Після другого курсу влаштувався працювати на Кременчуцький вагонний завод по спеціальності верстатник широкого профілю. У 2014 році звільнився[
27 березня 2014 року добровольцем пішов на контрактну службу до ЗСУ. В зоні АТО був двічі. Після війни планував вступити у військове училище, стати офіцером.
Старший стрілець, 93-тя окрема механізована бригада. У липні 2014 року на кордоні Луганської області з Росією. Бойове завдання – не допустити прориву ворога з території Росії.
Після короткотермінової відпустки повернувся на фронт. 25 серпня у складі екіпажу БМП-369 вів бій під Іловайськом, прикриваючи саперів. 27 серпня востаннє вийшов на телефонний зв'язок, через фон (перешкоди) вдалося розібрати тільки слово «мама».
29 серпня 2014 року загинув при виході з Іловайського котла «зеленим коридором» – на дорозі між селами Многопілля – Червоносільське – Осикове.
3 вересня тіло Антона Кирилова разом з тілами 96 інших полеглих в Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі як невпізнаний Герой.
Упізнаний за тестами ДНК, перепохований у квітні 2015 року в Кременчуці.
Без єдиного сина лишилась мама Вікторія Прядко.
Нагороди та вшанування пам'яті
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений – нагороджений:
- 16 січня 2016 року – орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
- відзнакою «За вірність народу України» І ступеня Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2015 (посмертно).
- відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).
24 жовтня 2015 року в місті Кременчук на будівля ЗОШ № 31, де навчався Олексій Борищак, йому відкрито меморіальну дошку.
Немає коментарів:
Дописати коментар