НАЛИВАЙКО ІВАН, ОСТЯК МАКСИМ

Пам’яті полеглих «Танцора» та «Остіна» у полтавському ліцеї відкрили меморіальні дошки

Іван Наливайко та Максим Остяк віддали життя в боях на Донеччині та Харківщині. Пам’ять захисників вшанували у рідному ліцеї.

Меморіальні дошки відкрили на фасаді ліцею № 31.

Іван «Танцор» Наливайко

Народився воїн 15 жовтня 1997 року в Полтаві. З 2008-2015 навчався в ліцеї №31, де був активним учасником всіх подій та заходів. З 6 років почав відвідувати танцювально-спортивний клуб «Дует», де опанував бальну хореографію. Разом з партнеркою брав участь не тільки в місцевих змаганнях, а й на міжнародних конкурсах.

Після школи у 2015 році вступив до педагогічного університету на спеціальність «Хореографія» та продовжив свою кap'єpy в Народному ансамблі спортивно-бального танцю «Грація». У період навчання також почав викладати дітям спортивно-бальний танець в школі «Юний Європєць».

24 лютого 2022 року Іван Наливайко добровольцем пішов на фронт та вступив до 116-ї окремої бригади територіальної оборони, де отримав позивний «Танцор». Він захищав Україну на Харківському, Сумському, Донецькому напрямках.

Загинув військовий 10 жовтня 2023 року в Авдіївці, при виконанні бойового завдання. Поховали молодого воїна на Алеї Слави в Полтаві.

Максим «Остін» Остяк

Воїн народився 11 квітня 1987 року в Полтаві та навчався у ліцеї №31 в математичному класі. Після закінчення закладу здобув вищу освіту в полтавській політехніці, отримавши спеціальність інженера-будівельника.

У 2007 році чоловік переїхав до Києва, де працював адміністратором у ТРЦ «Більшовик». Згодом працював за спеціальністю, а пізніше став барменом у клубі «КультРа». Після цього він працював у Національному музеї історії України в Києві.

Максим Остяк був активним учасником Революції Гідності з перших її днів. 18 лютого 2014 року під час сутичок з «Беркутом» отримав травми лівої руки та голови. Після участі у Революції Гідності воїн разом із музикантом Євгеном Славяновим заснував гурт Reve ta Stohne, записав альбом та виступав за кордоном.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Максим «Остін» Остяк добровільно вступив до лав Збройних сил України. Він служив оператором дронів у 49-му окремому стрілецькому батальйоні «Карпатська Січ» 93-ї окремої механізованої бригади, брав участь у боях за оборону Києва та в Ірпені.

Загинув оборонець 4 липня 2022 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Його поховали у Полтаві на Затуринському кладовищі на Алеї Героїв.

ОЖИГАНОВ СЕРГІЙ

Воїн народився 17 травня 1993 року у Полтаві. Навчався в ЗОШ № 23 та ПТУ № 9. У 2018 році прийшов працювати у «Полтаваобленерго». 

24 березня 2023 року призваний на військову службу за мобілізацією. Солдат Сергій Ожиганов служив навідником 3 десантно-штурмового відділення, 1 десантно-штурмового взводу, 1 десантно-штурмової роти, 3 десантно-штурмового батальйону.

Вірний присязі, гідно виконуючи свій військовий обов’язок із захисту територіальної України, загинув 12 липня 2023 року поблизу Новомихайлівки Донецької області. Сергій Ожиганов навіки залишиться у пам’яті рідних, близьких та колег мужньою, світлою і відповідальною людиною, кажуть енергетики.

ОРЛОВ АНДРІЙ

Меморіальну дошку встановили на стежках у Студентському сквері, який носить ім’я Героя України Андрія Орлова.

Урочисте відкриття дошки відбулося 28 червня. На захід прийшли рідні, друзі, одногрупники, викладачі та студенти університету, щоб вшанувати пам’ять про нього.

Ініціювала встановлення дошок та кошти на них зібрала студентська рада полтавського педуніверситету. На відкриття прийшов син захисника Денис, він згадував свого батька, як добру та сильну людину.

«Його всі називали «Енерджайзером». Він був дуже добрим, сильним, дисциплінованим. В першу чергу як батько, він був, я вважаю, найкращим. Тому що я завжди брав з нього приклад. Можна сказати він людина з високою честю», – розповів Денис.

