Полтава – це «дивовижне яблучне сновидіння».
Джохар Дудаєв із 1985 по 1987 рік мешкав у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.
А до цього 15 років служив у Сибіру. На тлі життя у Полтаві ті роки в книзі «Мільйон перший» дружина Алла Дудаєва назвала «сибірським ув’язненням». Родина жила у будинку по вулиці Нікітченка (тепер Джохара Дудаєва, сучасний мікрорайон Сади-1). У згаданій книзі пані Алла описала Полтавський край як «дивовижне яблучне сновидіння»: «Запашний аромат фруктів просочував вулиці й золоті поля навколо. Сорочинський ярмарок двічі на рік – із пишними короваями, м’якою українською говіркою і живими гоголівськими персонажами – такого розмаїття всіх земних плодів, як у полтавських магазинах, я раніше ніколи не бачила».
У Полтаві чимало колишніх співслужбовців пригадують Дудаєва як чесного та порядного чоловіка. У спогадах дружини відзначено, що попри те, що Дудаєв підняв дивізію на найвищий рівень боєготовності, про призначення на вищі посади не йшлося, оскільки у СРСР над Дудаєвим трималося тавро походження «чеченець»: у 1944 році Сталін весь чеченський народ оголосив «прєдатєлєм»; того ж року російсько-комуністичний режим СРСР вдався до страшного злочину – людей силоміць переселяли переважно в Казахстан і Киргизію; під час депортації загинуло близько 100 тисяч чеченців, тобто приблизно кожен четвертий з усього народу; відразу після народження Джохара з родиною сталіністи депортували до Казахської РСР, де у засланні прожив 13 років.
У 1987 році родина Дудаєвих залишає Полтаву й переїжджає в естонське місто Тарту. «Ми їхали в Прибалтику, з жалем залишаючи благодатні землі України», – так починається новий розділ книги Алли Дудаєвої про життя чоловіка.
Служба у Полтаві припала на початок так званої «горбачовської перєстройкі», коли іноді просочувалася правда про «імперію зла». Але, як неодноразово зазначав сам Дудаєв, його світогляд патріота формувався й у Естонії – під впливом Народних фронтів у тодішніх республіках Балтії.
У Тарту Дудаєв вивчив естонську мову і поставився з розумінням до естонського націоналізму, знехтувавши наказ заблокувати естонське телебачення та парламент. Замість того він надіслав туди польову кухню. Велика кімната у будинку, де нині розмістився готель «Барклай», служила у ті буремні часи «естонської співучої революції» штабом Дудаєва, а ставши готельним номером, тепер іменується «Дудаєвським люксом».
Перший Президент Ічкерії
У травні 1990 року Дудаєв добровільно залишив військову службу в армії СРСР і очолив виконком Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, а 27 жовтня 1991 року чеченці обрали Джохара Дудаєва своїм першим президентом.
1 листопада 1991 р. своїм першим декретом Дудаєв проголосив незалежність Чеченської Республіки Ічкерія (ЧРІ) від Російської Федерації. 7 листопада 1991 р. президент росії борис єльцин видав указ про введення в Чечено-Інгушетії надзвичайного стану. У відповідь на це Дудаєв ввів на підвладній йому території військовий стан. Верховна Рада росії, де більшість місць було у противників єльцина, не затвердила президентський указ, фактично підтримавши проголошення самостійності республіки.
3 березня 1992 Дудаєв заявив, що Чечня сяде за стіл переговорів з російським керівництвом тільки в тому випадку, якщо Москва визнає її незалежність.
12 березня 1992 парламент ЧРІ прийняв конституцію республіки, оголосивши її незалежною світською державою. Чеченська влада реквізувала озброєння російських окупаційних військових частин, дислокованих на території Чечні. 7 квітня 1993 р. Дудаєв розпустив уряд ЧРІ, парламент, конституційний суд і Грозненські міські збори, запровадивши на всій території Чечні пряме президентське правління і комендантську годину.
