РУБАН ОЛЕГ

Президент Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння молодшому сержанту Олегу Рубану звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Найвищу державну нагороду полеглому воїну присвоїли за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та самовіддане служіння українському народу.

Олег Рубан народився та виріс у Сумській області. Під час антитерористичної операції його призвали до лав Збройних сил України. Після повернення з армії разом з дружиною оселився у селі Короваї.

У 2017 році Олег проходив службу в ЗСУ, і в тому ж 2017 р. брав участь в антитерористичній операції на сході України, а згодом став учасником операції об’єднаних сил. Мобілізований 26 лютого 2022 року та проходив військову службу молодшим сержантом, командиром 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 6 стрілецької роти 244 батальйону 112 окремої бригади ТрО військова частина А4347

2 березня 2023 року героїчно загинув під час бойових дій неподалік від населеного пункту Ямпіль, що на Донеччині. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Обов’язки військовослужбовця виконував зразково. Олег до останнього подиху був вірним сином України, яку дуже любив і віддав за неї найцінніше, що мав – власне життя! Олег із честю виконав обов’язок щодо захисту своєї держави і до останнього залишився вірним Військовій присязі, українському народу та Україні. Ми пишаємося ним, його незламністю духу, сміливістю та патріотизмом. Він був мужнім, хоробрим, життєрадісним, оптимістичним, душа компанії. Мав багато планів на життя, які не встиг, на жаль, здійснити.

Олег віддав власне життя, щоб ми могли жити у вільній та незалежній Україні. Рубан Олег Олексійович – справжній Герой, який заслуговує найвищої державної нагороди!

Олега Рубана посмертно нагородили орденом за «За мужність» III ступеня. Відзнаку передали його дружині та сину.

ТЕРЯНИК ОЛЕКСАНДР

У Зіньківському опорному ліцеї № 1 відкрили меморіальну дошку випускнику школи Олександрові Терянику. Право відкрити меморіальну дошку надали батькамзахисника - Наталії та Віктору Теряник

Олександр Теряник зустрів велику війну за кордоном й повернувся, щоб стати на захист України. Воїн загинув, виконуючи бойове завдання на східному фронті.

Олександр Теряник загинув 16 вересня.

Бойовий шлях Олександра Теряника

Воїн народився 20 липня 1998 року в селі Пірки. Чоловік закінчив школу в рідному селі та продовжив навчання у Зіньківській школі № 1. У 2015 році він вступив до полтавської політехніки, а потім працював у районному відділенні поліції в Зінькові.

Згодом воїн вирішив виїхати за кордон, проте з початком повномасштабної війни повернувся в Україну та добровольцем пішов на фронт. Олександр Теряник був солдатом гранатометного відділення гранатометного взводу 2-го батальйону спецпризначення.

16 вересня життя військовослужбовця обірвалося. Це сталося під час виконання бойового завдання на території Серебрянського лісництва під Кремінною, що на Луганщині.

«Саша був веселим, сміливим, добрим юнаком. Його любили і поважали односельці. Завжди готовий був прийти на допомогу. Надзвичайно любив своїх батьків і сестричку, любив життя», – згадують героя односельці.

МАТВІЄНКО СЕРГІЙ

Відбулося відкриття меморіальної дошки герою-земляку, лубенцю Сергію Матвієнку. Ведучий Олександр Печора говорив про подвиг земляка, нагадав його біографію.

Сергій Петрович Матвієнко народився 23 жовтня 1979 року у місті Лубни. Закінчив середню школу № 1. Вищу освіту здобув у Полтавському кооперативному інституті. Після строкової служби у лавах Збройних Сил України працював за фахом у сфері торгівлі. Останній час – торговим представником ТОВ «Джамп» м. Київ, Полтава.

Сергій Петрович – справжній, щирий, свідомий, патріотичний, самовідданий громадянин. Член політичної партії та громадського руху УНА-УНСО. Він – людина, яка щиро переймалася долею своєї країни, берегла її традиції і звичаї. Учасник Помаранчевої революції.

З першого ж дня повномасштабного вторгнення росії Сергій Матвієнко – член Добровольчого формування Лубенської територіальної громади № 1, боєць групи швидкого реагування.

Справжній, небагатослівний чоловік, добросовісний і чесний Сергій Петрович добровольцем пішов до складу штурмових бригад, що формувалися в Україні. З лютого цього року боронив нашу державу у найгарячіших точках. Воїн служив у славетній 3-й ОШБР. Його позивний "Грей". Мав велике серце і люту ненависть до ворогів.

15.07.23, рятуючи поранених з поля бою, механік-водій механізованого батальйону військової частини, молодший сержант Матвієнко Сергій Петрович загинув.

Дочка з дружиною отримали почесне право зняти покривало з меморіальної дошки.

Перед учасниками мітингу виступив міський голова Олександр Грицаєнко.

Командир добровольчого формування Віктор Сивуха нагадав віхи бойового шляху Сергія Матвієнка. Його БМП було атаковане безпілотником Ланцет. Всі загинули.

Перед присутніми виступив Олексій Пивовар, Михайло Антоненко, які вручили подяки тим, хто допоміг у виготовленні і встановленні дошки.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих воінів.

До встановленої дошки лягли живі квіти від мешканців громади, воїнів тероборони, ЗСУ.