ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ

Меморіальну дошку встановили 23 травня 2018 р. на фасаді будинку по вулиці Симона

Меморіальна дошка
де стояв будинок С. Петлюри,
м. Полтава

Петлюри, 7/22. Це саме те місце, де раніше стояв будинок, у якому й проживав голова директорії та головний отаман військ УНР – Симон Петлюра.

22 травня 2019 р. була розміщена меморіальна дошка на старому корпусі державної аграрної академії за адресою вул. Сковороди, 1/3. Вона зроблена із червоного граніту, а профіль Петлюри, декоровані шаблі та герб України — з бронзи. Раніше в цій будівлі розміщувалося училище духовної семінарії, де з 1895 по 1901 роки навчався майбутній державний діяч.

ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія – 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917. Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Дядько по матері патріарха Мстислава (Скрипника).

На перехресті історії,  особливо історії української, часто віють немилосердні вітри, а то й буреломи. Сповнений звитяжності та трагізму і життєвий шлях  Симона Петлюри, який народився в історичному центрі Східної України – Полтаві – у козацькій родині, що у свій час перебралася із села в місто. Усі діти в сім'ї отримували виховання в українському релігійному духовно-побутовому руслі.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ

У старовинному місті Хорол на Полтавщині, де свій перший крок у безсмертя зробив

Меморіальна дошка
Олесю Ульяненку,
м. Хорол 

Олесь Ульяненко, 30-го серпня 2017 р. було відкрито меморіальну дошку, яка була встановлена на фасаді Хорольської центральної районної бібліотеки по вулиці Незалежності, 61. 

На честь відомого українського письменника у 2015 році названо провулок в м. Хорол Полтавської області.

УЛЬЯНЕНКО ОЛЕСЬ – український письменник, сценарист. Найвідоміший роман "Сталінка" (1994) приніс автору Шевченківську премію для молодих митців, що присуджувалась у 1997-1999 роках. Володар відзнак видань "Сучасність" і "Благовіст". На його честь 2012 року заснована Міжнародна літературна премія. 

Народився у 1962 році в місті Хорол Полтавської області. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. 

Медичну освіту здобув у Миколаївському училищі. Проходив військову службу в Німеччині та Афганістані. Вів життя скитальця, певний час мешкав у Росії. Працював сторожем, кур’єром. Останні роки жив у Києві. 

Помер у київській квартирі в ніч на 18 серпня 2010 року. Офіційна причина – хронічна серцева недостатність. Похований на Байковому цвинтарі.

Дебютував наприкінці 1980-х років. Однією з перших публікацій була новела "Молитва" (1991). 

Став першим письменником, заборонюваним у незалежній Україні, оскільки твір "Жінка його мрії" (2006) засудила Національна комісія з питань моралі. 

Творчий доробок: повість "Там, де Південь" (2007), романи "Вогненне око" (1997), "Дофін Сатани" (2003), "Син тіні", "Знак Саваофа" (2006), видані посмертно "Ангели помсти" (2012), "Пророк" (2013), збірка оповідань "Яйця динозавра" (2016). 

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ

Меморіальна дошка
Зайкевичу Анастасію,
смт Опішня
 Зіньківського р-н

26 вересня 2018 року в смт Опішня Зіньківського району Полтавської області відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки на честь українського агронома, етнографа, професора Харківського університету Анастасія Зайкевича. Дошку встановлено на Стіні слави українського гончарства, де вона є 28-ю і неповторною за своїм рівнем виконання та дизайном. І це не дивно, адже кожна із них справжній витвір мистецтва – маленький шедевр. Не стала винятком і робота, присвячена А. Є. Зайкевичу. Це теж неперевершений доробок великого майстра своєї справи народного художника України, професора, ректора Львівської національної академії мистецтв Володимира Одрехівського.

14 жовтня 2019 р. у селі Солониця, що в Засульській ОТГ Лубенського р-ну відкрили меморіальну дошку земляку відомому вченому-агроному, професосу Анастасію Зайкевичу.

Іменем Зайкевича названо вулицю с. Солониця, у м. Полтава.

ЗАЙКЕВИЧ АНАСТАСІЙ ЄГОРОВИЧ – (народився 1842 р., х. Матяшівський, нині с. Матяшівка Лубенського р-ну Полтавської обл. – помер грудень 1931 р., м. Лубни) – вчений-агроном, фізіолог рослин, етнограф, герой праці 1930 р. (герой праці  до 1938 р. далі герой соціалістичної праці.)
Він гідно займає одне найпочесніших місць в Українській науці. Тому  цілком справедливо його називають батьком дослідницької справи в Україні.

Меморіальна дошка 
Зайкевичу Анастасію,
с. Солониця Засульської ОТГ

Склав екстерном екзамени на атестат зрілості в Харківській гімназії, потім Київське військове училище,  Новоросійський університет м. Одеси. Кілька років навчався за кордоном, працював в Москві. 

Протягом 1877-1915 років працював у Харківському університеті, де був завідувачем кафедри агрономії (професор) й організував агрономічну лабораторію. 

В 1915 році повернувся до Лубен і продовжував науково-дослідну роботу на заснованій ним станції в селі Солониця. За його активної участі в Лубнах була організована перша дослідна станція по культурі лікарських рослин, яка існує сьогодні в селі Березоточа Лубенського району. Один з провідних селекціонерів цукрових буряків. 
Записував народні пісні Лубенщини для Миколи Лисенка. Захоплювався етнографією, зібрав першу колекцію опішнянської кераміки, став одним із засновників Миргородського керамічного технікуму.