БОРОВИЦЬКИЙ НАЗАР

Захисник України з Кременчуччини Назар Боровицький отримав звання Героя України посмертно. Наприкінці серпня 2021 року Назар брав участь у рятувально-евакуаційній місії в Афганістані. Він виніс на руках міжнародну журналістку Фатіму. Військовий бачив жахи війни у Бучі та в Бородянці. Також капітан доставляв допомогу на територію «Азовсталі».

Назар Боровицький – капітан Головного управління розвідки Міністерства оборони України, учасник російсько-української війни. Герой України (2023, посмертно). Випускник ліцею «Політ» 2011 року.

Назар Богданович Боровицький народився 24 вересня 1993 року в Полтаві. Як повідомляє пресслужба ліцею «Політ», із самого раннього дитинства Назар гуртував біля себе друзів. Був ініціатором дитячих ігор. Дуже любив грати у футбол. Починаючи з 5-6 класу, почав загартовувати себе фізично: підтягування на турніку з рюкзаком, повним цегли, біг, віджимання, качання преса.

Родина мешкала в селі Пашківка колишнього Козельщинського району, й Назар із 2000 року по 2008 рік навчався в Пашківській загальноосвітній школі 1-3 ступенів. Під час навчання був активним учасником шкільних вистав, концертів, виховних заходів та спортивних змагань. Батькам ніколи не було соромно за поведінку свого сина. Він ріс чесним, відкритим, щирим, із загостреним почуттям справедливості, яку завжди відстоював, де б він не був. Був надійним плечем для друзів.

З 2009 до 2011 рік навчався в Полтавському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей із сільської місцевості при Кременчуцькому педагогічному училищі ім. А. С. Макаренка (ліцей «Політ»), де поглиблено вивчав математику, інформатику та програмування, був старостою групи протягом трьох років. Навчався сумлінно, був відмінником. Як і сестра Оксана, закінчив 11 клас із золотою медаллю. На перервах Назар любив грати у футбол, а також додатково відвідував секцію боксу.

Наступним етапом життя Назара став вступ до Національної академії СБУ у 2011 році, яку юнак закінчив із червоним дипломом. Із перших днів курсантської військової служби він став справжнім лідером. Про це повідомляє пресслужба Національної академії Служби Безпеки України.

За словами одного з його керівників, Назар був зразковим командиром курсантського підрозділу – відповідальним і дисциплінованим, для якого колектив завжди посідав перше місце:

– Ніколи не використовував якісь привілеї, як старшина курсу. Навіть відмовлявся від зимової відпустки, якщо її міг використати лише він. Принциповий і справедливий у вирішенні будь-яких питань – з курсантами чи старшими офіцерами.

Його поважали всі – від курсантів до керівництва Академії. Він, як магніт, притягував до себе людей.

– Харизматичний лідер, який заряджав своїми ідеями та впевнено брав відповідальність за дії курсантів. Він постійно працював над собою – не просто йшов сходинками вгору, а навіть перестрибував поверхи. Надпатріотичний, завзятий і щирий у всіх проявах, – таким його пам’ятає одна із викладачів.

Після початку збройної агресії РФ у 2014 році Назар Боровицький, не вагаючись, прийняв рішення стати на захист України. Він достроково закінчив навчання в Академії, пройшовши серйозний відбір до новоствореного підрозділу СБУ. Своїм прикладом він надихнув інших курсантів, які згодом приєднались до нього.

– Військовий – це не професія, а значно більше. Це почесна місія і величезна відповідальність. Це мій осмислений вибір, – казав він. І щодня підтверджував свої слова.

По закінченню четвертого курсу, у 2015 році Назар приймає рішення достроково завершити навчання й стати в ряди захисників Батьківщини, підписавши контракт із Головним управлінням Служби безпеки України. Назар із групою курсантів-добровольців вирушає на навчання до США, після повернення вирушив на схід й неодноразово рятував життя воїнам ЗСУ.

3 серпня 2019 року Назар взяв шлюб з Анастасією Латер, яка стала для Назара добрим, вірним та надійним другом і коханою.

Під час ротацій Назар повертався до роботи в Києві, паралельно навчаючись та удосконалюючи свою військову майстерність. Він отримав багато сертифікатів міжнародного зразка, опанувавши військові спеціальності водолаза, сапера, інструктора спецоперацій, здійснивши близько 100 стрибків із парашутом різної складності, пройшовши курси «Спеціальні операції з нагляду та розвідки», «Підготовка розвідки для курсу бойової медицини», «Надання першої допомоги в надзвичайних ситуаціях».

ОРЛОВ АНДРІЙ

Меморіальну дошку встановили на стежках у Студентському сквері, який носить ім’я Героя України Андрія Орлова.

Урочисте відкриття дошки відбулося 28 червня. На захід прийшли рідні, друзі, одногрупники, викладачі та студенти університету, щоб вшанувати пам’ять про нього.

Ініціювала встановлення дошок та кошти на них зібрала студентська рада полтавського педуніверситету. На відкриття прийшов син захисника Денис, він згадував свого батька, як добру та сильну людину.

«Його всі називали «Енерджайзером». Він був дуже добрим, сильним, дисциплінованим. В першу чергу як батько, він був, я вважаю, найкращим. Тому що я завжди брав з нього приклад. Можна сказати він людина з високою честю», – розповів Денис.

Історія захисника Андрія Орлова

Герой України Андрій Орлов з Полтави. У 2007 році закінчив Полтавський педагогічний університет. До початку повномасштабної війни Андрій працював менеджером у головному офісі «Нестле Україна». Відповідав за аудит технічного стану і роботи кавових апаратів.