Історія захисника Андрія Орлова

Герой України Андрій Орлов з Полтави. У 2007 році закінчив Полтавський педагогічний університет. До початку повномасштабної війни Андрій працював менеджером у головному офісі «Нестле Україна». Відповідав за аудит технічного стану і роботи кавових апаратів.

У 2014 році я прийшов добровольцем до батальйону «Донбас» без військової підготовки. Прийшов з цивільного життя. Тоді вже «Донбас» був розпіареною структурою, його усі знали. Проходив вишколи у навчальних центрах Нацгвардії. Ними займалися інструктори, у тому числі іноземні. Він досить швидко засвоював нові знання. Перші півтора року був стрільцем, потім командиром відділення. А вже потім став заступником командира снайперського взводу, який працював окремо від «Донбасу».

ОЛЬШАНСЬКИЙ РОСТИСЛАВ

Народився Ольшанський Ростислав 23 березня 1998 року. У рідному місті навчався у Лохвицькій загальноосвітній школі №3. Мав багато друзів, був завжди привітним, врівноваженим. Відзначався високими спортивними здібностями, любив подорожувати. Був життєрадісний, добрий, а головне – любив свою країну.

Після закінчення школи у 2015 році вступив до Глинського професійного аграрного ліцею. Потім пішов на навчання до Львівського військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Після закінчення коледжу став на захист рідної Батьківщини, поповнивши ряди Збройних Сил України. У званні старшого сержанта ніс службу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

11 травня 2023 року під час обстрілу ворожими військами, поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області Ольшанський Ростислав загинув.

Поховали Ростислава Ольшанського 15 травня 2023 року у м. Лохвиця на Іванківському кладовищі на алеї поряд із загиблими воїнами Костянтином Мандрикою, Ярославом Сініченком, Ігорем Андрущенком, Дмитром Гаврилком, Романом Лозіновим.

Указом Президента України від 18 липня 2023 р. №438 Ольшанського Ростислава Олеговича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У воїна залишилися батько Олег Леонідович, сестра Дар’я Олегівна та бабуся Галина Миколаївна.

ОКСАНЧЕНКО ОЛЕКСАНДР

У селі Велика Круча Пирятинської громади урочисто відкрили меморіальну дошку уславленому військовому льотчику, полеглому захиснику нашої держави, Герою України Олександру Оксанченку. Її встановили на фасаді багатоповерхівки якраз біля того під'їзду, де свого часу жив звитяжець на одному з етапів своєї служби у війську.

На урочистості зібралися рідні авіатора, його побратими-пілоти, товариші по службі – ветерани, керівники громади, небайдужі мешканці села. Вони згадували найкращі людські та професійні якості Олександра Оксанченка, які допомогли йому стати одним із найкращих льотчиків-винищувачів світу.

Свою стежину до неперевершеної майстерності він торував і в небі над Великою Кручею. Адже з 1989-го по 1995 рік проходив службу в учбовому авіаційному полку Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків імені С. Грицевця, розквартированому в цьому селі, біля якого був аеродром. І вже тоді служив на посаді льотчика-інструктора. Тож, як то кажуть, ставив на крило молодих пілотів, зокрема й майбутніх асів, які сьогодні вдячні наставнику за науку.

Тієї бази вже давно немає, та й у подальшому доля тісно пов'язала уродженця Дніпропетровщини з Полтавщиною, зокрема з Миргородом. Під час служби у 831-й бригаді тактичної авіації Повітряних Сил ЗСУ він неодноразово перемагав або ставав призером міжнародних «битв асів» на престижних авіашоу, де виконувалися пілотажні покази. Його карколомний «почерк» у небі запам'ятали в десятку країн!

Хоча вилітати з рідного «гнізда» Олександру Оксанченку як учаснику АТО доводилося і на виконання бойових завдань. Зрештою 53-річний полковник уже фактично завершив свою льотну кар'єру. І міг би спокійно грітися у променях заслуженої слави як почесний громадянин Миргорода, депутат міськради нинішнього скликання. Та одразу після того, як рашисти почали повномасштабну війну проти України, він знову сів за штурвал винищувача.

І вже наступного дня, 25 лютого, поліг смертю хоробрих у повітряному бою над Києвом, відволікаючи на себе ворожу авіацію...

