ЧИЖЕВСЬКІ

У селі Ціпки неподалік Гадяча вшанували пам'ять своїх видатних земляків. За ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на фасаді будівлі місцевої бібліотеки відкрили меморіальну дошку міністру фінансів Української Народної Республіки (УНР) Павлові Чижевському та його синам-офіцерам Армії УНР Григорію і Миколі.

Від Армії УРН – до ЗСУ

Церемонію відкриття відвідав директор Польського Інституту у Києві Роберт Чижевський. Він є онуком Григорія Чижевського та правнуком Павла Чижевського.

– Ви зараз зробили так, що мій дід, його батько, його брат, зараз живі. Я вам просто вдячний як людина, – говорить Роберт Чижевський.

Він поділився родинними спогадами та міркуваннями про своїх родичів.

– Дід Григорій Чижевський помер 1936, коли мамі було чотири роки, тож вона майже не пам’ятає свого власного батька. До дружини діда і моєї улюбленої бабці я їздив на канікули, і в неї були чудові речі, що залишилися після діда. Коли бабці було, здається, 22 роки, вона вийшла заміж за мого діда, якому тоді було приблизно 40 років.

У родині було відомо, що дід був петлюрівцем, воював в Армії УНР. Є одна фотографія діда у шапці, яку зробили під час фотографування учасників Другого зимового походу Армії УНР. Ця сама шапка лежала в будинку бабці, частково з’їдена міллю. Я пам’ятаю, що в тій шапці грався у війни. Існувала також історія про шаблю діда, яку хтось колись позичив на якусь там виставу і не віддав.

У сінях лежали заржавілі шпори, красиві кам’яні каламарі, бо дідо був геодезистом; лежали українські еміграційні журнали, які, звісно, я не міг прочитати. Мама переказувала мені пісні, які дід співав: наприклад, «Реве та стогне Дніпр широкий».

На короткий час дід був міністром внутрішніх справ 1919 року, коли Україна домагалася визнання у європейських країнах і створили прозахідний уряд, – говорить Роберт Чижевський.

Заступниця голови Полтавської обласної ради Лілія Руроєва та Краснолуцький сільський голова Віктор Романенко наголосили на важливості збереження пам’яті про імена героїв минулих епох – від Армії УНР до сучасних ЗСУ. Висловили думку, що у добу Української революції 1917–1921 років відроджувалися традиції військово-козацької спільноти, які стали основою для розбудови збройних сил УНР.

Хто такі Чижевські?

Олег Пустовгар, представник УІНП в Полтавській області й ініціатор створення нового місця пам’яті, розповідає, що Павло Чижевський був рушієм діяльності Українського клубу Полтави, одним з організаторів і провідників Полтавського осередку Товариства українських поступовців, директором Полтавського Товариства Взаємного Кредиту. Підтримав створення Української Центральної Ради. Після приходу до влади Директорії УНР Симон Петлюра призначив його керівником торговельно-промислової місії, яка мала налагоджувати зв’язки з бізнесовими колами європейських країн. У лютому 1922 року Симон Петлюра призначив його міністром фінансів уряду УНР в екзилі.

На еміграції написав текст Конституції УНР. В останні роки життя у Женеві розробив концепцію електрифікації України та модель вітряної турбіни – прообраз сучасних вітряків-генераторів вітрової енергії.

Григорій Чижевський з травня 1918 року – губернський комісар УНР на Полтавщині. З лютого 1919 року став міністром внутрішніх справ Української Народної Республіки. Був учасником Другого Зимового походу Армії УНР. Під час походу був поранений. Помер у 1936 році у Польщі.

Микола Чижевський народився 1 жовтня 1891 року. У 1919-1920 роках був учасником Першого зимового походу Армії УНР на посаді командира 4-ї гарматної сотні 3-го кінного полку. У жовтні – листопаді 1921 року у складі Волинської повстанської групи підполковник узяв участь у Другому зимовому поході Армії УНР як командир комендантської сотні штабу Повстанської армії.

Написав спогади про ті події «15 діб на окупованій Москвою Україні». Працював у Гірничій академії, став професором і завідувачем ливарної кафедри. Сприяв відкриттю в Гірничій академії окремого факультету ливарної справи у 1951 році.

Керував більш ніж сотнею захистів інженерних та магістерських робіт, опублікував 47 книг, у тому числі 7 підручників. Чимало досліджень присвятив вагранкам – шахтним печам для плавлення чавуну й випалювання вапняку та руди. Основоположник процесу водного охолодження вагранок у Польщі.

Меморіальну дошку уродженцям села Ціпки освятив благочинний Миргородського району Православної Церкви України протоієрей Олег Пограничний.

ЧЕПІГА МИКОЛА

Дошку захисникові України Миколі Чепізі було встановлено на будівлі гімназії № 21, де він навчався.

