КОСТЄВ ЮРІЙ

Молодший сержант Юрій Костєв на початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Збройних сил України. Задля цього він залишив роботу за кордоном, наречену та плани на майбутнє. У 2023 році у листопаді Юрій поліг на Луганщині, проте ще близько п’яти місяців вважався безвісно зниклим і родині довелося фактично двічі переживати його втрату. Уперше, коли дізналися про це від його побратимів, і вдруге, коли результати ДНК-тесту підтвердили загибель.

Юрій Костєв народився 27 липня 1991 року в селі Хейлівщина Чорнухинського району. Та рідним для нього було місто Лохвиця, де він жив і зростав. Закінчив 11 класів Лохвицької гімназії № 1. Потім закінчив професійно-технічне училище № 27 міста Лохвиця за спеціальністю оператора комп’ютерного набору. А після цього у професійно-технічному училищі № 32 міста Заводське здобув професію електрика. У 2011-2012 рр. Юрій Костєв пройшов строкову службу в рядах української армії. Повернувшись до цивільного життя працював на промисловому підприємстві у місті Бориспіль, потім був на заробітках у Польщі, залишаючись при цьому надійною опорою для мами і сестри.

Із Польщі Юрій повернувся разом із кількома друзями-українцями, з якими вони разом працювали. Усі вирішили стати на захист Батьківщини.

На початку повномасштабної війни в багатьох був сплеск патріотизму, розуміння, що треба захищати своє, своїх рідних. Кожен робив це по-своєму. Я почала їздити як журналістка на фронт, коли Юра про це дізнався, то не вагаючись вирішив повертатися додому. Спочатку зупинився у Львові, хотів там і мобілізуватися, але його не взяли ні в ЗСУ, ні в тероборону, тому що тоді було дуже багато охочих. Тож він там трохи волонтерив, потім приїхав додому й у травні мобілізувався до Збройних сил

Службу ніс у званні молодшого сержанта. Врівноважений, відповідальний Юрій був надійним плечем для своїх бойових побратимів. Але клята війна руками окупантів вирвала його з життя.

Юрію діставалися найгарячіші напрямки, здебільшого на Харківщині, говорить Аліна: «Спочатку він був в Удах (село Харківської області). Там деякий час проривалися росіяни. Юра служив стрільцем-зенітником, хоч на нулі вони не сидять, але іноді доводилося виїжджати. Вони прикривали небо для хлопців. Потім була харківська Салтівка, до звільнення Харківщини. Під час українського контрнаступу він був поблизу Ізюма».

Побратими, які були разом із ним, розповіли, що вони були втрьох на позиції, коли росіяни почали штурмувати їхню посадку. Це сталося за півтори години до того, як їх мали змінити. Юра в цей час якраз відпочивав, його побратим чергував. Вони відстрілювалися, двоє змогли вибратися, а Юру, за словами хлопців, одразу сильно поранили. Вони не змогли його витягнути й потім дуже довго не могли забрати. Там тривали бої й цю посадку ненадовго відбили хлопці з Юриного взводу, й один із них розповідав потім, що бачив тіло Юри – воно було заміноване, тому знову не змогли його забрати. Десь два тижні він там пролежав. Але офіційно вважався зниклим безвісти

Загинув Юрій 29 листопада 2023 року в районі села Діброва Сєверодонецького району, на межі Луганської та Донецької областей.

Молодшого сержанта Костєва Юрія Владиславовича поховали на Алеї Героїв Благовіщенського кладовища м. Лохвиця.

У загиблого залишилися мама і сестра.

Пам’ять захисника увічнили меморіальною дошкою на школі, в якій він навчався, а також у сквері пам’яті в центрі Лохвиці, говорить Аліна

ОРЛОВ АНДРІЙ

Меморіальну дошку встановили на стежках у Студентському сквері, який носить ім’я Героя України Андрія Орлова.

Урочисте відкриття дошки відбулося 28 червня. На захід прийшли рідні, друзі, одногрупники, викладачі та студенти університету, щоб вшанувати пам’ять про нього.

Ініціювала встановлення дошок та кошти на них зібрала студентська рада полтавського педуніверситету. На відкриття прийшов син захисника Денис, він згадував свого батька, як добру та сильну людину.

«Його всі називали «Енерджайзером». Він був дуже добрим, сильним, дисциплінованим. В першу чергу як батько, він був, я вважаю, найкращим. Тому що я завжди брав з нього приклад. Можна сказати він людина з високою честю», – розповів Денис.

Історія захисника Андрія Орлова

Герой України Андрій Орлов з Полтави. У 2007 році закінчив Полтавський педагогічний університет. До початку повномасштабної війни Андрій працював менеджером у головному офісі «Нестле Україна». Відповідав за аудит технічного стану і роботи кавових апаратів.

У 2014 році я прийшов добровольцем до батальйону «Донбас» без військової підготовки. Прийшов з цивільного життя. Тоді вже «Донбас» був розпіареною структурою, його усі знали. Проходив вишколи у навчальних центрах Нацгвардії. Ними займалися інструктори, у тому числі іноземні. Він досить швидко засвоював нові знання. Перші півтора року був стрільцем, потім командиром відділення. А вже потім став заступником командира снайперського взводу, який працював окремо від «Донбасу».

ГОРОБЕЦЬ МАКСИМ

Захисник народився 6 грудня 1979 року в місті Тобольськ Тюменської області в родині військових. Через часті переїзди чоловік закінчив школу в Білорусі. Деякий час жив у Німеччині.

У 1994 році батьки воїна переїхали до Полтави, де Максим Горобець закінчив школу № 6. Навчався у Полтавському політехнічному коледжі та у Харківському політехнічному інституті.

Чоловік працював старшим майстром, інженером-проектувальником на різних підприємствах. У 2013 році він приєднався до колективу «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО», на якому працював 10 років.

Після початку повномасштабної війни воїн вступив до тероборони, а потім його мобілізували й направили до 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Служив командиром 1-го парашутно-десантного взводу 7-ї парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону, був старшим лейтенантом.

Загинув Максим Горобець 2 квітня 2023 року поблизу Чорнопопівки на Луганщині. Указом Президента воїна посмертно нагородили Орденом Богдана Хмельницького III ступеня.