28 лютого 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв 53-річному Олександру Оксанченку посмертне звання "Героя України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Ним захоплювалися авіатори усього світу… 

Українець, який став найкращим у світі льотчиком-винищувачем, майстром повітряного бою… 

При цьому біль втрати відчули не тільки в Україні. Особливо зворушливо вшанували його пам'ять на військовій авіабазі RAF Fairford у Великій Британії, де на традиційному шоу в 2017 році наш пілот переміг у номінації «Найкращий пілотаж серед країн - партнерів НАТО». Улітку там просто на бетонці поставили підпірки для коліс умовного літака, яким міг би прилетіти сюди тепер уже зі свого вічного небесного вирію наш ас, котрого тут називали «Сірим Вовком». Те місце залишалося порожнім... А згадані символи зустрічі й утрати були розташовані біля флагштока, на якому майорів синьо-жовтий прапор України, і великого стенду з портретом Олександра Оксанченка та відповідним написом.

Ініціатором встановлення меморіальної дошки Герою у Великій Кручі був житель села Микола Василенко. Тож саме йому та дочці звитяжця Ганні довірили відкрити її безпосередньо, знявши біле покривало. Потому Ганна звернулася до селян і всіх присутніх зі словами щирої вдячності за те, що вони бережуть пам'ять про батька. До меморіальної дошки відразу лягли живі квіти шани і вдячності за подвиг.

Великокручани згадували й про те, що навіть після прощання з їхнім селом Олександр Оксанченко, пролітаючи повз, «вітався» з колишніми земляками -помахом крила бойової машини чи виконанням якогось елемента вищого пілотажу... Цю традицію продовжили його побратими й учні. Тож учасники урочистостей з нагоди відкриття меморіальної дошки також побачили в небі наш винищувач, який пролетів над селом саме в ті хвилини. То був своєрідний «салют» полеглому Герою і місцю його пам'яті.

ЛІТЕРАТУРА

• Борисова С. Герой України Олександр Оксанченко: Любив небо, ним жив, у небі навічно й залишився / С. Борисова // Голос України. – 2022. – 8 груд. – С. 6.
• Відволікав на себе ворожу авіацію: у бою загинув найкращий військовий льотчик України Олександр Оксанченко // Полтавська думка. – 2022. – 3 берез. – С. 8 ; Село Полтавське. – 2022. – 10 берез. – С. 5.
• Військові з Полтавщини які загинули в боях за Україну // Вечірня Полтава. – 2022. – 6 квіт. – С. 4.
• "Казав, що треба вивчати історію" // Зоря Полтавщини. – 2022. – 25 берез. – С. 2.
• На Полтавщині перейменують вулиці на честь загиблих Героїв України : [у Пирятинській громаді, перейменують дві вулиці] // Нова година. – 2022. – 04-10 трав. – С. 10.
• Нескорені герої Полтавщини // Нова година. – 2022. – 16-22 берез. – С. 3.
• Опільський П. Олександра Оксанченка вшанували у Британії / П. Опільський // Нова година. – 2022. – 20-26 лип. – С. 2.
• Прокопенко Я. Дві вулиці в Миргороді перейменували на честь військових льотчиків / Я. Прокопенко // Нова година. – 2022. – 12-18 жовт. – С. 2.
• Прокопенко Я. У знак пам'яті видатному авіатору / Я. Прокопенко // Нова година. – 2022. – 26 жовт.-1 листоп. – С. 2 ; Вечірня Полтава. – 2022. – 26 жовт. – С. 1.
• Українські льотчики вразили публіку на міжнародному авіашоу : [в Британії, зокрема, полковник О. Оксанченко з Миргорода] // Вечірня Полтава. – 2018. – 18 лип. – С. 1 ; Полтавська думка. – 2018. – 19 лип. – С. 2.

ОШЕКА МАКСИМ ПЕТРОВИЧ

1 вересня 2015 р. на стіні Полтавської аграрної академії відкрили меморіальну дошку Максиму Ошеці.

ОШЕКА МАКСИМ ПЕТРОВИЧ народився 14 жовтня 1991 року в місті Миргород. З 1997 по 2008 рік навчався середній школі № 3. 

У 2012 році закінчив Полтавську державну аграрну академію і отримав базову вищу освіту за спеціальністю "Облік і аудит". 

У 2013 році був призваний на строкову військову службу. Служив у військовій частині А 0139 м. Києва. По закінченню залишився працювати контрактником, щоб здійснити дитячу мрію – бути міліціонером. Коли в Україні почалася неоголошена війна, разом з багатьма молодими патріотами Максим відстоював територіальну цілісність своєї Батьківщини. Брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей.

