жив у Києві. 
Помер у київській квартирі в ніч на 18 серпня 2010 року. Офіційна причина – хронічна серцева недостатність. Похований на Байковому цвинтарі.
Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва" (1991). 
Став першим письменником, заборонюваним у незалежній Україні, оскільки твір "Жінка його мрії" (2006) засудила Національна комісія з питань моралі. 
Творчий доробок: повість "Там, де Південь" (2007), романи "Вогненне око" (1997), "Дофін Сатани" (2003), "Син тіні", "Знак Саваофа" (2006), видані посмертно "Ангели помсти" (2012), "Пророк" (2013), збірка оповідань "Яйця динозавра" (2016). 

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ

Меморіальна дошка
Зайкевичу Анастасію,
смт Опішня
 Зіньківського р-н
26 вересня 2018 року в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки на честь українського агронома, етнографа, професора Харківського університету Анастасія Зайкевича. Дошку встановлено на Стіні слави українського гончарства, де вона є 28-ю і неповторною за своїм рівнем виконання та дизайном. І це не дивно, адже кожна із них справжній витвір мистецтва – маленький шедевр. Не стала винятком і робота, присвячена А. Є. Зайкевичу. Це теж неперевершений доробок великого майстра своєї справи народного художника України, професора, ректора Львівської національної академії мистецтв Володимира Одрехівського.
14 жовтня 2019 р. у селі Солониця, що в Засульській ОТГ Лубенського р-ну відкрили меморіальну дошку земляку відомому вченому-агроному, професосу Анастасію Зайкевичу.
Іменем Зайкевича названо вулицю с. Солониця, у м. Полтава.
ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧА – (народився 1842 р., х. Матяшівський, нині с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. – помер грудень 1931 р., м. Лубни) – вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, герой праці 1930 р. (герой праці  до 1938 р. далі герой соціалістичної праці.)
Він гідно займає одне найпочесніших місць в Українській науці. Тому  цілком справедливо його називають батьком дослідницької справи в Україні.
Меморіальна дошка 
Зайкевичу Анастасію,
с. Солониця Засульської ОТГ
Склав екстерном екзамени на атестат зрілості в Харківській гімназії, потім Київське військове училище,  Новоросійський університет м. Одеси. Кілька років навчався за кордоном, працював в Москві. 
Протягом 1877-1915 років працював у Харківському університеті, де був завідувачем кафедри агрономії (професор) й організував агрономічну лабораторію. 
В 1915 році повернувся до Лубен і продовжував науково-дослідну роботу на заснованій ним станції в селі Солониця. За його активної участі в Лубнах була організована перша дослідна станція по культурі лікарських рослин, яка існує сьогодні в селі Березоточа Лубенського району. Один з провідних селекціонерів цукрових буряків. 
Записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка. Захоплювався етнографією, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, став одним із засновників Миргородського керамічного технікуму.

ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО



Меморіальна дошка
М. С. Грушевському,
саме тут він виступив із промовою 
на відкритті Українського клубу
в Полтаві
26 вересня 2016 р. у Полтаві на фасаді будівлі по вулиці Стрітенській, 37 відкрили меморіальну дошку М. С. Грушевському.
Саме тут професор, відомий громадській і політичний діяч, голова Наукового Товариства імені Т. Шевченка у Львові (1897-1913), голова Центральної Ради Української Народної Республіки виступив із промовою на відкритті Українського клубу в Полтаві (клуб сприяв поширенню української літератури, проводив легальну просвітницьку діяльність). 
Меморіальну дошку виготовили за кошти міського бюджету у рамках заходів Міської програми з охорони культурної спадщини та збереження історичного середовища міста Полтава. Автор проекту  член Національної спілки художників України, автор численних пам’ятних знаків Дмитро Коршунов.
Вулиця Грушевського  одна з вулиць Полтави у Шевченківському районі міста. Пролягає від Київського шосе до виходу на вулицю Героїв АТО. Утворює перехрестя на межі вулиці Степового Фронту і вулиці Мазепи, а також із вулицею Ціолковського. До вулиці Грушевського прилучаються вулиця Грабчака і провулки Стешенка та Залізний.
ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ – український видатний вчений-історик, визначний державний та громадсько-політичний діяч, публіцист, літературознавець, письменник. Народився 29 вересня 1866 року у місті Холм, тепер м. Хелм, Польща. Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.), з 1886 року Михайло продовжує здобувати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету. Уже на третьому курсі М. Грушевський пише наукову роботу "История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века", яку було удостоєно золотої медалі. Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії. У 1890-1894 рр. Грушевський працює при Київському університеті як професорський стипендіат.

