АРТЕМЕНКО ПЕТРО

На фасаді будівлі школи № 10 у м. Лубни 1988 року відкрито меморіальну дошку на честь поета-підпільника, колишнього викладача педінституту Петра Артеменка, закатованого фашистами.

У пореволюційні роки після закриття єпархіального училища в цій будівлі розташовувалась індустріальна профшкола, педагогічний технікум, вчительський (згодом педагогічний інститут). Під час фашистської окупації в приміщенні було розміщено пересильний табір для військовополонених червоноармійців, 19, 5 тисяч з них було розстріляно в Лубнах.

Петро Артеменко народився в селі Губське Лубенського району Полтавської області. Закінчивши семирічку, вчився на робітничому факультеті при Лубенському учительському інституті. 1936 року закінчив філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту. У Чернігові був співробітником газети "Молодий комунар" – завідував відділом літератури та мистецтва.

У 1938–1940 роках викладав українську літературу в Лубенському учительському інституті. 1939 року став членом партії ВКП(б). У 1940–1941 роках перебував на громадській роботі, працював у Лубенському міськкомі партії.

Через хворобу очей Артеменка звільнили від служби в армії. Під час окупації України нацистами працював у Лубнах у підпіллі, писав агітаційні вірші, прокламації. Гітлерівці схопили Петра Артеменка і 5 квітня 1942 року стратили.

1961 року Артеменка посмертно прийняли до Спліки письменників України.

Петро Артеменко розпочав свою творчу діяльність у літературній студії Ніжинського педангогічного інституту, якою керував поет і педагог Микола Сайко. Для віршів поета-початківця характерними були простота, багатство інтонації, щирість, ритмічна різноманітність. Артеменко писав про людей праці, Батьківщину, кохання, природу. Друкувався у періодичних виданнях Ніжина. Чернігова та Лубен, у республіканському журналі "Молодий більшовик" (нині "Дніпро"). Перекладав твори Генріха Гейне, Михайла Лермонтова, Михайла Ісаковського.

На початку 1960-х років поет Олекса Ющенко по газетних публікаціях зібрав 45 віршів Артеменка та 1962 року видав їх у Києві під назвою "Пісня моєї весни", а 1973 року – "Поезії".

На вшанування пам’яті Петра Артеменка Полтавським обкомом комсомолу в 1967 році була встановлена премія імені Петра Артеменка.

ЛІТЕРАТУРА

• Артеменко П.Благословенний, рідний краю ... / П. Артеменко // Молода Україна. – 1963. –Ч. 107.– С. 7.
• Петро Артеменко : [біографія, поезії] // Калинове гроно: Антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава : Полтавський літератор, 2004. – С. 113-119.
• Ротач П. Петро Іванович Артеменко (2 травня 1918-5 квітня 1942) / П. Ротач // Хало О. Література рідного краю : хрестоматія. – Лубни, 2000. – С. 6-8.