У 2014 році я прийшов добровольцем до батальйону «Донбас» без військової підготовки. Прийшов з цивільного життя. Тоді вже «Донбас» був розпіареною структурою, його усі знали. Проходив вишколи у навчальних центрах Нацгвардії. Ними займалися інструктори, у тому числі іноземні. Він досить швидко засвоював нові знання. Перші півтора року був стрільцем, потім командиром відділення. А вже потім став заступником командира снайперського взводу, який працював окремо від «Донбасу».

МІЩЕНКО СЕРГІЙ

Вибухи танкових снарядів розірвали грудневий ранок. Ці звуки – останнє, що чули військові, які полювали за російською технікою на околиці села. На позиції їх вів командир, про якого ще за життя почали складати легенди, піти на завдання з яким вважали за честь, – молодший сержант Сергій Міщенко на позивний «Бугор».

Тоді урвалися життя одразу кількох бійців підрозділу, що воював до цього майже без втрат. До ранку 1 грудня 2022 року.

З загибеллю Сергія Міщенка Україна втратила природженого воїна, майстра нестандартних бойових рішень, підприємця, опори для людей, які збилися з дороги й потребували допомоги.

Ким був Сергій Міщенко

Історія Сергія Міщенка як воїна могла розпочатися задовго до повномасштабного вторгнення Росії. У юності від кар’єри військового його відмовив батько. У 2015 військкомат залишив їх із братом у резерві. Проте лютий 2022 повернув чоловіка до давньої мрії, яку в той момент він усвідомив уже як свій обов’язок.

Народжений у Зінькові 21 травня 1974 року Сергій Міщенко в дитинстві оселяється в селі Гусаки. З молодшими братом і сестрою їх туди забирає жити батько. Мати через хворобу майже втратила здатність ходити, тож чоловік вирішив полегшити їй побут і перевезти разом із дітьми до рідних у село.

Найближча школа була у Проценках за 3 км від дому. Ходити туди доводилося пішки, а іноді дітей підвозив колгоспний автобус. Улюбленим предметом Сергія Міщенка була геометрія, до вчителя якої хлопець також ходив на шаховий гурток.

Відтоді минуло три десятки років, школу закінчили кілька поколінь учнів, а випускник Сергій Міщенко усміхається до нових школярів з меморіальної дошки, яку встановили на фасаді будівлі до річниці його загибелі.

Після закінчення школи Міщенко отримує водійські права, служить в Нацгвардії, а після повернення йде працювати до тодішньої міліції й за розподілом потрапляє в Опішню. Проте кар’єри в органах так і не робить. Зіткнувшися з корумпованістю керівництва, пише заяву на звільнення. Їздить із братом на заробітки, але зрештою повертається й започатковує власну справу.

АМЕЛІН АРТЕМ

На фасаді школи № 19 по вул. Івана Мазепи, 8 встановлять меморіальну дошку воїну Артему Амеліну.

27-річний професійний воїн Національної гвардії України старший солдат Артем Амелін встигнув прослужити лише близько року, проте здобув найвище звання у нашій державі – відстоюючи рідну землю, рятуючи з небезпеки побратимів із ЗСУ, він разом із колегами взяв на себе таранний танковий удар рашистів…

4-та бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука – одна з наймолодших, але водночас – одна з найбільш боєздатних з’єднань НГУ. Вона створена 2016 року, тобто в реаліях неоголошеної російсько-української війни. А отже, для якісного виконання службово-бойових завдань структуру бригади, стандарти відбору та підготовки її особового складу було розроблено на основі досвіду армійських підрозділів передових держав світу. Гвардійці цього з’єднання завжди перебувають у підвищеній бойовій готовності та в будь-який момент готові дати відсіч ворогу.

24 серпня 2020 року бригаді було присвоєно ім’я її відважного воїна, Героя України сержанта Сергія Михальчука, який загинув у районі Світлодарської дуги 14 грудня 2019 року. Мужність, відвага, готовність пожертвувати собою заради Батьківщини та порятунку своїх побратимів, високий професіоналізм, жага до виконання спільної мети та братерство – ці якості характерні для «Гостомельських левів», колектив яких є міцною бойовою родиною.

Саме таким відважним і товариським хлопцем був старший солдат Артем Амелін, який проходив службу в роті оперативного призначення на бронетранспортерах. Він народився 20 серпня 1994 року в Полтаві, дитинство його було не безхмарне, проте щасливе. Коли Артемкові виповнилося чотири роки, батьки розлучилися, тож у його вихованні матері допомагали бабуся та дідусь. Закінчивши дев’ять класів загальноосвітньої школи, Артем вступив до місцевого професійно-технічного училища № 23, яке закінчив у червні 2013 року, потім працював за набутою спеціальністю, газозварювальником на одному з підприємств Полтави.

– Змалечку Артем був ініціативним та дуже енергійним хлопчиком, якому важко було всидіти на одному місці. Вже дорослим, він завжди був готовим простягнути руку допомоги. Військова служба, тим більше в такій бригаді, нелегка. Але хоч як бувало синові важко, він першим ділом думав не про себе, а про інших. Був щирим, обожнював свою молодшу сестричку Лізу. Коли телефонував востаннє, сказав, що дуже її любить, – ділиться спогадами про сина його мама, Лариса Леонідівна.

Пропрацювавши деякий час на підприємстві, Артем був призваний на строкову службу. Військова справа добре давалася йому, тож юнак вирішив пов’язати з нею своє життя, і в червні 2021 року уклав контракт про проходження служби у гостомельській бригаді НГУ.

Близько дев’яти місяців гвардієць опановував посаду старшого кулеметника та прагнув стати на захист нашої держави в районі проведення операції Об’єднаних сил, де міг би використати набуті знання та навички.