4 жовтня 1992 року, у Грозному відбувся надзвичайний з’їзд народів Кавказу, на якому з програмною промовою виступив перший Президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв. Журналіст державної агенції Міністерства оборони «АрміяІнформ» Антон Антон Печерський переповів ключові заяви. Головною вимогою політика стало визнання незалежності Чечні з боку російської федерації. Наголосив, що головною метою москви на Кавказі є безроздільне панування в регіоні, а підґрунтям імперських прагнень стане викривлене уявлення про велич і право росії владарювати над сусідніми народами. Використовував термін «русизм» на позначення російської імперської шовіністичної ідеології. На десятиліття випередивши Тімоті Снайдера, який обґрунтував значення більш поширеного нині терміну «рашизм» (rashism). Цитую Дудаєва: «Русизм – це особлива форма людиноненависницької ідеології, заснована на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності. Відрізняється від відомих форм фашизму, расизму, націоналізму особливою жорстокістю як до людини, так і до природи… Володіючи рабською психологією, паразитує на хибній історії, на окупованих територіях і народах, що пригнічуються». «Зло з цієї імперії б’є ключем», − наголосив Дудаєв 4 жовтня 1992 року під час з’їзду народів Кавказу у Грозному. Наступне тридцятиліття наочно довело слушність міркувань першого Президента Ічкерії, який передбачив не лише криваві імперіалістичні війни російської федерації на Кавказі, але й неминучу агресію росії проти України.
З самого початку першої чеченської війни за Дудаєвим йшла полювання російських спецслужб. Три спроби замаху закінчилися невдачею. Злочинний підлий наказ про вбивство генерала-майора авіації, президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва підписав російський імперіаліст і президент росії борис єльцин. 21 квітня 1996 року ФСБ запеленгувала сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося за 30 кілометрів від Грозного. Одразу ж в повітря піднялися два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети.
Ідея увічнити пам’ять виголошувалася відразу після вбивства провідника чеченського народу. Втім будь-які спроби перейменувати вулицю чи встановити дошку одразу наражалися на нервову реакцію тодішньої проросійської влади Полтави. Промовистий приклад. У 2007 році громадські організації «Молодий Народний Рух», «Тризуб», Міжнародний антиімперський фронт та УНА-УНСО встановили меморіальну дошку на будинку по вулиці Нікітченка, де жив Дудаєв. Але невдовзі влада тодішнього мера Матковського її замість «узаконити» прибрала. А місцевий комуніст Гавріков погрожував ініціаторам судами і прокуратурою.
У назві вулиці Нікітченка звеличувався радянський військовий діяч, командир 95 гвардійської стрілецької дивізії армії СРСР. Ця назва пережила декомунізацію, але не деколонізацію: торік міська топонімічна комісія, ухвалила включити пропозицію перейменувати вулицю Нікітченка на честь Дудаєва. Приємно, що полтавці масово вибирали поміж інших варіантів нової назви саме цю. Тож депутати міської ради при прийнятті рішення спиралися на волю полтавців. А ще перейменування стало поштовхом до появи інформаційної панелі. 31 січня 2024-го виконавчий комітет Полтавської міської ради ухвалив рішення про її встановлення, а ініціатором виступило Генеральне представництво ЧРІ в Україні.
Відкрили дошку пам’яті прем’єр-міністр Чеченської Республіки Ічкерія в екзилі Ахмед Закаєв та секретар Полтавської міськради Катерина Ямщикова. На анотаційній панелі викарбувано цитати з книги Джохара Дудаєва «Атака ічкерійського Вовка»: «Коли над Україною зійде українське сонце, росія зникне. Найбільша помилка це знехтувати українцями, вважати їх слабкими, образити українців. Ніколи не ображайте українців. Українці ніколи не бувають такі слабкі, як вам здається». «Не дай Всемогутній аллах вигнати українців або відібрати щось у українців».
Джерело:
Гриненко О. В Полтавській громаді встановили інформаційну дошку Джохару Дудаєву / О. Гиненко // Інтернет-видання "Полтавщина". – 2024. – 15 лют.
Немає коментарів:
Дописати коментар