ТИЩЕНКО ВОЛОДИМИР

У Лохвицькій громаді у селі Токарі відкрили меморіальну дошку полеглому воїну Володимиру Анатолійовичу Тищенку. Встановили її на фасаді школи, в якій навчався український захисник.

Володимир Тищенко народився 16 квітня 1997 року у селі Токарі. Закінчив місцеву школу, потім навчався в ПТУ № 32 міста Заводське за фахом зварювальника. Строкову службу проходив спочатку у навчальному центрі «Десна» Чернігівської області, потім в Одесі. Призваний до лав ЗСУ 2 квітня 2022 року. 16 квітня зустрів на передовій своє 25-річчя. 27 квітня 2022 року в боях за Харківщину російські окупанти застосували «Гради» і «Урагани». Сумні звістки про загибель наших захисників надійшли у в Полтаву, Гадяч, Зіньків, Лохвицьку громаду.

У полеглого воїна залишилися батьки та сестра

Під час відкриття меморіальної дошки виступили Лохвицький міський голова Віктор Радько, староста Токарівського старостинського округу Роман Краснолуцький, перша вчителька Володимира – Любов Лисенко, класний керівник – Лідія Матяш, тимчасово виконувач обов’язків начальника відділення рекрутингу та комплектування другого відділу Миргородського РТЦК та СП Олександр Коломієць.

Право відкрити меморіальну дошку було надано міському голові та першій вчительці Володимира.

Присутні, схиливши голови в хвилині мовчання, віддали данину шани світлій пам’яті Володимира Тищенка та всіх воїнів, загиблих у боротьбі за свободу, територіальну цілісність та єдність України.

РОМАНЕНКО ОЛЕГ

У Полтаві 12 вересня вшанували пам’ять трьох загиблих захисників. На фасаді Ліцею №29 на честь солдата Олега Романенка, де він навчались, відкрили меморіальну дошку.

Життєвий шлях захисника

Солдат Олег Романенко народився 21 червня 1976 року. Жив і

навчався в Полтаві. З 1992 року працював слюсарем на заводі «Знамено», а з 1995 по 2008 рік – на заводі медичного скла. У вихідні – брав участь у змаганнях, бувши у складі футбольної команди цього заводу.

З 2009 по 2024 рік працював у столярній майстерні, займаючись виготовленням вікон та дверей. У вільний час захоплювався футболом та читанням історичних романів. Навесні 2024 року його призвали до ЗСУ, де він служив стрільцем-помічником гранатометника. Загинув 21 червня 2024 року, у свій 48-й день народження, під час оборони села Новоолександрівка на Донеччині.

В'ЯЗУН ВОЛОДИМИР

Полеглому військовослужбовцю 5 листопада 2024 року відкрили меморіальну дошку на фасаді Полтавської загальноосвітньої школи № 24. Вшанувати пам’ять Володимира В’язуна прийшли рідні, вчителі, учні школи, його бойовий побратим. 

Історія воїна «В'язя»

Володимир В’язун народився 18 вересня 1994 року. У дитинстві батьки майбутнього воїна рано померли, його виховувала бабуся. Закінчив школу № 24, далі вирішив пов’язати своє життя з військом. У 2012 році він закінчив Кременчуцький військовий ліцей. 3 2015 по 2018 рік проходив військову службу за контрактом та навчався в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Після закінчення контракту працював на Полтавському автоагрегатному заводі.

Воїн став на захист України на початку повномасштабного вторгнення Росії. Володимир В’язун був командирпом зведених груп, брав участь у Кремінській наступальній операції та обороні позицій в районі Тернів на Донеччині у жовтні 2022 – жовтні 2023 року.

Як справжній бойовий сержант, завжди йшов попереду своїх людей, пишуть побратими. Був учасником боїв за Макіївку, оборонних та штурмових операцій. Володимир В’язун першим зі свого підрозділу прийняв бій на Луганщині, чим врятував життя побратимів.

Під час служби був нагороджений "Золотим хрестом" Головнокомандувача ЗСУ, "Захиснику України" відзнакою Ради національної безпеки оборони України, "За вірність Українській нації" іменною холодною зброєю ОШБ Карпатська Січ, нагрудним знаком "Ветеран війни".

Життя Володимира В’язуна обірвалося 24 січня 2024 року на Луганщині.

«Я пам'ятаю, як він приїхав у відпустку на декілька днів. Йому зателефонував побратим і сказав, що його підрозділ перекидають у населений пункт Макіївка (на Луганщині). Це слово для нього стало останнім. Він віддав життя за нашу рідну Україну, справжній патріот і українець», – розповів дядько полеглого воїна Андрій Гонтовий.

Андрій Гонтовий згадує, що Володимир В’язун вважав захист країні своїм обов’язком:

«Це було для нього рідною справою. Він народився і прийшов у цей світ захищати, захищати дітей та всіх українців. Він це розумів тільки одне – бути воїном. [...] Він врятував багато життів своїх побратимів, бо сам пішов першим».

За поданням УІНП та згідно з розпорядженням начальника Полтавської обласної військової адміністрації Філіпа Проніна у Полтаві перейменовано вулицю комуністичного військового діяча Кагамлика на честь Володимира В'язуна.