КИРИЧЕНКО РАЇСА

Меморіальна дошка
на будинку в якому мешкала
 Раїса Кириченко в 
Полтаві.
На будинку, де мешкала Раїса Кириченко, працюючи у Полтавській обласній філармонії 13 жовтня 2005 року було встановлено меморіальну дошку співачці.
Ще одна меморіальна дошка на будинку Малої академії мистецтв у Полтаві по вулиці Соборності, 35.
У селі Корещина (Глобинського району) на її честь споруджено церкву, а 13 жовтня 2005 року на батьківській хаті Раїсі Кириченко відкрили меморіальну дошку.
Вулиці, названі на честь Раїси Кириченко, є також в Кобеляках, Кременчуці, а також в селах Полтавщини — Рунівщина та Святилівка.
Вулиця Раїси Кириченко - одна із вулиць Полтави, розташована у Шевченківському районі. Пролягає від вулиці Лідова до вулиці Європейської. Вулицю прокладено і забудовано у середині XIX століття. Первісна назва — вулиця Кладовищенська. 
За радянських часів (з 1923 року) мала назву "Рози Люксембург". 6 грудня 2007 року депутати Полтавської міської ради на 22 сесії 5-го скликання проголосували за перейменування частини вулиці Рози Люксембург від вулиці Лідова до вулиці Пушкіна на вулицю імені Раїси Кириченко, оскільки в студії звукозапису Полтавської обласної державної телерадіокомпанії "Лтава" (ОДТРК "Лтава"), що на Рози Люксембург, співачка записала понад 200 пісень. В 2016 році решту вулиці Рози Люксембург також перейменовано на вулицю Раїси Кириченко.
КИРИЧЕНКО РАЇСА ОПАНАСІВНА - відома українська співачка. Член Комітету Національних премій України ім. Т. Шевченка (вересень 1999 - жовтень 2001), Герой України.
Меморіальна дошка
на будинку
 Малої академії мистецтв в 
Полтаві.
У світлий день християнського свята Покрови Матінки Божої – 14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая. "Сім'я була величенька – писала Раїса Кириченко, батьки, чотири брати та я… Тато з мамою жили дружно, були гарною парою, удвох журилися, співали і танцювали, то ж було кого послухати і навчитися добра".
Першу співочу практику Раїса Кириченко пройшла у Землянківській школі, в громадському житті якої приймала активну участь. Була щаслива, що пісня так вільно ллється з її грудей, що так слухають її, так аплодують дзвінкому голосу. Здавалося, цьому голосу було затісно в шкільних стінах, він виривався на волю, на широкий простір. Вірила, що неодмінно стане співачкою, буде виступати на великих сценах і слухатиме її не гурт малят, а багато солідних дорослих людей. Першою її піснею була російська "Вижу чудное приволье". 

ВАЙНГОРТ АРІЙ-ЛЕОН (ЛЕВ)

Меморіальна дошка
на будинку в якому мешкав з
1944-1994 рр. 
Л. С. Вайнгорт в Полтаві.
У 1995 році, до річниці смерті Л. С. Вайнгорта, в Полтаві, на будинку по вулиці Стрітенська, 10, де він жив з 1944 до 1994 року була встановлена меморіальна дошка з сірого граніту з бронзовим барельєфом. 
Автори – учні Вайнгорта архітектор В.Тригубов і скульптор В. Білоусов. На дошці напис "В цьому будинку жив і працював Л. С. Вайнгорт".
20 травня 2015 року в Полтаві провулок Вороніна було перейменовано на провулок Лева Вайнгорта.
АРІЙ-ЛЕОН (ЛЕВ) СЕМЕНОВИЧ ВАЙНГОРТ (1912-1994) – архітектор і краєзнавець, член Спілки архітекторів України.
Арій-Леон (Лев) Вайнгорт народився 27 листопада 1912 року у Варшаві, в бідній єврейській родині. Ще малим батьки перевезли його в Полтаву. Родина Вайнгорта мешкала в хаті мазанці на Трегубовській вулиці.
Початкову освіту Лев Семенович здобував в одній з полтавських шкіл, потім продовжив навчання в технікумі.