Показ дописів із міткою Диригенти. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Диригенти. Показати всі дописи

ПОПАДИЧ ФЕДІР

Меморіальна дошка
Федору Попадичу,
м. Полтаві
Меморіальна дошка Федору Попадичу відкрита на будівлі музичного училища імені М. Лисенка в 1977 році, що знаходиться по вул. Соборності, 11. На ній написано: "В 1925–1934 рр. працював у Полтавському музичному училищі талановитий радянський диригент, композитор і педагог Федір Миколайович Попадич".
Федір Миколайович Попадич (1877–1943) народився в с. Великі Будища Диканського району на Полтавщині, в сім’ї колишніх кріпаків. Дітей у родині Попадичів було 13, але вижили тільки Федір та молодша сестра Єлизавета. Батько служив кучером у поміщика Яновського, тяжко хворів і рано помер. Мати працювала за наймом. Відомий хоровий диригент, фольклорист, композитор, педагог. Мав надзвичайно красивий голос, співав в архієрейському хорі Полтави,самостійно навчався музиці. В 33 роки здав екстерном іспит, після чого викладав спів і музику в першій Полтавській чоловічій гімназії, в Полтавському інституті шляхетних дівчат та в приватних гімназіях.
Особливий вплив на Попадича мали концерти Миколи Лисенка в Полтаві. Він захоплювався просвітницькими ідеями композитора. А впам’ять врізалися слова Миколи Віталійовича: "Фольклор – це саме", під їх впливом він починає збирати, вивчати, пропагувати народну пісню. Особливо Федору Миколайовичу запам’яталась зустріч з М. Лисенком під час відкриття в Полтаві пам’ятника І. П. Котляревському в 1903 році. Удвох із І. Різуненком Попадич готував полтавських співаків для зведеного хору, який виконував кантату Миколи Лисенка "На вічну пам’ять Котляревського". У кінці 1920-х років Попадич видає збірку українських пісень (у його обробці) й присвячує її М. Лисенку, також присвячує пам’яті композитора один із кращих своїх хорових творів "Серце музики" на слова Миколи Вороного. Микола Лисенко вважав Федора Попадича одним із представників тієї частини прогресивної інтелігенції, яка все своє життя присвятила служінню народові. "Ви чините подвиг в ім’я народу. Ви несете факел світлого і розумного", – писав Микола Лисенко Федору Попадичу.
Основний профіль діяльності Попадича – організація та керівництво хоровими колективами. Після гастрольного виступу в Полтаві Першого національного хору під керівництвом Кирила Стеценка (влітку 1918), Федір Попадич заснував там 16 липня 1918 року Український національний хор, згодом перейменований на Пролетарський, ще пізніше – Перший український художній радянський хор ім. Т. Шевченка, з 1926 – Полтавська окружна державна капела, з яким працював до 1933 року.
 В 1934 році Федір Миколайович переїхав в Коломну під Москвою, до родини своєї дочки. Він працював директором Палацу культури Коломенського машинобудівного заводу, створив ансамбль червоноармійської пісні й танцю, працював над музикою для драмтеатру. До останніх днів займався улюбленою справою.
 Помер Федір Попадич 7 червня 1943 року в місті Коломні. Федір Попадич є автором композицій "1905 рік", "Якимівська трагедія", канту "Величає душа моя Господа", маршу "Кроком крицевим", вокальних творів та обробок народних пісень.

ЛІТЕРАТУРА

ВЕРХОВИНЕЦЬ ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ

Меморіальна дошка
Верховинцю В. М., 
м. Полтава
Меморіальна дошка композитору Верховинцю Василю Миколайовичу встановлена у 1966 р. (у
1982 р. замінено на нову) на навчальному корпусі №1 Полтавського Національного Педагогічного університету, що по вулиці Остроградського, 1, в якому він працював з 1920 по 1933 рр. Скульптор В. І. Білоус.
"У Полтавському педагогічному інституті в 1920–1933 рр. працював відомий радянський композитор, педагог і етнограф Василь Миколайович Верховинець (1880–1938 рр.)".
Верховинець (справжнє прізвище Костів) народився на Івано-Франківщині в родині селянина-бідняка. У Львові закінчив гімназію та вчительську семінарію, навчався в Краківській консерваторії . 
В 1893–1906 роках працював у Львівському театрі товариства "Руська бесіда". В 1906 році Василь переїздить у Східну Україну, куди його запрошує до своєї трупи М. Садовський. Тут взяв для сцени псевдонім Верховинець, пропрацював з 1906 по 1916 рік. У театрі Садовського Верховинець працює над створенням сценічних образів. Киянам полюбився його тенор та неперевершена гра в ролях Петра ("Наталка Полтавка" Миколи Лисенка), Андрія ("Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського), Вашека ("Продана наречена" Б. Сметани) та інші самобутні ролі. Гастролі з трупою по Україні Василь Миколайович поєднував із збиранням фольклору – української обрядовості і народної хореографії. 
В 1912 році опублікував свою першу роботу "Українське весілля", в 1919 року вийшла у світ його фундаментальне дослідження "Теорія українського народного танцю".