ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА

Меморіальна дошка 

кіноактрисі Кларі Лучко 

у смт Чутово Полтавської області

1 липня 2014 року у селищі Чутовому відкрили меморіальну дошку відомій кіноактрисі, уродженці селища Кларі Лучко. Меморіальну дошку розмістили на фасаді місцевого Палацу культури, що розташований за кілька сотень метрів від будинку, в якому першого липня 1925 року народилася майбутня актриса. 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА - народна артистка СРСР, кавалер ордена "Знак пошани", лауреат Сталінської премії, присвоєної за роль Даші Шелест у фільмі "Кубанські козаки", володарка диплому "Людина року" (1965), лауреат титулів "Жінка світу" (1996 рік, США) і "Жінка тисячоліття" (2000 рік, Великобританія) Клара Лучко була надзвичайно популярною і в своїй країні і за кордоном. Вона знялася в понад 60 фільмах. Ролі акторки різнопланові: від колгоспниць до класики. Після того, як зіграла у фільми режисера Яна Фріда "Дванадцята ніч" (за комедією Шекспіра) дві ролі Клара Лучко була визнаною кращою актрисою тисячоліття. Найвідоміші фільми в яких вона знялася: "Молода гвардія", "Кубанські козаки", "Велика родина", "Дванадцята ніч", "На семи вітрах", "Циган" та інші. 

Народилася майбутня актриса у селищі Чутовому на Полтавщині. Було там ціле поселення козаків Лучків (лучників), і Клара все життя вважала себе українською козачкою, хоч і жила в Москві. Батько дівчини був директором радгоспу в селі Яківці, що нині входить у межі Полтави, мати – головою колгоспу в іншому районі. Через їхню зайнятість Клару виховувала в основному бабуся. Згодом родина переїздить до Полтави. У школі дівчина комплексувала через свій високий зріст, за який її дражнили однокласники, тоді ще вона не розуміла, яку красу, а з нею і можливості дала їй природа. Клара Лучко захоплювалася грою Тамари Маркової, яку бачила не тільки на екрані, а й зблизька у Полтаві, в міському Будинку культури, де та виступала. А тут війна, евакуація в Казахстан. У Джамбулі під час війни Клара закінчила 10 класів. В ближню Алма-Ату евакуювався Всесоюзний державний інститут кінематографії. Дівчина вступила на акторський факультет і потрапила на курс до знаменитого Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Коли ВДІК повертався в Москву, туди поїхала і студентка з Полтавщини. Звідтоді і довіку вона – "українка, яка живе в Москві" (так говорила про себе сама). Після закінчення вузу Клара Лучко почала працювати в Будинку кіноактора, де у вільний від зйомок у фільмах час грали на сцені кінозірки, а спектаклі ставили відомі кінорежисери. 

Першою кінострічкою, у якій Клара Лучко зіграла свою дипломну роль була "Молода гвардія". Наступні ролі успіху не приносили і акторка серйозно почала задумуватися над зміною професії. Але, на щастя, Клару помітив режисер Іван Пир’єв, який підбирав акторів для фільму "Веселий ярмарок". Нашу землячку затвердили на роль Даші Шелест. Після перегляду стрічки Йосип Сталін, якому дуже сподобалася картина, дав їй іншу назву – "Кубанські козаки". Фільм приніс Кларі Лучко неабияку славу. І своє кохання Клара зустріла саме під час зйомок у "Кубанських козаках", в стрічці разом з нею знімався актор Сергій Лук’янов, який виконував одну з головних ролей – Гордія Ворона. Через рік після того, як фільм вийшов на екрани, вони одружилися і прожили в шлюбі 15 років щасливо. 1957 року Клара народила дочку, яку назвали Оксаною. Та Сергій Лук’янов раптово помирає від інфаркту під час роботи, на сцені. Йому було всього 54 роки. Значно молодша за чоловіка Клара залишилася вдовою, і, щоб перебороти горе, вся занурилася в роботу. 

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ

Меморіальна дошка на честь поета Луценка Дмитра Омеляновича.