Страшне поранення Максим отримав 15 жовтня, а наступного дня його серце перестало битися за сотні кілометрів від рідного дому, в шпиталі на Донеччині.

23 травня Президент України Петро Порошенко підписав указ про відзначення його державною нагородою України – орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять юному захиснику Вітчизни. Герої не вмирають!

ОНИЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ

Меморіальна дошка Олександру Григоровичу Онищенку (Першотравневий проспект, 24).

Ця меморіальна дошка встановлена у вересні 2011 року на приміщенні центрального корпусу Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. "Почесний громадянин м. Полтави, доктор технічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи УРСР Олександр Григорович Онищенко – фундатор першого в області національного університету, працював у цьому навчальному закладі з 1973 до 2010 року та очолював його з 1982 до 2003 року".

ОНИЩЕНКО ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ народився в 1934 році на Полтавщині. Закінчивши Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, Онищенко отримав призначення на потужний Сумський машинобудівний завод імені М. В. Фрунзе. З 1960 року десять наступних років був головним конструктором українського науково-дослідного інституту гідравлічного добування вугілля в місті Луганську. В 1969 році Онищенко захистив кандидатську дисертацію.

Накопичивши великі знання, чималий практичний конструкторський досвід, О. Г. Онищенко у 1910 році розпочинає науково-педагогічну роботу – спочатку завідувачем кафедри, а згодом – проректором із навчальної роботи Хмельницького технологічного інституту. Проте найповніше його талант педагога і науковця реалізувався в Полтаві. В 1973 році після переїзду до Полтави, очолив кафедру в Полтавському інженерно-будівельному інституті, в 1975 році став проректором по навчальній роботі, а в травні 1982 року призначений ректором цього навчального закладу. В 1992 році успішно захистив докторську дисертацію.

Провівши величезну організаційну роботу з керівництвом всіх рівнів Полтавського і сусідніх регіонів, професор Онищенко затвердив на вченій раді вузу сміливий план реорганізації монопрофільного будівельного інституту, який готував щорічно близько 600 спеціалістів по 6 спеціальностях, в багатопрофільний університет по підготовці такої ж кількості спеціалістів по 18, а згодом – 28 спеціальностях і спеціалізаціях, серед яких: фінансово-економічний, електротехнічний, екологічний, нафтогазодобувний, архітектурний, художній і будівельний напрямок. З 1994 року колишній інженерно-будівельний інститут став технічним університетом, який в 2002 році отримав статус національного. Протягом довгих років Олександр Онищенко був головою Полтавського відділу Північно-східного наукового центру НАН України, він автор більше 10 підручників та учбових посібників, опублікував 200 наукових робіт, мав близько 50 авторських посвідчень і патентів на винаходи. Григорій Онищенко – дійсний член Академії будівництва України і Академії наук вищої школи України, член-кореспондент Академії технологічних наук України.

Найцінніший скарб кожного Вчителя – це його учні. Як наставник Олександр Григорович виховав, дав путівку у велику науку багатьом своїм учням, котрі безмежно вдячні йому за це, продовжують його справу. Результати досліджень наукової школи О. Г. Онищенка у вигляді циклу робіт із підвищення ефективності використання технологічних операцій, пов’язаних із використанням будівельних розчинів, подані на здобуття щорічної премії Президента України для молодих учених 2007 року. У результаті конкурсного відбору колективу авторів у складі кандидатів технічних наук Б. О. Коробка, А. М. Матвієнка, К. М. Ващенка Указом Президента України від 4 грудня 2007 р. № 1181/2007 присуджена ця вагома премія для молодих учених.

Життєвий шлях доктора технічних наук, професора, академіка академії наук вищої школи України, кавалера орденів "Знак Пошани", "За заслуги", Миколи Чудотворця "За примноження добра на Землі" – яскраве втілення самовідданого служіння Істині, Добру, Університету.

4 жовтня 2010 р. академік О. Г. Онищенко пішов за вічну межу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Олександр Григорович Онищенко : [некролог] // Зоря Полтавщини. – 2010. – 8 жовт. – С. 17.
2. Зодчий, учений громадянин : [минуло 10 років як пішов у засвіти заслужений працівник вищої школи України, академік, доктор технічних наук, професор О. Г. Онищенко] // Зоря Полтавщини. – 2020. – 13 жовт. – С. 9.