Чепіга Микола Миколайович народився 10 серпня 1977 року в м. Полтава. Закінчив Полтавське ПТУ № 3, отримав спеціальність слюсара. Служив у Збройних Силах України. Працював у локомативному депо станції Полтава-Південна. 18 березня 2014 року добровольцем пішов захищати Україну. Служив у 24-му батальоні територіальної оборони "Айдар".

Микола Чепіга мав дружину, двох доньок, батьків, але все ж вирушив захищати країну. Він потайки від сім’ї пішов на фронт. Та не прослужив і місяця, як загинув. Його закатували в полоні, говорить його побратим Анатолій Головченко. Та надію, що Микола живий, дружина воїна має і досі.

"Він розумів, що є Ніка, є сім’я. Єдина причина його смерті – він узяв усе на себе, щоб врятувати товаришів", − розповідає дружина Миколи Ірина Чепіга.

А познайомилися батьки Вероніки їдучи в маршрутці.

"Так їду і зустрілися поглядами. Через день він прийшов до мене попити каву. На другий день теж пив каву. А потім на 3-4 день і говорить: «Я навів про тебе довідку, що ти розлучена, у тебе є дитина і я б хотів з тобою жити». Я йому відповіла, що як так може бути і що він мене взагалі не знає. А він сказав, що йому вистачило цих двох днів", − розповідає Ірина Чепіга.

Після того вони одружилися та прожили разом 15 років. 2014-го, коли почалася війна на сході, Микола добровольцем пішов на фронт. Та про це дружині не сказав.

"В березні він потайки пішов та записався до військкомату. Я не знала. Навіть, коли їх туди відправляли, він прийшов і сказав, що ми їдемо до Кропивницького. Нас відправляють на навчання. Він сказав, що до Кропивницького, а насправді вони поїхали до Луганська".

До останнього свого дня Микола не зізнавався дружині, що перебуває на війні.

"Коли телефонувала до нього, то питала: "Колю, ти мене не обманюєш? Ти справді в Кіровограді?", а він відповідав, що справді. А хлопці потім розповідали, що коли я телефонувала, ми швидко накривалися плащ-палатками, щоб ти нічого не почула. Бо Коля казав, що якщо Іра почує, то гнатиме нас звідси усіх".

Побратим Миколи Юрій Крижберський розповів: "І дня не пройшло, щоб він не говорив з дружиною, не показував нам якісь фотографії, де дитина розповідає якусь історію".

Менше місяця довелося служити Миколі в батальйоні "Айдар". Під час бою біля селища Металіст, що на Луганщині, він потрапив у засідку.

"По нас вдарив гранатомет. Він поцілив по танку. Багатьох поранило, мене скинуло з танку вибуховою хвилею. А всі інші залишилися на танку, але були важко поранені. Тоді усі потрапили в полон. На жаль, того ж дня Миколу Чепігу, наскільки я знаю, закатували та вбили", − розповів побратим Миколи Анатолій Головченко.

Пів місяця тіло Миколи не віддавали. Зрештою, його привезли та поховали спочатку у селі, де вони із дружиною будували будинок, а потім перепоховали у Полтаві.

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Чепіга Микола Миколайович нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

ЧОРНОЩОКОВ АНАТОЛІЙ

13 січня на будинку по вул. Василя Кричевського, 2/18 у місті Полтаві урочисто відкрили пам’ятну дошку народному художнику України, відомому архітектору, колишньому головному художнику міста, члену Вченої ради нашого музею Анатолію Євгеновичу Чорнощокову.

На відкритті виступили відомі полтавці – друзі Анатолія Євгеновича, представники творчої інтелігенції, викладачі вишів міста, зокрема кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, яку він очолював.

Ініціатором цього проєкту вшанування пам’яті видатного полтавця виступили Полтавська обласна організація Національної спілки архітекторів України. Автором дошки є відомий полтавський скульптор Дмитро Коршунов. Наукові співробітники на чолі з директором Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського долучилися до вшанування пам’яті доброго друга нашого музею.

Довідково. Анатолій Євгенович Чорнощоков народився 14 січня 1949 року у Полтаві. Член НСХУ (1993), Заслужений художник України (1999), Народний художник України (2004).

Закінчив архітектурний факультет Полтавського інженерно-будівельного інституту (1972). З 1975 року працював в Управлінні головного архітектора Полтави. З 1994 по 007 роки Анатолій Чорнощоков — головний художник Полтави, заступник головного архітектора.

З 2007 року Анатолій Чорнощоков – заступник директора з питань містобудування та архітектури ДП ДПІ містобудування «Міськбудпроект». 2010-2011 роки – виконувач обов’язки директора. Працюючи на адміністративних посадах брав участь у розробці містобудівних та архітектурних проектів громадського та культового призначення.

З березня 2013 року очолював кафедру образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

22 серпня 2021 року Анатолій Чорнощоков відійшов у вічність.