КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Пам`ятна дошка 

на честь А. О. Кулягіна,

с. Воскобійники Шишацького району

Полтавської області

6 травня 2016 року у с. Воскобійниках Шишацького району відбулися урочистості з нагоди встановлення меморіальної дошки на фасаді школи Андрію Кулягіну, учаснику АТО, який загинув, захищаючи територіальну цілісність і незалежність України. 

КУЛЯГІН АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ народився 3 вересня 1992 року в с. Носи Шишацького району Полтавської області.

Після проходження строкової військової служби працював робочим у СТОВ "Воскобіники".

30 квітня 2014 року був мобілізований Шишацьким районним військовим комісаріатом до Збройних Сил України. Учасник антитерористичної операції на Сході України.

Механік-водій 93-ї окремої механізованої бригади. Старший солдат.

Загинув 21 серпня 2014 року під час бою у підбитому танку біля с. Піски Ясинуватського району Донецької області.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

ЛІТЕРАТУРА

1. Сулименко В. Останній бій за Піски Андрія Кулягіна / В. Сулименко // Полтавський вісник. – 2019. – 11 лип. – С. 18.

ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ, МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ

Пам`ятна дошка 

на честь 

Григоровича В. І.

та Мокрицького А. М. у

м. Пирятин Полтавської області 

Пам`ятна дошка на честь Григоровича Василя Івановича та Мокрицького Аполлона Миколайовича (2009) 

Встановлена в центрі міста на міському будинку культури за адресою: вул. Соборна, 59. 

ГРИГОРОВИЧ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (31. 12. 1786, м. Пирятин – 15. 05. 1865, м. Санкт-Петербург) – мистецтвознавець та історик мистецтва, конференц-секретар, професор Академії мистецтв (Петербург). У 1803 р. закінчив Київську академію. З 1828 р. професор. З 1839 р. дійсний член Імператорської Академії. З 1841 р. – почесний член Академії Наук. Видавав перший у Росії художній часопис "Журнал изящных исскуств" (1823, 1825). Сприяв розвитку мистецької освіти в Україні, допомагав молодим українським художникам. Брав активну участь у звільненні Т. Г. Шевченка з кріпацтва. На згадку про день звільнення поет посвятив В. І. Григоровичу поему "Гайдамаки". 

МОКРИЦЬКИЙ АПОЛЛОН МИКОЛАЙОВИЧ (28. 07. 1810, м. Пирятин – 26. 02. 1870) – український і російський живописець та педагог. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Був учнем К. Брюллова та О. Веніціанова. Брав активну участь в організації викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв – викладач в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві. 1852 р. – професор живопису. Пензлю А. Мокрицького належить галерея портретів відомих сучасників: М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова. 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА

Меморіальна дошка 

кіноактрисі Кларі Лучко 

у смт Чутово Полтавської області

1 липня 2014 року у селищі Чутовому відкрили меморіальну дошку відомій кіноактрисі, уродженці селища Кларі Лучко. Меморіальну дошку розмістили на фасаді місцевого Палацу культури, що розташований за кілька сотень метрів від будинку, в якому першого липня 1925 року народилася майбутня актриса. 

ЛУЧКО КЛАРА СТЕПАНІВНА - народна артистка СРСР, кавалер ордена "Знак пошани", лауреат Сталінської премії, присвоєної за роль Даші Шелест у фільмі "Кубанські козаки", володарка диплому "Людина року" (1965), лауреат титулів "Жінка світу" (1996 рік, США) і "Жінка тисячоліття" (2000 рік, Великобританія) Клара Лучко була надзвичайно популярною і в своїй країні і за кордоном. Вона знялася в понад 60 фільмах. Ролі акторки різнопланові: від колгоспниць до класики. Після того, як зіграла у фільми режисера Яна Фріда "Дванадцята ніч" (за комедією Шекспіра) дві ролі Клара Лучко була визнаною кращою актрисою тисячоліття. Найвідоміші фільми в яких вона знялася: "Молода гвардія", "Кубанські козаки", "Велика родина", "Дванадцята ніч", "На семи вітрах", "Циган" та інші. 

Народилася майбутня актриса у селищі Чутовому на Полтавщині. Було там ціле поселення козаків Лучків (лучників), і Клара все життя вважала себе українською козачкою, хоч і жила в Москві. Батько дівчини був директором радгоспу в селі Яківці, що нині входить у межі Полтави, мати – головою колгоспу в іншому районі. Через їхню зайнятість Клару виховувала в основному бабуся. Згодом родина переїздить до Полтави. У школі дівчина комплексувала через свій високий зріст, за який її дражнили однокласники, тоді ще вона не розуміла, яку красу, а з нею і можливості дала їй природа. Клара Лучко захоплювалася грою Тамари Маркової, яку бачила не тільки на екрані, а й зблизька у Полтаві, в міському Будинку культури, де та виступала. А тут війна, евакуація в Казахстан. У Джамбулі під час війни Клара закінчила 10 класів. В ближню Алма-Ату евакуювався Всесоюзний державний інститут кінематографії. Дівчина вступила на акторський факультет і потрапила на курс до знаменитого Сергія Герасимова й Тамари Макарової. Коли ВДІК повертався в Москву, туди поїхала і студентка з Полтавщини. Звідтоді і довіку вона – "українка, яка живе в Москві" (так говорила про себе сама). Після закінчення вузу Клара Лучко почала працювати в Будинку кіноактора, де у вільний від зйомок у фільмах час грали на сцені кінозірки, а спектаклі ставили відомі кінорежисери. 

Першою кінострічкою, у якій Клара Лучко зіграла свою дипломну роль була "Молода гвардія". Наступні ролі успіху не приносили і акторка серйозно почала задумуватися над зміною професії. Але, на щастя, Клару помітив режисер Іван Пир’єв, який підбирав акторів для фільму "Веселий ярмарок". Нашу землячку затвердили на роль Даші Шелест. Після перегляду стрічки Йосип Сталін, якому дуже сподобалася картина, дав їй іншу назву – "Кубанські козаки". Фільм приніс Кларі Лучко неабияку славу. І своє кохання Клара зустріла саме під час зйомок у "Кубанських козаках", в стрічці разом з нею знімався актор Сергій Лук’янов, який виконував одну з головних ролей – Гордія Ворона. Через рік після того, як фільм вийшов на екрани, вони одружилися і прожили в шлюбі 15 років щасливо. 1957 року Клара народила дочку, яку назвали Оксаною. Та Сергій Лук’янов раптово помирає від інфаркту під час роботи, на сцені. Йому було всього 54 роки. Значно молодша за чоловіка Клара залишилася вдовою, і, щоб перебороти горе, вся занурилася в роботу.