Меморіальна дошка 

Д. О. Луценку

 у с. Березова Рудка 

Полтавської області

Знаходиться на флігелі садибного комплексу родини Закревських – тепер приміщення Березоворудського народного історичного музею. 

Встановлена у 1994 р. в пам’ять про земляка, уродженця с. Берозова Рудка – Луценка Дмитра Омеляновича. Бронзова дошка (0, 6 х 1, 04) у вигляді розгорнутого сувою із барельєфом поета (0, 55 х 0, 39 м) під яким зображена пальмова гілка. Тут же розміщено пам’ятний напис: "Поет-пісняр Дмитро Омелянович Луценко 1921 – 1989. Народився, вчився і жив у с. Березова Рудка".

ЛУЦЕНКО ДМИТРО ОМЕЛЬЯНОВИЧ (15. Х. 1921, с. Березова Рудка Пирятинського повіту Полтавської губ. – 16. 01. 1989, м. Київ, похований на Байковому кладовищі) – український поет, заслужений діяч мистецтв УРСР з 1974 р., лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Учасник Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. У бою під Кенігсбергом одержав тяжке поранення і контузію, через що на все життя залишився інвалідом. Після демобілізації повернувся до Києва, працював журналістом у газетах, кореспондентом Всесоюзного радіо в Україні. У 1962 р. вийшла перша збірка поезій "Дарую людям пісню." Є автором 14 поетичних збірок. Член Спілки письменників України. Відомий як поет-пісняр, автор багатьох відомих пісень. Написав тексти пісень до кінофільмів "Гори моя зоре", "За всяку ціну", "Радість моя", "Квітка на камені", "Дума про Ковпака" та інші. У поетичному доробку понад 300 пісень. 

З 1974 року заслужений діяч мистецтв України. З 1976 р. – лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Починаючи з 1991 р. щороку осінньої пори у другу неділю вересня на батьківщині поета, у Березовій Рудці, на сільському співочому полі, проводиться пісенно-мистецьке свято "Осіннє золото", де звучать пісні на його слова.

МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА"

Меморіальна дошка
Миколі Савченку,
у с. Березова Лука
Гадяцького району

У селі Березова Лука Гадяцького району, що на Полтавщині, відкрили 30 жовтня 2016 році меморіальну дошку відомому землякові, борцеві за волю України Миколі Савченку. 

Дошку Миколі Савченку встановили на будівлі сільської школи.

Під час Другої світової війни він пройшов шлях від лейтенанта-червоноармійця до майора Української повстанської армії. При цьому дослідники називають уродженця Полтавщини одним із найталановитіших і найуспішніших командирів підрозділів УПА, де його знали за позивним "Байда".

МИКОЛА САВЧЕНКО-"БАЙДА" народився 20 лютого 1921 року. Випускник керамічного технікуму в Миргороді. Служив у Червоній армії, отримав звання лейтенанта.

З кінця 1943 року зголосився до УПА, призначений командиром підрозділу ВО-5 "Маківка" на Дрогобиччині. У серпні 1944-го очолив сотню "Східняки", в якій служили колишні червоноармійці, уродженці центральних та східних областей України. 15 вересня 1944 року сотня "Байди" ввійшла до Лемківського загону ВО-6 "Сян", який підпорядковувався тимчасовій спеціальній військовій окрузі УПА-Захід-Карпати, що існувала протягом двох місяців (серпень-вересень 1944) на території, ще зайнятій німцями.

Після зміни лінії фронту залишився в Лемківському курені, впродовж жовтня-листопада рейдував по теперішній Івано-Франківщині та Дрогобиччині. У січні 1945 року сотня перейшла згідно з наказом головного військового штабу УПА на північно-східну Тернопільщину. У лютому 1946 року "Байда" був призначений командиром Перемиського куреня. Від весни цього року він діяв зі своїми сотнями на Перемищині й був підвищений у званні до хорунжого. У серпні 1947 року відділ УПА під керівництвом "Байди" здійснив успішний рейд на Захід.

1948 року Старшинські Збори обрали Савченка командиром частин, що рейдували на Захід. Згодом призначений заступником шефа Місії УПА за кордоном.