ЩЕРБАК АНАТОЛІЙ

Меморіальна дошка
А. Щербаку,
м. Полтава

У 2005 році на будинку по вулиці Лідова, 11, де жив заслужений художник України  Щербак, встановлено мармурову дошку з мармуровим барельєфом митця. Її автор – художник Євген Путря. На ній написано: "У цьому будинку мешкав з 1950 по 1994 р. заслужений художник України Анатолій Щербак".

Народився митець у славному Миргороді, в інтелігентній родині. З 1943 р., після перебування з батьками в евакуації, жив у Полтаві. Зростав на тлі відбудови міста і вже в дорослому віці, часто згадував ті роки. 

У 1962-1968 рр. навчався в Московському поліграфічному інституті, де його викладачами стали відомі художники М. П. Мітурич-Хлєбніков (1925-2008) і А. Д. Гончаров (1903-1979), а також мистецтвознавець, теоретик книжкового дизайну В. М. Ляхов (1925-1975). 

Згодом Анатолій Терентійович став помітною постаттю на видноколі полтавського мистецтва 1960-1980-х рр. Виявив себе як живописець, графік, театральний художник, декоратор, викладач, дизайнер, оформлювач. Та найбільш Анатолію Щербаку вдалось себе реалізувати на музейному поприщі.

Анатолій Терентійович перший в Україні розпочав створювати експозиції музеїв на образно-художньому рівні. В кінці 60-х років минулого століття в тандемі з Віктором Батуріним організував у Полтаві творчу групу художників по створенню музейних експозицій. Одинадцять музейних експозицій, серед яких – музеї-заповідники М. В. Гоголя, "Поле полтавської битви", Лубенський краєзнавчий, зразковий сільський музей у селі Вовчик Лубенського району, Вінницький краєзнавчий, – на рахунку Анатолія Щербака. 

В 1984 році Анатолій Щербак отримав звання "Заслужений художник України".

ВАЩЕНКО ГРИГОРІЙ

Меморіальна дошка
Г. Ващенку,
м. Полтава

Меморіальна дошка Григорію Ващенку розміщена на фасаді навчального корпусу №1

 Полтавського національного педагогічного університету, що по вул. М. Остроградського, 2. "У Полтавському педагогічному інституті в 1917–1933, 1940–1941 рр. працював видатний український педагог, професор Григорій Григорович Ващенко (1878–1967)".

Народився Ващенко на історичній Полтавщині 23 квітня 1878 року в сім’ї дрібномаєтного дворянина-козака. В автобіографії вчений наголошував на значному впливі батьків на своє формування: мати хотіла бачити сина священиком, а батько прищепив йому "любов до рідної землі, почуття наполегливості й сумлінності в роботі".

Навчався у Волинській і Полтавській духовних семінаріях, у 1903 році закінчив Московську богословську академію. Під впливом атеїстичних ідей відмовився бути священиком і присвятив своє життя практичному і науковому розв’язанню проблем навчання і виховання. 

Учителював у Полтаві, Тульчині, Ромнах, у Грузії та Новгородщині. Після повернення до Полтави (1905) працює в комерційній школі та в учительській семінарії. Він не став стороннім спостерігачем революційних подій 1905 р.: з колегами їздив селами Полтавщини і збирав інформацію про репресії царського уряду щодо повсталих селян, яку потім опублікував у пресі. Через це зазнав утисків поліції і змушений був виїхати до м. Тихвин, що під Снкт-Петербургом., де одержав місце учителя в жіночій гімназії.

Після революційних подій 1905 р. у Г. Г. Ващенка посилюється почуття національної свідомості й бажання протистояти самодержавству. Про це свідчать його подальші літературні праці – збірка "Пісня в кайданах" (1907), п’єса "Сліпий" (1911), яка була надрукована під псевдонімом Г. Васьковський й отримала прихильні відгуки в просвітницьких колах інтелігенції. У 1911 р. Григорій Григорович повертається в Україну і продовжує вчителювати у містах Тульчин, Ромни. У цей час у нього прокидається потяг до наукових пошуків у галузі педагогіки і психології. Він захоплюється творчістю відомого психолога і педагога П. Лесгафта, проводить психологічні експерименти з учнями комерційної школи.

ЩЕТОТЬЄВ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Меморіальна дошка

Шепотьєву В. О., м. Полтава

Розміщена на будинку навчального корпусу №1 Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, що по вул. Остроградського, 2.

"У Полтавському педагогічному інституті в 1917 – 1928 рр. працював видатний педагог, етнограф, філолог, музикознавець Шепотьєв Володимир Олександрович (1886 – 1937)".

ЩЕПОТЬЄВ народивсяв передмісті Полтави – Павленках, в сім’ї дрібного службовця. Навчався спочатку у Полтавській духовній семінарії (у цей самий час там же навчався і майбутній голова Директорії УНР Симон Петлюра), а згодом у Петербурзькій духовній академії. 

У 1904 році повернувся до рідної Полтави й наступні 13 років віддав викладанню російської словесності в музичній школі Ахшарумова та жіночому єпархіальному училищі.

В 1917–1921 роках – викладач російської мови, української мови та літератури в учительському інституті, з 1921 – ректор вузу, з 1926 року – професор української і зарубіжної літератури і мовознавства. Одночасно з роботою в інституті завідував кабінетом фольклору і мови в Полтавському державному музеї, а в 1922–1925 роках також завідував відділом в Полтавському історичному архіві.

У 1928 р. Володимир Олександрович був заарештований у сфабрикованій справі «Спілки визволення України» і засланий до м. Славгорода Алтайського краю (РСФРР), де працював учителем російської мови у Славгородському сільськогосподарському технікумі. У 1934 р. повернувся в Україну. Через заборону проживати в Полтаві оселився у с. Веприк Гадяцького району, де займався перекладацькою діяльністю, керував постановками сільського драматичного гуртка.